Ухвала суду № 61456937, 20.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4721/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничого підприємства "Квадро" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

19 березня 2015 року приватне виробниче підприємство «Квадро» (далі ПВП «Квадро», Підприємство або позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі ДПІ або відповідач), у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000111502 від 03 березня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року касаційну скаргу ПВП «Квадро» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2015 року - скасовано, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 03 березня 2015 року №0000111502.

Судові витрати в сумі 487,20 грн. присуджено на користь Приватного виробничого підприємства «Квадро» за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 06 вересня 2016 року представником податкового органу було заявлено клопотання про виклик та допит свідків, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено та ухвалою за клопотанням відповідача продовжено строк розгляду справи на 15 днів. Зобов'язання щодо забезпечення явки в судове засідання покладено на відповідача за його ініціативою.

Однак, в судове засідання, призначене на 20 вересня 2016 року жоден із свідків не прибув, у зв'язку з чим спір розглядався на підставі матеріалів, що містилися в справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 17 лютого 2015 року по 20 лютого 2015 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПВП «Квадро» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №360/1-26-50-15-20-24126303 від 20 лютого 2015, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до: завищення податкових зобов'язань на суму 17 779 858 грн.; завищення податкового кредиту на суму 39 954 808 грн.; завищення від'ємного значення (p. 19) на суму 22 174 950 грн.; завищення залишку від'ємного значення (р. 24) на суму 329 076 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 03 березня 2015 року відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000111502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2014 року на суму 22 174 950 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, ВАС України зазначив, що враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів (соняшнику), суду слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок як самостійно позивачем так і його контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Сан-Ріо».

Сплачені за результатом господарських операцій з придбання послуг кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного звітного періоду.

Так, 15 вересня 2014 року між ПВП «Квадро» (покупець) та ТОВ «Сан-Ріо» (постачальник) укладено договір поставки №15/09-14, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити соняшник; постачальник здійснює поставку товару окремими партіями у кількості, зазначеній у відповідних накладних; період поставки товару з 15 вересня 2014 року по 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до пункту 4.1 договору продавець забезпечує постачання товару на умовах EXW згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС-2010.

На підтвердження факту виконання умов вказаних договорів позивачем надано суду копії: видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних.

Так, при перевірці відповідач дійшов висновку про безтоварність правочинів позивача із вказаним контрагентом, оскільки надані позивачем на підтвердження реальності договору документи містять недоліки, адже всі операції від ТОВ «Сан-Ріо» фактично здійснені однією особою, яка є і директором, і головним бухгалтером. Позивачем не було надано доказів виписування довіреностей на відправку, отримання товару, копії журналу реєстрації довіреностей. Також відповідач зазначає, що контрагент позивача не перераховував до Бюджету України жодних коштів.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ПВП «Квадро» зареєстроване як юридична особа з 15 січня 1996 року (код ЄДРПОУ 24126303).

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Сан-Ріо», був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ПВП «Квадро» здійснює діяльність у сфері закупівлі сільськогосподарської продукції та переробки на давальницьких умовах, та придбавало соняшник з метою використання у власній господарській діяльності. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

15 вересня 2014 року між позивачем та ТОВ «САН-РІО» укладено Договір зберігання №15/09-14/2, за умовами якого позивач протягом періоду з 15 вересня 2014 року - 15 жовтня 2014 року передає на зберігання Зберігачу (ТОВ «САН-РІО») майно, перелік та кількість якого зазначені в акті здачі - приймання.

На виконання умов договору зберігання №15/09-14/2 позивач передав на відповідальне зберігання ТОВ «САН-РІО» майно (соняшник), що підтверджується складеними на його виконання актами здачі - приймання майна.

Перевезення товару (соняшника) до місця розташування виробничих потужностей з переробки насіння соняшника на олію соняшникову здійснювалось згідно товарно-транспортних накладних (соняшник), копії яких містяться в матеріалах спарви.

Вироблена продукція, а саме олія соняшникова, отримана з переробки від ТОВ «Агроальянс Груп» згідно договору переробки сировини № 14/05/09-1 від 21 серпня 2014 року була в подальшому реалізована ПАТ «Харківський жировий комбінат» згідно договору поставки товару № 11098 П-Сп від 20 червня 2013 року.

Підтверженням факту реалізації олії соняшникової в межах вищезазначеного договору є видаткові накладні, що видані ПВП «Квадро».

Перевезення олії соняшникової також підтверджується товарно-транспортними накладними відповідно до договору поставки товару № 11098 П-Сп від 20 червня 2013 року з ПАТ «Харківський жировий комбінат».

Також, позивачем надано акт щодо надання послуг оренди приміщення №294 від 30 вересня 2014 року, документи щодо надання позивачеві послуг зв'язку, документи, що підтверджують наявність кваліфікованого персоналу, а саме звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за вересень 2014 року.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, ПВП «Квадро» здійснювало витрати на придбання у ТОВ «Сан-Ріо» товарів з метою використання їх у власній господарській діяльності; спірні господарські операції відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем з позовом на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а не на позивача.

При цьому, відповідачем не було належним чином доведено суду відсутність реального характеру відповідних операцій, зокрема: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку тощо.

Посилання податкового органу на неподання контрагентом позивача податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року, судом не приймається до уваги, оскільки невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.