Постанова № 61479428, 15.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа№ 910/6451/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Сінькевич В.А. - представник

від відповідача: Шахрай М.О. - представник

від третьої особи: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-Трейд"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 13.06.2016р.

у справі № 910/6451/16 ( суддя Мудрий С.М.)

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-Трейд"

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області

про стягнення 119 043, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-Трейд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області про стягнення 119 043, 00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.06.2016р. позов Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСА-ТРЕЙД" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" основний борг у сумі 137 075 (сто тридцять сім тисяч сімдесят п'ять) грн. 75 коп., пені 12 136 (дванадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 47 коп., 3% річних у сумі 841 (вісімсот сорок одна) грн. 78 коп., індексу інфляції у сумі 847 (вісімсот сорок сім) грн. 46 коп., 2 263 (дві тисячі двісті шістдесят три) грн. 53 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, 23.10.2012 року між Регіональним відділеннями фонду Державного майна по Київській області та відповідачем укладений договір оренди державного майна № 1333.

Наказом Державної митної служби України, Адміністрації прикордонної служби України №406/243АГ від 11.06.2015 року було призупинено дію дозволу на відкриття магазину безмитної торгівлі, наданого відповідачу.

Вищезазначений наказ скасовано спільним наказом ДФС України та Адміністрації прикордонної служби України від 07.09.2015 року №670/390АГ в зв'язку із усуненням підприємством порушень вимог діючого законодавства України, що стали підставою для зупинення дії договору.

07.10.2015 року відповідачем на адресу позивача надіслано акти повернення орендованого майна із супровідним листом №2291.

Скаржник звертає увагу суду на те, що підстав для відмови у підписанні актів приймання-передачі (повернення з орендного користування майна) третя особа - не зазначала, балансоутримувач власних зобов'язань щодо прийняття за актом орендованого майна (п. 10.8 договору оренди № 1332) не виконав.

Окрім того, апелянт зауважує, що балансоутримувач здійснював нарахування та вимагав сплати орендних платежів по торгових площах, що фактично не використовувались відповідачем, про це свідчить факт відключення подачі електричної енергії до орендованих приміщень, що було здійснено у жовтні 2015 року.

Скаржник звертає увагу суду на те, що орендар перед балансоутримувачем виступав, як зобов'язана особа, боржник, який повинен вчинити дії на користь третьої особи (баласоутримувача), як от передати за актом майно, а баласоутримувач, як кредитор та зобов'язана особа одночасно повинна прийняти орендоване майно.

Ухвалою від 19.07.2016 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

15.09.2016 року в судове засідання представник третьої особи не з'явився про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить зворотнє поштове повідомлення яке є наявним в матеріалах справи (№010325547871).

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

23.10.2012 року набрав чинності договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 1333, укладений між Регіональним відділеннями фонду Державного майна по Київській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Преса-Трейд".

Пунктом. 1.1. договору зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину приміщення на третьому поверсі терміналу "D", загальною площею 35,0 кв.м.

Відповідно до п. 1.4. договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення магазину з роздрібної торгівлі.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що майно заходиться на балансі ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - балансоутримувач) та розміщене за адресою: 08307, Київська обл. м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Як свідчать матеріали справи, сторонами підписано Акт № 1 від 23.12.2012 року передачі-приймання державного майна, відповідно до Акту № ІІ приймання-передачі відповідач передав 14.04.2016 року орендоване приміщення балансоутримувачеві - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Пункт 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатом конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація по індекс інфляції) без врахування ПДВ становить 30 500,00 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 5.2. передбачено, що до 15 числа місяця, наступного за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача акт приймання-передачі виконаних послуг та рахунок. Підписаний акт приймання-передачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом п'яти днів з дати його утримання або надати в цей строк мотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом п'яти днів акт приймання-передачі виконаних послуг не було повернено балансоутримувачу та не надано в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаний сторонами.

Незважаючи на те, що державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", яке є балансоутримувачем приміщення, не є стороною, за договором, даний правочин передбачає виникнення прав за ним у останнього. Зокрема, п. 3.6. договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

З метою перевірки стану орендованого майна та використання його за цільовим призначенням позивач отримав право доступу до предмету оренди (п. 5.9 договору), бути вигодонабувачем за договором страхування (пункти 5.8, 5.12 договором), вимагати повернення майна у разі припинення або розірвання договору (п. 5.14, п. 10.9 договору), тощо.

Термін дії договору продовжувався додатковими угодами до договору № 1 від 04.12.2013 року та № 2 від 16.06.2014 року, відповідно до яких термін дії договору продовжено до 22.02.2014 року та 22.02.2015 року відповідно.

Сторонами підписано Акт № 1 від 23.12.2012 року передачі-приймання державного майна.

На виконання п. 5.2. договору відповідачеві виставлені рахунки-фактури на загальну суму 263 093,82 грн., з яких до сплати позивачеві належить 109 622,43 грн. за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року, однак, відповідач не оплатив вказану заборгованість.

Також, у зв'язку з несплатою заборгованості позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 8 691,30 грн., індекс інфляції у сумі 135,33 грн та 3 % річних у сумі 593,94 грн.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 527 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженною на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Отже, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є уповноваженою особою приймати виконання відповідачем і, відповідно, вимагати його виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 23.10.2012 року до 22.10.2013 року включно. Термін дії договору продовжувався додатковими угодами до договору № 1 від 04.12.2013 року та № 2 від 16.06.2014 року, відповідно до яких термін дії договору продовжено до 22.02.2014 року та 22.02.2015 року відповідно.

Відповідно до додаткового договору від 07.07.2015 року за відсутності згоди на продовження строку оренди майна (який надає Міністерство інфраструктури України) - договір припиняється, а орендар зобов'язаний звільнити орендоване майно з 07.10.2015 року.

Сторони визнають факт відсутності відповідного дозволу Міністерства інфраструктури України, що свідчить про закінчення строку оренди та припинення договору. Отже відповідач зобов'язаний повернути орендоване майно.

Пунктом 10.8 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Відповідно до п. 10.9 договору майно вважається переданим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі. Обов'язок складення акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідач вручив 08.10.2015 року акти повернення майна до договору оренди від 07.10.2015 року за вих. № 2291, з проханням повідомити дату та час їх підписання. Дані акти не були повернуті позивачем. Листом від 19.04.2016 року за вих. № 812 відповідач направив акт приймання-передачі для підписання.

Відповідно до Акту № ІІ приймання-передачі відповідач передав 14.04.2016 року орендоване приміщення балансоутримувачеві - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Визначений обов'язок наймача повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана (ч. 1 ст. 785 ЦК України), полягає у тому числі і у вчинені певних підготовчих дій щодо вивезення (звільнення) орендованого приміщення від речей наймача.

Отже, підписання акту приймання-передачі, який, відповідно до п. 10.9 Договору, визначає момент повернення майна, може бути здійснено після звільнення відповідачем приміщення від власних речей.

Відповідно до п. 5.7 договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, в тому числі податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Водночас, даний обов'язок (звільнення приміщення) відповідачем не виконано, що, в свою чергу, унеможливлює підписання позивачем акту приймання-передачі. При цьому, та обставини, що відповідач не міг проводити господарську діяльність в орендованому приміщенні, оскільки був зупинений дозвіл на відкриття магазину безмитної торгівлі , не є тією обставиною, яка в силу ст. 617 ЦК України може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Позивач є суб'єктом господарювання, який здійснює діяльність безмитної торгівлі, що контролюється Державною фіскальною службою України, а дії останньої щодо опломбування приміщення є елементом контролю. З огляду на це, вжиття даних заходів є санкцією, застосованою до відповідача з боку контролюючого органу, що виключає можливість оцінки цієї обставини як такої, яка свідчить про неможливість використання відповідачем майна через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України). З цих підстав судом першої інстанції, відхилено клопотання відповідача про витребування письмових пояснень у Київської митниці ДФС щодо обставин, часу та підстав закриття (опломбування) приміщення, оскільки з'ясування підстав опломбування приміщення не впливатиме на зміст правовідносин та стан їх виконання між сторонами.

Щодо письмових пояснень щодо обставин, часу та підстав відключення подачі електричного струму - позивач не вимагає оплати за будь-які послуги, окрім орендної плати і вказані обставини не впливатимуть на зміст правовідносин та стан їх виконання між сторонами.

Наведене свідчить про наявність вини відповідача у неповерненні майна протягом трьох днів після закінчення строку оренди.

Відповідно до п. 3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору відповідач сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та позивачу.

Правовим наслідком припинення договору найму, яким за своєю правовою природою є договір, є обов'язок наймача повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, або у стані, який було обумовлено у договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За розрахунком позивача, перевіреним судом, станом на 30.03.2016 року за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року відповідач повинен сплатити позивачеві 137 075,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості у відповідача за оренду за період з листопада 2015 року по березень 2016 року у сумі 137 075,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у загальній сумі 137 075,00 грн., визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 12 136,47 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення пені у сумі 12 136,47 грн. за розрахунком позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача індекс інфляції у сумі 847,46 грн. та 3 % річних у сумі 841,78 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимога позивача щодо стягнення індексу інфляції у сумі 847,46 грн. та 3 % річних у сумі 841,78 грн. за розрахунком позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно доводів викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне, що відповідно до п. 2.4 договору обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.

В період з 23.10.2012 до 07.10.2015 року між орендодавцем і відповідачем існували госоподарські зобов'язання у розумінні ст. 173, 174 ГК України у сфері орендних відносин.

Відповідно до п. 10.8 договору сторонни встановили, що у разі припинення або розірвання договору, майно протягом 3-х робочіх днів повертається відповідачем позивачу. Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами договору акта приймання-передачі.

Враховуючи вищевикладене, умови договору, підписання акту приймання-передачі майна здійснюється сторонами договору, відповідачем і орендодавцем, Регіональним відділенням Фонду державного майна. У зв'язку з чим, твердження відповідача про допущене позивачем порушення умов договору в частині прийняття орендованого майна за актом приймання-передачі є безпідставним.

Звільнення орендаря від виконання обов'язку по сплаті орендної плати суперечить правовій природі договору оренди, як двосторонньго відплатного строкового договору.

Наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що орендодавець належним чином виконав свої зобов'язання по передачі майна у користування відповідачу. Будь яких доказів того, що майно перебувало у непридатному для його користування стані, відповідачем не надано.

Таким чином, починаючи з 07.09.2015 року , відповідач не мав жодних перешкод для здійснення господарської діяльності на орендованому майні.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-Трейд" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2016р. у справі № 910/6451/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2016р. у справі № 910/6451/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/6451/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська