Рішення № 61478585, 15.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.16р. Справа № 904/6352/16

За позовом публічного акціонерного товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариство "Дельта Банк", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Миколаїв

про визнання договору відступлення права вимог від 29.01.2015 року недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та зобов'язання повернути оригінали договорів

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

Від позивача: Коломієць Я.В., довіреність №б\н від 05.07.2016 року, представник

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариство "Дельта Банк" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про:

- визнання недійсним, укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" договір про відступлення права вимоги від 29.01.2015 року;

- застосування до відносин сторін наслідки недійсності договору відступлення права вимоги від 29.01.2015 року шляхом визнання публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" стороною (кредитором) за договором про надання споживчого кредиту № 11207440000 від 31.08.2007 року та за договором поруки № 137885 від 31.08.2007 року;

- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" повернути публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінали договорів переданих на виконання договору відступлення права вимоги від 29.01.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що здійснивши відступлення прав вимоги згідно договору відступлення від 29.01.2015 року у розмірі, який (за офіційним курсом НБУ) складав 4 527 615,74 грн., а також з врахуванням оцінки грошової вимоги станом на дату укладення договору відступлення (29.01.2015 року), а саме 538 174,00 грн. за ціною 5 000,00 грн., яка більш ніж 99% відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, банк фактично відмовляється від власних майнових вимог: 1) за договором про надання споживчого кредиту № 11207440000 укладеним між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 та 2) за договором поруки № 137885 від 31.08.2007 року, укладеним з ОСОБА_3. За укладеним договором відступлення від 29.01.2015 року банк, до дня визнання його неплатоспроможним, взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами. Саме по собі укладення договору відступлення від 29.01.2015 року є порушенням обмежень, встановлених НБУ щодо діяльності банку постановою № 692/БТ - отже, уклавши договір відступлення від 29.01.2015 року, банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, при укладенні договору відступлення права вимоги, відсутня обов'язкова вимога чинності правочину, яка передбачена ч. 2-3 ст. 203 Цивільного кодексу України: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним, оскільки відсутність рішення колегіального органу свідчить про відсутність волевиявлення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання.

07.09.2016 року позивачем надані додаткові пояснення де вказує, що публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" укладаючи договір відступлення права вимоги, був зобов'язаний проінформувати куратора про укладення зазначеного договору, надати йому текст для ознайомлення та погодження, проте такий порядок не було дотримано, про що свідчить необізнаність куратора з фактом укладення цього правочину, відсутність його письмової згоди, та взагалі відсутність будь який документів у публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", які підтверджували ознайомлення чи погодження куратором зазначеного правочину. Враховуючи те, що куратор не був присутнім під час засідання кредитного комітету АТ "Дельта Банк" від 27.11.2014 року, а протокол № 54/52-2 засідання кредитного комітету АТ "Дельта Банк" від 27.11.2014 року на якому вирішувалося питання щодо укладення договору відступлення права вимоги ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11207440000 від 31.08.2007 року на користь не містить ні підпису, ні погодження тодішнього куратора банку, та відсутність в банку взагалі, яких не будь документів, які б свідчили про обізнаність куратора про вчинення зазначеного правочину, є свідченням того, що куратор - ОСОБА_4 була не обізнана та не ознайомлення з вчиненням правочину щодо відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11207440000 від 31.08.2007 року на користь ТОВ "ФК "Сіагал" від 29.01.2014 року. Вказане є порушенням ст.ст. 7, 56, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Постанови Правлення НБУ № 560/БТ від 11.09.2014 року "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю АТ "Дельта Банк", п.п. 5.6., 5.7., 7.9. Положення про застосування НБУ заходів впливу, затвердженого Постановою правління НБУ від 17.08.2012 року № 346, Постанови Правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 року "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", а відтак правочин є недійсним в силу ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову з наведених у ньому підстав.

Відповідач та третя особа своїх повноважених представників у судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України за адресами, зазначеними у позові, які збігаються з адресами місцезнаходження відповідно до Спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2016 року (а.с. 157, 158, том 1).

Відповідно до підпункту 3.9.1. пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Доказом належного повідомлення відповідача про судовий розгляд справи є наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення представнику відповідача поштового відправлення (а.с. 173, 176 том 1).

Направлена господарським судом кореспонденція на адресу третьої особи, повернулася до суду з відміткою "закінчення строку зберігання поштового відправленняє" (а.с. 171, 172, том 1).

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відзиву на позов відповідач суду не надав. За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Провадження у справі було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2016 року з призначенням її до розгляду на 09.08.2016 року та залученням до участі у справі ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Розгляд справи відкладався до 15.09.2016 року.

На підставі статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України та за клопотанням позивача судове засідання 15.09.2016 року проведено в режимі відеоконференції, проведення якого за ухвалою суду забезпечував господарський суду Київської області.

У судовому засіданні 15.09.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 (далі - позичальник, третя особа) та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11207440000 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 190 000,00 доларів США, терміном погашення не пізніше 31.08.2037 року відповідно до умов визначених графіком погашення, який є невід'ємною частиною кредитного договору та зобов'язувався повернути банку кредит і сплатити проценти за його користування у розмірі та порядку визначених кредитним договором.

Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором забезпечувалось:

- іпотечним договором № 62504, посвідченим 31.08.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. за реєстровим № 4302 укладеним з ОСОБА_1, згідно з яким у іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1;

- договором поруки від 31.08.2007 року № 137885, укладеним з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1).

Договором купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. за реєстровим № 2949 права вимоги АКІБ "УкрСиббанк" за договором про надання споживчого кредиту № 11207440000 від 31.08.2007 року до ОСОБА_1 відступлено на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - банк, позивач).

29.01.2015 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення).

Відповідно до умов договору відступлення, банк відступив товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" належні йому майнові права за кредитним договором та договором поруки № 137885.

Станом на день укладення договору відступлення сума заборгованості позичальника за кредитним договором становила 283 785,91 доларів США, що станом на дату укладення договору відступлення складало 4 527 615,74 грн., у тому числі:

- заборгованість за кредитом - 181 872,75 доларів США (що станом на дату укладання договору відступлення за офіційним курсом НБУ складало 2 901 658,94 грн.);

- заборгованість за процентами 101 913,16 доларів США (що станом на дату укладання договору відступлення за офіційним курсом НБУ складало 1 625 956,80 грн.).

За приписами п. 1.1 Договору відступлення, ціна відступлення прав вимоги за кредитним договором становила 5 000,00 грн., яка була сплачена банку новим кредитором.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7 - уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" (далі - банк, позивач).

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 року № 71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 року до 02.09.2015 року включно, а рішенням від 03.08.2015 року № 147 тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 року.

На виконання постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк" строком з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7.

У спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними та цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За результатами проведення перевірки щодо визначення договору про відступлення права вимоги від 29.01.2015 року в якості договору, який є нікчемними у розумінні ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (протокол від 25.09.2015 року № 73 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року) договір відступлення права вимоги від 29.01.2015 року, що укладений між банком та ТОВ ФК "Сіагал" віднесено до нікчемних у розумінні пунктів 1, 2, 3 ч. 3. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Повідомленнями про нікчемність № 2561 від 27.11.2015 року адресоване ТОВ "ФК "Сіагал", № 2562 від 27.11.2015 року адресоване ОСОБА_1, № 2562 від 27.11.2015 року адресоване ОСОБА_3, тож зазначені особи були поінформовані про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 29.01.2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ТОВ ФК "Сіагал".

Договір про відступлення права вимоги від 29.01.2015 року віднесено до категорії нікчемних, оскільки за результатами перевірки виявлено, що при його укладанні та виконанні було допущено ряд порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, які полягають в наступному.

По-перше, п. 1.1. Договору відступлення встановлено, що загальна сума за відступлення прав вимоги за кредитним договором, яку ТОВ ФК "Сіагал" мала сплатити на користь банку, становить 5 000,00 грн.

Всього, відповідно до умов договору відступлення, банк передав ТОВ ФК "Сіагал" права вимоги за кредитним договором у сумі, яка у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ, складала 4 527 615,74 грн.

Таким чином, банк, уклавши договір відступлення, здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, значно нижчою від звичайної (оплата більше ніж на 99% відрізняється від вартості майнових прав), що прямо зазначено у п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

Крім того, внаслідок укладення банком майже безоплатного правочину відступлення майнових прав за кредитним договором, банк втратив права на отримання грошових надходжень від позичальника в погашення їх кредитної заборгованості на суму 4 527 615,741 грн., що не могло не вплинути на фінансовий стан банку та його можливості виконувати власні зобов'язання перед вкладниками та кредиторами.

Отже, за укладеним договором відступлення, банк, до дня визнання його неплатоспроможним, взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, що також стало однією із причин неплатоспроможності банку та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, що прямо зазначено у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

Позивач вважає, що наявні порушення ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити так дії в майбутньому відповідно до умов договору;

- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, саме по собі укладення договору відступлення від 29.01.2015 року є порушенням обмежень, встановлених НБУ щодо діяльності банку постановою № 692/БТ - отже, уклавши договір відступлення від 29.01.2015 року, банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Також на думку позивача, по-перше, кредитний комітет не має повноважень на прийняття рішення щодо укладення договорів відступлення, по-друге, протокол № 54/52-2 засідання кредитного комітету АТ "Дельта Банк" від 27.11.2014 року за формою та змістом не відповідає Положенню про Кредитний комітет та Малий Кредитний комітет АТ "Дельта Банк", по-третє, на час укладення договору відступлення права вимоги рішення кредитного комітету втрати чинність, по-четверте, протокол № 54/52-2 засідання кредитного комітету АТ "Дельта Банк" від 27.11.2014 року не підміняє протокол Ради Директорів про прийняття колегіального рішення відступлення права вимоги вимоги ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11207440000 від 31.08.2007 року, якого немає. При укладенні договору відступлення права вимоги, відсутня обов'язкова вимога чинності правочину, яка передбачена ч. 2-3 ст. 203 Цивільного кодексу України: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним, оскільки відсутність рішення колегіального органу свідчить про відсутність волевиявлення АТ "Дельта Банк" на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положеннями ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.1. Постанови № 11 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки по-перше, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" здійснивши відступлення прав вимоги згідно Договору відступлення в розмірі, який (за офіційним курсом НБУ) складав 4 527 615,74 грн., за ціною 5 000,00 грн., яка більше ніж на 99% відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, фактично відмовився від власних майнових вимог, що на підставі п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності правочину. По-друге, за укладеним договором відступлення публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", до дня визнання його неплатоспроможним, взяло на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за Кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності правочину. По-третє, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" уклавши Договір відступлення та в подальшому прийнявши оплату за ним без реальних грошових надходжень, фактично відмовився від власних майнових вимог, та окремому кредитору - ТОВ ФК "Сіагал" було передано майно (майнові права) Банку, через що останнім отримані переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності правочину. Банк відмовився від власних майнових вимог, що зазначено у п. 1 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

Викладене є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним, укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" (49064, м. Дніпро, проспект Сергія Нігояна, буд. 19, приміщення 2, ідентифікаційний код 38836834) договір про відступлення прав вимоги від 29 січня 2015 року.

Застосувати до відносин сторін наслідки недійсності договору про відступлення прав вимоги від 29.01.2015 року:

- шляхом визнання публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) стороною (кредитором) договору про надання споживчого кредиту від 31.08.2007 року № 11207440000;

- шляхом визнання публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) стороною (кредитором) договору про поруки від 31.08.2007 року № 137885.

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" (49064, м. Дніпро, проспект Сергія Нігояна, буд. 19, приміщення 2, ідентифікаційний код 38836834) повернути публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) оригінали договорів переданих на виконання договору про відступлення прав вимоги від 29.01.2015 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" (49064, м. Дніпро, проспект Сергія Нігояна, буд. 19, приміщення 2, ідентифікаційний код 38836834) на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 4 134,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.2016 року.

Суддя Е.М. Бондарєв