Постанова № 61482488, 20.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2016 року 15:00 №826/10837/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Оболонь»

до

Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області

Головного управління Державної казначейської служби у Луганській області

про

визнання протиправною бездіяльності та стягнення помилково сплачених грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Оболонь» (далі по тексту – позивач, ПАТ «Оболонь») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі по тексту – відповідач 1, ГУ ДФС у Луганській області) та Головного управління Державної казначейської служби у Луганській області (далі по тексту – відповідач 2, ГУ ДКСУ у Луганській області), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невиконання передбачених статтею 43 Податкового кодексу України заходів та дій щодо повернення позивачу помилково сплачених грошових зобов’язань з земельного податку;

- зобов’язати відповідача 1 підготувати та подати відповідачу 2 висновок про повернення 64004,19 грн. помилково сплачених грошових зобов’язань;

- стягнути з відповідача 2 на користь позивача помилково сплачені грошові зобов’язання з земельного податку у розмірі 64004,19 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 29.04.2016 ПАТ «Оболонь» було подано уточнюючі декларації з плати за землю, згідно з якими зменшено грошове зобов’язання на 64004,19 грн., а саме: за період з 15.10.2014 по 31.12.2014 на 7724,30 грн., за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на 45429,75 грн. та за період з 01.01.2016 по 01.03.2016 на 10850,14 грн.

У зв’язку зі зменшенням грошових зобов’язань 02.06.2016 позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про повернення коштів, які були сплачені з 28.11.2014 по 29.03.2016 у сумі 64004,19 грн. на рахунок підприємства.

За результатами розгляду зазначеної заяви ПАТ «Оболонь» було відмовлено у зв’язку з відсутністю порядку застосування статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідачі про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач 2 надіслав суду письмові заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити, а розгляд справи проводити за відсутності його представника. Представник відповідача 1 до суду не прибув. Надав письмові заперечення, в яких в задоволенні позову просив відмовити.

Частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частин 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 11.08.2016 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі договору купівлі – продажу від 05.07.2004 ПАТ «Оболонь» належить 17/100 частки від цілого об’єкту адміністративної будівлі з виробничими будівлями, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Оборонна, 107.

Починаючи з травня 2013 року позивач здійснював оплату податку за землю, розташовану за зазначеною адресою.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – ПК України) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 270 ПК України є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до наведених вище положень Податкового кодексу України позивачем були подані декларації з плати за землю за 2014, 2015 та 2016 року, в яких визначено грошові зобов’язання для сплати щомісяця в розмірі 3031,08 грн., 3758,84 грн. та 5425,07 грн., відповідно.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктами 49.1 та 49.2 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків, а платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно з пунктом 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Тим часом пунктом 54.1 статті 54 ПК України закріплено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За результатами аналізу наведених положень Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що з моменту подання позивачем уточнюючих розрахунків до декларацій з плати за землю за 2014, 2015 та 2016 роки, суми узгоджених грошових зобов’язань з плати за землю зменшились на 7724,30 грн., 45429,75 грн. та 10850,14 грн., відповідно.

При цьому Податковий кодекс України не містить будь-яких обмежень щодо підстав для подання уточнюючих розрахунків.

У зв’язку з викладеним суд не приймає до уваги посилання відповідача 1 на відсутність розробленого порядку застосування статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Посилання відповідача 1 на рішення судів, зазначених у письмових запереченнях суд також до уваги не приймає. Як вбачається зі змісту названих рішень, предметом розгляду у відповідних справах було правомірність не здійснення платниками податків оплати узгоджених грошових зобов’язань з плати за землю, що не має відношення до даної справи.

На момент звернення ПАТ «Оболонь» до ГУ ДФС у Луганській області із заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань у червні 2016, узгоджені грошові зобов’язання з плати за землю становили: за 2014 рік - 28648,60 грн., за 2015 та 2016 роки – 0 грн.

При цьому, позивачем проведено оплату грошових зобов’язань з плати за землю за 2014 рік у сумі 36372,60 грн., за 2015 рік у сумі 45429,75 грн. та за 2 місяці 2016 року у сумі 10850,14 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.115 названого пункту надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені положеннями статті 43 ПК України.

Відповідно до пункту 43.1 згаданої статті помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.

На виконання положень статті 43 ПК України наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 №1146, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за №1679/28124, затверджено Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань (далі по тексту – Порядок №1146).

Пунктом 1 названого Порядку закріплено, що він регламентує взаємовідносини територіальних органів Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС) з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, з метою належного виконання положень статей 43, 102 Податкового кодексу України, частини другої статті 45 та частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України.

Аналогічно положенням Податкового кодексу України, у пункті 5 Порядку №1146 закріплено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом ДФС на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про повернення переплати з плати за землю ПАТ «Оболонь» від 02.06.2016 року №1413/2-16 подана в межах 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми, а також містить посилання про перерахування відповідної суми на поточний рахунок зі зазначенням його реквізитів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягало у не вчиненні передбачених законодавством України дій.

Розглядаючи вимоги ПАТ «Оболонь» про зобов’язання ГУ ДФС у Луганській області підготувати та надати висновок до органу казначейства про повернення суми надмірно сплаченої плати за землю у розмірі 64004,19 грн., суд приходить до наступного.

Відповідно до пункту 8 Порядку №1146 орган ДФС саме на підставі даних інформаційних систем готує висновок про повернення суми (її частини).

Отже, тільки виходячи з даних інформаційних систем податковий орган зазначає у відповідному висновку суму коштів, яка підлягає поверненню.

За таких обставин, зазначена вимога ПАТ «Оболонь» підлягає частковому задоволенню, а саме щодо зобов’язання ГУ ДФС у Луганській області вчинити дії щодо подання висновку до органу казначейства про повернення надмірно сплачених коштів з плати за землю.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 помилково сплачених грошових зобов’язань з земельного податку у розмірі 64004,19 грн. задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними та не відповідають правильному способу захисту порушеного права, з метою відновлення якого подано відповідний позов.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 23.03.2016 у справі №826/12953/14.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували твердження позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Оболонь» задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області щодо неподання відповідному органові Державної казначейської служби України висновку про повернення надміру сплачених сум грошового зобов'язання з плати за землю за зверненням Публічного акціонерного товариства «Оболонь».

3. Зобов’язати Головне управління Державної фіскальної служби у Луганській області вчинити дії щодо подання відповідному органові Державної казначейської служби України висновку про повернення надміру сплачених сум грошового зобов'язання з плати за землю за зверненням Публічного акціонерного товариства «Оболонь».

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Публічного акціонерного товариства «Оболонь» (код ЄДРПОУ 05391057) судові витрати в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім п’ятдесят шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський