Рішення № 61456172, 05.09.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р. Справа № 911/1997/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Київоблгаз, Київська обл., м. Боярка

до Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства, Київська обл., м. Славутич

про стягнення 2 348 628,34 гривень

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1-184 від 22.12.2015;

від відповідача: Падалко М,М., доручення №1118 від 15.08.2016.

Позивач, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Київоблгаз звернувся до господарського суду Київської області з позовом до комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства про стягнення 2 348 628,34 гривень, з яких 2 093 712,42 гривень основний борг, 171 039,56 гривень пеня, 12 613,78 гривень 3% річних та 71 262,58 гривень інфляційних втрат у звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязання з оплати наданих послуг за договором розподілу природного газу від 01.01.2016 №09420VD88UDT016.

05.09.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позов визнає частково, зазначив що відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 «Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 №1198-VII було внесено зміни до Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «УЖКГ» були відкриті поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником газу. Відповідач зазначив, що кошти споживачів, що надходять на дані рахунки фактично не контролюються ним та не має змоги ними розпоряджатися на власний розсуд. На сьогоднішній день арештовано рахунки підприємства, тому не має змоги здійснити оплату за власні кошти. Також відповідач зазначив, що станом на 01.09.2016 сума заборгованості основного боргу становить 1 911 124,47 гривень (оригінал бухгалтерської довідки наявний в матеріалах справи).

Оскільки сума заборгованості в розмірі 182 587,95 гривень була оплачена відповідачем після звернення позивача до суду, провадження у справі в частині стягнення боргу в розмірі 182 587,95 гривень слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору і остаточно судом вирішувався спір щодо суми основного боргу в розмірі 1 911 124,47 гривень.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував частково, просив відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення суми на яку зменшився основний борг та пені.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2016 між публічним акціонерним товариством «Київоблгаз» (постачальник) та комунальним підприємством Управління житлово-комунального господарства (споживач) був укладений договір розподілу природного газу.

За умовами п. 1.2 договору його умови однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2494.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку у встановленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

У п. 2.3 договору зазначено, що при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов'язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього договору та Кодексу газорозподільних систем.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

В пункті 6.2. договору зазначено, що тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.

У відповідності до п. 6.3. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ.

Згідно п. 6.5. договору у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.

У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.

Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від виконання поточних зобов'язань за цим договором.

У разі відсутності графіка погашення заборгованості або його недотримання чи несплати поточних платежів оператор ГРМ має право у порядку, визначеному цим договором, припинити або обмежити розподіл (споживання) природного газу на об'єкт споживача до повного погашення заборгованості.

Надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом надання послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п. 6.6 договору).

Згідно з п. 7.4 договору споживач зобов'язується, зокрема, здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

За умовами п. 8.2 договору у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Цей договір укладається на невизначений строк (п. 12.1 договору).

Договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України (п. 12.3 договору).

В обґрунтування заявленого позову позивач стверджує, що на виконання умов договору постачальник передав, а споживач на протязі лютий-квітень 2016 року прийняв 4 754 378 м3 природного газу, що підтверджується актами, а саме: акт №900900041 надання послуг з розподілу природного газу за лютий 2016 на суму 1 492 055,18 гривень; акт №900900041 надання послуг з розподілу природного газу за березень 2016 року на суму 1 419 339,48 гривень; акт №900900041 надання послуг з розподілу природного газу за квітень 2016 року на суму 150 497,68 гривень, а всього на суму 3 061 892,34 гривень.

Відповідачем вказані послуги були оплачено частково на суму 1 150 767,87 гривень.

Враховуючи наведене, у відповідача утворився борг перед позивачем, який станом на день розгляду справи становить 1 911 124,47 гривень.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Так, статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч.1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

В матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем рахунку для проведення відповідачем попередньої оплати послуг з розподілу природного газу за лютий-квітень 2016 року відповідно до п. 6.4 договору.

Відповідно до п. 6.6. договору надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач в період з лютий-квітень 2016 року надав відповідачеві послуги з розподілу природного газу на суму 3 061 892,34 гривень, що підтверджується актами надання послуг з розподілу природного газу : акт №900900041 від 29.02.2016 на суму 1 492 055,18 гривень; акт №900900041 від 31.03.2016 на суму 1 419 339,48 гривень; акт №900900041 від 30.04.2016 на суму 150 497,68 гривень із зазначенням в ньому, що даний акт є підставою для проведення розрахунків споживача за надані оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу розподільними мережами, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Вказані акти підписані відповідачем та скріплені печаткою без будь-яких заперечень.

