Постанова № 61481598, 21.09.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року справа № 813/1973/16

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-суддіЛанкевича А.З.,

секретар судового засідання Фуртак А.В.,

за участі представників:

позивачаОСОБА_1-М.С.,

відповідачаОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0001731501/984 від 05.02.2016 року, яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» зобовязано сплатити штраф у розмірі 1184,76 грн. за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підставою для прийняття відповідачем спірного рішення слугувало порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного у податковій декларації за березень 2013 року. Проте, як пояснив позивач, підприємство вже понесло фінансову відповідальність за зазначене вище порушення, а саме самостійно розрахувало та сплатило податок, пеню та штрафні санкції (підтвердженням чого є платіжні доручення №№357-359 від 13.06.2013 року). А відтак, покликаючись на статтю 61 Конституції України, зазначає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0001731501/984 від 05.02.2016 року вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, просить позов задовольнити.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких посилається на те, що 05.02.2016 року контролюючим органом проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ «Нафта-Львів» щодо своєчасності сплати до бюджету самостійно визначеного грошового зобовязання у податкових деклараціях з податку на додану вартість, дотримання вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України за період з 07.05.2013 року по 05.02.2016 року, за результатами якої складено Акт перевірки №000067/13-07-15-01/31144427 від 05.02.2016 року. В процесі перевірки встановлено, що підприємством несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобовязання по податку на додану вартість, а саме із затримкою у 38 календарних днів. Наведене і стало підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного у даній справі рішення, згідно якого до позивача, на підставі статті 126 Податкового кодексу України, застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 1184,76 грн. (20% від погашеної суми боргу, що становив 5923,80 грн). З огляду на зазначене, вважає, що викладені в Акті перевірки №000067/13-07-15-01/31144427 від 05.02.2016 року висновки є обґрунтованими, відповідно прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення №0001731501/984 від 05.02.2016 року правомірним і підстав для задоволення позову немає.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні, посилається на підстави, викладені в письмових запереченнях на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області проведено камеральну перевірку дотримання ТОВ «Нафта-Львів» (код ЄДРПОУ: 31144427) вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України за період з 07.05.2013 року по 05.02.2016 року, за результатами якої складено Акт перевірки №000067/13-07-15-01/31144427 від 05.02.2016 року (надалі Акт перевірки). Перевіркою встановлено несвоєчасну сплату товариством самостійно визначеного грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість», а саме із затримкою у 38 календарних днів, чим порушено пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

На підставі вказаних висновків та статті 126 Податкового кодексу України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001731501/984 від 05.02.2016 року, згідно якого позивача зобовязано сплатити штраф (у розмірі 20%) у сумі 1184,76 грн. за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)».

ТОВ «Нафта-Львів» скористалось правом адміністративного оскарження, однак, за наслідками такого, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

В судовому засіданні представник позивача визнала факт затримки сплати грошового зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного у податковій декларації за березень 2013 року. А саме, зауважила, що сума ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет за березень 2013 року, становила 5923,80 грн., що повністю відповідало сумі, визначеній в Акті перевірки. При цьому, зазначила, що товариство вже понесло фінансову відповідальність за таке порушення, самостійно розрахувавши та сплативши пеню та штрафні санкції однією датою із сплатою податку, з огляду на що застосування, на її думку, подвійної відповідальності за одне й те саме порушення є незаконним. Відтак, саме з цих підстав вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001731501/984 від 05.02.2016 року протиправним, а тому звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) містить наступні нормативні положення щодо визначення сум податкових та грошових зобов'язань платника податків, порядок їх сплати та відповідальність за порушення такого.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

За змістом підпункту 14.1.265 пункту 14.1 цієї ж статті штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. За правилами статті 38 цього ж Кодексу виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно поданої податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року №9021969947 від 17.04.2013 року позивачем задекларовано до сплати суму ПДВ в розмірі 19808,00 грн. Вказана сума, як вбачається з облікової картки платника ТОВ «Нафта-Львів», частково не була сплачена у визначений законом строк (до 30.04.2016 року). А саме, з простроченням сплачено борг в сумі 5923,80 грн.

Окрім того, згідно поданої податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року №9028474181 від 17.05.2013 року позивачем задекларовано суму ПДВ, що підлягає оподаткуванню за ставкою 20%, у розмірі 287866,00 грн. Граничний термін сплати 30.05.2013 року відповідно. Однак, в порушення вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України така також вчасно сплачена не була.

Сплата узгоджених у вищевказаних деклараціях сум податкових зобовязань відбулась 13.06.2013 року, підтвердженням чого є долучені до матеріалів справи копії платіжних доручень: №357 (в сумі 2360,48 грн., призначення платежу оплата пені за несвоєчасну оплату ПДВ за 03-04/2013 р.), №358 (в сумі 29971,36 грн., призначення платежу штрафні санкції за несвоєчасну оплату ПДВ за 03-04/2013 р.), №359 (в сумі 293789,78 грн., призначення платежу оплата ПДВ за 03-04/2013 р.).

Отже, як вбачається з матеріалів справи та й не заперечувалось позивачем у судовому засіданні, ТОВ «Нафта-Львів» порушено вимоги пункту 57.1 статті 57 ПК України при сплаті узгоджених сум грошового зобовязання, самостійно визначених та задекларованих ним у вищезазначених деклараціях з податку на додану вартість, що призвело, в свою чергу, до невиконання встановленого законодавством податкового обовязку.

Разом з тим, відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, передбачено главою 11 ПК України.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 цього ж Кодексу у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобовязання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобовязання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобовязання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого податкового зобовязання. Отже, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобовязання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.

При цьому, за правилами пункту 116.1 статті 116 ПК України, у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

Суд звертає увагу позивача, що наведені законодавчі приписи в імперативному порядку зобов'язують контролюючий орган застосувати до платника податків штрафні (фінансові) санкції (штраф) у тому разі, якщо такий платник не сплачує узгоджену суму грошового зобовязання протягом строків, визначених Податковим кодексом України. Водночас, притягнення платника до відповідальності у вигляді штрафу відбувається лише у формі прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 113.3 статті 113 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

А тому суд вважає помилковими та безпідставними доводи представника позивача стосовно того, що підприємством вже понесено фінансову відповідальність, самостійно розрахувавши та сплативши пеню та штрафні санкції. Суд зауважує, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і визначення розміру такої відповідальності покладається виключно на контролюючі органи у порядку, встановленому Податковим кодексом України та іншими законами України. В той же час, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить норм, які б надавали право платнику податку самостійно притягати себе до відповідальності у вигляді штрафу, як і не містить норм щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань у разі сплати суми грошового зобовязання із затримкою.

Наведеним спростовуються доводи позивача про недотримання контролюючим органом положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне й те саме порушення. Більше того, згідно зі статтею 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Таким чином, визначальним у вирішенні даного спору є те, що саме на податковий орган покладається контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, застосування ним же штрафних санкцій у встановленому порядку і розмірах, та недопустимість застосування таких санкцій у спосіб, не передбачений чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, оцінюючи рішення субєкта владних повноважень на відповідність частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що таке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-Львів» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001731501/984 від 05.02.2016 року слід відмовити.

Щодо судового збору, то відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту постанови складено в одному примірнику 22.09.2016 року.