Рішення № 61484145, 12.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016

Справа №910/14360/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС»

про стягнення 72 051,62 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» про стягнення 72 051,62 грн., з яких основний борг в сумі 67 000,06 грн., пеня в розмірі 4648,33 грн., 3% річних в сумі 403,23 грн.

Ухвалою від 08.08.2016р. було порушено провадження по справі №910/14407/16 та призначено її розгляд на 29.08.2016р.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, проте, 22.08.2016р. через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали, яке розглянуто та задоволено судом.

Представник відповідача в засідання суду 29.08.2016р. також не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

За приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, в тому числі, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

У зв’язку з неявкою у судове засідання представників сторін, ненаданням витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів, ухвалою від 29.08.2016р. розгляд справи було відкладено на 12.09.2016р.

Сторони у судове засідання не з’явились, представників не направили, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

За висновками суду, незважаючи на те, що позивач та відповідач не з’явились у судове засідання 12.09.2016р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 12.09.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» (покупець) було укладено договір №39В, відповідно до п.1 якого постачальник зобов’язується поставляти, а покупець зобов’язується приймати, розміщувати в торговельній мережі, реалізовувати кінцевому покупцю (споживачу) та оплачувати продукцію (товар) на умовах даного правочину.

Відповідно до п.2.2 договору №39В від 01.04.2014р. поставка товару здійснюється партіями.

Покупець проводить оплату кожної партії товару з відстроченням у тридцять календарних днів від дати поставки товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.1 договору №39В від 01.04.2014р.).

У п.9.1 вказаного правочину вказано, що останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №39В від 01.04.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов’язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА» у період з 01.04.2016р. по 13.05.2016р. було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» прийнято товар на загальну суму 99 000,84 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними №РСК-006345 від 01.04.2016р., №РСК-006558 від 05.04.2016р., №РСК-006947 від 08.04.2016р., №РСК-007150 від 12.04.2016р., №РСК-007550 від 15.04.2016р., №РСК-007769 від 19.04.2016р., №РСК-008167 від 22.04.2016р., №РСК-008877 від 29.04.2016р., №РСК-009336 від 06.05.2016р., №РСК-008372 від 26.04.2016р., №РСК-009525 від 10.05.2016р., №РСК-009897 від 13.05.2016р. Обставини щодо отримання товару за вказаними вище товарно-транспортними накладними відповідачем заперечено не було.

Наразі, посилаючись на порушення відповідачем умов договору №39В від 01.04.2014р. в частині оплати товару, поставленого згідно означених вище товарно-транспортних накладних, позивач і звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Проте, за висновками суду, посилання заявника в якості підстави позовних вимог на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» умов договору №39В від 01.04.2014р. є безпідставними. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 7 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття «строк договору» та «строк дії договору» є тотожними.

Відповідно до ч.3 ст.180 вказаного нормативно-правового акту при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою.

Як зазначалось вище, у п.9.1 договору №39В від 01.01.2014р. вказано, що останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р.

З метою повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи, ухвалою від 29.08.2016р. судом було зобов’язано сторін надати документально підтверджені письмові пояснення щодо строку дії договору №39В від 01.01.2014р. та укладання контрагентами додаткових угод щодо пролонгації вказаного правочину.

Проте, всупереч приписів ст.124 Конституції України, згідно якої судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, сторонами вимог суду виконано не було, доказів пролонгації договору №39В від 01.01.2014р. не надано.

При цьому, господарський суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, з огляду на наведене вище, враховуючи, що строк дії договору №39В від 01.01.2014р. закінчився 31.12.2014р., у суду відсутні підстави для застосування його умов до правовідносин з поставки товару, що склались між сторонами у 2016р.

Одночасно, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, в тому числі, з юридичних фактів.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За висновками суду, поставка відповідачу товару за товарно-транспортними накладними №РСК-006345 від 01.04.2016р., №РСК-006558 від 05.04.2016р., №РСК-006947 від 08.04.2016р., №РСК-007150 від 12.04.2016р., №РСК-007550 від 15.04.2016р., №РСК-007769 від 19.04.2016р., №РСК-008167 від 22.04.2016р., №РСК-008877 від 29.04.2016р., №РСК-009336 від 06.05.2016р., №РСК-008372 від 26.04.2016р., №РСК-009525 від 10.05.2016р., №РСК-009897 від 13.05.2016р. на суму 99 000,84 грн. свідчить про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» в повному обсязі поставлений товар оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 67 000, 06 грн. (з урахуванням часткових оплат та повернення частини поставленого товару).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем товарно-транспортних та видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарскього суду «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Таким чином, враховучи підписання відповідачем товарно-транспортних та видаткових накладних, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленного у період з 01.04.2016р. по 13.05.2016р. товару на загальну, настав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спротував, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати товару, поставленого згідно товарно-транспортних накладних №РСК-006345 від 01.04.2016р., №РСК-006558 від 05.04.2016р., №РСК-006947 від 08.04.2016р., №РСК-007150 від 12.04.2016р., №РСК-007550 від 15.04.2016р., №РСК-007769 від 19.04.2016р., №РСК-008167 від 22.04.2016р., №РСК-008877 від 29.04.2016р., №РСК-009336 від 06.05.2016р., №РСК-008372 від 26.04.2016р., №РСК-009525 від 10.05.2016р., №РСК-009897 від 13.05.2016р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» про стягнення основного боргу в сумі 67 000,06 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимог в частині стягнення пені в розмірі 4648,33 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Наразі, судом встановлено, що при зверненні до суду з вимогами про стягнення пені, позивач посилався на п.6.4 договору №39В від 01.01.2014р.

Однак, господарським судом було встановлено, що строк дії вказаного правочину закінчився 31.12.2014р. Доказів його пролонгації сторонами представлено не було. Отже, у суду відсутні підстави для застосування умов вказаного договору до спірних правовідносин.

Інших доказів забезпечення виконання зобов’язань з оплати товару за спірними товарно-транспортними накладними пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, заявником до матеріалів справи не представлено.

Таким чином, оскільки контрагентами не було визначено відповідальність покупця у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 4648,33 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов’язань з оплати товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних на суму 403,23 грн.

Після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» про стягнення 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛТІКС» (02068, м.Київ, вул.Драгоманова, буд.29, ЄДРПОУ 23730511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТАВА» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Мельникова, буд.12, ЄДРПОУ 36684971) основний борг в сумі 67 000, 06 грн., 3% річних в розмірі 403,23 грн. та судовий збір в сумі 1289,10 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

19.09.2016 р.

Суддя Спичак О.М.