Постанова № 61455245, 10.08.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року 810/1610/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни, згідно якого просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої А.М. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку №18269/П-1-980 від 09.07.2015 та договором строкового банківського вкладу №2-23006 "Депозитний календар";

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєву А.М. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку №18269/П-1-980 від 09.07.2015 та договором строкового банківського вкладу №2-23006 "Депозитний календар".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що між ним та ПАТ "Радикал банк" 09.07.2015 був укладений договір строкового банківського вкладу "Депозитний календар" та до нього договір банківського рахунку, на виконання якого були перераховані грошові кошти у розмірі 110449,35 грн., що підтверджується відповідною випискою по рахунку та квитанцією, проте у зв'язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних та запровадження з 10.07.2015 тимчасової адміністрації грошові кошти, зокрема, у розмірі 110449 грн. позивачеві повернуті не були.

Позивач повідомив, що після введення з 10.11.2015 процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк", він звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" Савельєвої А.М. із заявою про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте відповідачем було відмовлено у вчиненні таких дій з посиланням на нікчемність правочину, укладеного позивачем з банком, а саме: трансакції банку щодо перерахування 09.07.2015 на користь позивача грошових коштів з призначенням платежу "Поповнення поточного рахунку". Нікчемність правочину була мотивована проведенням операції із зарахування відповідної суми грошових коштів на рахунок позивача поза межами робочого часу та операційного дня банку.

Позивач вважає таку відмову безпідставною, оскільки факт перерахування коштів підтверджується належними доказами - випискою по рахунку та квитанцією, у той час як висновки про нікчемність правочину не ґрунтуються на жодних доказах та фактично є лише припущенням.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що 10.07.2015 запроваджено у банку тимчасової адміністрації та віднесено банк до категорії неплатоспроможних. 09.07.2015 між позивачем та ПАТ "Радикал Банк" укладено договір банківського рахунку №18269 та договір строкового банківського вкладу №2-23006, а також відкрито депозитний рахунок НОМЕР_2. В подальшому на цей депозитний рахунок було перераховано грошову суму у розмірі 110449,35 грн. Відповідач зазначає, що позивачу було надіслано повідомлення №3383/15 від 13.11.2015, в якому повідомлено, що відповідно до положень ч.3 ст.38 Закону №4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемний правочин, що був вчинений позивачем, а саме трансакція ПАТ "Радикал Банк" щодо перерахування на користь позивача грошової суми з призначенням платежу "внесення коштів на депозитний рахунок за договором №2-23006 від 09.07.2015 на суму 110449,35 грн., дата вчинення трансакції 09.07.2015, час вчинення трансакції 18:10. При цьому, відповідач зауважив про те, що вказана операція з внесення грошових коштів на банківський рахунок позивача була здійснена касиром ПАТ "Радикал Банк" в післяопераційний час, що, на думку відповідача, не є можливим, позаяк відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку ПАТ "Радикал Банк", затверджених рішенням правління №1 від 23.01.2012, робочий час банку закінчується о 18 год. 00 хв.

На думку відповідача, проведення вказаних операцій із перерахування на банківський рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 110449,35 грн., подальша видача позивачу грошових кошті на ту ж загальну суму 110449,35 грн. та одночасне зарахування вказаної грошової суми позивачем на відповідний банківський рахунок, свідчить про перерозподіл "дроблення" вкладів інших вкладників - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на користь позивача та про те, що самі ці вкладники є дійсними набувачами коштів, а не позивач.

У зв'язку з цим, відповідач вважає, що внесення позивачем грошових коштів на відповідний банківський рахунок фактично не здійснювалось, а дії позивача були спрямовані виключно на документальне оформлення підстав для отримання гарантованих виплат від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Як на правову підставу визнання нікчемними таких правочинів відповідач посилається на положення ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, 10.08.2016 представником позивача було подано до суду клопотання про закриття провадження у справі через його непідвідомчість адміністративним судам, з посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом України в постанові від15.06.2016 у справі №826/20410/14.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засіданні, про що свідчать рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення, проте явку представника у судове засідання третя особа не забезпечила. Згідно направлених на адресу суду пояснень, третя особа заперечувала проти задоволення позову, стверджуючи, що дії відповідача засновані на нормах чинного законодавства України.

