Рішення № 61484149, 14.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2016Справа №910/10364/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Омега Банк»

До: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека кредит»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай

Кепітал Менеджмент»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

Про визнання договорів недійсними

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Колосюк В.А., Нечай О.В. - представники за довіреностями;

від відповідача-1: Гладишенко М.І. - представник за довіреністю;

від відповідача-2: Гладишенко М.І. - представник за довіреністю;

від третьої особи: Музичук Л.В. - представник за довіреністю.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.09.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека кредит» (далі - ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами Скай Кепітал Менеджмент» (далі - ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», відповідач-2), в якому просив:

- визнати нікчемний правочин - договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями - недійсним;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015, укладений між ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912 із змінами та доповненнями.

Ухвалю Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10364/16 та призначено її до розгляду на 16.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.07.2016.

В судовому засіданні 19.07.2016 на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 26.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розгляд справи відкладено до 04.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/10364/16 на 15 днів, розгляд справи відкладено до 14.09.2016.

В судовому засіданні 14.09.2016 судом було розглянуто клопотання позивача про призначення у справі судової економічної експертизи, подане через канцелярію суду 19.07.2016 (з урахуванням поданих 19.07.2016 пояснень), на вирішення якої позивач просив поставити питання: чи є ціна за договором купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладеного між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями, нижчою або вищою на 20% від звичайної, станом на грудень 2014 року та визначити її ринкову (звичайну ціну) на момент вчинення зазначеного правочину.

Клопотання мотивоване тим, що вартість прав вимоги (купівельна ціна права вимоги), яка визначена сторонами в договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями, є нижчою від звичайної ринкової ціни та вартість застави проданих активів перевищує ціну продажу, що на думку позивача, свідчить про нікчемність вказаного правочину на підставі п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, позивач наголошує, що в договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 визначено, що загальна купівельна ціна прав вимоги (згідно вказаних у додатку № 1) становить 5 000 000,00 грн., а загальна сума заборгованості за платежами (згідно вказаних у додатку № 1) становить 2 342 615 999,02 грн., а тому купівельна ціна складає 0,2134% від загальної заборгованості за кредитними договорами, право вимоги за якими відступлено за наведеним договором. Укладаючи договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 сторони керувалися Звітом незалежної оцінки ринкової вартості майнових прав від 30.12.2014, виконаного ТОВ «Незалежна експертна компанія «Правий берег». Проте, згідно рецензії на Звіт незалежної оцінки ринкової вартості майнових прав від 30.12.2014, виконаної Експертною радою «Українського товариства оцінювачів», вказаний звіт класифіковано як такий, що не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний з метою, вказаною по тексту звіту.

Згідно доповнень до клопотання про призначення судової експертизи, поданих через канцелярію суду 28.07.2016, позивач просив доручити її проведення експертам ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа».

Згідно додаткових пояснень до клопотання про призначення судової експертизи, поданих через канцелярію суду 03.08.2016, позивач вказував на те, що 06.04.2016 відповідач-2 відчужив за договором купівлі - продажу на користь ТОВ «Базальт-6» права вимоги за 6 кредитними договорами за ціною 5 000 000,00 грн., тобто за ціною, яка дорівнює ціні договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладеного між позивачем та позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні 14.09.2016 заявлене клопотання про призначення судової економічної експертизи підтримав та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача-1, 2 в судовому засіданні 14.09.2016 проти заявленого клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи - заперечував, просив суд у задоволенні клопотання відмовити. Відповідач у письмових запереченнях на клопотання, поданих через канцелярію суду 22.07.2016, наголошував на тому, що спеціальні знання для вирішення спору у справі про визнання недійсними правочинів - не потрібні, і підстави для їх застосування - відсутні, оскільки для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі, достатньо поданих сторонами документів.

Представник третьої особи надав пояснення по суті заявленого клопотання.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін та третьої особи щодо заявленого позивачем клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що предметом спору у даній справі є правочини: договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями, який позивач вважає нікчемним та просить визнати його недійсним, а також договір купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015, укладений між ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912 із змінами та доповненнями, який позивач просить визнати недійсним.

Отже, до предмету доказування у даному спорі входять обставини недійсності правочинів у контексті п.1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а їх перевірка здійснюється доказами, наявними в матеріалах справи. В свою чергу, враховуючи приписи процесуального закону, зокрема ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які покладають на кожну сторону спору обовґязок по доведенню своїх вимог та заперечень, та в сукупності з наявними матеріалами справи, суд наголошує на тому, що оцінка наявних у справі доказів, які містять відомості, які позивач повторно просить поставити на вирішення експертизи - здійснюється під час розгляду справи по суті з урахуванням усіх обставин справи в сукупності та перевіркою їх належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, обумовлені законом підстави для призначення судової економічної експертизи - відсутні, і суд відхиляє заявлене клопотання як необгрунтоване.

Також, в судовому засіданні 14.09.2016 судом було розглянуто письмове клопотання позивача в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» про зупинення провадження у справі № 910/10364/16 до вирішення Верховним Судом України справи № 826/12348/15 за позовом ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1898; та визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1898.

Так, на підтвердження заявленого клопотання позивачем подано копію ухвали Верховного Суду України від 05.07.2016 про відкриття провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору та визнання протиправним і скасування рішення для перегляду ухали Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016.

Клопотання мотивовано тим, що відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Станом на сьогоднішній день у провадженні іншого суду, яким на думку позивача є Верховний Суд України, перебуває справа № 826/12348/15, в якій розглядаються питання (обставини), які не можуть бути вирішені (досліджені) судом самостійно в рамках даного процесу з причин обмеженості юрисдикції (непідвідомчість даному суду) та його повноважень, а також збільшуються підстави для задоволення позовних вимог, що розглядається у даній справі № 910/10364/16.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 проти заявленого клопотання про зупинення провадження у справі заперечував, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Представник третьої особи надав пояснення по суті заявленого клопотання.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін та третьої особи щодо заявленого клопотання про зупинення провадження у справі № 910/10364/16 до розгляду іншої справи № 826/12348/15, дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Пунктом 3.16 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18, статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 Господарського процесуального кодексу України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2015 року №826/12348/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 року, і які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016, визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1898; та визнано протиправним і скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1898.

Вказані судові рішення по справі №826/12348/15 обґрунтовані невідповідністю дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Омега Банк» приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте, під час розгляду справи №826/12348/15 обставини нікчемності договору купівлі - продажу від 31.12.2014 не досліджувались, у зв'язку з чим вищенаведені судові рішення у справі №826/12348/15 стосуються вирішенні спору судом адміністративної юрисдикції в контексті саме наявності оскарження дій уповноваженої особи Фонду. Проте, обставини щодо нікчемності договору купівлі - продажу від 31.12.2014, на наявності яких наголошує позивач, є предметом дослідження саме у справі № 910/10364/16 і встановлюються відповідні обставин саме на підставі поданих сторонами документів, які оцінюються судом на предмет їх належності та допустимості як доказів, саме під час розгляду даної справи.

При цьому, суд також зазначає, що позивачем наголошується на наявності підстав нікчемності договору купівлі - продажу від 31.12.2014 та підстав недійсності договору купівлі - продажу майнових прав від 04.07.2015 в контексті того, що вони порушують саме його права та охоронювані законом інтереси, як банку, що перебуває у стані припинення і має зобов'язання перед кредиторами, а тому оцінка вказаних правочинів при вирішенні даного спору може здійснюватись судом в сукупності з встановленням наявності або відсутності обставин порушення правочинами прав позивача в межах справи № 910/10364/16. Крім того, обовґязком суду є також оцінка оспорюваних правочинів на відповідність їх приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що здійснюється в межах справи № 910/10364/16 з урахуванням предмету та підстав заявленого позову.

Крім того, дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Омега Банк», яким надана оцінка в межах справи №826/12348/15, жодним чином не впливає на оцінку оспорюваних правочинів на відповідність їх приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що здійснюється в межах справи № 910/10364/16 з урахуванням предмету та підстав заявленого позову.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що справи № 910/10364/16 та №826/12348/15 - не є повґязаними в розумінні вимог процесуального закону, у звґязку з чим обумовлені ст. 79 Господарського процесуального кодексу України підстави для зупинення провадження у справі № 910/10364/16 до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016 по справі № 826/12348/15 - у суду відсутні, у звґязку з чим суд відхиляє заявлене позивачем клопотання про зупинення провадження у справі 910/10364/16.

В судовому засіданні 14.09.2016 представники позивача заявлені вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити. Вимоги позивача мотивовані тим, що в укладеному між позивачем та відповідачем-1 договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 визначено, що загальна купівельна ціна прав вимоги (згідно вказаних у додатку № 1) становить 5 000 000,00 грн., а загальна сума заборгованості за платежами (згідно вказаних у додатку № 1) становить 2 342 615 999,02 грн., а тому вартість прав вимоги (купівельна ціна права вимоги), яка визначена сторонами в договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, є нижчою від звичайної ринкової ціни на 20%, що на думку позивача, свідчить про нікчемність вказаного правочину на підставі п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є підставою для визнання його недійсним згідно з ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, в обґрунтування підстав недійсності договору купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015, укладений між ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912 із змінами та доповненнями, позивач посилався на те, що оскільки договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 є нікчемним, а тому відповідач-1 не міг передавати права первісного кредитора (банку) до відповідача-2. Нормативно в обґрунтування підстав недійсності договору купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015 позивач послався на суперечність вказаного договору приписам ст.ст. 328, 512, 514 Цивільного кодексу України, що згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання його недійсним згідно з ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Також, позивач вказував на те, що за своєю суттю договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 та договір купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015 є договорами факторингу, а у відповідності до ст. 1083 Цивільного кодексу України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановленого договором факторингу. В свою чергу, договором купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 таке право не передбачено.

Вищенаведені обставини, на думку позивача, є підставами для задоволення позову у повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 14.09.2016 проти заявленого позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У письмовому відзиві на позов, поданому через канцелярію суду 19.07.2016, вказував на те, що обумовлені законом підстави для нікчемності договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 - відсутні, а отже відсутні його недійсності згідно з приписами ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, як відсутні і визначені законом підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015.

Крім того, у додаткових поясненнях по суті спору, поданих через канцелярію суду 14.09.2016, вказував на те, що задоволення позову, призведе до одностороннього порушення прав та інтересів учасників оспорюваного правочину, оскільки до сторін не можна бути застосувати двосторонню реституцію, так як позивач не зможе повернути відповідачу - 1 сплачені останнім грошові кошти, в силу порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 14.09.2016 проти заявленого позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі з вищенаведених підстав. У письмовому відзиві на позов, поданому через канцелярію суду 19.07.2016, додатково вказував на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2015 у справі № 826/12348/15, яка залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, дії уповноваженої особи щодо віднесення договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 до категорії нікчемних - визнані протиправними, а відповідне рішення - скасоване. Крім того, відповідач -2 посилався на неналежно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Представник третьої особи в судовому засіданні 14.09.2016 надав пояснення по суті спору. Також, у поданих через канцелярію суду письмових поясненнях, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказував на наявність обумовлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Крім того, суд зазначає, що позивачем було заявлено клопотання про витребування у відповідачів оригіналів зазначених правочинів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України для надання їх суду, а копії зазначених правочинів - для надання позивачу.

Так, судом в судовому засіданні 14.09.2016 в порядку виконання вимог приписів статті 36 Господарського процесуального кодексу України були досліджені: оригінали договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями, а також оригінали договору договір купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015, укладений між ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912 із змінами та доповненнями, на відповідність їх наявним у справі копіям.

Щодо надання копії оспорюваних правочинів позивачу, то суд зазначає, що вимогами ст. 38 Господарського процесуального кодексу України не передбачено витребування судом документів для надання їх іншій стороні спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши присутніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2014 між позивачем - ПАТ «Омега Банк», як продавцем, та відповідачем-1 - ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898, за умовами якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну (п. 2.1), сторони засвідчили, що правочин, який між ними укладено, як продаж та застосовувати до нього обов'язкові положення законодавства України, що регулюють правочини купівлі - продажу прав вимоги (п. 2.2).

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, сторони узгодили, що «права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

«Позичальник» означає позичальника за кредитним договором, які зазначені в додатку 1 (перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги).

При цьому, «загальна купівельна ціна» є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у додатку 1 та становить 5 000 000,00 грн.

«Купівельна ціна за Право вимоги» означає суму, що визначена як «Купівельна ціна» у додатку І щодо кожного права вимоги.

Пунктом 2.3 договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 визначено, що права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання - передачі прав вимоги.

Також, сторонами був узгоджений додаток № 1: перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, який містить перелік боржників, реквізити правочинів, а також купівельну ціну окремого права вимоги за кожним правочином.

На виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014, між ПАТ «Омега Банк», як продавцем, та ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», як покупцем, підписаний акт приймання-передачі права вимоги від 31.12.2014, у якому сторонами зафіксовано, що згідно з п. 2.3 договору продавець передав, а покупець прийняв право вимоги, зазначені у додатку до акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

Також, 09.01.2015 між ПАТ «Омега Банк», як продавцем, та ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», як покупцем, укладено додатковий договір до договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 4), яким сторони виклали додаток № 1 до договору у новій узгодженій редакції, а також підписали відповідний акт приймання-передачі права вимоги до додаткового договору.

04.07.2015 між відповідачем-1 - ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», як продавцем, та відповідачем-2 - ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», як покупцем, укладено договір купівлі - продажу прав вимоги (далі - договір купівлі - продажу прав вимоги від 04.07.2015), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912, за умовами якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну (п. 2.1), сторони засвідчили, що правочин, який між ними укладено, як продаж та застосовувати до нього обов'язкові положення законодавства України, що регулюють правочини купівлі - продажу прав вимоги (п. 2.2).

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі - продажу прав вимоги від 04.07.2015, сторони узгодили, що «права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

«Позичальник» означає позичальника за кредитним договором, які зазначені в додатку 1 (перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги).

При цьому, «загальна купівельна ціна» є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у додатку 1 та становить 5 100 000,00 грн.

«Купівельна ціна за Право вимоги» означає суму, що визначена як «Купівельна ціна» у додатку І щодо кожного права вимоги.

Пунктом 2.3 договору купівлі - продажу прав вимоги від 04.07.2015 визначено, що права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання - передачі прав вимоги.

На виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2015, між ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», як продавцем, та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», як покупцем, підписаний акт приймання-передачі права вимоги від 04.07.2015, у якому сторонами зафіксовано, що згідно з п. 2.3 договору продавець передав, а покупець прийняв право вимоги, зазначені у додатку до акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

06.07.2015 між відповідачем-1 - ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», як продавцем, та відповідачем-2 - ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», як покупцем, укладено додатковий договір до договору купівлі - продажу прав вимоги від 04.07.2015 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 915), яким сторони виклали додаток № 1 до договору у новій узгодженій редакції, а також підписали відповідний акт приймання-передачі права вимоги до додаткового договору.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За правилами ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 515, 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У розумінні статті 627 Цивільного кодексу України домовленість сторін є результатом їх добровільного волевиявлення щодо визначення умов договору, якими зафіксовано взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

В свою чергу, постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 152 «Про віднесення ПАТ «Омега Банк» до категорії неплатоспроможних», ПАТ «Омега Банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2014 № 52 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Омега Банк», з 03.03.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ «Омега Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації (п. 1), тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці: з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно (п. 2), призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколу Володимировича.

Позивачем до матеріалів справи було додано:

- копію Акту від 07.04.2015 перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Омега Банк» протягом 1 року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким комісією у складі головного бухгалтера Мілюшко Т.В., заступника головного бухгалтера Добичиної І.В., начальника служби внутрішнього аудиту Чижик С.В., начальника Департаменту операційної підтримки банківських продуктів Корзуєвої О.Л., юрисконсульта юридичного управління Пасацького Ю.О., начальника управління супроводження активних операцій клієнтів Співак К.Д., начальника управління справами Шоботенко В.М. проведено перевірку правочинів, укладених ПАТ «Омега Банк» в період з 03.03.2014 по 03.03.2015 щодо їх відповідності критеріям, передбаченим ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та встановлено зокрема наявність правочину по відчуженню активів, який викликає сумнів щодо відповідності ціни відчуження рівню ринкових цін, а саме: договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладений з ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», за яким права вимоги було продано за 5 000 000 грн., а незалежним експертом вартість прав вимоги в сумі 2 342 615 999,02 грн. була оцінена в 4 919 493,60 грн. при балансовій вартості застави 3 623 707 250,03 грн.;

- довідку за підписами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Омега Банк» Лемеша М.В. та головного бухгалтера ПАТ «Омега Банк», підписи яких посвідчені печаткою ПАТ «Омега Банк», згідно якої балансова вартість забезпечення за відчуженими ПАТ «Омега Банк» накористь ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» договорами, згідно догоору купівлі - продажу прав вимоги за реєстровим № 1898 від 31.12.2014, укладеного між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» складає 3 623 707 250,03 грн.

21.05.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Омега Банк» листом №582 було повідомлено ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» про те, що у відповідності до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснено перевірку договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 за реєстровим №1898, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та ПАТ «Омега Банк» та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п.3 ч. 3 ст. 38 Закону.

06.07.2015 постановою Правління Національного банку України № 437 «Про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Омега Банк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Омега Банк».

06.07.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 127 «Про початок ліквідації ПАТ «Омега Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Омега Банк» з 06.07.2015, призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева Артема Юрійовича.

22.07.2015 та 11.12.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцев А.Ю. повідомленнями за № 1360 та № 2079 сповіщено ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» про те, що у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 37 та на виконання п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснено перевірку договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 за реєстровим №1898, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» та ПАТ «Омега Банк» та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2015 року №826/12348/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 року, і які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016, визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1898; та визнано протиправним і скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша Миколи Володимировича щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31 грудня 2014 року, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1898.

Вказані судові рішення по справі №826/12348/15 обґрунтовані невідповідністю дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Омега Банк» приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте, під час розгляду справи №826/12348/15 обставини нікчемності договору купівлі - продажу від 31.12.2014 не досліджувались, у зв'язку з чим вищенаведені судові рішення у справі №826/12348/15 приймаються судом до уваги при вирішенні спору судом адміністративної юрисдикції в контексті саме наявності оскарження дій уповноваженої особи Фонду. Проте, обставини щодо нікчемності договору купівлі - продажу від 31.12.2014, на наявності яких наголошує позивач, є предметом дослідження саме у справі № 910/10364/16 і встановлюються відповідні обставин саме на підставі поданих сторонами документів, які оцінюються судом на предмет їх належності та допустимості як доказів, саме під час розгляду даної справи.

При цьому, суд також зазначає, що позивачем наголошується на наявності підстав нікчемності договору купівлі - продажу від 31.12.2014 та підстав недійсності договору купівлі - продажу майнових прав від 04.07.2015 в контексті того, що вони порушують саме його права та охоронювані законом інтереси, як банку, що перебуває у стані припинення і має зобов'язання перед кредиторами, а тому оцінка вказаних правочинів при вирішенні даного спору здійснюється судом в сукупності з встановленням наявності або відсутності обставин порушення правочинами прав позивача.

У зв'язку з наведеним вище, судом враховується і наявність судового рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 по справі № 910/3839/16, як такого, у якому здійснено оцінку вказаних правочинів на предмет порушення ними прав та обов'язків іншої особи, яка подала позов - ДП «Фірма «Дайнеко», проте, вказане рішення жодним чином не впливає та не звільніє суд від обов'язку щодо оцінки доказів у справі № 910/10364/16 та необхідність дослідження доводів позивача щодо порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів в контексті правовідносин сторін за спірними правочинами.

Так, позивачем у позові заявлено вимогу про визнання нікчемного правочину - договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладеного між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями - недійсним.

Позивач посилався зокрема на ту обставину, що договір купівлі - продажу майнових прав від 31.12.2014 є нікчемним в силу приписів статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування вказаного доводу зазначав про те, що в укладеному між позивачем та відповідачем-1 договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 визначено, що загальна купівельна ціна прав вимоги (згідно вказаних у додатку № 1) становить 5 000 000,00 грн., а загальна сума заборгованості за платежами (згідно вказаних у додатку № 1) становить 2 342 615 999,02 грн., а тому вартість прав вимоги (купівельна ціна права вимоги), яка визначена сторонами в договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, є нижчою від звичайної ринкової ціни на 20%, що на думку позивача, свідчить про нікчемність вказаного правочину на підставі п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є підставою для визнання його недійсним згідно з ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року N 11 визначено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку доводам позивача (п. 2.13 вказаної Постанови).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.

За приписами встановленими в ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного Кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З огляду на викладене, суд зазначає, що предметом розгляду у справі є договір купівлі - продажу від 31.12.2014, про нікчемність якого (тобто недійсність якого встановлена законом) позивачем заявлено відповідний позов з посиланням на припис статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також як наслідок, недійсність договору купівлі - продажу від 04.07.2015.

В свою чергу, підстави нікчемності правочинів визначені зокрема у Законі України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

Так, статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з ч. 1 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014), правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент звернення позивача з відповідним позовом) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Згідно з ч. 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Отже, суд зазначає, що частина 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає підстави нікчемності договорів неплатоспроможного банку, які можуть бути заявлені Фондом в особі уповноваженої особи внаслідок перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач у позові в обґрунтування підстав нікчемності договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 посилався на ту обставину, що вартість прав вимоги (купівельна ціна права вимоги), яка визначена сторонами в договорі купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, є нижчою від звичайної, а також вартість застави проданих активів значно перевищує ціну продажу по договору купівлі - продажу від 31.12.2014, тобто посилається на підставу нікчемності, обумовлену пунктом 3 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, в підтвердження вказаного доводу позивачем подано Акт від 07.04.2015 яким зафіксовано наявність правочину по відчуженню активів, який викликає сумнів щодо відповідності ціни відчуження рівню ринкових цін, а саме: договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладений з ТОВ «Фінансова компанія «Іпотека Кредит», за яким права вимоги було продано за 5 000 000 грн., а незалежним експертом вартість прав вимоги в сумі 2 342 615 999,02 грн. була оцінена в 4 919 493,60 грн. при балансовій вартості застави 3 623 707 250,03 грн.

При цьому, позивач вважає, що ціна за договором купівлі - продажу від 31.12.2014 є нижчою за звичайні та мала відповідати вартості застави проданих активів.

Проте, з вказаним доводом позивача суд не погоджується, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що спростовується наявними у справі доказами з огляду на наступне.

Так, дійсно п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ставить підставу нікчемності в залежність від звичайних цін по відношенню до цін, за якими банк здійснив зокрема відчуження майна (до якого у відповідності до приписів ст. 190 Цивільного кодексу України віднесено і майнові права), визначаючи відповідну градацію у 20% і більше в сторону збільшення або зменшення.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування (ч. 1). Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2). Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни (ч. 3).

Статтею 190 Господарського кодексу України визначено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни (ч. 1). Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ч. 2).

Згідно з приписами статті 191 Господарського кодексу України, державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку (ч. 1). Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення" (ч. 2). Державні регульовані ціни встановлюються на бланки документів, у тому числі суворого обліку, які використовуються органами виконавчої влади, іншими державними органами для оформлення результатів надання адміністративних послуг (крім власних бланків цих органів), відповідно до закону (ч. 3).

Як встановлено судом, за умовами договору купівлі - продажу від 31.12.2014 (зі змінами і доповненнями) продавець (позивач) продав, а покупець (відповідач-1) придбав право вимоги продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення. Сторони узгодили, що загальна купівельна ціна є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у додатку 1 та становить 5 000 000,00 грн.

Тобто, сторонами в договорі купівлі - продажу від 31.12.2014 (зі змінами і доповненнями) в розумінні приписів ст. 189 Господарського кодексу України узгоджено істотну умову договору - ціну, за якою позивач продав (відступив), а відповідач придбав (набув) майно (майнові права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення згідно узгодженого сторонами додатку).

При цьому, встановлена між позивачем та відповідачем-1 ціна за відчуження позивачем та придбання відповідачем-1 права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення - є вільною ціною, не відноситься до державних регульованих цін, у зв'язку з чим сторони, як суб'єкти господарювання на діяльність яких не поширюється обов'язок встановлення державних регульованих цін на певні товари, самостійно за двосторонньою згодою у відповідності до ст. 190 Господарського кодексу України встановили вільну ціну за майнові права, які у даному правочину виступали як об'єкти цивільного права з вільною оборотоздатністю, що узгоджується і з приписами ст.ст. 177, 178, 190 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що жодним нормативно - правовим актом, як і самим договором купівлі - продажу від 31.12.2014 не встановлено обов'язок сторін (суб'єктів господарювання) встановлювати ціну за певне майно на рівні вартості заставленого права, яким забезпечено кредитний договір, майнові права за яким відчужені за певним цивільним договором (або з будь-якою процентною градацією), оскільки ціна за відчуження позивачем та придбання відповідачем-1 права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення та вартість застави проданих активів - є різними поняттями, адже як зазначалось вище, ціна - це показник, за яким від однієї особи до іншої переходить право власності на певне майнове право (у даному випадку право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення), і яка визначається за згодою сторін, а вартість застави проданих активів - це грошовий показник, який визначає еквівалент певної суми вартості заставленого майна, яким забезпечено кредитне зобов'язання (борг боржника за кредитним договором) і є умовною сумою, яка може бути отримана або не отримана новим кредитором в майбутньому внаслідок реалізації новим кредитором свої прав щодо отримання задоволення набутих ним прав кредитора до боржника за цивільним договором внаслідок звернення стягнення на предмети застави.

Суд наголошує на тому, що позивачем у позові поняття «ціна за договором купівлі - продажу від 31.12.2014» та «вартість застави проданих активів» ототожнюються, проте, вказане твердження позивача є безпідставним та необґрунтованим і суперечить вищенаведеним приписам закону, адже ціна - це грошовий показник узгоджений сторонами при укладенні угоди, за якою переходить певне право від продавця покупцю, а вартість - це умовна сума коштів.

Також, суд зазначає, що визначення поняття «звичайна ціна» міститься у Податковому кодексі України, а саме у п. 14.1.71 ст. 14, згідно якого звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Також, пунктом 14.1.219 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах;

Тобто, у даному випадку, звичайна ринкова ціна є ціна, яку сторони узгодили у правочині, що є їхнім правом як суб'єктів господарювання, діяльність яких по встановленню між собою ціни не регулюється державою і є їхнім конституційно гарантованим правом на здійснення підприємницької діяльності, а отже узгодження у сторонами загальної купівельної ціни у розмірі 5 000 000,00 грн. є звичайною ринковою ціною на такий вид майна, як майнове право вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач за договором купівлі - продажу від 31.12.2014 здійснив відчуження майнові права за звичайною ринковою ціною, узгодженою з відповідачем-1. В свою чергу, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України і позивачем як особою, на яку процесуальним законом покладено обов'язок з доведення своїх вимог не подано доказів того, що загальна купівельна ціна за договором купівлі - продажу від 31.12.2014 є вищою або нижчою від звичайних цін на таке майно (у даному випадку майнове право вимоги) (тобто на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості такого ж майна (майнового права вимоги).

Доводи позивача в обгрунтування підстав позову про те, що укладаючи договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 сторони керувалися Звітом незалежної оцінки ринкової вартості майнових прав від 30.12.2014, виконаного ТОВ «Незалежна експертна компанія «Правий берег», а згідно рецензії на Звіт незалежної оцінки ринкової вартості майнових прав від 30.12.2014, виконаної Експертною радою «Українського товариства оцінювачів» (виконаної 25.09.2015), вказаний звіт класифіковано як такий, що не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний з метою, вказаною по тексту звіту - судом відхиляється як безпідставний та необгрунтований, оскільки по-перше, вказана рецензія не існувала на момент вчинення сторонами договору купівлі - продажу від 31.12.2014, а тому вона і не може свідчити про нікчемність наведеного правочину; а по-друге, згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору, і на момент укладення договору купівлі-продажу від 31.12.2014 сторони обгрунтовано керувалися його висновками.

З огляду на викладене, обумовлена п. 3 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстава нікчемності договору купівлі-продажу від 31.12.2014 - позивачем не доведена і судом за результатами дослідження обставин справи та перевірки їх належними та допустимими доказами - не встановлена.

Крім того, судом встановлено, що позивач нормативно в обґрунтування підстав нікчемності посилався у позові (сторінка 5 позову) на п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які визначають такі підстави нікчемності:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Проте, судом вказане твердження позивача відхиляється як безпідставне та необґрунтоване з огляду на те, що договір купівлі - продажу від 31.12.2014 є відплатним двостороннім договором, за умовами якого банк відчужив належне йому майнове право вимоги за кредитними договорами, а відповідач-1 зобов'язався оплатити набуття такого права за узгодженою сторонами ціною - 5 000 000,00 грн.;

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Проте, судом вказане твердження позивача відхиляється як безпідставне та необґрунтоване з огляду на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України і позивачем як особою, на яку процесуальним законом покладено обов'язок з доведення своїх вимог не подано доказів того, що укладення договору купівлі - продажу від 31.12.2014 мало наслідком неплатоспроможність позивача або неможливість виконання ним грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково.

З огляду на викладене, обумовлені п. 1 та п. 2 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстави нікчемності договору купівлі-продажу від 31.12.2014 - позивачем не доведені і судом за результатами дослідження обставин справи та перевірки їх належними та допустимими доказами - не встановлені.

З огляду на викладене, оскільки обумовлені ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.12.2014 - у суду відсутні, як відсутні визначені п. 1, п. 2, п. 3 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстави для визнання наведеного договору нікчемним (в межах заявлених позивачем вимог), а тому позовні вимоги в цій частині - не є законними та обгрунтованими, не були доведені в розумінні вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами і задоволенню не підлягають.

Також, розглянувши вимогу позивача про визнання недійсним договору купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015, укладеного між ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912 із змінами та доповненнями, - суд дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає оскільки підстави нікчемності договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, обумовлені п. 1, п. 2, п. 3 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - судом не встановлені, а тому відповідач-1 міг передавати права первісного кредитора (банку) до відповідача-2, що узгоджується і з приписами ст.ст. 328, 512, 514 Цивільного кодексу України. Крім того, зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України). Ні договором, ні законом не встановлено, що зміна кредитора у зобов'язанні якимсь чином залежить від волі боржника (позивача) щодо таких дій.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015 (зі змінами і доповненнями) жодним чином не суперечив в момент його укладення приписам ст.ст. 328, 512, 514 Цивільного кодексу України, судом не встановлено станом на момент вирішення спору обставин того, що вказаний оспорюваний правочин порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, у зв'язку з чим обумовлені ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання його недійсним у суду відсутні.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Особа, права якої порушені, може скористатися способом захисту свого порушеного права та подати позов до суду.

Проте, доказів порушення прав або законних інтересів позивача укладенням як договору купівлі - продажу від 31.12.2014 (зі змінами і доповненнями), так і оспорюваного правочину купівлі - продажу від 04.07.2015 (зі змінами і доповненнями) матеріали справи не містять.

Також, позивач вказував на те, що за своєю суттю договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 та договір купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015 є договорами факторингу, а у відповідності до ст. 1083 Цивільного кодексу України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановленого договором факторингу. В свою чергу, договором купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 таке право не передбачено.

Так, частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Отже, з договору факторингу, згідно положень ст. 1077 ЦК України виникають правовідносини пов'язані з предметом договору (фінансування під відступлення права грошової вимоги), зобов'язання фактора надати фінансування та зобов'язання клієнта передати фактору право грошової вимоги до третьої особи, тобто істотною умовою є саме домовленість про надання фінансування в обмін на право грошової вимоги.

Поняття факторингу, як фінансування під відступлення права грошової вимоги, визначається також Законами України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 49), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (ст. 4), які є спеціальними законами, що регулюють правовідносини з надання фінансових послуг, у тому числі фінансування під відступлення права вимоги.

В свою чергу, дослідивши умови договору купівлі - продажу від 31.12.2014 (зі змінами і доповненнями), так і оспорюваного правочину купівлі - продажу від 04.07.2015 (зі змінами і доповненнями), судом встановлено, що за вказаними правочинами продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну (п. 2.1), сторони засвідчили, що правочин, який між ними укладено, як продаж та застосовувати до нього обов'язкові положення законодавства України, що регулюють правочини купівлі - продажу прав вимоги (п. 2.2), а «права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Таким чином, виходячи з положень та умов оспорюваних позивачем договорів суд дійшов висновку, що укладення оспорюваного договору регулюється ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України. Оспорювані правочини не є предметом безпосередньої фінансової діяльності з фінансування під відступлення права грошової вимоги, обмеження щодо здійснення якої встановлені у Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері факторингу. Крім того, наведені правочини є лише підставою для виникнення правовідносин між його сторонами, суб'єктний склад на укладення якого не обмежений ані загальними нормами цивільного законодавства, ані спеціальними.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Враховуючи наведене вище, господарським судом встановлено, що оспорювані позивачем правочини при їх укладенні сторонами були спрямовані на реальне настання правових наслідків, вони не містили положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, жодним чином не порушували прав та охоронюваних законом інтересів позивача, волевиявлення сторін правочину було вільне і відповідало їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, договір купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014 (зі змінами і доповненнями) не є нікчемним з підстав, обумовлених п. 1, п. 2, п. 3 ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстави для визнання наведеного договору нікчемним (в межах заявлених позивачем вимог), а договір купівлі - продажу від 04.07.2015 (зі змінами і доповненнями) жодним чином не суперечить ст.ст. 328, 512, 514 Цивільного кодексу України, а тому підстави для визнання їх недійсними згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - у суду відсутні.

З огляду на викладене позов ПАТ «Омега Банк» до ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» про визнання нікчемного договору купівлі - продажу прав вимоги від 31.12.2014, укладений між ПАТ «Омега Банк» та ТОВ «ФК «Іпотека Кредит», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1898 із змінами та доповненнями - недійсним та визнання недійсним договору купівлі - продажу права вимоги від 04.07.2015, укладений між ТОВ «ФК «Іпотека Кредит» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 912 із змінами та доповненнями - не є законним та обґрунтованим, заявлені вимоги за ним не були доведені позивачем належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а тому заявлений позов за наведених позивачем обґрунтувань та поданих доказів задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позову покладається судом на позивача.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.09.16.

Суддя Т.М. Ващенко