Ухвала суду № 61450985, 21.09.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/6514/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1777/2016

Головуючий в 1 інстанції: Хаустова Т.А.

Доповідач: Никифоряк Л.П.

Категорія 55

_________________

Ухвала

Іменем України

21 вересня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

при секретарі: Ротар Я.Б.

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2016 року ,-

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» /надалі Товариство/ з вимогою про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати /надалі компенсація/ в розмірі 12837 грн. 99 коп., підстави для сплати якої вбачав в порушенні терміну виплати заробітної плати за період з 01 жовтня 2002 року по 19 травня 2016 року та в прирості індексу споживчих цін за цей період.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просив рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вказуючи що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права. Також суд не врахував що компенсація є складовою частиною заробітної плати, та не взяв до уваги що через невиконання рішення суду яким стягнуто заборгованість по заробітній платі з боку Держави Україна протягом тривалого часу порушуються його права.

Заслухавши доповідача, за відсутності сторін, які в письмових заявах наданих суду просили про розгляд справи без їх участі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні підтверджено обставини того, що ОСОБА_1 працював у Товаристві майстром цеху видобутку з 12 серпня 1985 року та на час звільнення 18 вересня 2002 року Товариство не здійснило виплату всіх належних працівнику сум, які було стягнуто рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 16 серпня 2012 року в розмірі 3018,36 грн. Та суд вважав що не підтверджені обставини щодо виплати Товариством вказаних сум заборгованості без урахування компенсації чи щодо відмови Товариства у виплаті такої компенсації.

Також висновки суду першої інстанції зумовлені тим, що позивачем не доведені обставини щодо невиплати працівнику ОСОБА_1 належного йому доходу за певний період часу (відповідні місяці), не підтверджено з якого часу відбулось порушення строків виплати заробітної плати і чи включає зазначена у позові сума заборгованості компенсаційну складову, суми податків та платежів що підлягають утриманню.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права.

Згідно довідки Товариства від 16 травня 2016 року № 0123/232 /а.с. 3/ ОСОБА_1 звільнено з відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» 18 вересня 2002 року і за даними бухгалтерського обліку за працівником рахується заборгованість по заробітній платі в розмірі 3018,36 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2012 року з Товариства на користь позивача стягнуто 3018 грн. 36 коп., також стягнуто на користь працівника моральну шкоду в сумі 1000 грн., та судом встановлені факти наявності заборгованості по заробітній платі саме в зазначеному розмірі, без зазначення за який період ця заборгованість утворилася та із чого вона складається.

Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними /ті самі особи/ і об'єктивними /предмет спору, предмет доказування/ межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини.

Отже підтверджені обставини щодо порушення Товариством строків виплати заробітної плати працівнику ОСОБА_1, оскільки наведені обставини встановлені в рішенні суду яке набрало законної сили.

У зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати провадиться компенсація працівникам втрати її частини відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством /стаття 34 Закону України «Про оплату праці»/.

1 січня 2001року набув чинності Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III /надалі Закон/.

Згідно статті 1 Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу /особи/.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата /грошове забезпечення/ та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць /після утримання податків і обов'язкових платежів/ на індекс інфляції в період невиплати доходу /інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться/ /статті 2, 3 Закону/.

З метою реалізації Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001р. № 159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» /надалі Порядок/.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно пункту 3 Порядку компенсації підлягає заробітна плата (грошове забезпечення) разом із сумою індексації.

При цьому пунктом 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу (заробітної плати) за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

У той же час, позивачем заявлені вимоги про компенсацію сум заборгованості по заробітній платі в розмірі 3018,36грн, стягнених за рішенням суду із змісту якого не зрозуміло за який період така заборгованість виникла, відсутні дані з приводу щомісячного розміру заробітної плати, та щодо сум із яких ця зарплата складається (податків і обов'язкових платежів, і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції).

З огляду на що, суд апеляційної інстанції вважає що запропонований позивачем спосіб вирахування сум компенсації без зазначення сум заборгованості за кожен місяць за який має здійснюватись компенсація, виходячи із припущень самого позивача, не ґрунтується на законі.

Саме рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2012 року що було надане в судове засідання і було предметом дослідження в судовому засіданні, та факти які в ньому встановлені не дають підстав для висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, та наявність обставин з якими чинне законодавство пов'язує можливість нарахування компенсації не підтверджена жодними іншими належними та допустимими доказами.

У відповідності до положень частини 1 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.

Причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі /ч. 2 ст. 60 ЦПК України/.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснив позивачу права та обов'язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню його прав, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак позивач жодних інших доказів в підтвердження своїх заперечень не надав.

Відсутність належних та допустимих доказів про розмір нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за відповідний місяць /після утримання податків і платежів/ унеможливлює розрахунок компенсації та є підставою для відмови у позові через його недоведеність.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зокрема, вони зводяться до перелічення нормативних актів, якими передбачено компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та не містять обґрунтованих заперечень щодо висновку суду про відсутність інформації про розмір заборгованості заробітної плати щомісячно після утримання податків і платежів.

Разом з тим, посилання заявника апеляційної скарги на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №1-18/2013 не є підставою для скасування рішення. Вказаним рішенням у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Однак, компенсації втрати частини заробітної плати підлягають саме суми заробітної плати за умов, визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та відсутні підстави для скасування рішення суду.

Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду від 26 серпня 2016 року відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду від 26 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: