Постанова № 61479451, 20.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа№ 910/6049/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання: Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 04.01.2016;

від відповідача 1: ОСОБА_3 - представник за довіреністю б/н від 12.02.2016;

від відповідача 2: ОСОБА_4 - представник за довіреністю № 7 від 21.01.2016;

від третьої особи 1: не з'явились;

від третьої особи 2: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016

у справі № 910/6049/16 (суддя - Князьков В.В.)

за позовом Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця,

до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

2. Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (третя особа 1): Міністерство освіти і науки України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (третя особа 2): Міністерство охорони здоров'я України

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця (надалі - позивач, університет) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (надалі - відповідач 1) та Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву (надалі - відповідач 2) про визнання недійсним договору від 14.12.2015 за №4567/3 щодо внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 13.11.2009.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.11.2009 між РВ ФДМУ по м. Києву та ФОП ОСОБА_7 (ФОП ОСОБА_5.) укладено договір оренди №4567 нерухомого майна, а саме частини нежитлового приміщення площею 4,60 кв. м., що розташоване на 1-му поверсі санітарно-гігієнічного корпусу будівлі по пр. Перемоги, 34, м. Київ, балансоутримувачем якого є Національний медичний університет імені О.О. Богомольця. Згідно умов договору майно передається в оренду для розміщення ксерокопіювальної техніки для надання копіювальних послуг. Строк дії договору з 13.11.2009 до 13.11.2011 включно. В подальшому до вказаного договору були внесені зміни в частині вартісної оцінки майна; в частині орендної плати; в частині строку дії договору. Позивач зазначає, що передача майна в оренду РВ ФДМУ по м. Києву (продовження дії договору до 13.11.2017) свідчить про перевищення останнім повноважень щодо розпорядження цим майном. Крім того, передача в оренду приміщення під сходами навчального корпусу грубо суперечить законодавству та Правилам пожежної безпеки в Україні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 (дата підписання повного тексту рішення - 31.05.2016) відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця 03.06.2016 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що під час укладення договору оренди відповідачами було порушено Правила пожежної безпеки. Окрім цього, договір між відповідачами укладено без згоди НМУ ім. О.О. Богомольця, без повідомлення про намір укласти цей договір, без запиту щодо площі приміщень, переданих позивачу. Перед укладенням договору, який є предметом спору, оцінка об'єкту оренди не проводилася, що є порушенням ст.11 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», а тому на думку апелянта рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 апеляційну скаргу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 910/6049/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.07.2016.

13.06.2016 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. № 09-11/4948/16 від 13.06.2016).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Міністерство освіти і науки України та Міністерство охорони здоров'я України та відкладено розгляд справи.

20.09.2016 у зв'язку з припиненням повноважень судді Федорчука Р.В., відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку і ухвалила постанову у даній справі.

В судовому засіданні 20.09.2016 представник позивача апеляційну скаргу -підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 20.09.2016 проти апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача 2 проти апеляційної скарги позивача також заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Окрім цього додатково зазначив, що порядок передачі державного майна при укладенні спірного договору порушено не було, також наголосив, що спірний договір є похідним (а не новим, як стверджує позивач) від договору оренди № 4567, який було укладено в 2009 році.

Представники третіх осіб в судове засідання 20.09.2016 не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення 01.09.2016 ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.28.2016 про відкладення розгляду апеляційної скарги на 20.09.2016, про причини неявки з причин, що не залежать від їх волі, також не повідомили.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників третіх осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи з урахуванням знаходження протягом тривалого часу апеляційної скарги на розгляді в суді апеляційної інстанції та своєчасного повідомлення про час та місце судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.11.2009 між РВ ФДМУ по м. Києву та ФОП ОСОБА_7 було укладено договір оренди № 4367 нерухомого майна, що належить до державної власності.

Згідно п. 1.1 даного договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частина нежилого приміщення площею 4,60 кв.м., що розташована на 1-му поверсі санітарно-гігієнічного корпусу будівлі по пр. Перемоги, 34, м. Київ, балансоутримувачем якого є Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця.

Вартість нерухомого майна згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.04.2009 становить 30 800 грн. Майно передається в оренду для розміщення ксерокопіювальної техніки для надання копіювальних послуг. Відповідно до п.10.1 договору, останній укладено строком на 2 роки, що діє з 13.11.2009 до 13.11.2011 включно.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 10 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 4.1 договору сторони також погодили, що передбачені законодавством амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховуються його балансоутримувачем і використовуються на повне відновлення орендованих основних фондів.

Окрім цього, згідно п. 5.11 договору орендар зобов'язується протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. На виконання даного пункту між балансоутримувачем та орендарем було укладено договір № 23-11/22.09 від 13.11.2009 (а.с. 24-26), який підписаний обома сторонами та скріплений печатками та не заперечується на стадії апеляційного провадження.

30.01.2012 сторонами внесено зміни до договору оренди нерухомого майна №4567 від 13.11.2009, а саме: в частині вартісної оцінки майна замінено словосполучення: «станом на 30.09.2009 становить 30 800 грн.» на словосполучення: «станом на 30.09.2011 становить 49 400 грн.»; в частині орендної плати без ПДВ за базовий місяць оренди - «грудень 2011 року: 289,03 грн.»; в частині строку дії договору «продовжено на 2 роки з 13.11.2011 до 13.11.2013 включно».

14.12.2013 сторонами внесено зміни до договору оренди нерухомого майна №4567 від 13.11.2009, а саме: в частині строку дії договору «продовжено на 2 роки з 13.11.2013 до 13.11.2015 включно».

Листом від 08.09.2015 Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця повідомив ФОП ОСОБА_5 про прийняте ним рішення використовувати орендоване приміщення для власних потреб та небажання продовжувати строк дії договору.

Листом від 20.11.2015 позивач повідомив ФОП ОСОБА_5 про припинення дії договору.

14.12.2015 між РВ ФДМУ по м. Києву (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) укладено договір №4567/03 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №4567 від 13.11.2009, згідно якого договір оренди №4567 від 13.11.2009 продовжено строком на 2 роки, що діє до « 13.11.2017».

У п. 2 договору №4567/03 від 14.12.2015 сторони погодили, що відповідно до абзацу 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язується провести незалежну оцінку орендованого майна згідно договору оренди №4567 від 13.11.2009 на нову дату 31.10.2015, відповідно до вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 за №1440; укласти договір про внесення змін до договору оренди №4567 від 13.11.2009 зі зміною вартості об'єкту оренди, визначеною згідно з новим звітом - та як наслідок, зміною орендної плати за базовий (перший) місяць оренди; сплатити різницю в орендній платі, якщо така виникне внаслідок переоцінки орендованого державного нерухомого майна.

Згідно п. 4 договору №4567/03 від 14.12.2015 всі інші умови договору оренди №4567 від 13.11.2009 залишаються незмінними.

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 759 ЦК України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення в апеляційному порядку не знайшов підстав для задоволення апеляційної скарги та позовної заяви відповідно, враховуючи наступне.

Як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції апелянт посилається на ту обставину, що відповідач 2 перевищив повноваження при укладенні спірного правочину. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими доводами позивача, однак вважає, що вони не є підставою для скасування рішення, що обґрунтовується наступним.

Дійсно, відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» Орендодавцями, зокрема, є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;

- підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Відповідно до ст. 70 ЗУ «Про вищу освіту» майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством.

Вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право, зокрема, використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Таким чином, аналізуючи наведене вище законодавство та з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що орендодавцем в даному випадку дійсно мав виступати позивач.

Разом з цим, загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - Постанова Пленуму № 11), вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, як вбачається, законодавець не виділяє окремо таку підставу недійсності договору оренди державного майна як передача нерухомого майна в оренду не балансоутримувачем, а його власником (що стосується державного та комунального майна). А з урахуванням того, що балансоутримувачем виконувався спірний договір, зокрема, в частині первісної передачі майна орендареві, приймання 50 % орендної плати (відповідно до п. 3.6 договору), а також в частині підписання договору про відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг (на підставі п. 5.11 договору), що свідчить про визнання балансоутримувачем договору оренди № 4567 та відсутність заперечень проти його виконання сторонами, судом апеляційної інстанції не приймаються такі доводи апелянта як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду.

Окремою підставою відмови в позові є та обставина, що при зверненні з позовною заявою позивач просив визнати недійсним лише договір № 4567/3 від 14.12.2015, тоді як даний договір є за своєю суттю похідним від договору № 4567 від 13.11.2009, оскільки є договором про внесення змін договору № 4567 від 13.11.2009. Підтвердження даної обставини також є пункт 5 спірного договору, в якому зазначено, що договір № 4567/03 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 4567/03 від 13.11.2009 є невід'ємною частиною договору оренди № 4567 від 13.11.2009 (а.с. 19). А тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними та такими, що суперечать матеріалам справи.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє як такі, що не мають значення для даної справи, доводи апелянта про ненадання судом першої інстанції оцінки допущеному орендарем порушенню такої істотної умови договору оренди як забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, використання орендованого приміщення не за цільовим призначенням та за відсутності актуальної інформації щодо вартості орендованого майна. Порушені заявником з цього приводу питання стосуються ймовірного неналежного виконання сторонами зобов'язань, як підстави для розірвання договору оренди згідно з ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а отже можуть бути лише предметом іншого позовного провадження. Так, позивач не обмежений правом звернутись з іншим позовом у загальному порядку.

Адже, в п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 911/506/15).

Щодо доводів апелянта про наявність письмових заперечень позивача щодо продовження дії договору оренди у порядку ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або заміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим та той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Застосування даної норми також можливе лише при розірванні або припиненні договору, тоді як в даній справі позивачем не заявлялись вимоги ані про розірвання, ані про припинення спірного договору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, на підставі належних та допустимих доказів поданих учасниками апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в позові правомірно відмовлено судом першої інстанції з урахуванням неведених в постанові мотивів. А тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 910/6049/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/6049/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк