Рішення № 61479344, 14.09.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2016 р.Справа № 916/1458/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС";

до відповідачів: 1. ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

2. Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області;

про стягнення 1120680,49грн.

Суддя Степанова Л.В.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідачів: 1. ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області: ОСОБА_2 за довіреністю;

2. Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області: не зявився;

Суть спору: про стягнення 1120680,49 грн.

В засіданні суду від 31.08.2016р. було оголошено перерву по 14.09.2016р. відповідно до ст.69 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області 1120680,49грн. у тому числі 52702,58грн. 3% річних, 1067977,58грн. інфляційних втрат в рахунок відшкодування підтвердженої шкоди (втрат) у зв'язку із невиконанням рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. у справі №30/17-3657-2011.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2016р. порушено провадження у справі №916/1458/16.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.07.2016р. до участі у справі залучено відповідача ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Відповідач ОСОБА_1 районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов від 14.07.2016р. за вх.суду№17607/16, письмових поясненнях від 31.08.2016р. за вх.суду№21176/16 та додаткових поясненнях від 13.09.2016р. за вх.суду№22298/16.

Відповідач ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Одеській області проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов №16-12/1252-5648 від 31.08.2016р. (вх.суду№21227/16 від 31.08.2016р.).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як зазначає позивач, рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. по справі №30/17-3657-2011 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація „Агросинтез до відповідача ОСОБА_4 підприємства „АНАСТАСІЯ -Г про стягнення основного боргу у сумі 1104272,92грн., пені у сумі 37397,17грн., штраф за порушення термінів оплати у сумі 694363,75грн., штрафу за порушення строків передачі належним чином оформленого екземпляру договору застави у сумі 115727,29грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 440321,43грн., витрат по сплаті державного мита у сумі 23921,05грн., витрат на ІТЗ судового процесу у сумі 236,00грн., задоволено у повному обсязі. 02.12.2011р. на виконання рішення був виданий відповідний наказ. Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.04.2013р. було здійснено заміну стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація „Агросинтез на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС". 12.02.2012р. постановою ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання наказу від 02.12.2011р.

Позивач, посилаючись на ч.2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження", зазначає, що шестимісячний термін щодо примусового виконання наказу сплинув 12.08.2014р. 06.04.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до господарського суду Одеської області зі скаргою на бездіяльність ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.05.2015р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" задоволено та визнано бездіяльність ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправною та незаконною.

В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на ст.625 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що предметом позовних вимог є стягнення інфляційних втрат та 3% річних як збитків (втрат) позивача у зв'язку із тривалим, безпідставним та незаконним невиконанням наказу суду від 02.12.2011р. по справі №30/17-3657-2011, у звязку із недотриманням та порушенням відповідачем норм та положень Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач стверджує, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, у звязку з тим, що заборгованість за наказом не погашена. Позивач є належним та законним кредитором відповідача ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо отримання сум 3% річних та інфляційних витрат в якості понесених втрат (збитків) та існування шкоди за рахунок неправомірних та протиправних дій відповідача ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області за яке наступає відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків (втрат) у розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за час прострочення виконання грошового зобов'язання із завершенням шестимісячного терміну, відведеного законом на вчинення відповідачу всіх необхідних виконавчих дій.

Позивач наполягає на тому, що саме після завершення добровільного строку наданого боржнику, відповідач ОСОБА_1 районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області є боржником та зобов'язаною стороною в силу прямої дії норм законодавства, який зобовязаний в строк, не більше 6-ти місяців, вчинити дії направлені на таке виконання на користь позивача.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області 52702,58грн. 3% річних та 1067977,58грн. інфляційних втрат в рахунок відшкодування підтвердженої шкоди (втрат) у зв'язку із невиконанням рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. по справі №30/17-3657-2011.

Відповідач ОСОБА_1 районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивач не втратив права та обєктивної можливості на отримання належних йому сум за наказом суду, а встановлення в судовому порядку факту бездіяльності з боку ДВС не може свідчити про те, що ДВС вичерпано всі заходи щодо примусового виконання за наказом суду. Порушення права позивача на отримання коштів за наказом відбулося внаслідок невиконання ПП „АНАСТАСІЯ -Г обовязків за договором, а не через неправомірні дії ДВС. Визнана ухвалою суду від 05.05.2015р. бездіяльність ДВС має наслідком встановлення обовязку для ДВС вчинити певні виконавчі дії по стягненню з боржника заборгованості, але не є підставою для стягнення з ДВС збитків.

Відповідач вказує на те, що ДВС є органом державної виконавчої служби, а боржником у виконавчому провадженні є ПП „АНАСТАСІЯ -Г, а отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних витрат та 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Посилаючись на ст.599 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає, що на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки, в тому числі передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідач ОСОБА_1 районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області стверджує, що за змістом ст.625 Цивільного кодексу України саме боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а між позивачем та ДВС відсутнє грошове зобов'язання, у звязку з чим застосування положень ст.625 Цивільного кодексу України в стягненні з ДВС збитків у вигляді інфляційних витрат та 3% річних є неможливим.

Крім того, на даний час за заявою позивача відкрито виконавче провадження ВП №51044692 з примусового наказу господарського суду Одеської області від 02.12.2011р.

Враховуючи викладене, відповідач ОСОБА_1 районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області просить відмовити у позові у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Одеській області проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України ДВС не є боржником у виконанні наказу суду оскільки відповідальність, що встановлена даною статтею передбачає наявність договірних правовідносин, а між позивачем та ДВС такі правовідносини відсутні. Дія ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі договірних правовідносин.

Враховуючи викладене, відповідач ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Одеській області просить відмовити у позові у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Також, згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. 34 цього Кодексу докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під доказуванням в судочинстві слід розуміти діяльність осіб, які беруть участь у справі, і суду, що здійснюється у передбаченій процесуальним законодавством формі, по встановленню юридично значущих фактів.

Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи (п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. по справі №30/17-3657-2011 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація „Агросинтез до відповідача ОСОБА_4 підприємства „АНАСТАСІЯ -Г про стягнення основного боргу у сумі 1104272,92грн., пені у сумі 37397,17грн., штраф за порушення термінів оплати у сумі 694363,75грн., штрафу за порушення строків передачі належним чином оформленого екземпляру договору застави у сумі 115727,29грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 440321,43грн., витрат по сплаті державного мита у сумі 23921,05грн., витрат на ІТЗ судового процесу у сумі 236,00грн., задоволено у повному обсязі.

02.12.2011р. на виконання рішення був виданий відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.04.2013р. було здійснено заміну стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація „Агросинтез на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС".

12.02.2012р. постановою ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання наказу від 02.12.2011р.

06.04.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до господарського суду Одеської області зі скаргою на бездіяльність ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.05.2015р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" задоволено та визнано бездіяльність ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправною та незаконною.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області 52702,58грн. 3% річних та 1067977,58грн. інфляційних втрат в рахунок відшкодування підтвердженої шкоди (втрат) відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач посилається на невиконання відповідачем ОСОБА_1 районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. по справі №30/17-3657-2011.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі N 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N 6-38цс11).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В даному випадку, боржником у розумінні ст. 609, 625 ЦК України, є Приватне підприємство "АНАСТАСІЯ-Г" з якого рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2011р. у справі №30/17-3657-2011 стягнуто грошові кошти на користь позивача і яким, за твердженнями позивача, зазначене рішення фактично не виконане.

З огляду на викладене, саме Приватне підприємство "АНАСТАСІЯ-Г" має нести відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, у звязку з користуванням утримуваними ними грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

Крім того з Аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві (Лист Верховного Суду України від 01.07.2014) вбачається, що грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК, передбачають насамперед договірні правовідносини.

Однак з матеріалів справи не вбачається, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області існують договірні правовідносини.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження". Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання стаття 625 ЦК України) (Постанова Верховного Суду України від 20.01.2016р. по справі №6-2759цс15).

Крім того судом встановлено, що станом на день розгляду справи за заявою позивача відкрито виконавче провадження ВП №51044692 з примусового наказу господарського суду Одеської області від 02.12.2011р.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" не обґрунтовані, безпідставні та задоволенню не підлягають.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України.

У звязку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 19.09.2016р. по 21.09.2016р. включно, повний текст рішення підписано 22.09.2016р.

Суддя Л.В. Степанова