Ухвала суду № 61479664, 15.09.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2016 рокусправа № 808/1696/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року

у справі №808/1696/16

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод»

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ПОСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося у Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1320372,01 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 32481,02 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У письмових запереченнях приватне акціонерне товариство «Запорізький електровозоремонтний завод» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08 лютого 2016 року приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» подано до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою №10-ПІ, з якого убачається, що кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 2081 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) становить 46 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок №03) становить 83 особи.

У зв'язку з тим, що відповідачем самостійно не нарахована та не сплачена сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1320372,01 грн. та пеня у розмірі 32481,02 грн., утворилася заборгованість у розмірі 1352853,03 грн.

Приватне акціонерне товариство «Запорізький електровозоремонтний завод» є суб'єктом підприємницької діяльності, якому, відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною 3 статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що норми чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів передбачають, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього пошуку для працевлаштування.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З матеріалів справи убачається, приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод», протягом 2015 року, до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя подавалися звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Листом Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя від 19 січня 2016 року №175/01-17 підтверджено, що протягом 2015 року на підприємство інваліди не направлялись, у зв'язку з тим, що на обліку в центрі зайнятості не знаходилися особи, які б відповідали вимогам підприємства.

Доказів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів не надано.

Крім того, відповідачем регулярно протягом 2015 року розміщувались оголошення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у засобах масової інформації, а саме в газеті «ТелеНеделя».

Таким чином, підприємством створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та виконані вимоги статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Отже, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що позивачем неправомірно застосовані адміністративно-господарські санкції до відповідача, оскільки приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» вжито усіх залежних від нього заходів щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим