Рішення № 61484294, 21.09.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

21 вересня 2016 року Справа № 913/674/16

Провадження №1/913/674/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 підприємства Лисичанськтепломережа, м. Лисичанськ Луганської області

про стягнення 9593817 грн. 60 коп.

Головуючий суддя Зюбанова Н.М.

Суддя Ворожцов А.Г.

Суддя Голенко І.П.

Секретар судового засідання-помічник судді Антонова І.В.

В засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_2, представник за довіреністю від 13.05.2014 № 14-137;

від відповідача: ОСОБА_3, представник за довіреністю від 04.01.2016 № 2;

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 13.09.2016 оголошено перерву до 21.09.2016, 10-00.

Суть спору: про стягнення з відповідача 2049988 грн. 13 коп. боргу за спожитий відповідачем природний газ, 258826 грн. 95 коп. 3% річних, 3529169 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань та 3755833 грн. 02 коп. пені, які виникли при несвоєчасних розрахунках за договором № 2671/15-ТЕ-20 купівлі-продажу природного газу від 22.10.2015.

У відповідності до розпорядження керівника апарату від 22.07.2016 № 217-р щодо визначення складу колегії для розгляду цієї справи, виходячи з відповідного протоколу, призначено колегію у складі суддів: Зюбанова Н.М. (головуючий), ОСОБА_4, ОСОБА_5

Як свідчить новий розрахунок, наданий позивачем, ціна позову зменшилась на 88254 грн. 02 коп., у т.ч. в частині 3% річних на 6129 грн. 12 коп. та на 82124 грн. 90 коп. інфляційних нарахувань. Відповідну заяву з цього приводу у порядку ст. 22 ГПК України позивач не подавав.

У додаткових відзивах на позов відповідач визнав позов у сумі боргу за спожитий природний газ 2049988 грн. 13 коп. та 24502 грн. 48 коп. інфляційних нарахувань.

У запереченнях на відзив позивач доводи відповідача відхиляє та зазначає, що звільнення від відповідальності при укладанні договору про організацію взаєморозрахунків можливе лише відносно оплати, здійсненої у порядку та строки, встановлені таким договором, що підтверджується наведеною практикою Верховного Суду України. За даними позивача 20793949 грн. 91 коп. коштів було сплачено у звичайний порядок. Стосовно дії мораторію, запровадженого Законом України від 13.01.2015 № 85- VІІІ, то позивач вважає, що ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України не є енергопостачальною компанією у розумінні вказаного Закону, а є газопостачальним підприємством.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив, що спір між сторонами виник у звязку з наступними обставинами.

Так, при розгляді справи встановлено, що 22.10.2015 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та ОСОБА_1 підприємством Лисичанськтепломережа (відповідачем) було укладено договір купівлі - продажу природного газу № 2671/15-ТЕ-20 з додатковою угодою № 1, за умовами яких продавець зобовязався у періоді з 01.01.2015 по 31.12.2015 передати у власність покупцю газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як свідчать матеріали справи, а саме підписані сторонами акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015 у передбачений договором період позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 33997615 грн. 04 коп., з якої залишок боргу складає 2049988 грн. 13 коп.

Втім, у звязку з порушенням споживачем строків оплати газу, передбачених договором, позивач нарахував пеню у сумі 3755833 грн. 02 коп. у відповідності до п. 7.2 договору, яким передбачена сплата пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Також, звертаючись з позовом, позивач застосував відповідальність за несвоєчасність погашення грошових зобовязань, передбачену ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 258826 грн. 95 коп. (з 15.02.2015 по 22.02.2016) та 3529169 грн. 50 коп. (з лютого 2015 року по лютий 2016 року) відповідно.

Відповідач у відзиві на позовну заяву за листом від 24.06.2016 № 1816 проти позову заперечує частково з посиланням на те, що договір купівлі-продажу природного газу № 2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015 був укладений за рішенням суду, тому акти прийому-передачі природного газу були підписані лише 31.10.2015, що впливає на час виникнення обовязку по сплаті вартості газу.

Також відповідач посилається на факт оплати боргу за спірний період за рахунок субвенцій з Державного бюджету, що змінює термін розрахунку за договором та встановлює його з моменту підписання сторонами такої угоди.

Щодо вимог по пені, то заперечення відповідача у цій частині ґрунтуються посиланням на Закон України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси від 13.01.2015 № 85-VІІІ.

Статтею 2 цього Закону встановлено мораторій на час, визначений у ст. 1 цього Закону (до 31.12.2015), на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Комунальне підприємство Лисичанськтепломережа є, зокрема, виробником житлово-комунальних послуг, місцем знаходженням та діяльності якого є м. Лисичанськ Луганської області.

Щодо факту підписання актів приймання-передачі природного газу 31.10.2015 за газ, спожитий у січні, лютому, березні та жовтні 2015 року, то це обумовлено тим, що відповідний договір сторонами було укладено лише 22.10.2015. Втім, за додатковою угодою від 22.10.2015 № 1 до договору сторони дійшли згоди, що цей правочин поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між ними з 01.01.2015 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Так, як свідчать матеріали справи, за результатами судового розгляду справи № 910/1696/15г (на стадії її нового розгляду) рішенням від 14.01.2016 господарський суд м. Києва позов задовольнив та визнав укладеним договір купівлі-продажу природного газу між позивачем та відповідачем у певній редакції. Втім, сторони самостійно уклали договір 22.10.2015, тому при вирішенні спору суд виходись саме з цього правочину, оскільки усі первинні документи, які підтверджують спірні правовідносини сторін, містять посилання саме на договір від 22.10.2015 № 2671/15-ТЕ-20.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ним докази, суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість позову та його не повне задоволення, виходячи з наступного.

Так, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Матеріалами справи підтверджено існування заборгованості відповідача перед позивачем за природний газ у сумі 2049988 грн. 13 коп., що є залишком боргу за зобовязаннями грудня 2015 року, зокрема, акт приймання-передачі від 31.12.2015 на суму 10093857 грн. 17 коп. підписаний сторонами належним чином. Повну оплату вказаного боргу у строк, передбачений п. 6.1 укладеного договору від 22.10.2015 до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, не було проведено, тому у цій частині позовні вимоги заявлені обгрунтовано.

Втім, після звернення позивача до суду відповідачем частково погашено борг на суму 149883 грн. 84 коп., що підтверджено відповідними оборотно-сальдовими відомостями, тому на цю суму провадження у справі підлягає припиненню на підставі ст. 80 п.1-1 ГПК України за відсутністю предмету спору. Судові витрати у цій частині покладаються на відповідача.

На користь позивача судом стягується 1900104 грн. 29 коп. залишку боргу за газ, спожитий у грудні 2015 року.

Як встановлено судом, 16.12.2015 між Територіальним органом казначейства в Луганській області, Департаментом фінансів Луганської ОДА, Фінансовим управлінням Лисичанської міської ради, ОСОБА_1 підприємством Лисичанськтепломережа та НАК "Нафтогаз України" та ПАТ Укргазвидобування було укладено договір № 425/375-в про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 04.06.2015 р. № 375.

За умовами цього договору організовано проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 16 ст. 14 та ст. 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" і Порядку та умов надання у 2015 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які виникли у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів Украйни від 04.06.2015 № 375.

Відповідно до п. п. 2 п. 12 договору № 425/375-в сторонами погоджено не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а після виконання договору сторони не мають жодної претензії стосовно предмету договору (п. 17 договору).

За платіжним дорученням № 2 від 21.12.2015 підтверджується проведення розрахунків за газ на суму 7986550 грн. 00 коп. за договором № 2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015, про що зазначено у цьому документі.

Подібний правочин, який оформлений Спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2648 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 09.12.2015, який укладений між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Луганській області, Департаментом фінансів Луганської ОДА, Фінансовим управлінням Лисичанської міської ради, УПтСЗН Лисичанської міської ради, КП Лисичанськтепломережа та НАК "Нафтогаз України" також підтверджується проведення оплати боргу за спожитий відповідачем газ за договором № 2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015 на суму 3167127 грн.00 коп. (платіжне доручення від 14.12.2015 № 13).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що за обставинами спору сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу.

Приймаючи рішення, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у його постановах від 25.03.2015 за подібними справами № 924/1265/13 та від 23.09.2015 у справі № 917/2519/14.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Укладення сторонами договору № 425/375-в від 16.12.2015 року та протокольного рішення № 2648 свідчать про вжиття відповідачем заходів, необхідних для належного виконання зобов'язань в частині погашення заборгованості за спожитий природний газ.

Втім, така зміна порядку і строку проведення розрахунків за природний газ стосується не всієї кредиторської заборгованості за договором № 2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015 купівлі-продажу природного газу, а виключно тієї заборгованості, яка є предметом договору № 425/375-в від 16.12.2015 року та відповідного протокольного рішення № 2648 відповідно на суми 7986550 грн. 00 коп. та 3167127 грн.00 коп., а усього 11153677 грн. 00 коп.

Так само, не має підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахованих позивачем на грошові зобовязання на суму 11153677 грн. 00 коп. боргу, оскільки сторонами змінені строки проведення таких розрахунків та вони дотримані.

За розрахунком позивача через проведення заліку закриті зобовязання листопада 2015 року на суму 7986552 грн. 45 коп. (16.12.2015) та окремими частинами березня 2015 року на суму 1147518 грн. 68 коп. (09.12.2015), жовтня 2015 року на суму 2023008 грн. 11 коп. (09.12.2015), у т.ч. 2019608 грн. 32 коп. із коштів заліку та 3399 грн. 79 коп. власних коштів відповідача (1147518 грн. 68 коп. + 2019608 грн. 32 коп. = 3167127 грн. 00 коп.).

Тому у задоволенні додаткових вимог до боргу, нарахованих позивачем на вказані зобовязання листопада, березня та жовтня 2015 року, також слід відмовити, оскільки немає підстав для тверджень про порушення строків оплати в ці спірні періоди.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у загальній сумі 3755833 грн. 02 коп., то ці вимоги також є необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси від 13.01.2015 № 85-VIII (набрав чинності з 07.02.2015) у редакції Закону України від 25.12.2015 № 928- VIII метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція.

Згідно з ч.2 ст.2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений статтею 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Втім, Законом № 928- VIII від 25.12.2015 дію ст. 1 зупинено до завершення антитерористичної операції, яка у спірний період та на цей час триває.

Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги (ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги).

Відповідно до Статуту КП Лисичанськтепломережа (п. 2.2 у редакції змін, за реєстр. 18.02.2009) його діяльністю є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Водночас, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Лисичанськ Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затв. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.

Відповідно до п. 6 Статуту ПАТ НАК Нафтогаз України предметом діяльності Компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом. Згідно п.2 ст.1 Постанови КМУ від 25.07.2012р. № 705 Про визначення гарантованих постачальників природного газу ПАТ НАК Нафтогаз України є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн.куб.метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії. Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, він є постачальником енергоресурсу.

Відтак, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що ПАТ НАК Нафтогаз України є постачальником енергоресурсу, наведені вище положення Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015.

Тобто, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції триває до завершення АТО.

Таким чином, нарахування позивачем пені за зобовязаннями січня-грудня 2015 року протирічить Закону України від 13.01.2015 № 85-VIII.

Щодо решти позовних вимог, то суд виходить з відомостей, наведених відповідачем у додатковому відзиві від 07.09.2016 у таблиці про порядок оплати спожитого газу.

Так, у звязку з тривалим часом укладання договору між сторонами наприкінці 2015 року, коли з початку року тривало споживання газу, КП Лисичанськтепомережа перерахувало постачальнику 9885099 грн. 77 коп. коштів, які за листом від 31.10.2015 № 2276 (арк. справи 30) були зараховані ПАТ НАК Нафтогаз України у рахунок погашення боргу по договору № 2671/15-ТЕ-20 від 22.10.2015. Саме тому у своєму контррозрахунку ці кошти відповідач зараховує як своєчасну оплату боргу за січень 2015 року на суму 4444715 грн. 67 коп., за лютий 2015 року на суму 4145694 грн. 40 коп. та решту у рахунок погашення боргу за газ, спожитий у березні 2015 року на суму 1294689 грн. 70 коп.

Втім, як свідчить розрахунок позивача (арк. справи 87-91), він розподіляє ці кошти подібним чином, але прострочення в оплаті визначає з 15.02.2015, з 15.03.2015 та з 15.04.2015 відповідно щодо боргів за січень, лютий та березень 2015 року. У поясненнях, наданих суду 13.09.2016, позивач зазначає, що у цьому випадку він виходив з п. 6.1 договору про оплату газу до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Суд не погоджується з такою оцінкою спору у цій частині, зробленою позивачем, оскільки у час прострочення сплати боргу, який визначений ним за умовами договору від 22.10.2015 (з лютого 2015 року і далі) ще не існувало договору, який у відповідності до ст.626 ЦК України є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Наразі, при укладанні договору (у редакції додаткової угоди до нього від 22.10.2015) сторони не скористалися за взаємною згодою ч. 3 ст. 631 ЦК України щодо розповсюдження дії цього правочину на відносини до його укладання. Крім цього, позивач утримуючи кошти відповідача у сумі 9885099 грн. 77 коп. не зараховував їх у рахунок оплати газу, але і не повертав покупцеві. При цьому, позовні вимоги про стягнення 3% річних заявлені за у т.ч. період фактичного користування цими коштами, що, на думку суду, є нерозумним та несправедливим.

За таких обставин зазначення у контррозрахунку відповідача прострочки оплати газу саме з 23.10.2015 є обґрунтованим.

У відповідності до вказаного контррозрахунку, який визнається судом належно складеним у відповідності до умов договору та фактичних обставин справи 3% річних, які підлягають до стягнення, складають 21743 грн. 86 коп., у т.ч. 7779 грн. 02 коп. (борг березня 2015 року) за період з 23.10.2015 по 14.12.2015; 6889 грн. 15 коп. (борг жовтня 2015 року) за період з 15.11.2015 по 15.12.2015; 1312 грн. 86 коп. (борг листопада 2015 року) за період з 15.12.2015 по 16.12.2015; 5762 грн. 84 коп. (борг грудня 2015 року) за період з 15.01.2016 по 16.02.2016.

Інфляційні нарахування, виходячи з обґрунтованого контррозрахунку відповідача, підлягають до стягнення лише на борг березня 2015 року щодо листопада 2015 року, коли відповідний борг існував цілий місяць.

Так, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державною службою статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення.

Відповідно до Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п. 3.2 пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наданого до позову розрахунку позивача вбачається, що індекс інфляції застосовувався до суми боргу, що існувала на початок місяця без врахування часткових оплат. Такий алгоритм розрахунку протирічить вищевказаному порядку визначення втрат від інфляції.

Судом зроблено наступний розрахунок інфляційних нарахувань на борг за газ, проданий у березні 2015 року та оплачений частково, а саме: 1308262,55 (станом на 30.11.2015) х 102% (за листопад 2015 року) = 1334427,80 грн. 1308265,55 = 26165,25 грн.

З урахуванням викладеного вище, суд задовольняє позов частково та до стягнення підлягають 1900104 грн. 29 коп. боргу, 21743 грн. 86 коп. 3% річних та 26165 грн. 25 коп. інфляційних нарахувань.

Провадження у справі на суму 149883 грн. 84 коп. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Витрати по судовому збору покладаються на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених вимог та з суми боргу, погашеної після звернення позивача з позовом. У решті вимог суд відмовляє з підстав, зазначених вище.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 80 п.1-1, 82, 84, 85, 11128 ГПК ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до ОСОБА_1 підприємства Лисичанськтепломережа про стягнення 2049988 грн. 13 коп. боргу, 258826 грн. 95 коп. 3% річних, 3529169 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань та 3755833 грн. 02 коп. пені задовольнити ч а с т к о в о.

2.Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Лисичанськтепломережа, м. Лисичанськ Луганської області, вул. Баумана, б. 17, ідент. код 13401321 на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідент. код 20077720 1900104 грн. 29 коп. боргу, 3% річних у сумі 21743 грн. 86 коп., інфляційні нарахування в сумі 26165 грн. 25 коп., судовий збір в сумі 31468 грн. 46 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі на суму 149883 грн. 84 коп. припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.09.2016.

Головуючий суддя Н.М.Зюбанова

Суддя А.Г.Ворожцов

Суддя І.П.Голенко