Постанова № 61456577, 14.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа№ 911/706/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Ігнатенко С.Б. (голова ліквідаційної комісії, паспорт серії СО249455 виданий Жовтневим РУГУ МВСУ в м. Києві), Кобець Т.М. (довіреність б/н від 25.01.2016 р.)

від відповідача - Проніна М.О. (директор згідно наказу №1511-24 від 24.11.2015 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Закритого акціонерного товариства «МакарОВО»

на рішення господарського суду Київської області від 19.05.2016 р.

у справі №911/706/16 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Закритого акціонерного товариства «МакарОВО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкон»

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «МакарОВО» звернулось до господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкон» про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкон» на користь Закритого акціонерного товариства «МакарОВО»: цілісно-майнового комплексу загальною площею 8276 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 43 та в цілому складається із 12 будівель; земельної ділянки, кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293 га у межах згідно з планом, розташованої за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 43, на якій розташований майновий комплекс, цільове призначення земельної ділянки для промислового використання (виробництва харчових продуктів); комплекту обладнання для переробки курячих яєць у комплектації, який знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 43.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.05.2016 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, таким, що ухвалене з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивача в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.04.2012 р. у справі №26/058-11 позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «МакарОВО» про стягнення 21170947,01 грн. задоволено. 03.05.2012 р. видано наказ про примусове виконання вищезазначеного рішення.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.05.2012 р. у справі № 26/064-11 також задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «МакарОВО» про стягнення 1400513,23 грн. заборгованості за кредитом в Євро, 405564,63 грн. заборгованості за процентами в Євро, 8684238,15 грн. заборгованості за кредитом у гривні, 3969860,20 грн. заборгованості за процентами у гривні, 1240451,53 грн. інфляційної складової боргу, 25500,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 28.05.2012 р. видано наказ про примусове виконання вищезазначеного рішення.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень ДВС України перебувало зведене виконавче провадження № 33719968 з примусового виконання наказів № 26/058-11, № 26/064-11, виданих господарським судом Київської області про стягнення з ЗАТ «МакарОВО» на користь ПАТ «КБ «Надра» грошових коштів.

В ході здійснення вказаного виконавчого провадження, державним виконавцем проведено опис та арешт майна боржника (ЗАТ «МакарОВО»), яке знаходиться за адресою: Київська обл., с. Калинівка, вул. Київська, 43, про що складено відповідний акт і передано на реалізацію ТОВ «ТД Еліт Сервіс».

04.02.2013 р., у відповідності до протоколів № 00-0026/12-1, № 00-0026/12-2, № 00-0026/12 від 04.02.2013 р., ТОВ «ТД Еліт Сервіс» було проведено прилюдні торги/аукціон з реалізації майна ЗАТ «МакарОВО», переможцем яких було визнано ТОВ «Рейкон». Кошти від реалізації вказаного майна були перераховані на спеціальний рахунок ДВС України.

08.02.2013 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби були складені акти про реалізацію предмета іпотеки № 32766964-1/9, № 32766964-2/9 та акт про проведений аукціон №32766964-3/9.

На підставі вказаних актів державного виконавця, затверджених 08.02.2013 р. начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України, 22.02.2013 р. приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П. відповідачу було видано правовстановлюючі документи на майно, придбане при проведенні прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме:

- свідоцтво про придбання ТОВ «Рейкон» цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою с. Калинівка Макарівського р-ну Київської області, вулиця Київська, будинок 43, що складається із 12 будівель, в якому містяться відомості про те, що вказане свідоцтво оформлюється відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 32766964-1/9, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України;

- свідоцтво про придбання ТОВ «Рейкон», земельної ділянки площею 4,9293 га, в якому містяться відомості про те, що вказане свідоцтво оформлюється відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 32766964-2/9, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України;

- свідоцтво про належність ТОВ «Рейкон» рухомого майна - комплекту обладнання для переробки курячих яєць, в якому містяться відомості про те, що вказане свідоцтво оформлюється відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 32766964-3/9, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Інформацію про речові права ТОВ «Рейкон» на майновий комплекс та земельну ділянку внесено до державного реєстру речових прав.

04.04.2014 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. В постанові відображено факт проведення прилюдних торгів, надходження від відповідача грошових коштів та їх розподілення на користь ПАТ «КБ «Надра» та державного бюджету відповідно до постанови про стягнення виконавчого збору та у зв'язку з відсутністю у позивача іншого майна на яке могло б бути звернуто стягнення, а також враховуючи перебування позивача у стані припинення, виконавчий документ було повернуто стягувачу.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014 р. по справі № 911/4822/13 позовні вимоги ЗАТ «МакарОВО» до ТОВ «ТД Еліт Сервіс», ТОВ «Рейкон», третя особа ПАТ «КБ «НАДРА» та ДВС України задоволено, визнано недійсними результати проведених 04.02.2014 р. прилюдних торгів/ аукціону з реалізації належного ЗАТ «МакарОВО» майна цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський р-н, с. Калинівка, вулиця Київська, 43, земельної ділянки кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293 га, на якій розташований майновий комплекс та комплекту обладнання для переробки, оформлених протоколами: № 00-0026/12 від 04.02.2013 р., № 00-0026/12-1 від 04.02.2013 р. № 00-0026/12-2 від 04.02.2013 р., та затверджених актами державного виконавця: № 32766964-1/9 від 08.02.2013 р., №32766964-2/9 від 08.02.2013 р. та №32766964-3/9 від 08.02.2013 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2015 р. рішення господарського суду Київської області від 17.10.2014 р. у справі № 911/4822/13 залишено без змін.

Судовими рішеннями по цій справі зокрема встановлено, що 06.01.2012 р. між ДВС України та ТОВ «ТД Еліт Сервіс» було укладено генеральний договір №2 про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень (далі-генеральний договір №2).

28.12.2012 р. між ДВС України та ТОВ «ТД Еліт Сервіс» було укладено договір №00-0026/12 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), аукціону з реалізації арештованого рухомого майна (далі-договір №00-0026/12).

Пунктом 1.3 договору №00-0026/12 зазначено, що на прилюдні торги/аукціон передається цілісно-майновий комплекс, арештований згідно виконавчих документів: наказ №26/058-11 господарського суду Київської області від 03.05.2012 р. про стягнення з ЗАТ «МакарОВО» на користь ПАТ «КБ «Надра» 27196683,01 грн.; наказ №26/064-11 виданий 28.05.2012 р. господарським судом Київської області про стягнення з ЗАТ «МакарОВО» на користь ПАТ «КБ «Надра» 15726363,74 грн.

Наказом ДВС України від 28.01.2013 р. № 7/2 за порушення вимог Генерального договору № 2 про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень, від 06.01.2012 р. ТОВ «ТД Еліт Сервіс» виключено з переліку спеціалізованих організацій, з якими органами державної виконавчої служби можуть укладатися договори про реалізацію арештованого майна. Даний договір розірвано ДВС України в односторонньому порядку. У зв'язку із зазначеним, ТОВ «ТД Еліт Сервіс» втратило право здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна; зобов'язано припинити передачу арештованого державними виконавцями майна на реалізацію ТОВ «ТД Еліт Сервіс» та його філіям, розірвати укладені органами державної виконавчої служби з ТОВ «ТД Еліт Сервіс» та його філіями договори про реалізацію арештованого державними виконавцями майна, яке не було реалізоване до моменту виключення підприємства з вищевказаного переліку.

Отже підставою для визнання результатів торгів недійсними стало їх проведення ТОВ «ТД Еліт Сервіс» після втрати відповідних повноважень та виключення з переліку спеціалізованих організацій, що мали право здійснювати реалізацію арештованого майна.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2015 р. по справі № 911/2419/15, що набрало законної сили, ЗАТ «МакарОВО» відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Рейкон», третя особа ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним свідоцтв про право власності та скасування державної реєстрації речових прав щодо спірного майна з підстав невірного обрання способу захисту порушеного права, яким може бути лише віндикаційний позов.

Посилаючись на факти встановлені рішеннями господарського суду Київської області від 17.10.2014 р. по справі № 911/4822/13 та господарського суду м. Києва від 13.08.2015 р. по справі № 911/2419/15, що, на думку позивача, мають преюдиціальне значення для розгляду цієї справи, позивач звернувся з відповідним позовом та просить витребувати майно з чужого незаконного володіння, а саме: цілісно-майновий комплекс загальною площею 8276,00 кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська 43 та в цілому складається з 12 будівель; земельну ділянку, кадастровий номер 3222755102:00:003:0008 загальною площею 4,9293 га у межах згідно з планом, розташованої за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська, 43, на якій розташований майновий комплекс, цільове призначення земельної ділянки: для промислового використання (виробництво харчових продуктів); комплект обладнання для переробки курячих яєць у комплектації, який знаходиться за адресою Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська, 43.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 ГК України.

Частиною 2 ст. 16 ЦК та ст.20 ГК України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач посилався на необхідність судового захисту його порушеного права у спосіб витребування майна від відповідача, що набув право власності на це майно на прилюдних торгах з реалізації арештованого майна на стадії виконавчого провадження, результати яких в подальшому було визнано недійсними.

При цьому, позивачем не доведено, що задоволення його позову призведе до бажаних результатів - відновлення його прав власника, адже підстави для реалізації зазначеного майна на торгах на виконання рішень господарського суду Київської області від 18.04.2012 р. по справі №26/058-11 та від 10.05.2012 р. у справі № 26/064-11 - не відпали. Про це зокрема зазначено і в постанові ВГСУ по справі № 911/2419/15.

З огляду на обставини справи, з моменту опису та арешту майна, а також приймаючи до уваги, що весь комплекс майна, що було реалізовано на прилюдних торгах 04.02.2014 р., був предметом відповідних договорів застави та іпотеки, право власності позивача було обтяжено на користь ПАТ «КБ «Надра» та подальша доля цього обтяженого арештом майна вже не в повній мірі залежала від волевиявлення позивача, хоча до моменту проведення торгів він і був його власником.

Таким чином, витребування майна на його користь, не призведе до поновлення його прав та охоронюваних законом інтересів, адже не зробить можливим вільне володіння, користування та розпорядження цим майном, та єдиним наслідком такого рішення суду має бути його подальша повторна реалізація. Навіть за умови формального визнання недійсними результатів торгів, проведених 04.02.2014 р. з реалізації майна позивача, недотримання всіх вимог закону під час їх проведення не обов'язково матиме своїми наслідками витребування майна від його набувача.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги обмежився посиланням на обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014 р. по справі № 911/4822/13, яким визнано недійсними результати прилюдних торгів, а також на обставини встановлені рішенням господарського суду м. Києва по справі від 13.08.2015 р. № 911/2419/15, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів, жодним чином не обґрунтовуючи суті свого порушеного права.

Оскільки позивач не заперечує факт існування станом на час проведення торгів заборгованості перед ПАТ «КБ «Надра» у розмірі, визначеному рішеннями господарського суду Київської області від 18.04.2012 р. по справі №26/058-11 та від 10.05.2012 р. у справі № 26/064-11, та, відповідно, правомірності процедури опису та арешту майна, що стало предметом спірних торгів/аукціону, визначення початкової ціни майна, вибуття його з метою реалізації, правомірності прийняття державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу ПАТ «КБ «Надра», прийнятої у зв'язку із частковим погашенням його вимог та відсутністю іншого майна боржника (позивача по справі), на яке могло б бути звернуто стягнення, колегія вважає, що витребування майна на користь позивача не призведе до поновлення його прав у обраний ним спосіб та може призвести лише до повторного виставлення цього майна на прилюдні торги з метою погашення вимог ПАТ «КБ «Надра».

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у рішенні господарського суду міста Києва від 13.08.2015 р. по справі № 911/2419/15, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, зазначено, що підставою для визнання недійсними результатів проведених торгів стало перевищення повноважень спеціалізованою організацією, а не відсутність підстав для реалізації майна, адже такими підставами є рішення господарського суду Київської області від 18.04.2012 р. по справі №26/058-11 та від 10.05.2012 р. у справі № 26/064-11, які є чинними і породжують відповідні правові наслідки для боржника - реалізацію заставленого за договором іпотеки майна з метою погашення його наявного боргу за кредитним договором.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне при перегляді справи в апеляційному порядку, врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-2981цс15 від 13.04.2016 р., яка полягає в наступному.

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права.

У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов'язання вчинити певні дії, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт порушення його права, якому б кореспондував, обраний позивачем спосіб захисту - подання позову про витребування майна, а також не подано і належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України порушення такого права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачем стосовно спірного майна в контексті існуючих правовідносин.

Також, позивач в обґрунтування позовних вимог про витребування майна посилався на положення ст.ст. 387, 388 ЦК України, що надають власнику майна право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вбачається зі змісту наведених положень Закону позивачем за таким позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем має бути незаконний володілець майна власника.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень станом на час розгляду справи власником спірного майна є відповідач по справі.

Водночас захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндікаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (постанови ВСУ від 04.12.2012 р. у справі №26/133, від 11.12.2012 р. у справі №56/68 та від 29.04.2015 р. у справі №903/134/13-г).

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права за своїми ознаками відповідає способу захисту, визначеному п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України - відновлення становища, яке існувало до порушення.

Власник може захистити порушене право із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК, у тому числі у випадках, зазначених у ст. 388 ЦК України, за позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. У разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). («Аналіз Верховного Суду України практики застосування судами ст. 16 ЦК України», розділ «Відновлення становища, яке існувало до порушення»).

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що віндикаційний позов може бути задоволено лише за наявності доказів приналежності майна позивачу, факту вибуття цього майна із володіння, факту неправомірного перебування цього майна у володінні іншої особи, яка володіє ним без відповідної правової підстави.

В свою чергу, позивачем, як особою на яку процесуальним законом покладено обов'язок з доведення своїх вимог належними та допустимими доказами, ні під час вирішення спору в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження, в межах справи, що розглядається, не було доведено приналежності права власності на спірне майно.

Крім того, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає, що вирішуючи спір про витребування майна на суд покладається обов'язок щодо встановлення всіх фактів, визначених ст. 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися, якщо набувач майна знав чи міг знати про відсутність у продавця повноважень на відчуження.

В свою чергу, позивачем, як особою на яку процесуальним законом покладено обов'язок з доведення своїх вимог належними та допустимими доказами, ні під час вирішення спору в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження, не було доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено того факту, що відповідач міг знати про обмеження повноважень ТОВ «ТД Еліт Сервіс» на проведення торгів.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необізнаність відповідача щодо відсутності повноважень у ТОВ «ТД Еліт Сервіс» на проведення торгів, що підтверджується фактом перерахування ним коштів на користь ДВС України та подальший їх розподіл між ДВС України та стягувачем, а також видачу ДВС України актів № 32766964-1/9, № 32766964-2/9, № 32766964-3/9 про реалізацію предмета іпотеки, які стали підставою для оформлення відповідачу свідоцтв на право власності.

Таким чином, відповідач, що погодився приймати участь у прилюдних торгах з реалізації арештованого в межах виконавчого провадження майна, мав справедливе очікування, що держава, в особі державної виконавчої служби, належним чином контролює порядок проведення виконавчого провадження та передає майно на реалізацію установі, яка має на це відповідні повноваження.

Крім того, як встановлено рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014 р. по справі № 911/4822/13 ТОВ «ТД Еліт Сервіс» було виключено з переліку спеціалізованих організацій лише 28.01.2013 р. згідно наказу ДВС № 7/2 від, а торги з реалізації майна позивача було проведено вже 04.02.2013 р., тобто через незначний проміжок часу, у зв'язку з чим відповідач і не міг довідатися про втрату ТОВ «ТД Еліт Сервіс» повноважень на проведення торгів.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9).

При цьому, згідно ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, адже положеннями вказаної статті встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені вище обставини справи підтверджують те, що відповідач не знав та не міг знати про відсутність відповідних повноважень у ТОВ «ТД Еліт Сервіс» на проведення торгів, а, отже, з урахуванням оплатності правочину, є добросовісним набувачем спірного майна витребування якого можливо лише з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України.

Також, позивач в обґрунтування як позову, так і апеляційної скарги посилався на те, що майно вибуло із його володіння поза межами його волі. Проте, з вказаним твердженням апелянта суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що спростовується наявними матеріалами справи з огляду на наступне.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, проведенню торгів з реалізації спірного майна передував його опис та арешт. В матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про незгоду позивача з цим арештом та описом, про факт їх оскарження посилання на порушення державним виконавцем черговості звернення стягнення на майно, наявність іншого майна, на яке могло б бути звернуто стягнення.

Крім того, як зазначалось вище, підставою для реалізації майна стали саме чинні судові рішення про стягнення заборгованості та відповідні дії ДВС в межах примусового виконання вказаних судових рішень.

Отже, позивач був обізнаний та розумів про втрату ним, з моменту опису та арешту майна на стадії виконання судового рішення, певного об'єму прав щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

З матеріалів справи також вбачається, що продане майно було предметом договорів іпотеки та застави, складених на користь ПАТ «КБ «Надра», що власне і дозволило державному виконавцю передати на реалізацію заставне майно в процесі виконання рішення суду про стягнення з позивача на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, статус цього майна вказує на обізнаність позивача про наслідки настання прострочення виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Наведене не виключало і можливості здійснити звернення стягнення на заставне майно шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішень суду про стягнення з позивача кредитної заборгованості, що, власне, і відбулося.

Викладене у сукупності дає підстави дійти висновку, що спірне майно могло вибути із володіння позивача без врахування його волі, адже він, як власник цього майна, погодився на передання його в іпотеку/заставу, тим самим погодившись на часткове обмеження своїх повноважень власника, зокрема щодо права вільного ним розпорядження та у разі такого розпорядження від його імені втрачав права щодо володіння.

Отже сам по собі факт вибуття спірного майна із володіння позивача без врахування його волі, з урахуванням примусового характеру його відчуження від його імені, не може бути підставою для витребування майна від добросовісного набувача, адже в такому випадку слід виходити з того, що майно вибуло з володіння позивача з його волі.

Така правова позиція ґрунтується в тому числі і на правових висновках, викладених в Узагальненні Верховного Суду України судової практики «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» (розділ «Набуття права власності за результатами прилюдних торгів») від 01.07.2014 р. Так, Верховним Судом України, зокрема зазначено, що у разі проведення відчуження майна з прилюдних торгів у порядку виконавчого провадження власник майна не є їх організатором і не виступає продавцем, оскільки його майно відчужується примусово. Майно, що є предметом застави (іпотеки) та продане на прилюдних торгах, не є таким, що вибуло з володіння боржника поза його волею.

Окрім цього у п. 3 розділу "Спори про право власності та інші речові права", Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2012 р. від 01.03.2013 р. зазначено, що відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (постанова Верховного Суду України від 21.11.2012 р. у справі 6-136цс12).

Крім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору між сторонами враховує і ту обставину, що спірне майно продане в порядку, встановленому для виконання судового рішення, що в сукупності з встановленими обставинами справи свідчить про те, що відсутні обумовлені законом підстави для витребовування спірного майна на користь позивача з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано у добросовісного набувача якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Закону України «Про виконавче провадження».

Як вже зазначалось вище, прилюдні торги з реалізації майна позивача було проведено в порядку встановленому для виконання судового рішення, який включає в себе опис та арешт майна, звернення на нього стягнення в межах виконавчого провадження, передачу його на реалізацію спеціалізованій установі, та оформлення результатів проведених торгів, шляхом затвердження державним виконавцем відповідних актів про проведення торгів/аукціону та проведення розрахунків.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що положення ч. 2 ст. 388 ЦК України щодо неможливості витребування майна набутого в порядку, встановленому для виконання судового рішення - це встановлена законом додаткова гарантія саме для набувача майна. Тобто, якщо положенням ч. 1 ст. 388 ЦК України дозволено витребувати майно у добросовісного набувача за певних умов (загублене власником, викрадене чи вибуло із володіння поза межами волі) то ч.2 ст. 388 ЦК України можна розуміти як таку, що не передбачає можливості витребування майна у набувача в порядку встановленому для виконання судового рішення навіть за наявності перелічених у ч. 1 цієї статті умов.

Тим самим держава гарантує, що ризики від недотримання порядку виконання рішення суду мають покладатися на неї, а недоліки порядку виконання рішення суду та їх наслідки не можуть перекладатися на набувачів майна.

