Ухвала суду № 61446432, 19.09.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/1467/14-ц Головуючий у 1-й інст. Моголівець І. А.

Категорія 43 Доповідач Коломієць О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді:Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

при секретарі

судового засідання:ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю майна придбаного за час шлюбу та поділ майна в натурі

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської областівід 22 липня 2016 року

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувсь до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок та допоміжні приміщення до нього, що знаходяться по вул. Гоголя, 11 у м. Коростень. Також просив поділити в натурі між сторонами по ? частині кожному земельну ділянку площею 0,0744 га та житловий будинок за вказаною адресою, які перебувають у їх спільній сумісні власності. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що в період шлюбу, разом з відповідачем за спільні кошти вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по вул. вул. Гоголя, 11 у м. Коростень Житомирської області. Правовстановлюючі документи було оформлено на відповідача. В 2012 року позивачу стало відомо, що шлюб між сторонами було розірвано за рішенням суду в липні 2010 року, проте позовну заяву та копію рішення своєчасно не отримував. На даний час у нього з відповідачем виник спір відносно майна і згоди про добровільний поділ будинку не досягнуто, хоча сторони продовжують у ньому проживати. Вважає, що має право на 1/2 частину будинку, оскільки він придбаний в період шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Коростенського міськрайонного судуЖитомирської областівід 22 липня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок та допоміжні приміщення до нього, що знаходяться по вул. Гоголя, 11 у м. Коростень. Поділено в натурі між сторонами у відповідно до другового варіанту судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2016 року вказаний будинок. Також для ізоляції окремих виділених частин будинку зобов'язано сторони виконати роботи по переплануванню та переобладнанню приміщень. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки в розмірі 22820 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Відповідач ОСОБА_3, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, без проведення належного дослідження всіх доказів у справі та надання їм відповідної оцінки. При цьому зазначає, що суд безпідставно не застосував до даних правовідносин строк позовної давності, оскільки про порушення свого права щодо поділу майна подружжя позивачу було відомо ще в грудні 2010 року, про що свідчать його особисті пояснення надані працівникам міліції з приводу заяви ОСОБА_2 щодо його неналежної поведінки в побуті, які містяться у відмовному матеріалі № 2427 Коростенського ВП ГУ НП України в Житомирський області. Крім того, суд в порушення вимог ЦПК України після початку розгляду справи по суті прийняв без доплати судового збору уточнюючу позовну заяву, якою фактично було змінено підставу та предмет позову. А також без законних на те підстав, вийшов за межі позовних вимог та зобовязав сторони вчинити певні дії по переобладнанню будинку, хоча таких вимог позивач до суду не заявляв.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.11.1999 року по 13.07.2010 року. Від даного шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час перебування у шлюбі, а саме 09 серпня 2001 року, придбали житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0744 га по вул. Гоголя, 11 у м. Коростень.

Дані обставин визнаються та не оспорюються сторонами у справі.

Згідно зіст. 60 СК України(чинного з 1 січня 2004 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення Закону було закріплено й уст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, але був чинний на час набуття сторонами спірного майна.

Відповідно до вимогст.ст. 70, 71 СК Українив разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Вирішуючи питання про поділ будинку, відповіднороз'яснень, що містяться в п.7постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року N 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

При поділі жилого будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також які підсобні будівлі передаються власнику.

Тому, враховуючи досліджені в ході розгляду докази та обставини, які були визнані сторонами,суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про реальний розподіл нерухомого майна між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання даного майна об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача, належності кожному із них по ? частині та його розподілу в натурі за другим варіантом експертизи, навівши відповідні мотиві.

Також правильними є висновки суду про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності виходячи з наступного.

Згідно із ст. 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 72 СК Українидо вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Як зясовано судом, шлюб між сторонами було розірвано 13 липня 2010 року, після чого поділу спільного майна не відбулося. Проте з пояснень позивача вбачається, що він участі у розгляді справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів не приймав, копії позовної заяви не отримував. На прохання відповідача підписав чисті аркуші паперу, на яких потім вона від його імені написала заяви про розгляд справи за його відсутності. Наведені обставин підтверджуються оглянутими в судовому засіданні цивільними справа про розірвання шлюбу та стягнення аліментів та визнавались відповідачем ОСОБА_3

Зі змісту позовної заяви та пояснень позивача наданих під час розгляду справи в суді першої інстанції зясовано, що про порушення свого права власності на частку у спірному будинку позивач дізнався 17 грудня 2012 року, коли він отримав копію рішення суду про розірвання шлюбу. Таким чином, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з грудня 2010 року, не заслуговують на увагу виходячи з наступного. Суд обґрунтовано не прийняв до уваги пояснення відповідача від 02.12.2010 року надані працівникам міліції з приводу заяви ОСОБА_3 щодо його неналежної поведінки в побуті, які містяться у відмовному матеріалі № 2427 Коростенського ВП ГУ НП України в Житомирський області. Ця обставина не свідчить про порушення права власності позивача на частку у спільній сумісній власності подружжя, що могло б бути підставою для відліку позовної давності, оскільки позивачу про рішення суду, яким шлюб було розірвано, на час відібрання пояснень відомо не було і останній продовжував проживати у спірному будинку до жовтня 2014 року.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги в частині порушення на думку відповідача судом норм процесуального права, оскільки позивач в порядку ст. 31 ЦПК України збільшив розмір заявлених позовних вимог про поділ майна подружжя, а не змінив підставу та предмет позову. Також не є виходом суду за межі позовних вимог зобовязання сторін вчинити певні дії по переобладнанню будинку у звязку з його поділом в натурі, оскільки це узгоджується з положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок». Крім того, відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, коли суд першої інстанції повно, всебічно та обєктивно дослідив обставини справи, права і обовязки сторін у даних правовідносинах, зясував характер та суть заявлених позивачем вимог, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам підстави скасування рішення суду відсутні, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської областівід 22 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Судді :