Ухвала суду № 61457425, 07.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2016 року м. Київ К/800/13708/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Малиніна В.В., Швеця В.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

скасувати наказ Міндоходів від 28 серпня 2014 року № 2085-о про його звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міндоходів у зв'язку із скороченням штатної численності Міністерства доходів і зборів України;

поновити на попередній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилався на незаконність звільнення, оскільки фактично не було правових підстав до скорочення штатів у Міндоходів, процедура звільнення теж є незаконною.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані накази Міндоходів від 28 серпня 2014 року № 2085-о про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міндоходів, від 29 серпня 2014 року № 2119-о, яким внесено зміни до наказу № 2085-о. Поновлено позивача на попередній посаді, стягнуто з середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при попередженні про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці ОСОБА_4 не пропонувалися інші посади, які були у наявності Міндоходів, що свідчить про порушення вимог, передбачених статтями 40, 49-2 Кодексу законів про працю України.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказує на те, що при попередженні про звільнення позивачу пропонувалися три вакантні посади, від яких він відмовився. Окрім того, в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку із скороченням штатної численності, на вакантні посади і робочі місця, не діють перевагу на залишення на роботі.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналогічне правило наведене і в частині третій статті 49-2 цього КЗпП, згідно якої одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Виходячи з положень зазначених норм, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Аналізуючи положення цих норм, Верховний Суд України неодноразово, в тому числі в постанові від 19 травня 2015 року (справа № 21-107а15), в ухвалі від 4 серпня 2010 року, зазначав, що відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП при вивільненні працівника за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу роботодавець зобов'язаний запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, при попередженні ОСОБА_4 про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці йому не пропонувалися всі наявні вакантні посади, які він міг би обійняти виходячи з фахової підготовки. Згідно листа Державної фіскальної служби від 06.11.2015 р. № Ю394/К/99-99-04-02-01-14 станом на 25.06.2014 р. в апараті Міндоходів були вакантними посади керівників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів України, в тому числі перших заступників та заступників начальників деяких митниць.

Не пропонувалася позивачу й посада начальника відділу організації роботи митних посередників управління організації митного контролю та оформлення Департаменту митної справи Міністерства доходів і зборів України, яка була тимчасово на період декретної відпустки вільною.

З урахуванням зазначених обстави та норм права суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про наявність порушення норм чинного законодавства, допущених при звільненні позивача.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Як зазначалося вище, при вивільненні працівника за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу роботодавець зобов'язаний запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі. Відповідачем вимоги зазначених норм виконані не були, адже ОСОБА_4 пропонувалися лише три вакантні посади, а не всі наявні.

Розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 КЗпП має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України). Крім того, указані положення ч. 4 ст. 36 КЗпП України встановлюють, що звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 зазначеного Кодексу можливе у випадку скорочення чисельності або штату працівників.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника Міністерства доходів і зборів України відхилити, а судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Малинін

В.В. Швець.