Отже, в цій частині наведене положення Цивільного кодексу України в повній мірі направлене на забезпечення реалізації принципу правової визначеності, та юридичної безпеки та стабільності цивільного обороту. Наведене положення закону дає набувачу майна підстави бути переконаним в тому, якщо він придбає майно в порядку встановленому для виконання судового рішення воно не може бути витребувано у нього.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам. Відповідно, юридична безпека цивільного обороту означає стійкість нормативних орієнтирів і впевненість в тому, що вони будуть втіленими в життя, в тому числі і шляхом усталеної практики їх застосування судами. Принцип правової визначеності є складовою частиною принципу верховенства права.

Таким чином, погоджуючись на участь у прилюдних торгах, що проводяться на стадії виконавчого провадження особами (держава в особі державної виконавчої служби та спеціалізована організація, що нею залучається) через приписи ч. 2 ст. 388 ЦК України набувач майна отримує від держави додаткові гарантії безпечності вчиненого правочину, без ризиків настання негативних наслідків у вигляді можливості витребування у нього набутого майна.

Як вже зазначалось, рішенням господарського суду Київської області від 17.10.2014 р. по справі № 911/4822/13 торги було визнано недійсними з тих підстав, що спеціалізована організація на стадії проведення торгів вже втратила відповідні повноваження.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що до відповідача не може бути застосовано положення ч. 2 ст. 388 ЦК України, оскільки він набув майно в порушення (торги визнано недійсними) порядку встановленого для виконання судового рішення та, відповідно, позбавляється гарантій встановлених зазначеною нормою закону.

В обґрунтування зазначеної позиції позивач посилається на низку судових рішень з аналогічних питань де суд прийшов до висновку, що якщо прилюдні торги визнано недійсними, особа не може вважатися такою, що придбала майно в порядку встановленому для виконання судового рішення, адже такий порядок було порушено, а майно може бути витребувано від набувача. Зокрема позивач посилається на постанову ВСУ від 03.10.2011 р. у справі № 3-98гс 11.

В зазначеній постанові Верховного Суду України викладено правову позицію, згідно якої до висновку про те, що продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуване власником за будь-яких умов, Вищий господарський суд України дійшов з порушенням вимог ч. 2 ст. 388 ЦК України, що містить заборону витребування майна у добросовісного набувача тільки в тому випадку, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

За змістом ч. 3, ч. 4 ст. 82 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111- 16 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, реалізуючи своє право не застосовувати правову позицію, викладену в постанові ВСУ, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням тієї обставини, що за змістом зазначеної постанови ВСУ можна дійти висновку про те, що судами попередніх інстанції у межах тієї справи було встановлено такі порушення під час проведення торгів, що свідчать взагалі про їх безпідставне проведення, адже було встановлено відсутність підстав для примусової реалізації майна позивача в тій справі, зокрема за відсутності необхідності реалізації всього майна боржника для задоволення вимог стягувача та сплати всіх витрат на виконавче провадження, а також за умови відкладення виконавчих дій, тоді як в межах розглядуваної справи майно описано та передано на реалізацію, підлягало примусовому відчуженню та обмежень прав позивача допущено не було.

Таким чином, в наведеній постанові висновки ВСУ ґрунтуються на обставинах справи, що відмінні від тих, що є предметом дослідження у даній справі в контексті спірних правовідносин сторін. Адже за матеріалами справи № 3-98гс 11 торги були проведені в інший час, ніж було повідомлено боржника, за відсутності необхідності реалізації всього майна боржника для задоволення вимог стягувача та сплати всіх витрат на виконавче провадження, затвердження акта про проведення прилюдних торгів всупереч постанови суду в справі про визнання неправомірними дій ВДВС та всупереч постанові ДВС про відкладення провадження виконавчих дій).

Натомість в справі, що розглядається, торги з реалізації майна позивача було визнано недійсними з підстав, що жодним чином не вплинули на права та охоронювані законом інтереси позивача. Оскільки позивачем не спростовувались ні підставність опису та арешту майна, ні правильність визначення його вартості та правомірності передачі його на реалізацію, ні наявність заборгованості перед стягувачем, з метою погашення якої проводились торги, ні факт відсутності іншого майна, за рахунок якого вимоги стягувача могли б бути задоволені.

Отже торги та їх наслідки визнано недійсними з формальних міркувань, а витребування майна на користь позивача, жодним чином не впливає на його обов'язок щодо повного виконання судового рішення.

