Постанова № 61479489, 12.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа № 922/1509/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю від 12.09.2016 року, ОСОБА_2 свідоцтво серії ХВ 000260 від 10.02.2016 року.

відповідача ОСОБА_3 за довіреністю від 10.08.2015 року № 2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2032 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12.07.16 р. у справі № 922/1509/16

за позовом ТОВ "Буд-Норма"

до Харківське державне вище училище фізичної культури № 1

про стягнення 461739,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1: 411272,37 грн. інфляційних втрат та 50467,43 грн. 3% річних, які нараховані за період з 15.05.2014 р. по 30.09.2014 р., у зв'язку з несплатою відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 4481900,30 грн., стягнутої за рішенням господарського суду Харківської області від 01.11.2012 р. справі № 5023/2735/12. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати гонорару адвокату у розмірі 5000,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2016 р. у справі № 922/1509/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" інфляційні втрати в сумі 411272,37 грн., 3% річних в сумі 50467,43 грн., судовий збір в сумі 6926,10 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 5000 грн.

Рішення мотивоване, зокрема, з тим підстав, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким застосувати позовну давність до всіх вимог позивача, на підставі чого відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції заявник зазначає, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права щодо переривання перебігу позовної давності та невірне застосування судом першої інстанції ст. 625 Цивільного кодексу України, та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.06.2012 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 4633549,63 грн., у тому числі 4481900,30 грн. основного боргу, 124820,92 грн. 3 % річних за період прострочення з січня 2012 року по травень 2012 року та 26828,41 грн. інфляційних втрат за період прострочення з січня 2012 року по травень 2012 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань в частині оплати послуг за договором підряду про закупівлю робіт за державні кошти № 26/07 від 26.07.2011 р.

Харківське державне вище училище фізичної культури № 1 звернулось з зустрічною позовною заявою по справі № 5023/2735/12, в якій просило суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Норма" у строк до 31.12.2012 р. виконати в повному обсязі свої зобов'язання щодо капітального ремонту чотириповерхового гуртожитку Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1, за адресою: м. Харків, вул. Фронтова, 3 у відповідності до умов договору № 26/07 від 26.07.2011 р., укладеному між Харківським державним вищим училищем фізичної культури № 1 та ТОВ "Буд-Норма", а також усунути недоліки та дефекти, обумовлені виконанням робіт з порушенням умов договору та зазначені в протоколі від 22.06.2012 р. у строк до 31.12.2012 р.

01.11.2012 р. господарським судом Харківської області прийнято рішення у справі № 5023/2735/12 (суддя Присяжнюк О.О.), яким первісний позов задоволено, стягнуто з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на користь ТОВ Буд-Норма 4481900,30 грн. основного боргу, 26828,41 грн. інфляційних втрат, 124820,92 грн. 3% річних та 64380,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 р. (судді Істоміна О.А., Барабашова С.В., Плужник О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2012 р. у справі № 5023/2735/12 скасовано в частині задоволення первісного позову та в цій частині прийнято нове рішення, у задоволенні первісного позову відмовлено, в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2012 р. у справі № 5023/2735/12 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2014 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2013 р. скасовано, рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2012 р. у справі № 5023/2735/12 залишено без змін.

Зазначене рішення набрало законної сили 15.04.2014 р. та відповідно до ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач зазначає, що рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2012 р. у справі № 5023/2735/15 на даний час не виконано.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, які нараховано в межах позовної давності, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України.

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" господарським судам України роз'яснено, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 202-205 ГК України, ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Як зазначено вище рішення суду у справі № 5023/2735/12 набуло законної сили 15.04.2014 р., проте відповідач обовязок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, не виконав, що свідчить про прострочення виконання свого зобовязання.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

В даному випадку з врахуванням відсутності у вищезазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора та наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Як свідчать матеріали справи відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування позовної давності щодо заявлених позивачем вимог та відмову в задоволенні позову.

Пунктами 3.4, 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" господарським судам України надані роз'яснення, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України) та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (ст. 257 названого Кодексу).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, спірні нарахування здійснені позивачем за період з 15.05.2014 р. по 30.09.2014 р., що існує в межах позовної давності.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов є обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства, а отже підлягає задоволенню, а доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності є безпідставними та такими, що спростовуються вищевикладеними обставинами.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна давність за вимогою про стягнення інфляційних втрат в сумі 411272,37 грн. та 3% річних в сумі 50467,43 грн. не сплинула та позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до розділу VІ Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 р. адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна плата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи в обґрунтування зазначеної позовної вимоги позивач надав суду:

- витяг із договору № 06/04 про надання правової допомоги б/н від 10.05.2016 р.;

- замовлення № 01 до Договору № 06/04 про надання правової допомоги від 10.05.2016 р.;

- платіжне доручення № 42 від 11.05.2016 р. на суму 5000,00 грн.;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1970 від 10.02.2016 р. на ім`я ОСОБА_2.

Договором про надання правової допомоги від 10.05.2016 р. передбачений перелік послуг, серед яких, зокрема представництво інтересів в господарському судочинстві.

У замовленні № 01 до договору № 06/04 про надання правової допомоги від 10.05.2016 р. позивач доручив ОСОБА_2, який є адвокатом виконати правову допомогу, а саме: консультація та роз'яснення з правових питань, підготовка та написання усіх необхідних документів (позовна заява, клопотання, заяви, інше) та представництво інтересів позивача у суді першої інстанції з приводу стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Сторони домовились, що за даним замовленням сума гонорару адвоката становить - 5000 грн.

Сума гонорару адвоката за надання правової допомоги сплачена позивачем ОСОБА_2, що підтверджується платіжним дорученням № 42 від 11.05.2016 р.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката з огляду на те, що вони є співрозмірними заявленим позовним вимогам та підтвердженими належними доказами.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 12.07.16 р. у справі № 922/1509/16 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.07.16 р. у справі № 922/1509/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.