Присутні у судовому засіданні 10.08.2016 представники сторін заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вищевказані клопотання представників сторін були прийняті судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання.

У зв'язку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Так, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. №1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

09.07.2015 між Публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" (Банк) та ОСОБА_1 (вкладник) було укладеного договір строкового банківського вкладу №2-23006 "Депозитний календар", за умовами якого банк зобов'язався прийняти від вкладника грошові кошти в сумі 110 449,35 грн. строком на 10 днів по 19.07.2015 включно, з наступним зобов'язанням банку виплачувати вкладнику суму вкладу та проценти на умовах та в порядку, визначеному договором.

Відповідно до п. 1.2 договору процентна ставка за вкладом складає 20% річних. У разі пролонгації вкладу з першого дня кожного наступного строку дії вкладу встановлюється річна процентна ставка в розмірі 0,35% річних до процентної ставки, діючої в банку за попередній строк. Після сімнадцятої пролонгації з 171-го дня за вкладом нараховується 26,0% річних.

Згідно з п. 1.3 в період дії договору допускається поповнення вкладу шляхом внесення додаткових коштів в сумі не менше 200,00 (двісті гривень 00 копійок) за один раз та з урахуванням інших умов поповнення, встановлених цим договором.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що датою надходження вкладу банку є дата зарахування банком суми вкладу, внесеної готівкою або перерахованої з іншого рахунку на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, визначений п. 2.1.1 його договору.

Відповідно до п. 1.5 договору кошти, прийняті банком від вкладника після операційного часу, але в межах режиму роботи установи банку, а якому здійснюється дана операція, надходять на вкладний (депозитний) рахунок наступного операційного дня (операційний день: робочий день банку, що припадає на понеділок - п'ятницю).

Згідно із п.п. 2.1.1 п. 2.1 договору банк зобов'язується прийняти грошові кошти, зазначені в п.1.1 цього договору, і зарахувати їх на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_2, підтвердивши одержання вклади видачею належним чином оформленої квитанції банку.

Підпунктом 2.1.5 п.2.1 договору встановлено, що банк зобов'язується повернути повністю вклад вкладнику у дату повернення, готівкою або у безготівковій формі за вибором вкладника.

Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 договору вкладник зобов'язується протягом трьох днів з дати підписання даного договору внести повну суму вкладу шляхом здачі готівкових коштів у касу банку чи перерахування їх в безготівковій формі згідно чинного законодавства України.

Вкладник має право отримати суму вкладу та нарахованих процентів на умовах цього договору (п.п. 2.4.1 п.2.4 договору).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, але не раніше зарахування банком суми вкладу, внесеної готівкою або перерахованої з іншого рахунку на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, визначений п.2.1.1 цього договору. Сторони домовились, що у випадку, якщо у дату повернення вкладу, вкладник не вимагає повернення суми вкладу, цей договір вважається автоматично пролонгованим з цієї дати без підписання сторонами додаткових угод до цього договору на кожний наступний такий же строк (але не більше чим 17 (сімнадцять) разів).

Згідно із п. 6.9 договору вкладник підтверджує ознайомлення з умовами гарантування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування коштів за договором, у тому числі: Фонд гарантує відшкодування коштів за його вкладом, в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами; виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку; вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії на ліквідацію банку; Фонд гарантує відшкодування коштів за вкладом, який вкладник має в банку, що в подальшому реорганізувався шляхом перетворення, на тих самих умовах, що і до реорганізації.

09.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладеного договір банківського рахунку №18269П-1-980, за умовами якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок у гривнях НОМЕР_3, здійснювати його розрахунково-касове обслуговування протягом операційного часу, але в межах режиму роботи банку та здійснювати нарахування процентів, на умовах та у порядку, визначених цим договором та чинним законодавства України, внутрішніми нормативним актами банку.

Відповідно до п.2.1 договору клієнт має право самостійно розпоряджатись коштами на своєму рахунку на підставі розрахункових документів у готівковій та безготівковій формі; отримувати готівкові кошти у межах залишку коштів на його поточному рахунку; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг.

Згідно із п. 2.4 договору банк бере на себе зобов'язання: належним чином здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта, у тому числі: перераховувати та зараховувати кошти на поточний рахунок клієнта; приймати готівкові грошові кошти; видавати клієнту готівкові грошові кошти в межах залишку коштів на його рахунку.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що договір укладений на невизначений строк та набуває чинності з дня його підписання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 09.07.2015 внесено на власний рахунок НОМЕР_2 кошти в розмірі 110 449,35 грн., що підтверджується квитанцією №14899 від 09.07.2015 та випискою по банківському (особовому) рахунку.

На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних" від 09.07.2015 №452/БТ, виконавчою дирекцією Фонду гарантуванні вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №130 від 09.07.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк», яким було розпочато з 10 липня 2015 року процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» (код ЄДРПОУ: 36964568, МФО:319111, місцезнаходження: вул. Леніна, 2В, с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область, 08130) з ринку, шляхом запровадження тимчасової адміністрації.

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 10 липня 2015 року по 09 жовтня 2015 року.

08.10.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантуванні вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №184 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк» на один місяць - по 09.11.2015 (включно).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 09.11.2015 №769 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 09.11.2015 № 203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Радикал Банк» з 10 листопада 2015 року по 09 листопада 2017 року включно з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Савельєву Анну Михайлівну.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни із заявою від 17.11.2015, в якій просив відповідача включити його до реєстру вкладників ПАТ "Радикал Банк", які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми вкладу за договором банківського рахунку.

За результатами розгляду відповідної заяви, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельевою Анною Миколаївною було прийнято повідомлення за вих. №3383/15 від 13.11.2015, в якому позивача було проінформовано про те, що в результаті перевірки було виявлено правочин, що був вчинений (укладений) Банком з позивачем, а саме: трансакція ПАТ "Радикал Банк" щодо перерахування на користь ОСОБА_1 грошових сум з призначенням платежу "Внесення коштів на депозитний рахунок за договором №2-23006 від 09.07.2015" на суму 110449,35 грн., дата вчинення трансакції 09.07.2015, час вчинення трансакції 18:10.

Не погоджуючись з висновками відповідача щодо нікчемності відповідної трансакції, та його бездіяльністю щодо невключения позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №4452-УІ від 23.02.2012 (далі-Закон №4452, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами визначений статтею 27 Закону № 4452.

Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону.

Статтею 28 Закону № 4452 передбачено, що фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Фонд не пізніше ніж за 30 днів до закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку публікує оголошення в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своєму офіційному веб-сайті про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.

Аналогічні правила викладені в Розділах ІІІ-ІУ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 14 від 09.08.2012.

Отже, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Як було зазначено вище, Уповноваженою особою Фонду було відмовлено у включенні позивача до відповідного переліку вкладників з посиланням на нікчемність трансакцій ПАТ "Радикал Банк" щодо перерахування на користь позивача грошових коштів.

Так, частиною 2 ст. 37 Закону №4452 встановлено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону №4452 протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст.38 Закону №4452 передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії з майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

9)здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Частиною 3 статті 38 Закону №4452 закріплено, що Фонд, серед іншого, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Судом встановлено, що фактично висновок Уповноваженої особи Фонду про нікчемність трансакцій з перерахування коштів заснований на тому, що зарахування грошових коштів позивачу було здійснено поза межами робочого часу та операційного дня банку, що свідчить про протиправне внесення відповідної інформації до системи АБС Б2, з метою виведення активів банку та надання одному кредитору переваги над іншими.

Так, наказом тимчасової адміністрації ПАТ "Радикал Банк" від 09.11.2015 №204 було визнано такими, що є нікчемними відповідно до ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (трансакції в системі АБС Б2 щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09.07.2015 поза межами робочого та/або операційного дня, а також трансакції в системі АБС Б2 щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09.07.2015 за одним й тим самим часом проведення трансакцій в одній касі одним і тим самим касиром), які пов'язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб в ПАТ "Радикал Банк", згідно з Додатком №1, який додається до цього наказу і є його невід'ємною частиною.

Такі правочини було вирішено вважати недійсними з моменту їх вчинення відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України.

За твердженням відповідача вказана обставина є підставою для визнання нікчемним правочину за пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону №4452, яким визначено, що така підстава виникає, у разі якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Однак, суд не може погодитися з твердженням відповідача про те, що наведені обставини свідчать про нікчемність правочину та зазначає наступне.

Згідно з п. 2.9 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 174 від 01.06.2011 (далі-Інструкція №174), банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення . який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня'' чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Отже, належним доказом, який підтверджує факт внесення готівки у касу банку, є квитанція банку, що має містити необхідні реквізити, які передбачені Інструкцією № 174.

Як зазначено вище, за результатами прийому від позивача грошових коштів, касиром відділення ПАТ "Радикал Банк" було видано йому квитанцію № 14899 від 09.07.2015 на суму 110449,35 грн., призначення платежу "внесення коштів на депозитний рахунок за договором №2-23006 від 09.07.2015".

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, факт внесення вкладником до каси банку готівки має підтверджуватися саме квитанцією банку, а не дотриманням касиром процедури реєстрації відповідної операції в системі АБС Б2, доступ до якої у вкладника відсутній.

Крім того, у судовому засіданні 23.06.2016 судом була допитана в якості свідка позивач - ОСОБА_1, яка була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення.

Свідок повідомив, що не будучи обізнаною про введення у банку тимчасової адміністрації, 09.07.2015 у другій половині дня вона прийшла до відділення ПАТ "Радикал Банк" у м. Вишневе з метою внесення власних заощаджень на банківський рахунок. Після укладання договору з операціоністом та внесення готівки до касу, нею була отримана від касира квитанція на підтвердження факту внесення коштів.

Отже, викладені в позовній заяві обставини також підтверджуються показаннями свідка.

Ухвалою суду від 07.07.2016, до участі у справі в якості спеціаліста було залучено працівника Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЕС ІНТЕГРА", яким на підставі ліцензійного договору про надання невиключних прав на виконання Програмного Комплексу № В2 RLT RADIKAL 2010 від 24.03.2010 було надано Публічному акціонерному товариству "Радикал Банк" доступ до використання автоматизованої системи АБС Б2. Вказаними ухвалами суду було зобов'язано спеціаліста надати відповіді на наступні питання:

- чи дозволяє програмний комплекс АБС Б2 проведення трансакцій в післяопераційний час?

- чи існує технічна (програмна) можливість втручання будь-якої особи в програмний комплекс АБС Б2 з метою зміни показників, зокрема, щодо дати чи часу проведення трансакцій?

- чи є час та дата проведення трансакцій, відображених в програмному комплексі АБС Б2, часом та датою фактичного проведення трансакції з перерахування/зарахування коштів?

- чи дозволяє програмний комплекс АБС Б2 відображення факту внесення вкладником грошових коштів у касу банку до відображення в цьому комплексі факту реєстрації /роздрукування договору банківського рахунку/вкладу?

На виконання ухвали суду ТОВ "СІЕС ІНТЕГРА" були складені та направлені до суду роз'яснення спеціаліста - фахівця ОСОБА_9.

Так, спеціаліст зауважив, що програмним комплексом АБС Б2 не встановлено жорстких часових обмежень для виконання трансакцій в післяопераційний час, а тому без відповідного налаштування трансакції в АБС Б2 в післяопераційний час виконати можливо.

На питання щодо можливості втручання будь-якої особи в програмний комплекс АБС Б2 спеціаліст зазначив про неможливість зміни дати та часу проведення трансакцій, позаяк всі дії логуються та не підлягають зміні, однак у разі наявності у працівника банку спеціальних знань та прямого доступу до бази даних, існує можливість зміни дати та часу проведення трансакцій в таблицях логування.

Спеціаліст повідомив, що якщо за допомогою прямого з'єднання з базою даних не було проведено змін дати та часу проведення трансакцій чи видалення даного запису в таблицях логування, АБС Б2 дозволяє побачити реальну дату та час:

- відкриття банківського рахунку;

- створення угоди (договору);

- створення документа та всіх змін з ним.

Отже, враховуючи вищенаведені пояснення спеціаліста, суд дійшов висновку про те, що програмний комплекс АБС Б2 надає можливість користувачу проводити трансакції зокрема, щодо перерахування грошових коштів у післяопераційний час, у разі продовження роботи працівником банку після закінчення робочого часу.

За таких обставин, суд звертає увагу на те, що зафіксовану в системі АБС Б2 інформацію про дату та час проведення трансакцій не можна ототожнювати з датою та часом фактичного отримання касиром готівки від вкладника, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відображена в системі АБС Б2 інформація про реєстрацію трансакції в післяопераційний час свідчить про фактичне здійснення операції у цей час (прийняття готівки касиром), що неможливо після закінчення робочого часу у банку.

Так, як вже було вказано раніше, факт прийняття касиром готівки від клієнта підтверджується саме відповідною банківською квитанцією, а відображена в програмному комплексі АБС Б2 інформація про таку операцію свідчить лише про дату та час її реєстрації в програмі, який може і не співпадати з моментом прийняття коштів та залежить виключно від дій касиру банку.

Таким чином, реєстрація касиром чи іншою особою в програмному комплексі АБС Б2 трансакції щодо поповнення депозитного рахунку після прийняття готівки у касу (фактично- "доопроведення" операції) в післяопераційний час, технічна можливість здійснення яких була встановлена судом при розгляді справи, не свідчить про нікчемність правочину по перерахуванню грошових коштів на рахунки позивачів.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також послався на те, що аналіз здійснення вказаної операції із зарахування на банківський рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 110449,35 грн., свідчить про "дроблення" вкладів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з метою відшкодування коштів за рахунок Фонду.

На підтвердження вказаної позиції відповідачем були надані витяг з виписки по рахунку, довідки, статистичні довідки ПАТ "Радикал Банк" за даними оборотно-сальдового балансу та аудиторські звіти про фактичні результати з додатками (таблицями) до них.

Однак, суд вважає, що вказана позиція відповідача носить характер припущень, не підтверджених належними та допустимими доказами, оскільки лише збіг за сумами деяких наявних в банку вкладів юридичних осіб та вкладів фізичних осіб обсягом більше 200 тис. грн. з вкладами, внесеними фізичними особами 09.07.2015, не є безумовним та беззаперечним доказом здійснення дроблення вкладів з метою їх виведення за рахунок Фонду гарантування.

При цьому, суд вважає, що належним доказом тверджень відповідача про удаваність вчиненого між банком та позивачем правочину по перерахуванню коштів (у тому числі з метою дроблення вкладів інших фізичних та юридичних осіб) може бути вирок суду в межах кримінального провадження по розслідуванню шахрайських дій позивача та працівників банку.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає жодних порушень положень чинного законодавства при укладанні та виконанні між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" договору банківського рахунку, та вважає, що факт внесення коштів в касу банку підтверджується належними та допустимими доказами - банківською квитанцією та випискою по рахунку, що є підставою для включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування, та від здійснення чого відповідач безпідставно ухилився.

Суд вважає, що відмова Уповноваженої особи у включенні позивача до переліку вкладників безумовно порушує його майнові права на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування, які гарантовані статтею 26 Закону №4452, та призводить до позбавлення права власності, що суперечить принципу непорушності права власності, закріпленому в частині 4 статті 41 Конституції України.

Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Конвенція, залишаючи за державною владою велику свободу відносно рішень в сфері економічної та соціальної політики, підтверджує, що таке вручання в гарантовані права не буде повільним.

Мирне володіння означає, що порушення принципу, встановленого у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності. Так, наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використати власність, ненадання дозволів, або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади рішення Європейського суду у справі Wiggins v. Unated Kingdom Appl. 7456/76 (1976)/.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справах Burdov v. Russia, no. 59498 00, §§ 37-38, ECHR 2002), Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

Оскільки протиправне невключення позивача Уповноваженою особою до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування, пов'язано саме з прийняттям рішення про визнання нікчемним правочину по перерахуванню коштів, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є визнання протиправними та скасування такого рішення, оформленого відповідним повідомленням, яке персоналізовано відносно позивача, і яке стало перешкодою для отримання вкладником своїх коштів.

При цьому, невірне формулювання позивачем своїх позовних вимог у вигляді визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи фонду по невключенню позивача до переліку владників не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки фактична обґрунтованість вимог позивача була встановлена судом при розгляді справи та підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Крім того, частиною 2 статті 162 КАС України обумовлено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни, оформлене відповідним повідомлення від 13.11.2015 №3383/15, про визнання нікчемним правочину, що був вчинений Публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" з ОСОБА_1: трансакції ПАТ "Радикал Банк" від 09.07.2015 щодо перерахування на користь ОСОБА_1 грошових сум з призначенням платежу "Внесення коштів на депозитний рахунок за договором №2-23006 від 09.07.2015".

У той же час, лише визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи, оформленого повідомленням, про визнання нікчемним правочину по перерахуванню коштів, не призводить до повного захисту порушеного права, а тому не є достатньо ефективним.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що як формування Уповноваженою особою переліку вкладників, так і затвердження Фондом гарантування реєстрів вкладників, обмежені певними строками, які на час розгляду справи сплинули, що унеможливлює задоволення вимог позивача про спонукання Уповноваженої особи до включення позивача у такий перелік.

Однак, відповідно до пункту 5 Розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 N 14, протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно:

- зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування;

- зміни розміру належних їм сум;

- зміни особи вкладника;

- змін реквізитів вкладників;

- змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Додаткова інформація надається окремими файлами залежно від її типу.

Отже, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіь має право протягом ліквідаційної процедури надавати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладників, зокрема, інформацію про збільшення (зменшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

За таких обставин, враховуючи попередні висновки суду про протиправне невключення відповідачем ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування фізичних осіб, та законодавчо встановлену можливість Уповноваженої особи надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників в межах ліквідаційної процедури, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною 2 статті 124 Основного Закону юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частинами 1,2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України, про що зазначено в пункті 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів".

При цьому суд не погоджується з твердженнями відповідача про необхідність закриття провадження у справі через наявність правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15.06.2016 у справі №826/20410/14.

Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Керуючись наданим правом, суд зазначає наступне.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України, з посиланням на позицію, викладену раніше у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15), вказав, що «виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону №4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому абзацом другим частини другої статті 215 ЦК передбачено, що у випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним.

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства».

При цьому, у зазначеній постанові Верховним судом України не наведений чіткий аналіз законодавства або міркування колегії, з яких вона дійшла такої думки, у зв'язку з чим суд змушений звернутися до постанови, цитованої у цьому рішенні.

Так, в постанові від 16.02.2016, посилання на яку міститься в постанові від 15.06.2016, Верховний Суд України зазначив наступне:

«Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів».

Отже, у наведеній постанові Верховним Судом України процитовані три статті Законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не зазначено при цьому, які ж норми цих статей свідчать про приватно-правовий характер спору по оскарженню рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по невключенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошових вимог Управління ПФУ.

До того ж, наведена у цій постанові стаття 2 Закону №2343 лише визначає законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство, у той час як спірні правовідносин виникли не через порушення господарським судом справи про банкрутство банківської установи, а через ліквідацію банку внаслідок визнання його неплатоспроможним та відкликання банківської ліцензії, що не є тотожними процедурами, оскільки в останньому випадку банк виводиться з ринку та припиняється як юридична особа внаслідок здійснення Правлінням Національного банку України своїх повноважень.

У той же час, з аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасниками певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.

Разом із тим, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банка-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вирішує виключно Фонд. Отже, правовідносини між Фондом та вкладниками не породжують прав та обов'язків для банку.

Відтак, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.

Водночас, відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

У свою чергу, згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.

Наведене свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.

В свою чергу, згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Враховуючи викладене, Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

В свою чергу, згідно з пунктом першим частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Отже, за своїм характером спір між уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і вкладниками банку щодо включення відповідних фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, є публічно-правовим, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Зважаючи на таке, до цих спорів немає підстав застосовувати приписи статті 12 ГПК України та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів.

До того ж, згідно із зазначеною нормою, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство (пункт 2 частини першої статті 12 ГПК України) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (пункт 7 частини першої цієї ж статті).

При цьому, пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України містить чіткі ознаки спорів, які належать до юрисдикції господарських судів. Це справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Отже, підвідомчі господарським судам саме спори з майновими вимогами саме до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

Суд зазначає, що обов'язковою кваліфікуючою ознакою господарського спору є те, що позовні вимоги пред'являються саме до боржника.

Натомість, у випадку зі спорами між вкладниками та Фондом позов пред'являється не до банка-боржника, а до Фонду, який за будь-яких обставин не може ототожнюватися із боржником, щодо якого порушено справу про банкрутство. Адже Фонд хоча і є боржником перед фізичними особами-вкладниками, проте в жодному разі не є тим боржником, щодо якого триває ліквідаційна процедура.

Таким чином, буквальне тлумачення статті 12 ГПК України свідчить про те, що відповідні норми не поширюються на спори між вкладниками та Фондом.

Відповідно, щодо цих публічно-правових спорів не встановлено жодного іншого порядку судового провадження, ніж в адміністративних судах.

На підставі цього, суд вважає нпереконливими посилання ВСУ на статтю 2 КАС України як обґрунтування того, що відповідні публічно-правові спори мають іншу судову юрисдикцію, зокрема, господарську.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для поширення юрисдикції господарських судів на спори між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб (або їх рахунків), які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Ці спори є публічно-правовими, виникають з приводу здійснення Фондом своїх владних управлінських функцій стосовно організації виплати вкладникам відшкодування, і стосовно цих спорів немає іншого порядку судового провадження, ніж провадження в адміністративних судах. Отже, на такі спори поширюється юрисдикція виключно адміністративних судів.

За таких обставин, твердження відповідача про непідвідомчість спору адміністративним судам та необхідність закриття провадження у цій справі є безпідставними.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни, оформлене повідомленням від 13.11.2015 №3383/15, про визнання нікчемним правочину, що був вчинений Публічним акціонерним товариством "Радикал Банк" з ОСОБА_1: трансакції ПАТ "Радикал Банк" від 09.07.2015 щодо перерахування на користь ОСОБА_1 грошових сум з призначенням платежу "Внесення коштів на депозитний рахунок за договором №2-23006 від 09.07.2015" на суму 110449,35 грн.

3.Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєву Анну Миколаївну надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про збільшення кількості вкладників за рахунок ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) як вкладника, який має право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів у розмірі 110449,35 грн. за договором строкового банківського вкладу №2-23006 від 09.07.2015.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Дудін С.О.