Ухвала суду № 61473639, 13.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №11кп/790/1648/16 Головуючий 1 інстанції: Смірнова Н.А.

Справа №629/4693/13-к Доповідач: Протасов В.І.

Категорія: ч.2 ст.186 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Протасова В.І.,

суддів - Гришина П.В., Шабельникова С.К.,

при секретарі - Дяковій О.В.,

за участю прокурора - Золочевського С.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Лозівської міжрайонної прокуратури Харківської області, обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_1, обвинуваченого за ч.2 ст.186 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Зазначеним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин

України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не

працюючий, одружений, зареєстрований за адресою:

м.Харків, ОСОБА_2, б.2-а, кім.40,

проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

м-н 5АДРЕСА_1, раніше судимий 13 червня 2013 року

Лозівським міськрайонним судом Харківської області за

ст.198 КК України до 2 років позбавлення волі на

підставі ст.75 КК України звільнений від відбування

покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

засуджений за ч.2 ст.186 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня 2013 року, та остаточно призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Вирішено питання про процесуальні витрати.

Вироком встановлено, що ОСОБА_1, 19 вересня 2013 року, близько 22 години 00 хвилин, знаходився поблизу пішохідного переходу, розташованого між мікрорайоном №5 в м.Лозова Харківської області та провулком Енгельса в м.Лозова Харківської області, діючи з корисливих мотивів, з метою обернення чужого майна на свою користь, заподіяв фізичне насильство ОСОБА_3, схвативши його за волосся, наніс удар рукою в область грудної клітини. ОСОБА_1, незаконно відкрито викрав у ОСОБА_3 мобільний телефон марки «NOKIA 1110 і», в якому знаходилась сім картка мобільного оператора «МТС», спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 50 грн.

В апеляційних скаргах:

- прокурор просить вирок скасувати у звязку з невідповідністю призначеного покарання та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України, остаточно призначити покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі;

- обвинувачений ОСОБА_1 просив вирок скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений зазначив, що на його думку, суду не надано доказів в підтвердження обвинувачення у вчиненні злочину, за який його засуджено. Зокрема, оскільки у потерпілого не встановлені тілесні ушкодження, то не підтверджено обвинувачення в частині заволодіння майном із застосування фізичного насильства.

Крім того, обвинувачений вважає, що потерпілий обмовив його, але суд, без належного обґрунтування взяв його показання в обґрунтування вироку.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений підтримав апеляційну скаргу, але зазначив, що його дії слід кваліфікувати як заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, а не як грабіж.

Також, він просив застосувати до нього положення Закону України «Про амністію у 2014 році», посилаючись на те, що він має неповнолітню дитину.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, який вважав, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та підтримав доводи своєї апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину та правова кваліфікація його дій ґрунтуються на доказах, які були належним чином досліджені під час судового розгляду, і їм дана оцінка відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. Його дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст.186 КК України.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, спростовуються доказами, дослідженими в суді першої інстанції у встановленому кримінально-процесуальному порядку, і їм дана належна правова оцінка.

Так, обвинувачений не оспорює, що заволодів майном потерпілого ОСОБА_3 телефоном, який в подальшому у нього вилучено, та визнано речовим доказом.

Як убачається із витягу з ЄРДР, потерпілий ОСОБА_3 звернувся до міліції із заявою про вчинення щодо нього злочину ОСОБА_1, з яким раніше був знайомий.

Ця заява була перевірена шляхом допиту свідків, огляду місця події, слідчого експерименту та одночасного допиту потерпілого та обвинуваченого.

Із протоколів цих слідчих дій убачається, що потерпілий ОСОБА_3 послідовно поясняв про обставини заволодіння його майном ОСОБА_1 так, як це встановлено вироком.

Зазначені докази, а також показання потерпілого ОСОБА_3 в судовому засіданні 19 листопада 2014 року, показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 перевірені судом у порядку, встановленому КПК України, і визнані належними та допустимими.

З урахуванням того, що ці докази узгоджуються між собою, та те, що у обвинуваченого вилучено майно потерпілого, суд обґрунтовано взяв їх в обґрунтування вироку, а позицію обвинувачено визнав як захисну.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність тілесних ушкоджень у потерпілого внаслідок його дій, то тілесні ушкодження не є обовязковою ознакою застосування фізичного насильства, а тому цей довід апеляційної скарги є безпідставним.

Розглядаючи клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2014 році», колегія суддів відмічає наступне.

Положення ст.ст.1-4 зазначеного Закону до обвинуваченого не застосовуються, оскільки він вчинив тяжкий злочин і на час набрання законом чинності покарання не відбував.

Що ж стосується положень ст.6 зазначеного Закону, то вони застосовуються тільки до засуджених, що відбувають покарання.

На час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 має статус обвинуваченого, а не засудженого і покарання не відбуває.

Отже, питання про застосування або не застосування зазначеної норми може бути вирішено судом за місцем виконання вироку.

Наведені в апеляційній скарзі доводи прокурора про невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є непереконливими.

Суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, дотримався вимог ст.65 КК України і в повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого, із яких вбачається, що він на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебував на обліку у лікаря нарколога з синдромом залежності від алкоголю, знятий з обліку з засудженням, одружений, має малолітню дитину, не працює, раніше судимий і знову вчинив тяжкий злочин в період іспитового строку, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість.

Згідно із ст.66 КК України, обставиною, яка помякшує покарання, є добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ст.67 КК України, є рецидив злочину.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо призначення виду та розміру покарання достатньо мотивований, а покарання, що призначено обвинуваченому ОСОБА_1, за яке його визнано винуватим, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, і не знаходить підстав вважати, що призначене покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через мякість.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора і скасування вироку суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_1 - залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.

Згідно зі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 в строк відбування покарання час попереднього увязнення з 18 лютого 2016 року по 13 вересня 2016 року із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, що тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуючий

Судді: