Постанова № 61479186, 29.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2016 р. Справа№ 910/4467/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Даниленко Т. О.,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Скляр Д. Ю. (посв. № 041074 від 03.02.2016);

від позивача: Баранов М. С. (довіреність № 225-КНГ-2632 від 15.08.2016);

відповідача: Качмар О. Й. (довіреність № 136 від 25.04.2016); Колос Ю. В. (довіреність № 214 від 02.12.2016).

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/4467/16 (суддя Отрош І.М.)

за первісним позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле"

про внесення змін до договору,

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле"

до Київської міської ради

про розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 910/4467/16 задоволені позовні вимоги заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» та внесено зміни до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле», зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022, а саме, викладено п. 2.1 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки». У зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми «Реле» до Київської міської ради про розірвання договору відмовлено.

Рішення в частині первісного позову обґрунтоване тим, що розмір орендної плати за землю, яка є державно регульованою ціною, законодавчо змінено, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для внесення змін до договору оренди в частині розміру орендної плати за користування земельною ділянкою. Щодо зустрічного позову про розірвання договору оренди від 20.04.1998, то господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог зважаючи на те, що позивачем не доведено наявність підстав для розірвання договору оренди, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, а саме наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою на рішення суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 910/4467/16 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив первісний позов, оскільки наявність вказівки в Земельному кодексі України щодо повноважень Верховної Ради України встановлювати граничний розмір орендної плати не свідчить про те, що орендна плата на момент укладання Договору була регульованою ціною, оскільки граничний розмір Верховною радою встановлений не був, тобто державний розмір орендної плати станом на кінець 1998 року законодавчо обмежений не був. Апелянт зауважує, що висновок суду першої інстанції про те, що під час укладання Договору орендна плата була регульованою ціною суперечить принципу правової визначеності, є помилковим та ґрунтується на неправильному застосуванні ч. 4 ст. 36 Земельного кодексу України. Відповідач вважає, що у задоволенні первісного позову необхідно було відмовити на тій підставі, що плата за землю на момент укладання договору не була законодавчо регульованою ціною, а зустрічний позов підлягає задоволенню, оскільки, укладаючи договір та визначивши розмір плати за землю за домовленістю, сторони не могли передбачити, що розмір плати за землю з часом буде регульованою законодавством ціною. Також, апелянт звертає увагу суду, що законодавством України не передбачено вимог щодо необхідності приведення умов раніше укладених договорів у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач вказує, що стаття 288 Податкового кодексу України не містить вимоги щодо необхідності приведення умов раніше укладених договорів тимчасового користування землею у частині розміру плати за землю у відповідності до вимог чинного законодавства та норми Податкового кодексу не мають зворотної дії у часі. З приводу розірвання договору то апелянт зазначає, що рішенням про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок Київська міська рада внесла зміни в односторонньому порядку, що суперечить ст.ст. 3, 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України.

Ухвалою апеляційної інстанції від 29.06.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле" прийнято до провадження (головуючий суддя Федорчук Р. В., судді: Тищенко А. І., Майданевич А. Г.) та призначено її до розгляду на 01.08.2016 за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою суду від 03.08.2016 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.08.2016.

У зв'язку з перебування судді Тищенко А. І. у відпустці сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у наступному складі: Федорчук Р. В. - головуючий суддя, судді: Майданевич М. Г., Лобань О. І.

Представники прокуратури та позивача в судове засідання 29.08.2016 з'явилися та заперечили на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання 29.08.2016 з'явився та підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.04.1998 між Київською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою «Реле» (землекористувач) укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 за № 79-5-00022.

Відповідно до п. 1.1 договору Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 11.02.1998 № 267 надає, а товариство з обмеженою відповідальністю - науково-виробнича фірма „Реле" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0797 га, в тому числі: землі ринкової інфраструктури - 0,0797 га з планом користування.

Земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування будинку ділового призначення на вул. Великій Васильківській, 62 у Московському районі (п. 1.2 договору).

Плата за землю вноситься землекористувачем згідно до закону „Про плату за землю" у вигляді орендної плати у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 землекористувач зобов'язаний виконувати вимоги діючого законодавства.

28.02.2013 р. Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України".

Пунктом 1 вказаного рішення Київська міська рада вирішила внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно з п. 2 Рішення орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, доручено забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Необхідність приведення умов договору у відповідність до вимог законодавства стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

На момент укладання договору оренди розмір та порядок плати за користування земельною ділянкою регулювались Земельним кодексом України та Законом України "Про плату за землю".

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, статтею 288 якого (в редакції, чинній на момент прийняття Київською міською радою рішення № 89/9146) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Статтею 288.5.1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Київською міською радою рішення №89/9146) визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також, громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Київська міська рада прийняла рішення № 89/9146 від 28.02.2013 р., згідно з яким міська рада до моменту прийняття нею рішення про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідно до положень статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 р. є чинним й у встановленому законом порядку незаконним не визнавалося, тому воно є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вказаними приписами законодавства передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Оскільки, сторонами в договорі оренди передбачено обов'язок землекористувача виконувати вимоги чинного законодавства, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Отже, нормами законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених законом. При цьому, оскільки, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для внесення відповідних змін до спірного договору оренди землі за рішенням суду, а не автоматично в односторонньому порядку орендодавцем. З ухваленого органом місцевого самоврядування рішення від 28.02.2013 №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" вбачається лише волевиявлення Київської міської ради, проте останнє не змінює прав і обов'язків сторін Договору.

Таким чином, внесення змін щодо розміру орендної плати у договір оренди земельної ділянки, у зв'язку з законодавчою зміною граничного розміру орендної плати відповідає, як вимогам чинного законодавства, так і умовам укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 2.18. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Згідно з п. 2.19. вищевказаної Постанови, у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі". Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Якщо зі зміною граничного розміру орендної плати таку ж зміну до договору оренди в установленому законом порядку не внесено, то застосуванню підлягає відповідна умова договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, нормами законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а також те, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. №89/9146 є чинним та підлягає виконанню, то господарський суд м. Києва дійшов правомірних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про внесення змін до спірного договору оренди земельної ділянки.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то враховуючи приписи ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України в яких встановлюється перебіг позовної давності, а позовна давність в даних правовідносинах є такою, що триває у часі та обов'язок внести зміни до договору оренди не має строку виконання, то господарський суд правомірно зазначив про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

Відповідачем по справі поданий зустрічний позов про розірвання договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 зважаючи на істотну зміну обставини пов'язаної з внесення змін до Податкового кодексу України.

Предметом спору між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом є дострокове розірвання договору оренди на підставі статті 652 Цивільного кодексу України.

Відтак, предметом доказування у спорі є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для дострокового розірвання договору оренди, що має довести сторона, яка ставить питання про таке розірвання договору.

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з приписами статті 652 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою зустрічного позову) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі, коли сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11.12.12 у справі №18/12/455-10.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд визнав недоведеним позивачем наявності усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, тобто підстав для дострокового розірвання спірного договору оренди в порядку наведеної норми.

Водночас, господарський суд установив відсутність істотної зміни обставин у розумінні приписів статті 652 Цивільного кодексу України, а саме, орендар на момент укладання договору оренди землі знав, що розмір орендної плати є регульованим і не міг дійти достовірних висновків, що плата за землю буде незмінною.

Враховуючи викладене, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Зважаючи на зазначене, господарський суд м. Києва всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, у тому числі і доводам апеляційної скарги, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле" на рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 910/4467/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 24.05.2016 у справі № 910/4467/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/4467/16 повернути до господарського суду м. Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич