Постанова № 61459174, 15.09.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 вересня 2016 р. №820/3365/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника 2-го відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління МВС України в Луганській області, Головного управління МВС в Харківській області про скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулись до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління МВС України в Луганській області, Головного управління МВС в Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просять суд:

- скасувати наказ ГУ МВС України в Луганській області від 12.01.2015 року № 5 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ у запас ЗС України ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

- зобовязати ГУ МВС України в Харківській області поновити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ОВС на рівноцінні посади;

- стягнути на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 12.01.2015 року по 06.11.2015 року з ГУ МВС України в Луганській області;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову зазначили, що Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного суду та набрала законної сили 31 березня 2015 року було скасовано Наказ МВС України від 25.09.2014 року № 1939 в частині звільнення: ОСОБА_3 з посади начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до ГУ МВС в Луганській області; ОСОБА_5 з посади начальника відділу тактичної та стратегічної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до ГУ МВС в Луганській області.

На виконання рішення суду 31.03.2015 року позивачами було подано рапорти до Начальника УБОЗ ГУМВС України в Харківській області з проханням надати дозвіл на виконання службових обовязків з 01.04.2015 року. Однак, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року наказ про поновлення на роботі позивачів не був прийнятий, виплати за час вимушеного прогулу не проведені.

Крім того, в період з 19.09.2014 року по 06.11.2015 року позивачі вважали, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, при цьому перебували на лікарняних в період з 19.09.2014 року по 17.01.2015 року.

Листами ГУНП в Харківській області від 26.05.2016 року позивачам було повідомлено, що вони були звільнені за п. 64 Є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, як такі, що не прибули для проходження служби до ГУ МВС України в Луганській області відповідно до наказу № 5 о/с від 12.01.2015 року.

Позивачі вважають звільнення протиправним та незаконним, оскільки підстави для видання відповідного наказу були відсутні, окрім цього позивачі перебували на час видання наказу на лікарняному.

У судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник Головного управління МВС в Харківській області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі. У письмових запереченнях вказав, що рішенням суду а ні МВС України, а ні ГУМВС України в Харківській області не були зобовязані поновити позивачів на посадах, що обіймали. З копій наданих позивачами рапортів про надання дозволу до виконання своїх службових обовязків вбачається, що вони були адресовані начальникові Управління по боротьбі з організованою злочинністю, про результати розгляду цих рапортів в ГУМВС відомостей не надходило. Наказом МВС України від 06.11.2015 № 1388 в ГУМВС України в Харківській області скасовані всі штати та скорочені всі посади, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до ГУМВС України в Харківській області.

Представник Головного управління МВС України в Луганській області в судове засідання не прибув, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив. У письмових запереченнях вказав, що у період з 05.01.2015 року по 12.01.2015 року позивачі до м. Сєвєродонецьк, місця тимчасової дислокації ГУМВС України у Луганській області не прибували, на підставі вказаного було проведено відповідне службове розслідування. За результатами службового розслідування було прийняте рішення звільнити позивачів з ОВС за порушення дисципліни, які виразились у неприбутті для подальшого проходження служби до ГУМВС України у Луганській області. З огляду на викладене просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В матеріалах справи міститься копія Постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного суду та набрала законної сили 31 березня 2015 року, якою було скасовано Наказ МВС України від 25.09.2014 року № 1939 в частині звільнення: ОСОБА_3 з посади начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до ГУ МВС в Луганській області; ОСОБА_5 з посади начальника відділу тактичної та стратегічної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до ГУ МВС в Луганській області.

Відповідно до вказаної постанови, наказом № 148 від 28.07.2011 р. Головного управління МВС України в Харківській області підполковника міліції ОСОБА_3 було призначено на посаду заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області, а майора міліції ОСОБА_4 призначено на посаду начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області.

Наказом №412 о/с начальника Головного управління МВС України в Харківській області від 19.09.2014 р. було переведено ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області на посаду начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області, а ОСОБА_4 з посади начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області на посаду заступника начальника відділу тактичної та стратегічної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області.

25.09.2014 року наказом Міністра Внутрішніх справ України ОСОБА_6 № 1939 о/с позивачів було звільнено з посад відповідно до вимог п. 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114, та відряджено для подальшого проходження служби до Головного управління МВС України в Луганській області.

В межах розгляду справи №820/19299/14 суд прийшов до висновку, що оспорюваний наказ № 1939 о/с від 25.09.2014 р. в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_3 з посади начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до Головного управління МВС України у Луганській області та в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_5 (М-092545) з посади начальника відділу тактичної та стратегічної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до Головного управління МВС України у Луганській області не можна визнати таким що прийнятий відповідачем у законний спосіб.

З огляду на викладене судом було скасовано Наказ МВС України від 25.09.2014 року № 1939 в частині, що стосувалась звільнення та подальшого відрядження позивачів.

Судом встановлено, що Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року була залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року та відповідно одночасно набрала законної сили.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 01.04.2015 року позивачами було подано рапорти до Начальника УБОЗ ГУМВС України в Харківській області з проханням надати дозвіл на виконання службових обовязків з 01.04.2015 року.

Однак, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2014 року наказ про поновлення на роботі позивачів не був прийнятий, виплати за час вимушеного прогулу не проведені, Головним управлінням МВС України в Харківській області не надано до суду жодних доказів реагування на вказані рапорти.

З огляду на встановлені факти, суд приходить до висновку, що через скасування наказу № 1939 о/с від 25.09.2014 р., підполковник міліції ОСОБА_3 підлягав поновленню на посаді начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області та підполковник міліції ОСОБА_5 (М-092545) підлягав поновленню на посаді начальника відділу тактичної та стратегічної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області з 01.04.2015 року.

Позивачам стало відомо з листів ГУНП в Харківській області від 26.05.2016 року що вони були звільнені за п. 64 Є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, як такі, що не прибули для проходження служби до ГУ МВС України в Луганській області відповідно до наказу ГУ МВС України в Луганській області №5о/с від 12.01.2014 року.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідачів, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Положеннями статті 18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №565-XII) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України.

Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, який затверджено Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV з наступними змінами та доповненнями (далі - Дисциплінарний статут ОВС України) визначено сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Положенням №114 визначено порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту ОВС України, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту ОВС України визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС України встановлено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції "Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року №230 (надалі - Інструкція) підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Згідно з п.8.3 Інструкції, в описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

Суд наголошує, що відповідно до вимог п.6.2.2 Інструкції, у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта. Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обов'язково повинна бути виконавцем. Акт у триденний строк з моменту складання в установленому порядку реєструється в канцелярії (секретаріаті) за місцем проходження служби виконавця, а в разі неможливості - в органі (підрозділі) внутрішніх справ, працівник якого допустив порушення, після чого вказаний акт приєднується до матеріалів службового розслідування. У разі відмови особи надати пояснення на підставі статті 63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення, без складання акта. Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Згідно положень п.6.3.6 Інструкції забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Судом встановлено, що жодних пояснень позивачі під час проведення службового розслідування не надавали, акти про відмову в наданні письмового пояснення ГУ МВС України в Луганській області не складалися.

Згідно статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ, як вид стягнення, є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Судом встановлено, що ГУ МВС України в Луганській області не було дотримано вказаних вимог законодавства, а саме позивачі не були ознайомлені з проведенням відносно них службового розслідування, жодних пояснень від позивачів не вимагалось, службове розслідування проводилось 2 дні (призначено наказом №60 від 10.01.2015 року та закінчено 12.01.2015 року), висновок про результати службового розслідування датовано 12.01.2014 року, висновки службового розслідування не відповідають фактичним обставинам справи.

З наказу ГУ МВС України в Луганській області №5о/с від 12.01.2014 року вбачається, що позивачі були звільнені за п. 64 Є за порушення дисципліни, а саме неприбуття для проходження служби до ГУ МВС України в Луганській області.

Судом встановлено, що в період з 19.09.2014 року по 17.01.2014 року позивачі перебували на лікарняних, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів тимчасової непрацездатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Як роз'яснено у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" - правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 Кодексу законів про працю України, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства України, здійснюється з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи, що питання щодо можливості звільнення позивачів з займаних ними посад в період лікарняного не врегульовано нормами спеціального законодавства у цій сфері, на вказані правовідносини поширюються трудові гарантії Кодексу законів про працю України щодо недопустимості звільнення особи в період їх перебування на лікарняному.

Таким чином, під час видання оскаржуваного наказу, ГУ МВС України в Луганській області не було належним чином зясовано причини неприбуття позивачів, не було взято до уваги, що наказ про відрядження позивачів до ГУ МВС України в Луганській області був предметом оскарження в суді. З огляду на викладене, наказ Головного управління МВС України в Луганській області від 12.01.2015 року № 5 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ у запас ЗС України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст.204-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року.

Протиправність наказу ГУ МВС України в Луганській області від 12.01.2015 року №5 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ у запас ЗС України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прямо вказує на наявність правових підстав для поновлення позивачів в органах внутрішніх справ на рівноцінних посадах.

З огляду на вставлені фактичні обставини у справі, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та вважає за необхідне зобовязати Головне управління МВС України в Харківській області поновити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в органах внутрішніх справ на рівноцінні посади з 25.09.2014 року, тобто з моменту звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу боротьби з легалізацією доходів організованих злочинних груп управління по боротьбі з організованою злочинністю управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до ГУ МВС в Луганській області; звільнення ОСОБА_5 з посади начальника відділу тактичної та стратегічної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в харківській області та відрядження для подальшого проходження служби до ГУ МВС в Луганській області.

Також, оскільки судовим розглядом справи доведено протиправність звільнення позивачів, що спричинило вимушений прогул, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з Головного управління МВС України в Луганській області на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.01.2015 року по 06.11.2015 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Отже, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ОВС на рівноцінні посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положеннями частини 1 статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління МВС України в Луганській області, Головного управління МВС в Харківській області про скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Скасувати наказ Головного управління МВС України в Луганській області від 12.01.2015 року № 5 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ у запас ЗС України ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Зобовязати Головне управління МВС України в Харківській області поновити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в органах внутрішніх справ на рівноцінні посади з 25.09.2014 року.

Стягнути з Головного управління МВС України в Луганській області на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.01.2015 року по 06.11.2015 року.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ОВС на рівноцінні посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20.09.2016 року.

Суддя Полях Н.А.