Крім того вказаний висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на іншій правовій позиції Верховного Суду України, що наведено ним в постанові від 14.04.2007 р. № 3-1066к07, згідно якої якщо на день проведення прилюдних торгів особа не знала і не могла знати про те, що придбало майно в особи, яка не мала права його відчужувати то така особа в силу приписів ч. 1 ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем а, отже, відповідач у справі, що розглядається, має право справедливо розраховувати на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що судом в межах справи № 911/4822/13 встановлено не порушення порядку виконання судового рішення, а порушення порядку реалізації, що не є тотожними поняттями.

До порядку виконання судового рішення можна віднести правомірне відкриття виконавчого провадження, проведення опису та арешту майна, здійснення його оцінки та передачу майна спеціалізованій організації з метою організації процедури продажу майна.

Згідно статті першої протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна і Порядком реалізації арештованого майна у разі продажу майна на прилюдних торгах договір купівлі-продажу не укладається. Наведені положення законодавства, що діяло станом на час проведення торгів, передбачають певний порядок оформлення результатів прилюдних торгів, а саме: складання державним виконавцем або організатором аукціону акта про проведені прилюдні торги (аукціон); затвердження його начальником відповідного органу державної виконавчої служби або судом, який прийняв рішення про звернення стягнення на заставлене майно, або нотаріусом, що вчинив виконавчий напис. На підставі зазначеного акта нотаріус видає переможцю свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Підставою для вчинення цієї нотаріальної дії є звернення до нотаріуса набувача майна та подання документів, які безспірно підтверджують факт набуття права власності на це майно внаслідок проведення прилюдних торгів (аукціону). Видача свідоцтва є посвідченням факту про належність переможцю на праві власності майна, яке придбане з прилюдних торгів (аукціону).

Свідоцтво, видане на нерухоме майно, відповідно до ст. 182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягає державній реєстрації.

Отже, на підставі зазначених законодавчих норм моментом виникнення права власності для нерухомого майна, придбаного з прилюдних торгів (аукціону), є момент реєстрації прав на нього.

З урахуванням викладеного відповідач набув право власності на майно, а отже позбавлення його цього права у спосіб задоволення позову попереднього власника майна має вирішуватися судом із дотриманням відповідних гарантій, встановлених, окрім іншого, частиною першою протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, стосовно дослідження обставин щодо виправданого втручання у право особи на майно, у спосіб прийняття судом відповідного рішення, зокрема шляхом позбавлення відповідача права власності на придбане ним майно на прилюдних торгах, проведених в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Дійсно Конвенція з прав людини та основоположних свобод надає державі право втручатися в тому числі у право власності приватної особи але лише за для досягнення легітимної мети - захист суспільних інтересів, дотримання законності під час проведення примусового відчуження майна.

При цьому, дійсно, торги з реалізації майна позивача проведено з порушенням процедури, що стало наслідком дій держави, в особі Державної виконавчої служби України, що не забезпечила належний порядок проведення таких торгів.

Позивача можна певною мірою віднести до потерпілої особи від таких дій держави, адже його майно продано особою, що була позбавлена на момент проведення торгів відповідної компетенції та повноважень.

Але задоволення позову про витребування майна призведе до ситуації коли всі ризики та негативні наслідки від дій держави під час здійснення примусового виконання рішення суду будуть покладені на відповідача, що також поставить його у становище потерпілої особи, при умові відсутності у його діях протиправності та наявності законних сподівань на отримання у власність майна, виконавши обумовлений обсяг дій та вчинивши оплату визначеної вартості речей.

Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність обумовлених законом підстав для задоволення позову про витребування у ТОВ «Рейкон» на користь ЗАТ «МакарОВО» спірного нерухомого майна з наведених позивачем обґрунтувань.

Таким чином, за наслідками перегляду оскаржуваного апелянтом рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не були доведені позивачем належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, як не було доведено і наявності підстав порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем в контексті спірних правовідносин, у зв'язку з чим місцевим господарським судом було обгрунтовано прийнято рішення про відмову у задоволенні позову про витребування у ТОВ «Рейкон» на користь ЗАТ «МакарОВО» спірного нерухомого майна з наведених позивачем обгрунтувань.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, таким, що ухвалене з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 19.05.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Закритого акціонерного товариства «МакарОВО» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 19.05.2016 р. у справі №911/706/16 залишити без змін.

Справу №911/706/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк