Ухвала суду № 61450991, 21.09.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 0503/8361/2012 Номер провадження 22-ц/775/1757/2016

21 вересня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Папоян В.В.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Доне-цької області від 27 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом публічного акціоне-рного товариства «Банк Національний кредит» до ОСОБА_1 про відш-кодування шкоди, завданої злочином, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути з останнього матеріальну шкоду в розмірі 839 132,08 грн., мотивуючи тим, що між ТОВ «Торговий дім Ренесанс» та АКБ «Національний кредит», правонаступником якого є по-зивач, 10 вересня 2003 року було укладено кредитний договір № 81/09, за умовами якого було надано короткостроковий кредит у режимі «кредитної лінії» з лімітом в сумі 400 000 грн. 8 вересня 2004 року між вказаними сторонами було укладено Додатковий договір № 20, відповідно до якого ліміт було збільшено до 1 000 000 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем було укладено договір застави майнового поручителя № 150-81/09 від 10 вересня 2003 року, предметом якого є жилий будинок; договір застави майнового поручителя № 153-81/09 від 10.09.2003р., предметом якого є обладнання. 11 грудня 2008 р. відповідно до ухвали Господарського суду Донецької області у справі про банкрутство прийнято рішення про ліквідацію банкрута ТОВ «Торговий дім Ренесанс», одним із учасників якого є відповідач, якому належало 50% статутного фонду. В судовому засіданні Артемівського міськрайонного суду Донецької області по кримінальній справі по обвинуваченню відповідача за ч.2 ст.222 КК України встановлено, що відповідач шляхом вчинення неправомірних дій отримав кредитні кошти, чим завдав позивачеві великої матеріальної шкоди у вигляді неповернутого кредиту в розмірі 839 132,08 грн. 31 жовтня 2011 року постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». Неправомірними діями відповідача позивачеві були завдані збитки у вигляді просроченої заборгованості за кредитним договором в сумі 595 264, 43 грн.; прострочених та нарахованих відсотків за кредитним договором в сумі 34 900 грн.; пені за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості (ч.1 ст. 624 ЦК) в сумі 115 299, 41 грн.; пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом в сумі 6 795, 94 грн.; 3% річних від несвоєчасно сплаченої заборгованості по відсоткам за кредитом (ч.2 ст.625 ЦК) в сумі 1 183, 63 грн.; індексу інфляції за весь пері-од прострочення від несвоєчасно сплаченої кредитної заборгованості (п.5.2 Кредитного договору та ч.2 ст.625 ЦК) в сумі 61 905, 63 грн.; індексу інфляції за весь час прострочення від несвоєчасно сплачених відсотків за користування кредитом в сумі 3 629, 60 грн., а всього в сумі 839 132, 08 грн., які позивач просив стягнути з відповідача.

27 лютого 2013 року заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Доне-цької області позовні вимоги ПАТ «Банк Національний кредит» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Національний кредит» 595 264,43 грн. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної злочином, та 2 285,49 грн. судового збору.

При ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог суд виходив з того, що факт заподіяння шкоди позивачеві внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 на суму 595 264, 43 грн. встановлено Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року. Проте позивачем не було надано суду доказів в обґрунтування заявленого у позовній заяві розміру шкоди в частині стягнення прострочених та нарахованих відсотків за користування кредитом (розрахунок не був наданий), пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання та індексу інфляції, що складає 243 867,65 грн. Тому позов підлягав частковому задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2013 року апеляційну скаргу позивача ПАТ «Банк Національний кредит» було відхилено, заочне рішення Арте-мівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2013 року залишено без задоволення.

На вказане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову через його недоведеність.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК України у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Проте суд першої інстанції не виконав зазначеної вимоги, адже позовна заява була подана у вересні 2012 року, а доповнення до неї отримані судом у січні 2013 року, проте відсутні дані про надсилання відповідачеві копії доповнень до позовної заяви та про вручення їх відповідачеві.

Відповідач зазначає, що судом не досліджувалися докази та суд за своїм розсудом дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того судом не було враховано, що відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 23 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу», ст.ст. 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Тому норми, що регулюють поруку не застосовуються до правовідно-син кредитора з майновим поручителем. У зв'язку з цим солідарна відповідальність борж-ника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена.

Також відповідач посилається на те, що суд при вирішенні спору виходив із поло-жень ч. 1 ст. 1166 ЦК України. Тоді як позивач посилався на інші норми матеріального права ( ст.ст. 553, 554, 624, 625, 628. 130, 134, 136 ЦК України). І таким чином було пору-шено принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Так само судом було невірно застосовано положення ч. 4 ст. 61 ЦПК України, ч. 1 ст. 1166 ЦК України, адже обставини, встановлені вироком у кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, в тому числі розмір шкоди, повинні бути доведені сторонами. Крім того обов'язковим є саме вирок у кримінальній справі, а не постанова.

