Постанова № 61479717, 21.09.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 906/1265/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Петухов М.Г. ,

судді Савченко Г.І.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №15" Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 07 липня 2016 року у справі № 906/1265/15 (суддя Машевська О.П.)

за позовом комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №15" Житомирської міської ради

до Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення від 23 червня 2015 року №36-р/к у справі №3.5-34/2015 року

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - виконавчого комітету Житомирської міської ради

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №15" (надалі - Позивач) звернулось із позовом до Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Відповідач) про визнання недійсним рішення від 23 червня 2015р. №36-р/к у справі №3.5-34/2015р., яким, зокрема, у пункті 4 зобов'язано Позивача припинити порушення зловживання монопольним становищем шляхом проведення мешканцям житлових будинків, які обслуговує Позивач, перерахунку плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2014 року по 02 жовтня 2014 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07 липня 2016 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач зазначає, що суд не надав належної оцінки діям Відповідача, які полягають у протиправному рішенні щодо зайняття Позивачем монопольного становища на ринку. Відповідачем, на думку апелянта, неправильно було застосовано Методику визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджену розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05 березня 2002 року № 49-р.

Крім того, Позивач не погоджується з висновком, що введений в дію тариф рішенням виконавчого комітету від 16 травня 2013 року № 206 було змінено, оскільки зі складової тарифу було лише виключено "послугу з вивезення побутових відходів", що передбачалось рішенням МВК від 10 вересня 2013 року № 433 зі змісту пункту 2 якого, на думку апелянта, підтверджується виведення такої послуги. Апелянт також вважає, що враховуючи те, що додаток 3 до рішенням МВК від 16 травня 2013 року був уже доведений до споживачів належним чином, то фактичне застосування підприємством тарифу за виключенням послуги з вивезення ТПВ лише з 01 червня 2014 року є правомірними та не суперечать ні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ні порядку формування тарифів на утримання будинків та споруд і прибудинкових територій.

Також, Позивач звертає увагу на те, що діями із застосування підвищених тарифів з 01 червня 2014 року (даний тариф повинен був застосовуватись з 01 грудня 2013 року (підвищення мінімальної заробітної плати)) ніяким чином не були ущемлені інтереси споживачів. Оскільки з 01 грудня 2013 року згідно додатку № 3 рішенням МВК від 16 травня 2013 року тарифи не застосовувались, а були введені в дію лише з 01 червня 2014 року, то споживачі сплачували протягом шести місяців за попередніми меншими тарифами, ніж встановлені додатком 3. Зважаючи на все вищевказане, Позивач вважає, що ущемлення прав споживачів не мало місця.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 03 серпня 2016 року, Відповідач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав, викладених в ньому, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін (а.с.43-45). Разом з тим, Відповідач надіслав клопотання про розгляд справи № 906/1265/15 без участі уповноваженого представника (а.с. 41-42).

В судове засідання від 21 вересня 2016 року представники Позивача, Відповідача та Третьої особи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників Позивача, Відповідача та Третьої особи за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 23 червня 2015 року Адміністративною колегією Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, за результатами розгляду справи №3.5-34/2015 року прийнято рішення №36-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яке оскаржується Позивачем.

Згідно до змісту даного рішення, відділенням Антимонопольного комітету в ході проведення дослідження ринку з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлено, що діючі тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлені рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 17 вересня 2014 року №401 "Про внесення до рішень виконавчого комітету міської ради від 16 травня 2013 року №191, 193, 195, 197, 199, 201, 202, 203, 205, 206, 208", яке опубліковане в газеті "МІСТО" 18 вересня 2014 року.

Відповідно до квитанцій на сплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій Позивач почав застосовувати тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з 01 липня 2014 року, тобто ще до прийняття рішення виконавчим комітетом Житомирської міської ради від 17 вересня 2014 року №401, що суперечить чинному законодавству України. При цьому, враховуючи те, що рішенням виконавчим комітетом Житомирської міської ради від 17 вересня 2014 року №401 тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлені з 01 червня 2014 року, Позивачем у жовтні 2014 року було проведено донарахування плати мешканцям будинків за червень 2014 року.

Відповідно до даного рішення, тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкрвих територій, встановлені рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 17 вересня 2014 року №401, повинні застосовуватись з 03 жовтня 2014 року.

Позивач при розрахунку з мешканцями житлових будинків за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій застосовував тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з порушенням чинного законодавства України.

Дії Позивача, які полягають у застосуванні з 01 червня 2014 року по 02 жовтня 2014року тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій порушенням чинного законодавства України, були кваліфіковані Відповідачем як такі, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зокрема у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

З урахуванням вищевикладеного, Відповідач встановив, що:

- Позивач протягом 2011-2014 років та поточного періоду 2015 року займає монопольне становище на ринку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах відповідної зони обслуговування м. Житомира з частками 100 відсотків відповідно;

- дії Позивача, які полягають у застосуванні з 01 червня 2014 року по 02 жовтня 2014 року тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з порушенням порядку введення їх в дію, визначеного Законом України "Про житлово-комунальні послуги" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- за вчинення порушення, зазначеного в пункті 2 цього рішення, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 52 закону України "Про захист економічної конкуренції" Позивач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 68 000 грн 00 коп.;

- Позивач зобов'язаний у місячний строк з дня одержання рішення припинити порушення, зазначене у пункті 2 цього рішення, шляхом проведення мешканцям житлових будинків, які обслуговує останній, перерахунку плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2014 року по 02 жовтня 2014 року;

Проте, Позивач не визнав такі висновки Відповідача та оскаржив рішення від 23 червня 2015 року №36-р/к у справі №3.5-34/2015р. в судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Відповідач є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України "Про захист економічної конкуренції" (надалі - ОСОБА_1), який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно приписам статті 1 вказаного Закону економічна конкуренція (конкуренція ) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до статті 2 Закону: ним регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. ОСОБА_1 застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно частини 1 статті 12 Закону визначено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Відповідно до пункту 15.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" № 15 від 26 грудня 2011 року, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Підпунктом 15.4 цієї ж постанови роз'яснено, що обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону, суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Приписи статті 17 Закону вказують, що забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Згідно частини 7 статті 50 Закону, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону.

За статтею 51 Закону , порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У відповідності до частини 2 статті 56 Закону рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Рішенням Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23 червня 2015 року встановлено, що згідно пункту 3.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (надалі - Методика), затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України 05 березня 2002 року №49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2002 року за №317/6605 об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є:

- КП "ВЖРЕП №15";

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

При визначенні товарних меж ринку та основних продавців, покупців цих товарів щодо яких має визначатись монопольне становище встановлено, що основними споживачами послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є фізичні особи (населення), які проживають у житлових будинках, обслуговування (утримання) яких здійснює підприємство у відповідності до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 10 вересня 2013 року №436 "Про визначення виконавців послуг за результатами проведеного конкурсу на право надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в житловому фонді комунальної власності" за тарифами, встановленими для Позивача рішенням Виконкому від 17 вересня 2014 року №401.

Територіальними (географічними) межами ринку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначена відповідна зона обслуговування м. Житомира.

Часовими межами ринку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено 2011-2014 роки та поточний період 2015 року.

Пунктом 11 частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотримання законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, наступні повноваження:

- проводити дослідження ринку;

- визначати межі товарного ринку;

- визначати становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку;

- приймати відповідні рішення (розпорядження).

Приписами частини 1 статті 13 Закону визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 50 Закону, зловживання монопольним (домінуючим) становищем визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/1277/15 від 03 листопада 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 січня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 01 березня 2016 року встановлено, що Відповідачем проведено аналіз ринків, на яких діють КП ВЖРЕПи №№ 1, 3, 5, 6. 9, 11, 13, 14, 15 та 16, відповідно до Методики та із урахуванням пункту 2.2 цієї Методики, згідно з яким етапи визначення монопольного (домінуючого) становища, їх кількість та послідовність проведення можуть змінюватись залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що КВЖРЕПи №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11, 13, 14, 15 та 16 діють на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Відповідно до Методики, ринок товару (товарний ринок) - це сфера обороту товару, на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Таким чином, товаром є послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що не є взаємозамінними з будь - якими іншими послугами. Оскільки послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є досить специфічними та не мають товарів замінників, то товарними межами ринків, що досліджуються, є послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Основними споживачами послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є фізичні особи (населення), які проживають у житлових будинках, обслуговування (утримання) яких здійснюють КВЖРЕПи №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11, 13, 14, 15 та 16 у відповідності до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 10 вересня 2013 року № 436 «Про визначення виконавців послуг за результатами проведеного конкурсу на право надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в житловому фонді комунальної власності" за тарифами, встановленими для КВЖРЕПів №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11,13,14, 15 та 16 рішенням Виконкому від 17 вересня 2014 року № 401, та кордонів прибудинкових територій, які визначені рішенням виконкому Житомирської міської ради від 08 липня 2010 року № 496 «Про визначення площ прибудинкових територій, що призначені для обслуговування житлових будинків».

Відповідно до пункту 6.1 Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються, шляхом установлення мінімальної території, за межами якої, з точки зору споживачів, придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При визначенні територіальних (географічних) меж ринків послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, на яких діють КВЖРЕПи №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11, 13, 14, 15 та 16, відділення виходило з того, що у будинках, які перебувають на балансі підприємств, вказані послуги надають лише підприємства, так як саме вони визначені виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, відповідно до зазначеного вище рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 10 вересня 2013 року № 436.

Крім того, мешканці будинків, що перебувають на балансі Позивача не мають договорів з іншими суб'єктами господарювання, що надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, крім КВЖРЕПів №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11, 13, 14, 15 та 16. Для того щоб змінити надавача житлово - комунальних послуг власникам квартир спочатку потрібно створити ОСББ, прийняти на баланс будинок і лише потім об'єднання співвласників будинку матиме можливість обирати виконавця послуг. Тому інші надавачі послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у м. Житомирі, на час дослідження ринків фактично не були конкурентами КВЖРЕПів №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11, 13, 14, 15 та 16 на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Враховуючи вищевикладене, КП "КВЖРЕП №№ 1, 3, 5, 6, 9, 11, 13, 14, 15 та 16 протягом 2011-2014 років та поточного періоду 2015 року, а КП "ВЖРЕП № 8" протягом 2011-2013 років та січня-червня 2014 року, займали монопольне становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах відповідних зон обслуговування м.Житомира, з частками 100% відповідно.

Вказані підприємства при розрахунках з мешканцями житлових будинків за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій застосовували тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з порушенням порядку введення їх в дію, визначеного Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Такі дії КП ВЖРЕПів №№1, 3, 5, 6, 8, 9, 11, 13, 14, 15, 16 містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 2 статті 50, частини 1 статті 13 Закону у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів.

Суди у справі № 906/1277/15 дійшли висновку про те що Відповідачем в процесі розгляду справи №3.5-40/2015 доведено, що дії виконавчого комітету Житомирської міської ради з прийняття рішення від 17 вересня 2014 року №401, (яким застосовано зворотну дію рішення в часі, а саме, з 01 червня 2014 року встановлено для мешканців житлових будинків м.Житомира, які обслуговують КВЖРЕПи м. Житомира тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), мають ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 7 статті 50 Закону у вигляді дій, заборонених статтею 1 цього Закону.

Твердження Позивача про те, що судами у справі №906/1277/15 встановлено, що виконавчим комітетом Житомирської міської ради було створено умови Позивачу для порушення законодавства про захист економічної конкуренції та за даних обставин останній виступає як лише виконавець розпоряджень виконавчого органу, котрий є засновником підприємства, колегію апеляційного суду до уваги не приймаються, з огляду на таке.

16 травня 2013 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради були прийняті рішення №№191,193,195,197,199,201,203,205,206,208, якими затверджені тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для КП "ВЖРЕП" №№1, 3, 5, 6, 8, 9, 11, 13, 14, 15 та 16 згідно з додатками 2,3. Рішення було доведено до споживача у відповідності до вимог частини 5 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Додаток №2 вищевказаного рішення, було введено 01 червня 2013 року, а додаток № 3 підприємства мали право застосовувати з 01 грудня 2013 року, рішенням виконкому від 10 вересня 2013 року № 433 "Про визначення послуги з вивезення побутових відходів окремою комунальною послугою", послугу з вивезення побутових відходів визначено окремою комунальною послугою, тобто вивезення побутових відходів вивели зі складових тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що призвело до зміни розмірів тарифів на на зазначені послуги.

У зв'язку із зміною розмірів тарифів рішенням виконкому від 10 вересня 2013 року № 434, було внесено зміни в додатки №1 та №2 рішення виконкому від 16 травня 2013 року та виведено зі складової тарифів послугу з вивезення побутових відходів, однак, в додатку № 3 вказаного рішення саме таких змін внесено не було. Рішення від 10 вересня 2013 року № 434 було введено в дію відповідно до вимог частини 5 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Однак, з 01 червня 2014 року Позивач почав самостійно застосовувати змінені тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які не відповідають додатку №3 рішення виконкому від 16 травня 2013 року № 206.

Крім того, дана обставина не була доведена Позивачем до споживачів у відповідності до вимог частини 5 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Водночас, твердження Позивача, що його діями із застосування підвищених тарифів з 01 червня 2014 року ніяким чином не були ущемлені інтереси споживачів, оскільки з 01 грудня 2013 року згідно додатку № 3 до рішення МВК від 16 травня 2013 року тарифи не застосовувались, а введені в дію лише 01 червня 2014 року, ( і тому нібито споживачі сплачували протягом шести місяців за попередніми меншими тарифами ніж встановлені додатком №3), спростосуються наступним.

Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №15 від 26 грудня 2011 року, для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів. чи настання інших відповідних наслідків.

Достатнім є встановлення можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання. При цьому, господарським судам необхідно з'ясувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки , що могли б настати в результаті дій суб'єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або антиконкурентних узгоджених дій, або недобросовісної конкуренції.

З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку, що матеріалами справи №3.5-3.4/2015 та рішенням №1.16-36 р/к від 23 червня 2015 року "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" доведено, що дії Позивача, які полягають у застосуванні з 01 червня 2014 року по 02 жовтня 2014 року тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з порушенням порядку введення їх в дію, визначеного Законом України "Про житлово-комунальні послуги", є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частини 1 статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Дані факти також встановлено і судами у справі №906/1277/15.

Згідно частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаною нормою встановлено, що факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Таким чином, судом при розгляді справи №906/1277/15 факти, встановлені рішенням господарського суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року з урахування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 18 січня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 01 березня 2016 року у справі № 906/1277/15, не підлягають доведенню знову при вирішенні цього спору, в якому брали участь ті самі учасники судового процесу.

З урахуванням встановлених обставин справи, Адміністративною колегією Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України правомірно накладено на Позивача штраф у розмірі 68 000 грн 00 коп. за вчинення порушення, визначеного абзацом 2 частиною 2 статті 52 Закону (пункт 3 рішення Адміністративної колегії від 23 червня 2015 року), а відтак підстави для визнання оспорюваного рішення недійсним на підставі статті 59 Закону відсутні.

Колегія апеляційного суду констатує, що відповідно до пунктів 5, 6 президії Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", недодержання органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'ктом господарювання конкурентного законодавства може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним, лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення у справі, зокрема, якщо порушено право особи, яка бере участь у справі на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу.

Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкуренційного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду з урахуванням частини 2 статті 59 Закону не має підстав для скасування оспорюваного рішення.

З огляду на усе вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що Позивач не надав належних та допустимих доказів в розумінні статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, що оспорюване рішення, прийняте з порушенням вищезазначених норм діючого законодавства України та й в цілому з порушенням прав, при цьому Позивачем не доведено спричинення йому прийнятими рішеннями будь-якого порушення прав чи охоронюваного законом інтересу.

З огляду на все вищевказане у даній судовій постанові, доводи Позивача, висвітлені в апеляційній скарзі, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

Судові витрати за подачу апеляційних скарг, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №15" Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від 07 липня 2016 року у справі № 906/1265/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 07 липня 2016 року у справі №906/1265/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/1265/15 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Савченко Г.І.