Ухвала суду № 61468019, 22.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/428/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1561/2016

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Горблянського Я.Д., Девляшевського В.А.,

секретар Капущак С.В.,

з участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Рогатинського районного суду від 25 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Рогатинського районного суду від 25 травня 2016 року провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що закриття провадження можливе лише тоді, якщо рішення, яке набрало законної сили є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Суд не врахував, що підставою позову до ОСОБА_4 про звернення стягнення стало неналежне виконання умов кредитного договору № 146 КК від 10.08.2007 (справа № 22-ц-532/11). Зовсім з інших підстав банк звернувся з даним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення, а саме: наявності рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.04.2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги у цих справах не є тотожними, оскільки змінилися підстави звернення до суду. Крім того, суд не вирішив клопотання про витребування інформації про реєстрацію усіх осіб у житловому будинку, що є предметом іпотеки, позбавивши позивача можливості залучити до участі в справі співвідповідачів. Тому просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ «ПриватБанк» апеляційну скаргу підтримав, представник ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечила. ОСОБА_5, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не зявився, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що в червні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості та виселення відповідача. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.04.2011 скасовано рішення Рогатинського районного суду від 14.02.2011 у цій справі, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором в сумі 76 354,86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки вищевказану квартиру, в решті вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема у виселенні, відмовлено. З огляду на те, що рішення апеляційного суду від 28.04.2011 у справі № 22-ц-532/11 ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та набрало законної сили, то справа по суті вже вирішена іншим судом і подальший її розгляд є неможливим, тому провадження у справі слід закрити.

Однак з таким висновком погодитись не можна у звязку з неправильним застосуванням судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у звязку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2011 року скасовано рішенням Рогатинського районного суду від 14 лютого 2011 року про відмову в позові ПАТ КБ «ПриватБанк». Позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 146 КК від 10.08.2007 в сумі 76 354,86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5 У решті вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. При цьому суд керувався положеннями ст. 39 Закону України "Про іпотеку". В обгрунтування відмови у позові про виселення відповідача, зареєстрованого в квартирі, яка є предметом іпотеки, апеляційний суд послався на загальну норму ч. 4 ст. 9 ЖК України про те, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підставою позову у даній справі про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на вимоги ст. 40 Закону України "Про іпотеку", зазначив ту обставину, що рішення апеляційного суду від 28.04.2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим у ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Таким чином, Закон України "Про іпотеку" містить різні підстави щодо виселення мешканців житлового будинку/приміщення, оскільки передбачає можливість їх виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням відповідної обов'язкової процедури.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд першої інстанції не врахував того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом про виселення в порядку ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" з інших підстав, тобто обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а саме ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, зі змісту ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2011 року про розяснення рішення апеляційного суду від 28 квітня 2011 року вбачається, що відмова у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» мала місце в частині вимог про виселення лише ОСОБА_5

З огляду на викладене, суд дійшов помилкового висновку про те, що аналогічний спір вже був розглянутий Рогатинським районним судом між тими самими сторонами з тих самих підстав.

За таких обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 311, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-ухвалою Рогатинського районного суду від 25 травня 2016 року провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що закриття провадження можливе лише тоді, якщо рішення, яке набрало законної сили є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Суд не врахував, що підставою позову до ОСОБА_4 про звернення стягнення стало неналежне виконання умов кредитного договору № 146 КК від 10.08.2007 (справа № 22-ц-532/11). Зовсім з інших підстав банк звернувся з даним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення, а саме: наявності рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.04.2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги у цих справах не є тотожними, оскільки змінилися підстави звернення до суду. Крім того, суд не вирішив клопотання про витребування інформації про реєстрацію усіх осіб у житловому будинку, що є предметом іпотеки, позбавивши позивача можливості залучити до участі в справі співвідповідачів. Тому просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ «ПриватБанк» апеляційну скаргу підтримав, представник ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечила. ОСОБА_5, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не зявився, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що в червні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості та виселення відповідача. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.04.2011 скасовано рішення Рогатинського районного суду від 14.02.2011 у цій справі, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором в сумі 76 354,86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки вищевказану квартиру, в решті вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема у виселенні, відмовлено. З огляду на те, що рішення апеляційного суду від 28.04.2011 у справі № 22-ц-532/11 ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та набрало законної сили, то справа по суті вже вирішена іншим судом і подальший її розгляд є неможливим, тому провадження у справі слід закрити.

Однак з таким висновком погодитись не можна у звязку з неправильним застосуванням судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у звязку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2011 року скасовано рішенням Рогатинського районного суду від 14 лютого 2011 року про відмову в позові ПАТ КБ «ПриватБанк». Позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 146 КК від 10.08.2007 в сумі 76 354,86 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_5 У решті вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. При цьому суд керувався положеннями ст. 39 Закону України "Про іпотеку". В обгрунтування відмови у позові про виселення відповідача, зареєстрованого в квартирі, яка є предметом іпотеки, апеляційний суд послався на загальну норму ч. 4 ст. 9 ЖК України про те, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підставою позову у даній справі про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на вимоги ст. 40 Закону України "Про іпотеку", зазначив ту обставину, що рішення апеляційного суду від 28.04.2011 про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим у ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Таким чином, Закон України "Про іпотеку" містить різні підстави щодо виселення мешканців житлового будинку/приміщення, оскільки передбачає можливість їх виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням відповідної обов'язкової процедури.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд першої інстанції не врахував того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом про виселення в порядку ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" з інших підстав, тобто обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а саме ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, зі змісту ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2011 року про розяснення рішення апеляційного суду від 28 квітня 2011 року вбачається, що відмова у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» мала місце в частині вимог про виселення лише ОСОБА_5

З огляду на викладене, суд дійшов помилкового висновку про те, що аналогічний спір вже був розглянутий Рогатинським районним судом між тими самими сторонами з тих самих підстав.

За таких обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 311, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Рогатинського районного суду від 25 травня 2016 року про закриття провадження у справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Горблянський Я.Д.

ОСОБА_6