Також позивач навмисно не зазначив, що з відповідача, як з майнового поручителя, вже було стягнуто та реалізовано майно, що знаходилося у заставі, за ціною навіть ниж-чою, ніж обумовлена у договорі поруки. Недостаючу суму відповідачем так само вже було сплачено, що підтверджується відповіддю Артемівського міськрайонного управління юс-тиції від 20 червня 2012 року.

Таким чином відповідач виконав усі умови, передбачені договором майнової заста-ви, який було укладено у забезпечення кредитного договору, та зазначає, що ніякої май-нової шкоди позивачу не завдав.

Належним чином повідомлені сторони в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши ма¬теріали справи та перевіри-вши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вва-жає, що скарга задоволенню не підлягає, а оска¬ржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Артемівського міськрайонно-го суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року, яка набула законної сили 08 листопа-да 2011 року, кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст.222 КК Украї-ни була закрита, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 1 п. «є», 6 Закону України від 12 грудня 2008 року «Про амністію». Цивільний позов, заявлений ПАТ «Банк Національний Кредит» на суму 839 132,08 грн., був залишений без розгляду.

Вищевказаною постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року затверджено факт заподіяння позивачеві внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 матеріальної шкоди на суму 595 264,43 грн., що становить суму неповерну-того кредиту за договором № 81/09 від 10 вересня 2003 року, укладеним між ТОВ «Торго-вий дім Ренесанс», засновником якого є ОСОБА_1, та АКБ «Національний кредит», та додатковим договором.

Згідно копії ухвали Господарського суду Донецької області № 42/49Б від 11 грудня 2008 року юридичну особу - банкрута ТОВ «Торговий дім Ренесанс» ліквідовано, тому, суд вірно прийшов до висновку про припинення зобов'язання за кредитною угодою № 81/09 від 10 вересня 2003 року та додатковою угодою № 20 від 08 вересня 2004 року.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що на-брав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, сто-совно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином суд першої інстанції правильно виходив з того, що між сторонами іс-нують деліктні правовідносини, оскільки має місце відшкодування шкоди, завданої зло-чином, яка становить суму 595 264, 43 грн., що підтверджено постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст.222 КК України.

Таким чином доводи апеляційної скарги про не застосування судом першої інстан-ції п. 23 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 бе-резня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», щодо вирішення спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 11 Закону Украї-ни «Про заставу», ст.ст. 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Тому норми, що регулюють поруку не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем. У зв'язку з цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена.

Посилання на зазначену обставину не впливає на рішення суду першої інстанції, оскільки як встановлено по справі, суд першої інстанції виходив не з кредитно-заставних правовідносин, а з деліктних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги щодо, неправильного застосування судом першої інста-нції ч. 4 ст. 61 ЦПК України, ч. 1 ст. 1166 ЦК України, адже обставини, встановлені виро-ком у кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, в тому числі розмір шкоди, повинні бути доведені сторонами. Крім того обов'язковим є саме вирок у кримінальній справі, а не постанова.

Колегія суддів зазначає, що сума заборгованості за кредитом у розмірі 595 264, 43 грн. встановлена розрахунком, наданим позивачем разом з позовною заявою та доданих до неї документів (т.1 а.с.29-31).

Вказаний розрахунок відповідачем не спростований.

Сума розрахунку відповідає сумі наведеній у постанові Артемівського міськрайон-ного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року, яка набула законної сили 08 листо-пада 2011 року, якою кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст.222 КК України була закрита, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 1 п. «є», 6 Закону України від 12 грудня 2008 року «Про амністію».

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що кримінальну справу ві-дносно відповідача ОСОБА_1 закрито з нереабілітуючих підстав (звіль-нено від покарання на підставі акту амністії) на підставі клопотання самого ОСОБА_1

Сума коштів, стягнутих рішенням суду першої інстанції дорівнює заподіяної зло-чинам шкоди (деліктні правовідносини).

Тому доводи апеляційної скарги в частині стягнення майна відповідача, добровіль-ного погашення боргу не мають значення, оскільки стягнення майна боржника, інше по-гашення боргу розглядалось у кредитно-заставних правовідносинах.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розг¬ляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рі¬шення суду першої інста-нції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заяв¬лених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і за-лишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додер-жанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для йо-го скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 вересня 2016 року у відповід-ності до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» відповідачу ОСОБА_1 було відстро-чено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 2, п/п 6 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 110 відсо-тків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року законом передбачено спла-ту судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на рішення суду в певному розмірі виходячи зі ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної зая-ви, іншої заяви і скарги незалежно від оспорюваної суми (підпункти 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Згідно п/п 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції чин-ній на момент подання позовної заяви за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати

Згідно ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 № 4282-VI, мінімальний розмір заробітної плати на 1 січня 2012 року стано-вив 1073,00 грн.

Таким чином підлягає сплаті судовий збір у сумі 3 540,90 грн. (1073*3 = 3 219. 3 219*110%).

Керуючись ст.ст. 303 - 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2013 року залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 3 540 (три тисячі п'ятсот сорок) грн. 90 коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею закон-ної сили.

Судді: