Постанова № 61484639, 21.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа№ 910/33042/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року

у справі № 910/33042/15 ( суддя- Цюкало Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес -Д»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: Лизуненко А.В., довіреність № 200 від 25.07.2016 року

від відповідача: Сергєєва В.С., довіреність б/н від 16.02.2016 року

від третьої особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Український бізнес банк» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (відповідач у справі) про визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити дії (а.с. 5-17 том 1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір факторингу №14 від 08.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» та Публічним акціонерним товариством «Український бізнес банк», був вчинений з порушенням приписів чинного законодавства, а саме відступлення права вимоги відбулось за заниженою вартістю на підставі підробленого протоколу спільного засідання Комітету управління активами і пасивами та Тарифного комітету Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк»; крім того, позивач стверджує, що договір від імені Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» підписано особою з перевищенням повноважень, що відповідно є підставою для визнання договору факторингу №14 від 08.12.2014 року недійсним та для визнання недійсними укладених на його підставі договорів відступлення права вимоги за договором поруки від 16.02.2009 року; за договорами застави транспортних засобів та за договором іпотеки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2015 року у справі № 910/33042/15 (а.с. 216-227 том 2).

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Публічне акціонерне товариство «Український бізнес банк» подав апеляційну скаргу № 903 від 11.04.2016 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на невідповідність висновків місцевого господарського суду дійсним обставинам справи, оскільки, як стверджує апелянт, судом першої інстанції не було досліджено обставин, які свідчать про нікчемність спірного правочину в силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», апелянт також вважає, що судом неправомірно відхилено як доказ у справі звіт №07-09-01/08-15/РД1 про незалежну оцінку ринкової вартості вимоги за кредитним договором, який підтверджує здійснення банком відступлення вимоги за ціною нижчою більше ніж на 20 відсотків від його вартості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» № 903 від 11.04.2016 року прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., суддів - Мартюк А.І., Мальченко А.О. та призначено розгляд справи на 08.06.2016 року.

08.06.2016 року до Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач заперечує проти доводів апелянта, вважає, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято з повним з'ясуванням обставин справи, висновки суду відповідають приписам чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду від 21.03.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відкладено розгляд справи на 29.06.2016 року.

У зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів справу №910/33042/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року справу №910/33042/15 прийнято визначеним складом колегії суддів.

У судовому засіданні 29.06.2016 року відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 13.07.2016 року та на підставі клопотання сторін згідно з ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року у справі №910/33042/15 призначено судову експертизу з визначення ринкової вартості права вимоги за кредитним договором № 80/Ф від 16.02.2009 року, відступленим на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» згідно договору факторингу № 14 від 08.12.2014 року та зупинено провадження по справі на час проведення експертизи.

29.08.2016 року на адресу Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист (вх. № 09-23/360/16 від 29.08.2016 року), щодо залишення ухвали без виконання, оскільки на даний час в реєстрі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз відсутня методика щодо встановлення ринкової вартості активів (прав вимоги за кредитними договорами), які є об'єктом дослідження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 року було поновлено провадження у справі №910/33042/15 та призначено розгляд справи на 21.09.2016 року.

У судовому засіданні 21.09.2016 року представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у справі у судовому засіданні 21.09.2016 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року у справі №910/33042/15 без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники третьої особи у судове засідання 21.09.2016 року не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення. Про причини неявки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не повідомило, жодних заяв та клопотань до суду не подавало. Враховуючи визначені ст. 102 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги, та наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи №910/33042/15 за відсутності представників третьої особи, за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

08.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» був укладений договір факторингу № 14 (а.с. 23-38 том 1), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач клієнт (переуступає) фактору право вимоги до боржника (ОСОБА_5), які включають в себе Кредитний договір №80/Ф від 16.02.2009 року, а фактор приймає такі права вимоги та зобов'язується передати фінансування в розпорядження клієнта за плату.

Загальна сума заборгованості за Кредитним договором на дату набрання чинності цього договору, складає 9 367 239,36 грн. (п. 1.1.4. Договору).

Відповідно до п. 2.1. договору факторингу фактор надає фінансування клієнту у національній валюті України в сумі 93 672,39 грн.

Згідно з актом приймання-передачі прав вимоги від 08.12.2014 року (додаток № 2 до Договору факторингу) позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги (з усією документацією).

Відповідно до акту прийому-передачі документів до Договору факторингу (додаток № 3 до Договору) позивач передав, а відповідач прийняв документи, перелік яких визначений в цьому акті.

08.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (цесіонарій) укладено Договір про відступлення права вимоги за договором поруки (а.с. 39-42 том 1), згідно з пунктом 1.1. договору про відступлення права вимоги за Договором поруки цедент, що є кредитором за договором поруки від 16.02.2009 року, яким передбачено виконання зобов'язань ОСОБА_5 за Кредитним договором №80/Ф від 16.02.2009 року та усіх додаткових угод до нього передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за договором поруки, а саме: 1.1.1. задоволення вимог щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, передбачених Кредитним договором, а також відшкодування можливих збитків, завданих цеденту та/або цесіанарію порушенням кредитором умов Договору поруки та/або порушення боржником умов Кредитного договору; 1.1.2. вимоги із сплати штрафів, пені та інших платежів, передбачених Договором поруки; 1.1.3. вимоги щодо відшкодування судових та інших витрат, пов'язаних із здійсненням забезпеченої порукою вимоги, відшкодування яких, передбачено Договором поруки; 1.1.4. будь-які інші вимоги, передбачені Договором поруки.

Пунктом 1.2. договору про відступлення права вимоги за договором поруки сторони погодили, що відступлення права вимоги за договором поруки, вказаним у пункті 1.1. цього Договору, розповсюджується в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи право на задоволення поручителем за Договором поруки вимог цесіонарія щодо виконання зобов'язань за Кредитним договором № 80/Ф від 16.02.2009 року та усіх додаткових угод до нього у відповідності до Договору поруки.

Судом досліджено, що 08.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» (первісний заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (новий заставодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 232 (а.с. 43-48 том 1), відповідно до п. 1.1. первісний заставодержатель відступає (передає), а новий заставодержатель набуває (приймає) усе та будь-яке належне первісному заставодержателю право вимоги за договором застави (з урахуванням всіх внесених змін та доповнень) (відступлені права), включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет застави за договором застави і за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги за кредитним договором у повному розмірі, у разі невиконання боржником та/або майновим поручителем, зобов'язань за Кредитним договором.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору про відступлення права вимоги за договором застави, предметом застави є автомобіль «Тойота», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 288 000,00 грн.

08.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» (первісний заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (новий заставодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 903 (а.с. 49-53 том 1), відповідно до п. 1.1. первісний заставодержатель відступає (передає), а новий заставодержатель набуває (приймає) усе та будь-яке належне первісному заставодержателю право вимоги за договором застави (з урахуванням всіх внесених змін та доповнень) (відступлені права), включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет застави за договором застави і за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному розмірі, у разі невиконання боржником та/або майновим поручителем, зобов'язань за Кредитним договором.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору про відступлення права вимоги за договором застави: предметом застави є автомобіль «Хюндай», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 179 200,00 грн.

Також, 08.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» (первісний заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (новий заставодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 904 (а.с. 54-60 том 1), відповідно до п. 1.1. первісний заставодержатель відступає (передає), а новий заставодержатель набуває (приймає) усе та будь-яке належне первісному заставодержателю право вимоги за договором застави (з урахуванням всіх внесених змін та доповнень) (відступлені права), включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет застави за договором застави і за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному розмірі, у разі невиконання боржником та/або майновим поручителем, зобов'язань за Кредитним договором.

Предметом застави, згідно п. 1.2., 1.3. договору, є автомобіль «Ауді», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 448 000,00 грн.

Між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (новий іпотекодержатель) 08.12.2014 року укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 233 (а.с. 61-66 том 1).

Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач відступає (передає), а відповідач набуває (приймає) усе та будь-яке належне позивачу право вимоги за договором іпотеки (з урахуванням всіх внесених до нього змін та доповнень), включаючи, але не обмежуючись, право звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки і за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному розмірі, у разі невиконання боржником та/або майновим поручителем, зобов'язань за Кредитним договором.

Сторони домовились, що заміна сторони, яка іменується - Іпотекодержатель у зобов'язаннях, що виникли на підставі договору іпотеки, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за договором іпотеки вважаються відступленими відповідачу з моменту підписання цього договору, скріплення печатками сторін та нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки предметом іпотеки за договором іпотеки є: ціле «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 357,5 кв.м., до якого входить: Колиба під літерою А, площею 324,1 кв.м., будинок охорони - зазначений літерою Б, площею 6,7 кв.м., шашличниця - під літерою Д, площею 5,6 кв.м., літній будинок № 1 - під літерою В1, площею 5,4 кв.м., літній будинок № 2 - під літерою В2, площею 5,2 кв.м., літній будинок № 3 - під літерою В3, площею 5,2 кв.м., літінй будинок № 4 - під літерою В4, площею 5,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить боржнику на підставі Договору купівлі-продажу «ІНФОРМАЦІЯ_1», посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванці В.П. 27 липня 2007 року за № 5679, зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 2246872.

Відповідно до п. 1.4. договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки сума невиконаного боржником зобов'язання перед новим кредитором станом на момент укладення цього договору, згідно Кредитного договору та відповідно договору про відступлення права вимоги, становить 9 367 239,36 грн.

Апеляційним господарським судом досліджено, що постановою правління Національного банку України № 844 від 25.12.2014 Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Укрбізнесбанк» - Бобчука І.П. (а.с. 67-69 том 1).

Постановою правління Національного банку України №265 від 23.04.2015 року постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» (а.с. 70 том 1).

На підставі Постанови Правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.04.2015 прийнято Рішення №87, яким з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» Білу І.В. (а.с. 71-73 том 1).

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як стверджує позивач, за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що укладення договору факторингу № 14 від 08.12.2014 відбулось з порушенням вимог законодавства, а саме відступлено право вимоги за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки), договір від імені Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» підписано особою з перевищенням наданих повноважень.

08.12.2015 року за результатом проведення суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Ако-Експерт» незалежної оцінки ринкової вартості активів ПАТ «Укрбізнесбанк» у вигляді права грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами (в тому числі й за кредитним договором №80/Ф від 16.02.2009 року, укладеним між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_6 станом на момент продажу активів (тобто станом на дату укладення договору факторингу 08.12.2014) - складено 1 Звіт про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами №07-09/08-15/РД (а.с. 89-130 том 1), відповідно до якого ринкова вартість активу ПАТ «Укрбізнесбанк» у вигляді права вимоги за кредитними договорами №80/Ф від 16.02.2009 року перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 84 %:

- розмір відступленого права вимоги - 9 367 239,36 грн.;

- ринкова вартість відступленого права вимоги - 589 982,35грн.;

- ціна продажу - 93 672,39 грн.;

- процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості - 15,9 %.

Рішенням №10 від 08.12.2015 (а.с. 86 том 1), прийнятим на підставі акту від 08.12.2015 про встановлення факту нікчемності договору факторингу, позивачем визнано нікчемними спірний Договір факторингу №14 від 08.12.2014 та вищезазначені договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави, укладеними на виконання договору факторингу, з моменту їх укладення.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Матеріалами справи підтверджується, що 09.12.2015 року позивач направив на адресу відповідачу вимогу №8387 про повернення позивачу всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) на користь відповідача; надати банку розгорнутий розрахунок платежів, сплачених боржником (позичальниками банку за кредитним договором) на користь ТОВ «Велес-Д» відповідно до умов договорів факторингу, із зазначенням суми і дати перерахунку - по кожному боржнику; надати банку всю документально підтверджену інформацію, яка стосується виконання боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) грошових зобов'язань на користь ТОВ «Велес-Д» відповідно до умов договорів факторингу, зокрема, договору факторингу №14 від 08.12.2014; повідомити всіх боржників (позичальників банку за кредитними договорами), які сплачують заборгованість на користь ТОВ «Велес-Д» відповідно до умов договорів факторингу, про припинення виконання грошових зобов'язань на користь ТОВ «Велес-Д»; повернути ПАТ «Укрбізнесбанк» оригінали всіх кредитних договорів та договорів забезпечення (іпотеки, застави, поруки тощо), додатків до них, та інших документів, пов'язаних з виконанням сторонами умов цього договору. Заявлені вимоги підлягали виконанню протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги. Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» вимоги позивача не виконало, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що укладення договору факторингу №14 від 08.12.14 р. між сторонами відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету ПАТ «Укрбізнесбанк» від 07.11.2014; відступлення права вимоги відбулось за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки); та від імені ПАТ «Укрбізнесбанк» договір укладено з перевищенням повноважень (одноособово без колегіального рішення правління ПАТ «Укрбізнесбанк»), в зв'язку з чим позивач вважає, що договір факторингу №14 від 08.12.2014 містить ознаки нікчемності, визначені ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Одночасно позивач зазначає, що оскільки оспорюваний правочин був забезпечений іпотекою, заставою та порукою, отже, укладені договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, застави та поруки також є недійсними.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором факторингу, який підпадає під правове регулювання норм глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вірно було встановлено місцевим судом, кредитний договір №80/Ф від 16.02.2009 року, права вимоги за яким були переуступлені відповідачу, укладений між ПАТ «Український бізнес банк» та гр. ОСОБА_5.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату набрання чинності договору, складала 9 367 239,36 грн.

Відповідно до пункту 2.1. договору факторингу відповідач надає фінансування позивачу у національній валюті України в сумі 93 672,39 грн. без ПДВ. При цьому, клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування у національній валюті України. Сума фінансування і плати не підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з ст. 196,1.5 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI.

Як свідчать матеріали справи, з метою виконання умов договору факторингу згідно з актом приймання-передачі прав вимоги від 08.12.2014 (додаток № 2 до договору факторингу), копія якого міститься в матеріалах справи, клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги (з усією документацією), як визначено у договорі факторингу та у додатку № 1 до цього договору, фінансування під відступлення прав вимоги складає 93 672,39 грн, плата складає 1% від суми фінансування у національній валюті України.

Окрім цього, згідно з актом прийому-передачі документів до договору факторингу від 08.12.2014 (додаток № 3 до договору факторингу), копія якого наявна в матеріалах справи, позивач передав, а відповідач прийняв документи в кількості 152 штук, перелік яких визначений в цьому акті.

Тобто, внаслідок укладення спірного договору факторингу ПАТ «Український Бізнес Банк» було відступлено право вимоги виконання зобов'язань ОСОБА_5. на користь ТОВ «Велес-Д» у загальному розмірі 9 367 239,36 грн, а як свідчать подані сторонами документи Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» було здійснено оплату коштів в сумі 93 672,39грн на користь позивача - ПАТ «Український Бізнес Банк», згідно умов договору.

Стосовно твердження позивача щодо заниженої вартості придбаного права вимоги з боку відповідача, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як свідчить зміст спірного договору та подані сторонами документи, договір факторингу не є безоплатним, оскільки передача права вимоги до боржника передана в обмін на фінансування позивача в сумі 93 672,39 грн, які були сплачені відповідачем в повному обсязі.

Згідно наявних документів у справі вбачається, що заборгованість фізичної особи ОСОБА_5 на момент укладення договору факторингу була віднесена до п'ятої категорії ризику та списана як безнадійна, що сторонами не заперечувалось.

Колегія суддів зазначає, що згідно п. 2 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затверджена Постановою Правління Національного банку України № 172 від 01.06.2011 року, (який з 01.12.2015 року втратив чинність на підставі постанови Правління Національного банку України від 27 жовтня 2015 року №737, але був чинним на момент укладання спірних правочинів), банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну (далі - безнадійна заборгованість) відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012.

Відповідно до пункту 3 Порядку банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість, яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів. При цьому, як передбачено п. 7 Порядку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента.

Згідно п. 1.5. 1.5. Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 23 від 25.01.2012 резерви за активами є спеціальними (оціночними) резервами, які зменшують балансову вартість активів і необхідність формування яких спричинена зменшенням корисності таких активів. Резерви за наданими фінансовими зобов'язаннями є забезпеченням їх виконання в майбутньому, що визнається в балансі банку як зобов'язання та свідчить про можливі втрати внаслідок вибуття ресурсів, пов'язаного з виконанням банком таких фінансових зобов'язань.

Відповідно до глави 2 Положення, банк з метою формування резерву за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями здійснює оцінку ризиків таких активів/наданих фінансових зобов'язань, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання.

Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов'язання за такими категоріями якості: І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; ІІ - помірний ризик; ІІІ - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик.

Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною.

Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів/наданих фінансових зобов'язань, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов.

Банк класифікує не вище V категорії якості актив, за яким більше ніж 50 відсотків боргу прострочено понад 90 днів.

Як встановлено судом за матеріалами справи, кількість днів прострочення заборгованості боржника за кредитним договором ОСОБА_5 склала - 945 днів.

Колегія суддів вважає правомірними твердження позивача, що списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву не припиняє існування вимоги банку до боржника, однак суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно правової природи та мети формування відповідного резерву, визначеними приписами Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, створення банком відповідного резерву фактично є забезпеченням виконання зобов'язання, а списання банком безнадійної заборгованості за рахунок такого резерву - задоволенням вимог банку тобто відшкодуванням його втрат. Таким чином, подальше відступлення права вимоги за такою заборгованістю може здійснюватись банком за ціною, яка буде визначатись сторонами на основі принципу свободи договору, з урахуванням інтересів обох сторін правочину та за ціною, яка буде найбільш економічно доцільною для них з врахуванням всіх наявних та майбутніх ризиків для кожної із них. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає недоведеними доводи позивача щодо невідповідності ціни права вимоги, яка визначена у спірному договорі, звичайним цінам, під якими чинне законодавство (п. 14.1.71 Податкового кодексу України) розуміє ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Згідно п. 14.1.219 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Крім того, на підтвердження доводів щодо продажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» права вимоги за кредитним договором №80/Ф від 16.02.2009 року за заниженими цінами, позивач посилається на звіт №07-09/08-15/РД оцінки ринкової вартості активів ПАТ «Укрбізнесбанк» у вигляді права грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами станом на момент продажу активів, прийняття якого в якості доказу у справі відповідачем заперечується з огляду на закріплені законодавством норми щодо необхідності з метою перевірки правочинів проведення саме аудиторських перевірок, а не проведення перевірок суб'єктом оціночної діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

Пунктом 1.19 Положення про виведення неплатоспроспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2015 № 75, визначено порядок проведення аналізу договорів на предмет їх нікчемності.

Так, уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має право запланувати у кошторисі витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, витрати на залучення аудитора(ів) для проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, та інвентаризації банківських активів.

У разі необхідності залучення аудитора (ів) для неплатоспроможного банку та оплати їх послуг уповноважена особа Фонду після затвердження виконавчою дирекцією Фонду кошторису витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, вносить на розгляд виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Положення зміни до такого кошторису разом з кандидатурами аудитора(ів).

За умови недостатності коштів у банку для оплати витрат, пов'язаних із залученням до роботи аудитора(ів), виконавча дирекція Фонду може прийняти рішення про надання цільової позики на оплату таких витрат банку за рахунок коштів Фонду.

Таким чином, Положенням чітко зазначено, що для проведення перевірки правочинів на предмет виявлення таких, що є нікчемними, залучається аудитор, який у своїй діяльності керується Законом України «Про аудиторську діяльність».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, уповноважена особа Фонду не проводила аудиторський аналіз договорів факторингу, у тому числі, спірного договору, як це передбачено п. 1.19 Положення, а замість цього звернулась до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Ако Експерт», який у своїй діяльності керується Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України», відповідно до якого оцінка майна, майнових прав - це визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Окрім цього, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 цього ж Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, що мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що висновки спеціалістів з відповідних питань, в тому числі і висновки зроблені на підставі проведеної за замовленням позивача оцінки вартості права вимоги, які надані поза межами проведення судової експертизи, не є експертними, а тому не можуть бути прийняті судом як висновки експертів, а можуть слугувати для призначення судової експертизи. Колегія суддів зазначає, що згідно загальних приписів ст. 32-42 ГПК України для набуття висновку спеціаліста ознак належного доказу у справі необхідним є серед іншого дотримання процесуального порядку його отримання, до якого відноситься, зокрема, попередження судом особи про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих висновків.

Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

За приписами статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Враховуючи те, що відповідач у справі заперечує проти належності наданого позивачем Звіту оцінки ринкової вартості права вимоги за спірним договором, як доказу у справі, оскільки така оцінка фактично проведена за відсутності Методики визначення вартості такого виду майна та без належного дослідження ринку факторингових послуг, Київським апеляційним господарським судом з метою встановлення дійсної ринкової вартості права вимоги за кредитним договором №80/Ф від 16.02.2009 року та її відповідності ціні, яка визначена сторонами у спірному договорі факторингу №14, було призначено у справі судово-економічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Якою булла ринкова вартість об'єкта оцінки/актива (права вимоги за Кредитним договором № 80/Ф від 16.02.2009 року) станом на 08.12.2014 року? Чи відповідає визначена у п.2.1 договору факторингу № 14 ціна ринковій вартості оцінки/актива (права вимоги за Кредитним договором № 80/Ф від 16.02.2009 року) станом на 08.12.2014 року? Чи є ціна визначена у п. 2.1 договору факторингу № 14 завищеною/ заниженою по відношенню до ринкової вартості об'єкта оцінки/актива (права вимоги за Кредитним договором № 80/Ф від 16.02.2009 року) станом на 08.12.2014 року та у якому процентному співвідношенні виглядає завищення/заниження?

Однак, призначена у справі судова експертиза не була проведена у зв'язку із тим, що на даний час в реєстрі відсутні методики щодо встановлення ринкової вартості активів (прав вимоги за кредитними договорами), про що повідомлено суд листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №12214-16 від 29.07.2016 року (а.с. 165 том 3).

Таким чином, враховуючи зазначене, а також те, що докази у справі оцінюються судом з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та беручи до уваги відсутність будь-яких інших належних доказів, які б підтверджували достовірність даних, вказаних суб'єктом оціночної діяльності у поданому позивачем Звіті про незалежну оцінку прав вимоги та беручи до уваги відсутність Методики визначення вартості такого виду майна, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не приймає поданий позивачем Звіт про незалежну оцінку права вимоги банку в якості належного доказу на підтвердження дійсної ринкової вартості права вимоги за кредитним договором, переданого відповідачу згідно спірного договору факторингу.

Інших доказів, які б підтверджували ринкову вартість права вимоги заборгованості, яка була віднесена банком до безнадійної, і доказів, які свідчили б, що визначена у спірному договорі факторингу №14 вартість вимоги є заниженою, позивачем до суду не надано.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості доводів позивача про вчинення відступлення права вимоги за спірним договором факторингу №14 від 08.12.2014 року за заниженими цінами.

Окрім того, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає також, що укладення договору факторингу відбулось на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» від 07.11.2014.

На підставі наявних матеріалів справи судом апеляційної інстанції досліджено, що 15.05.2015 до органів МВС України уповноваженою особою Фонду Білою І.В. було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України - складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів. Відомості про вчинення кримінального правопорушення та початок досудового розслідування внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015050500001167 від 09.06.2015, що підтверджується відповідним витягом з реєстру.

Постановою слідчого Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 22.10.2015 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050500001167 від 09.06.2015, було закрито у зв'язку з встановленою відсутністю в діях посадових осіб Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Зазначена постанова ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 14.06.2016 року (а.с. 113 том 2) скасована у зв'язку з невжиттям всіх заходів щодо об'єктивного та всебічного проведення досудового розслідування та матеріали кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, а також те, що сторонами не надано доказів на підтвердження обставин щодо завершення вищезазначеного кримінального провадження, встановлення винних осіб та обставин скоєного правопорушення, суд апеляційної інстанції не може вважати підтвердженими та такими, що не підлягають доказуванню повідомлені позивачем обставини щодо даного правопорушення (а саме щодо факту внесення неправдивих даних до протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» від 07.11.2014), оскільки згідно ст. 35 ГПК України для господарського суду преюдиціальне значення має вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.

Щодо посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на факт укладення договору факторингу представником позивача з перевищенням повноважень, а саме в.о. Голови правління ПАТ «Український бізнес банк» ОСОБА_7, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9.9. статуту Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» голова правління має право самостійно (без попереднього або додаткового погодження з органами управління банку) приймати рішення про укладення (в тому числі, укладати або делегувати іншим особам право укладати) будь-яких угод/договорів, крім випадків, коли прийняття рішення про укладення певних угод/договорів віднесено цим статутом до виключної компетенції спостережної ради або загальних зборів акціонерів.

Згідно з підпункту 17 пункту 8.2.1. Статуту Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» (а.с. 192-220 том 1) до виключної компетенції Спостережної ради Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» належить зокрема прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пункт 12.1. статуту Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» визначає, що значний правочин це правочин, учинений банком, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10-ть (десять) і більше відсотків вартості активів банка, за даними останньої річної фінансової звітності.

Відповідачем надана інформація щодо вартості активів банку станом на 01.01.2014., яка становила 577 096 161,28 грн.

Враховуючи вказану вартість активів, оспорюваний договір факторингу не є значним правочином в розумінні пункту 12.1. статуту, оскільки сума, що є його предметом складає менше ніж 10 (десять) відсотків вартості активів банку, які у 2013 році становили 577 096 161,28 грн. та 10% поріг, достатній для визнання правочину таким, що є значним, складає 57 709 616,12 грн.

Згідно роз'яснень викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з фактичних обставин справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не доведено обставини, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання спірного договору недійсним, а саме не надано суду доказів того, що вартість переданого позивачем права грошової вимоги за спірним договором факторингу є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, за яким передавалось право вимоги, не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладення спірного договору факторингу на підставі підробленого протоколу спільного засідання Комітету управлінні активами і пасивами банку та з перевищенням повноважень представника банк при його укладенні тощо.

Як було досліджено вище, на виконання умов договору факторингу 08.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» (первісний заставодержатель/іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» (новий заставодержатель/іпотекодержатель) укладено договори застави, поруки та іпотеки, які позивач також просив визнати недійсними, як такі, які безпосередньо пов'язані із оспорюваним договором факторингу №14 від 08.12.2014.

Зважаючи на встановлені обставини справи, зокрема відсутність підстав для визнання недійсним договору факторингу №14 від 08.12.2014 року, місцевий суд дійшов вірного висновку, що правові підстави для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 08.12.2014 року за договором поруки від 16.02.2009 року; визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 08.12.2014 року за Договором застави транспортного засобу (посвідченим 16.02.2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрованим в реєстрі за № 232); визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 08.12.2014 року за Договором застави транспортного засобу (посвідченим 28.04.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за № 903); визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 08.12.2014 року за Договором застави транспортного засобу (посвідченим 28.04.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за № 904); визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 08.12.2014 року за Договором іпотеки (посвідченим 16.02.2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрованим в реєстрі за № 233), відсутні, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на той факт, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу документи, передані за спірним договором факторингу, є похідною від вимоги про визнання недійсним договору факторингу №14 від 08.12.2014, позовні вимоги в цій частині також правомірно не були задоволені Господарським судом міста Києва.

Всі доводи, викладені позивачем, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним та доказами, наявними в матеріалах справи, що були в повному обсязі, всебічно та об'єктивно досліджені при розгляді спору.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року у справі №910/33042/15 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року у справі №910/33042/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 року у справі №910/33042/15 залишити без змін.

3. Справу №910/33042/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська