Ухвала суду № 61480142, 20.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25450/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Оксененка О.М та Губської Л.В.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - відповідач), за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - третя особа, ТОВ «Кей-Колект») про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 23306234 від 31.07.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 02.02.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та позивачем укладено кредитний договір №28-6R2/01-2006H (далі - кредитний договір).

У забезпечення виконання зобов'язань позичальником за даним договором банком приймається будь-який вид забезпечення (п. 2.1. кредитного договору).

Так, на виконання вищевикладеного, між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки №28-6R2/01-2006H (житлове приміщення) від 02.02.2006 (далі - договір іпотеки), який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Коптелєвою О.Р.

Відповідно до п. 1.1. іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, зазначене в п. 1.4. цього договору. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки на дату укладання договору становить 531 618, 55 грн.

Пунктом 1.4. договору іпотеки встановлено, що предметом іпотеки є чотирьохкімнатна квартира, місцезнаходження (адреса) - АДРЕСА_1, загальна площа квартири 87,60 кв.м., жила площа квартири 54,20 кв.м.

Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 11.06.2012 між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю укладено договорі факторингу №4.

Водночас, вказаними суб'єктами права укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 11.06.2012, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області (далі - договір відступлення права вимоги).

Згідно пп. 1.1. п. 1 вказаного договору у зв'язку з укладанням між цедентом та цесіонарієм договору факторингу №4 від 11.06.2012, цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до цього договору, зокрема за договором іпотеки №28-6R2/01-2006H.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23309453 від 31.07.2015.

Позивач вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийнято всупереч чинному законодавству, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, станом на час прийняття оскаржуваного рішення, були відсутні повноваження для прийняття останнього, оскільки ним не вчинялися нотаріальні дії з нерухомим майном (квартирою), яке є предметом іпотеки. Крім того, Окружний адміністративний суд міста Києва також послався на те, що в матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи про належне повідомлення позивача щодо завершення 30-денного з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нотаріус це спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.46-1 ЗУ «Про нотаріат»).

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень є Закон України від 01.07.2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

У ч. 1 ст. 9 Закону № 1952-IV закріплено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Виходячи з наведених правових норм, вбачається, що у спірних правовідносинах нотаріус є суб'єктом владних повноважень, спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Поряд з цим, зі змісту Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що нотаріус виконує функції державного реєстратора виключно у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії.

Такі ж положення містяться в п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868.

Наведене кореспондується з приписами Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно виключно у випадках коли він одночасно з цим вчинює нотаріальні дії з цим нерухомим майном.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не вчинялось жодної нотаріальної дії з нерухомим майном (квартирою), яке є предметом іпотеки.

Таким чином, приватний нотаріус не мав передбачених чинним законодавством підстав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна.

Поряд з цим, відповідно до п.5-5 ч.1 ст. 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

При цьому, ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачає, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Тобто наведена частина статті передбачає обов'язок відповідача приймати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності на це підстав, зокрема передбачених наведеною вище ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV.

Крім того, у відповідності до п. 46 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

З матеріалів реєстраційної справи судом першої інстанції встановлено, що третьою особою було подано повідомлення №732292/ЛЗ від 11.06.2014.

Між тим, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення неможливо встановити, які саме документи направлялись ОСОБА_3.

При цьому, в матеріалах реєстраційної справи відсутні підтверджуючі документи відносно направлення повідомлення позивачу цінним листом, зокрема, опису вкладення.

За таких обставин, колегія суддів підтримує твердження суду першої інстанції про те, що вказане повідомлення не є належним доказом того, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем, письмової вимоги іпотекодержателя.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності на те повноважень та без дотримання вимог п. 46 Порядку №868 .

Щодо доводів апелянта про закриття провадження у даній справі з посиланням на те, що заявлені позивачем вимоги не являються публічно-правовими, а спір повинен вирішуватися за правилами ЦПК, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як зазначалось вище, згідно ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Предметом позовних вимог у даній справі є оскарження рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з посиланням на його невідповідність вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку №868. Отже, суб'єктний склад спірних відносин та предмет позовних вимог свідчать про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього законом.

При цьому, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом, що свідчить про відсутність у даній справі спору про право, а тому посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№21-41а16) колегія суддів вважає необґрунтованою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 22.09.2016 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Губська Л.В.

Оксененко О.М.