З огляду на викладене, за відсутності в матеріалах справи доказів виставлення рахунків на здійснення попередньої оплати послуг відповідно до п. 6.4 договору, суд дійшов висновку, що підставою для проведення розрахунків з розподілу природного газу за лютий-квітень 2016 року є підписані між позивачем та відповідачем акти наданих послуг з розподілу природного газу від 29.02.2016 (за лютий 2016 року), 31.03.2016 (за березень 2016 року), 30.04.2016 (за квітень 2016 року).

Отже, позивач виконав взяті на себе зобовязання з розподілу природного газу за типовим договором, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобовязання з оплати наданих послуг з розподілу природного газу за цим договором та має перед позивачем після часткової оплати заборгованості 1 911 124,47 гривень та в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

В порушення умов договору та чинного законодавства України, відповідачем не здійснено вчасно та в належному обсязі оплату за розподіл позивачем природного газу, у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 12 613,78 гривень 3% річних, 71 262,58 гривень інфляційного збільшення, 171 039,56 гривень пені за послуги надані у березні-квітні 2016 року посилаючись на п. 8.2 договору, відповідно до умов якого, споживач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, з який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були підписані акти надання послуг з розподілу природного газу: акт №900900041 за березень 2016 року на суму 1 419 339,48 гривень підписаний 31 березня 2016; акт №900900041 за квітень 2016 року на суму 150 497,68 гривень підписаний 30 квітня 2016 року.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що з моменту підписання акта наданих послуг з розподілу природного газу відповідач був обізнаний про надані послуги, а отже обовязок оплати наданих послуг настав станом на момент підписання актів наданих послуг з розподілу природного газу.

З огляду на це підставним можна вважати нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені у звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань з оплати наданих послуг з наступного дня після дати підписання сторонами актів наданих послуг з розподілу природного газу.

Здійснивши перерахунок сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд вважає підставним та такими, що підлягає задоволенню позовні вимоги щодо 3% річних:

-за актом №900900041 від 31 березня 2016 року за період з 01.04.2016-09.06.2016, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 1 419 339,48 гривень, у сумі 8 166,06 гривень;

-за актом №900900041 від 30 квітня 2016 року за період з 01.05.2016-09.06.2016, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 150 497,68 гривень, у сумі 494,79 гривень,

а всього 3% річних у загальному розмірі 8 660,85 гривень;

суми інфляційних втрат:

-за актом №900900041 від 31 березня 2016 року за період з 01.04.2016-09.06.2016, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 1 419 339,48 гривень, у сумі 51 145,90 гривень;

-за актом №900900041 від 30 квітня 2016 року за період з 01.05.2016-09.06.2016, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 150 497,68 гривень, у сумі 150,50 гривень,

а всього інфляційних втрат у загальному розмірі 51 296,40 гривень;

а також пенІ:

-за актом №900900041 від 31 березня 2016 року за період з 01.04.2016-09.06.2016, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 1 419 339,48 гривень, у сумі 106 954,60 гривень;

-за актом №900900041 від 30 квітня 2016 року за період з 01.05.2016-09.06.2016, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 150 497,68 гривень, у сумі 6 135,04 гривень,

а всього пені у розмірі 113 089,64 гривень.

Таким чином, позов в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені підлягає частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню 3% річних у розмірі 8 660,85 гривень, інфляційні втрати у розмірі 51 296,40 гривень, пеня у розмірі 113 089,64 гривень у звязку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобовязань з оплати наданих послуг з розподілу природного газу, адже лише в цій частині позов є обґрунтованим.

Водночас, 05.09.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про зменшення розміру пені. В обґрунтування своєї заяви про зменшення розміру пені, відповідач посилається на те, що на сьогоднішній день арештовано рахунки підприємства, тому навіть з поточних рахунків підприємство не має змоги здійснити оплату за власні кошти. Мешканці міста несвоєчасно та неповному обсязі здійснюють оплату наданих комунальних послуг, станом на 02.08.2016 борг споживачів за надані комунальні послуги перед підприємством складає 6 921 565,08 гривен, що підтверджується бухгалтерською довідкою.

Представник позивача заперечив в судовому засіданні щодо зменшення розміру пені.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Пленум Вищого господарського суду України в пункті 3.17.4 постанови від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснює, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, суду доведено наявність у спірному правовідношенні виняткових обставин, які є підставою для зменшення нарахованої позивачем пені.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені до 50 000,00 гривень, та стягнути з відповідача пеню у розмірі 50 000,00 гривень. В частині стягнення пені у сумі 63 089,64 гривень слід відмовити.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 911 124,47 гривень основного боргу, 8 660,85 гривень 3% річних, 51 296,40 гривень інфляційних втрат, 50 000,00 гривень пені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 182 587,95 гривень.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8, код 31476318) на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Шевченка, 178, код 20578072) 1 911 124,47 гривень основного боргу, 50 000,00 гривень пеня, 8 660,85 гривень 3% річних, 51 296,40 гривень інфляційних втрат, 34 001,39 гривень судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.09.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник