Ухвала суду № 61479928, 21.09.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шембелян В.С.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року справа №812/167/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Жаботинської С.В., суддів Васильєвої І.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі № 812/167/16 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 лютого 2016 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.02.2016 року № 0000131502 щодо зобовязання сплатити штраф у розмірі 20 відсотків у сумі 109610, 20 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 18.05.2016 № 0000131502 прийняте на підставі акта перевірки № 82/12-14-15-03/20188365 від 29.01.2016 року, в якому встановлено порушення граничного строку сплати суми грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств.

Так, податковим органом передбачено, що відповідно до акту перевірки № 82/12-14-15-03/20188365 від 29.01.2016 р. встановлено порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, визначеного Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), та на підставі статті 126 глави 11 розділу II Податкового кодексу України за затримку на 380, 350, 319, 289, 258, 227, 199 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 548051,00 грн., Сєвєродонецьке МРУГГ зобов'язане сплатити штраф у розмірі 20%, у сумі 109610 грн. 20 коп.

Разом з тим, позивач має сертифікат ТПП України, яким засвідчено настання обставин форс-мажору з 01.07.2014 року для позивача при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області щодо виконання законодавчих актів, які стосуються справляння та сплати податків та інших обовязкових платежів.

За таких обставин, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі № 812/167/16 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області від 18.02.2016 року № 0000131502 щодо зобовязання сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 109610,20 грн.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок податкових зобовязань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства за 2014 рік № 9089346784 від 02.02.2014 року є підставою для списання помилково визначених податкових зобовязань. Крім того, вказує на те, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що податкове повідомлення-рішення від 18.02.2016 року про нарахування штрафу у розмірі 20 відсотків у сумі 109610, 20 грн. винесено відповідно до норм діючого законодавства. Вказує на те, що Закон № 1669 не передбачає та не регулює відносини щодо звільнення від нарахування штрафів та пені за несвоєчасну сплату податку на прибуток. Зазначає, що Подактовий кодекс України є спеціальним законодавчим актом з питань, що регулюють справляння податків та зборів. Посилається на позицію, зазначену в постанові Луганського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Луганськгаз (ідентифікаційний код 05451150) є юридичною особою та зареєстровано за адресою: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, 87, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 6).

Відповідно довідки про взяття на облік платника податків від 12.11.2015 року перебуває на обліку у відповідача ( а.с. 7).

Відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на прибуток, що оформлена актом від 29.01.2016 року № 82/12-14-15-03/20188365 (а.с.12).

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, зокрема, факт порушення позивачем термінів сплати самостійно визначеного грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 548051,00 грн., протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року ( а.с. 12).

Наведені обставини з урахуванням строків прострочення стали підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 18.02.2016 року № 0000131502, за яким позивачеві визначено штраф у сумі 109610,20 грн. на підставі статті 126 Податкового кодексу України (а.с.10).

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

На суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Пунктом 152.4 статті 152 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку, який прийняв рішення про сплату консолідованого податку, сплачує авансовий внесок з податку згідно з підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, такий авансовий внесок сплачується за місцезнаходженням юридичної особи та її відокремлених підрозділів пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до положень цього розділу, в загальній сумі таких витрат цього платника податку, визначених у останній податковій звітності, поданій таким платником податку.

Відповідно до підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

Згідно з підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Обов'язок з нарахування та сплати авансового внеску з цього податку, за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою, покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 156 цього Кодексу ).

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку не поширюється на суб'єктів господарювання, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку згідно з розділом XIV цього Кодексу.

Підпунктом 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами господарської діяльності позивача у 2014 році останнім отримано чистий фінансовий результат у вигляді збитку у розмірі 142859000,00 грн., а тому у розрахунку податкових зобовязань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства за 2014 рік ПАТ «Луганськгаз» позивачем визначено суму перевищення, яка переноситься у зменшення податкових зобовязань наступного податкового періоду.

Колегія суддів вказує на те, що податкове правопорушення за позицією податкового органу полягає у порушені строків сплати грошового зобов'язання. Правовою підставою застосування штрафу позивачем наведені положення пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, відповідно до якої, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашення суми податкового боргу.

При цьому за позицією податкового органу Податковий кодекс України не містить винятку для застосування штрафу за статтею 126 цього ж кодексу від того, як сплачує платник податків свої податкові зобов'язання (податковий борг).

Відповідно до ст. 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Жодною іншою нормою глави 9 Погашення податкового боргу платників податків розділу І Податкового кодексу України не передбачено, що погашення податкового боргу може відбуватись шляхом подачі уточнюючих розрахунків чи поданням річної декларації з податку на прибуток з визначенням податкових зобовязань, які є меншими ніж сума раніше визначених авансових внесків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що розрахунок податкових зобовязань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства за 2014 рік № 9089346784 від 02.02.2014 року є підставою для списання помилково визначених податкових зобовязань.

Колегія суддів зазначає, що положення пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України визначають у якості підстави, застосування штрафу порушення строків погашення податкового боргу. Об'єктом застосування штрафу є саме погашена сума податкового боргу, яка в розумінні пункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 є сумою узгодженого грошового зобов'язання, несплаченою платником податків у встановлений цим Кодексом строк. Відсутність погашеної у межах спірних відносин суми унеможливлює застосування штрафу.

Тобто, посилання відповідача на погашення податкового боргу в розумінні пункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, під яким слід розуміти зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом, є неприйнятним оскільки «погашення податкового боргу» не є тотожнім з поняттям «погашенню суми податкового боргу», відсутність суми як основної ознаки, об'єкту погашення виключає кореспонденцію цієї норми із положеннями пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, доводить хибність висновку відповідача про тотожність цих понять.

Відсутність складу правопорушення, а саме відсутність факту погашення податкового боргу доводить безпідставність застосування штрафу.

Крім того, Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII, який набрав чинності з 15 вересня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до приписів статті 1, абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1669-VII, розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р і від 2 грудня 2015 року № 1275-р, позивач здійснює господарську діяльність в м. Сєвєродонецьк, яке віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.

Відповідно до статті 10 Закону № 1669 протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Позивачу 2 жовтня 2014 року видано сертифікат (висновок) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 749 Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01 липня 2014 року для ПАТ «Луганськгаз» при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів (а.с. 32).

Колегія суддів не приймає посилання відповідача на те, що Закон № 1669 не надає права на звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату податку на прибуток, та зазначає, що статтею 10 Закону № 1669 прямо зазначено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Системний аналіз нормативно-правових актів, що регулювали спірні правовідносини на час їх виникнення, дають підстави вважати, що платники податку, які перебувають на обліку у податкових органах, і які здійснюють господарську діяльність на території, де проводилася АТО або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, зокрема щодо своєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, авансових платежів тощо.

Разом з цим, суд зазначає, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків платника податків, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. І, як наслідок, законодавець звільнив позивача від застосування штрафних санкцій і пені з боку податкових органів.

Посилання представника відповідача на те, що позивач не звертався до податкового органу із заявами в порядку статті 100 Податкового кодексу України про розстрочення чи відстрочення податкового боргу суд вважає необґрунтованими, оскільки наявність чи відсутність такого звернення не спростовують факту настання для позивача обставин непереборної сили (форс-мажору) з 1 липня 2014 року, що підтверджено сертифікатом Торгово-промисловою палатою України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 749 від 02.10.2014 року.

Щодо посилань апелянта на те, що Податковий кодекс України має більш високу юридичну силу відносно Закону № 1669, колегія суддів зазначає наступне.

З двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (Податковий кодекс України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Крім того, колегія суддів вказує на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону № 1669 регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), тобто норми Закону № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Щодо посилання на позицію зазначену в постанові Луганського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 року та в ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду у справі № 812/435/15, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 244-2 КАС України лише висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає неправомірним винесення податкового повідомлення-рішення № 0000131502 від 18.02.2016 року, щодо зобовязання сплатити штраф у розмірі 20 відсотків у сумі 109610, 20 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, як вірно зазначено судом першої інстанції.

Згідно п. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі № 812/167/16 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.В.Жаботинська

Судді І.А.Васильєва

Е.Г.Казначеєв