Ухвала суду № 61474757, 22.09.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/1408/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1719/2016

Головуючий у 1 інстанції: Профатило П.І. Єдиний унікальний номер 243/1408/16-ц

Суддя доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/1719/2016

Категорія: 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Гапонова А.В., Постолової В.Г.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_1 про припинення договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2016 року позов задоволено частково, стягнено з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №551М-08 від 10.10.2008 року в сумі 85 191 євро 67 центів, що складає 2 446 704 грн. 76 коп., а також судовий збір в сумі 36 700 грн. 57 коп.. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, припинено поруку ОСОБА_2 за договором поруки, укладеним 10 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2. Стягнуто з позивача на користь держави судовий збір в сумі 551, 20 грн..

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судом вимог статей 256, 257, 266, 267 ЦК України. Так, в ході розгляду даної справи представником відповідача ОСОБА_2 заявлялось клопотання про застосування строків давності до правовідносин, що склались між ним, ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк». Це клопотання було мотивоване тим, що на час розгляду цивільної справи сплив строк позовної давності для звернення позивача в суд з позовом, оскільки згідно вимог п.6.7 кредитного договору строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки був встановлений у 3 роки. Він, позичальник, своєчасно не виконував умови кредитного договору та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2011 року з нього та ОСОБА_2 була стягнута солідарно заборгованість у розмірі 1 226 987,17 грн. станом на 4 жовтня 2011 року. З моменту винесення рішення ні він, ні ОСОБА_2 не сплачували будь - яких сум в погашення заборгованості. Оскільки з моменту стягнення судом заборгованості до моменту звернення з даним позовом пройшло 5 років, вважає, що спір був розглянутий з порушенням норм матеріального права.

В засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 проти скарги заперечувала та просила рішення залишити без зміни. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені телефонограмою із зазначенням часу та місця розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог діючого законодавства.

Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 551М - 08, за яким банк зобовязався надати відповідачу кредит в сумі 60 000 Євро на строк до 10 жовтня 2013 року, а ОСОБА_1 зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені у договорі.

Пунктом 4.1 договору передбачено сплату процентів за користування кредитними коштами в період з дня списання коштів із позичкового рахунку до дати погашення кредиту у розмірі 19,5%, а пунктом 4.3 визначено, що при порушенні позичальником зобовязань з погашення кредиту позичальник сплачує проценти за користування кредитом у розмірі 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пунктом 6.1 договору передбачено при порушенні позичальником будь якого із зобовязань по сплаті процентів за кредитом сплату пені у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу.

Пунктом 6.7 договору встановлено строк позовної давності за вимогами по стягненню кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки тривалістю 3 роки.

10 жовтня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким ОСОБА_2 зобовязалась відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором №551М-08 від 10.10.2008 року.

Факт отримання кредиту не заперечується відповідачем ОСОБА_1.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2011 року задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк», стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №551М-08 від 10.10.2008 року 1 226 987,17 грн.. Із рішення вбачається, що заборгованість обчислена станом на 04.10.2011 року в сумі 115 497,61 Євро, що еквівалентно 1 226 987,17 грн., у тому числі 59 393 Євро заборгованість за кредитом, 40 988,25 Євро заборгованість по процентам за користування кредитом, 15 116,36 Євро пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

У даній справі позивач просив стягнути проценти за користування кредитом та пеню за період з 10 жовтня 2011 року до 9 лютого 2016 року, посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору.

Розрахунок заборгованості із сплати процентів та пені позивач провів шляхом обчислення заборгованості станом на 09 лютого 2016 року з початку її виникнення, після чого з обчислених сум віднято суми заборгованості за процентами та пені, що були стягнені рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2011 року.

Із розрахунку позивача вбачається, що станом на 09 лютого 2016 року заборгованість становить 267 671, 77 Євро, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 59 393 Євро, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 95 395,39 Євро, пені за несвоєчасність виконання зобовязання за договором 112 883, 38 Євро.

За вирахуванням сум, стягнених за рішенням суду від 17 листопада 2011 року позивач просив стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 54 407, 14 Євро (95 395,39 Євро - 40 988,25 Євро) та пеню в сумі 50 000 Євро (112 883, 38 Євро - 15 116,36 Євро =97 767,02 Євро, але позивач просив стягнути 50 000 Євро).

Суд, встановивши, що відповідачем ОСОБА_1 сума кредиту не повернена, обґрунтовано задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача проценти за користування кредитом в сумі 54 407, 14 Євро та пеню за період з 10 жовтня 2008 року по 14 квітня 2014 року в сумі 30 784, 53 Євро, виходячи із того, що відповідач проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яке відноситься до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція та на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» з 14 квітня 2014 року забороняється нарахування пені або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами громадянам України, які зареєстровані або постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, де проводилась антитерористична операція.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був застосувати наслідки пропуску строку позовної давності безпідставні.

Дійсно, пунктом 6.7 договору кредиту встановлено строк позовної давності за вимогами по стягненню кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки тривалістю 3 роки.

ОСОБА_1 посилається на те, що він не вносив платежів в повернення кредиту після ухвалення рішення суду від 17 листопада 2011 року і це вбачається також із розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

Звернувшись з даним позовом 22 лютого 2016 року позивач пропустив встановлений законом та договором трьохрічний строк позовної давності.

Однак, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

У справі відсутня заява відповідача про застосування позовної давності.

Посилання ОСОБА_1 на те, що представник відповідачки ОСОБА_2 заявляв клопотання про застосування позовної давності до правовідносин, що склалися між ним, ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» необґрунтовані, оскільки у матеріалах справи такої заяви немає. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 про припинення поруки йдеться про підстави припинення поруки, а саме про застосування шестимісячного строку припинення поруки, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України, заяви про застосування строку давності зустрічний позов не містить.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.

Згідно із ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Під час відкриття апеляційного провадження за заявою ОСОБА_1 йому було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 49 476,46 грн. до ухвалення судового рішення у справі. Судовий збір обчислено у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, відповідно до підпунктів 1 та 6 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (2 998 573,06 грн. х 1% х 110%).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 49 476,46 грн..

Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2016 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 49 476,46 грн. (сорок девять тисяч чотириста сімдесят шість гривень сорок шість копійок)

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: