Рішення № 6144343, 15.06.2009, Чистяківський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Торезький міський суд Донецької області)

Справа № 2-1228/09

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 червня 2009 року м. Торез

Торезький міський суд Донецької області у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Анцибор І.Ю.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торезі Донецької області про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно позову, з 1980 року по 2004 рік позивач ОСОБА_2 працював на вугільних підприємствах ДП “Торезантрацит”. Згідно довідки МСЕК від 20.08.2001 року позивачу встановлена ступінь втрати працездатності 15 % з 29.06.2001 року безстроково, з них 10 відсотків по травмі (1981 рік) та 5 % по травмі (1984 рік). З 2004 року позивач страждає хронічним обструктивним бронхітом, легеневою недостатністю, церебральним атеросклерозом, перебуває на диспансерному обліку у терапевта, невропатолога за місцем проживання. Неодноразово знаходився на лікуванні в закладах охорони здоров’я у зв’язку з захворюванням. Згідно виписки Донецької обласної клінічної лікарні професійних захворювань, знаходився на лікуванні з 25.05.2004 року по 03.06.2004 року, згідно висновкам ВЕК від 09.04.2004 року – захворювання професійне, діагноз – хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології другої стадії, легенева недостатність першого – другого ступеня, початковий церебральний атеросклероз. Позивачу протипоказана робота в підземних умовах з пилом, токсичними газами, важка фізична праця. Професією, що сприяла розвитку професійного захворювання, вважати професію ГРОВа. Складний акт розслідування професійного захворювання № 41 від 16 квітня 2004 року, форма П-4. Згідно довідки МСЕК від 08.07.2004 року, група інвалідності третя, причина інвалідності профзахворювання, безстроково, протипоказана важка фізична праця, робота в підземних умовах, контакт з токсичними речовинами. Згідно витягу з акту огляду МСЕК від 08.11.2007 року встановлена ступінь втрати працездатності 65 % з 30 жовтня 2007 року – безстроково, з них 50 відсотків за бронхітом, 10 % по травмі (1981 рік) та 5 % по травмі (1984 рік). Позивав вважає, що у зв’язку з наявними трудовими каліцтвами та професійним захворюванням він має право на відшкодування йому відповідачем моральної шкоди. Наявність моральної шкоди обґрунтовує тим, що він неодноразово знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, до теперішнього часу вимушений постійно звертатися в лікувальні заклади, приймати медикаментозне лікування у зв’язку з профзахворюванням. У позивача поганий сон через постійні задишки, часто з’являється відчуття нестачі повітря, тиск в грудях. Позивач обмежений в активній життєдіяльності, не може вести повноцінне життя. Крім того позивач не має можливості повноцінно забезпечити свою сім’ю, що викликає відчуття провини перед близькими людьми. Через профзахворювання позивач не може влаштуватися за спеціальністю, повинен прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Перенесені моральні страждання позивач оцінює в 25000 гривень. Позивач звернувся до відповідача щодо відшкодування останнім йому моральної шкоди, на що отримав відмову.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 25000 гривень.

Позивач ОСОБА_2, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду, в судове засідання не прибув. Надав суду письмову заяву, за якою підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Просить справу розглянути у його відсутність. За ухвалою суду справу розглянуто за відсутності позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що відповідач здійснює страхові виплати ОСОБА_2 згідно висновку МСЕК від 29.06.1999 року, яким було встановлено 25 % втрати працездатності в зв’язку з трудовими каліцтвами, що сталися при виконанні трудових обов’язків на шахті Киселева 25.12.1984 року та 22.09.1986 року. Оскільки трудові каліцтва з ОСОБА_2 сталися до 01.04.2001 року, питання про право на відшкодування необхідно вирішувати згідно вимог законодавства, що діяло на той час. висновком МСЕК від 08.07.2004 року потерпілому встановлено 40% втрати працездатності в зв’язку з професійним захворюванням, та в сукупності з трудовими каліцтвами 55 % а також потреба в додаткових послугах та витратах на медикаментозне лікування, протипоказана праця в тяжких фізичних умовах, в контакті з пилом, але інші, менш важкі роботи йому не заборонені. Крім того позивач має інші захворювання і знаходиться з приводу них на диспансерному обліку, які відносяться до загальних захворювань – ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз, церебральний атеросклероз, хронічне легеневе серце. Виникає питання в зв’язку з чим потерпілий отримує моральні страждання – в зв’язку з професійним захворюванням або загальними захворюваннями. Згідно Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, яке спричинило втрату працездатності” від 23.09.1999 року № 1105-ХІV зі змінами та доповненнями (далі - Закон), ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не виплачує потерпілому грошову суму за моральну шкоду. На час розгляду справи по суті набрав чинності Закон України від 23.02.2007 року № 717-V яким скасовані статті ЗУ „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання ...”, що передбачали відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3. 08.09.2008 року Конституційний суд визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення підпункту “б” підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ, пункту 1, абзацу третього пункту 5 пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу 1 Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року № 717-V, якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV. Отже, положеннями Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодуванні моральної шкоди за рахунок ОСОБА_3, яке вони мали відповідно до приписів первісної редакції Закону № 1105-ХІV. Проте Конституційний суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. Згідно ч. 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Статтею 1167 ЦК України передбачено - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Професійне захворювання у потерпілого виникло у зв’язку з порушенням вимог з охорони праці і незастосуванням заходів захисту підприємством – роботодавцем. Таким чином відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м. Торезі не є належним відповідачем, відповідачем за позовом про відшкодування моральної шкоди позивачу повинно бути підприємство, яке спричинило шкоду здоров’ю. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено - відшкодування власником моральної шкоди робітнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих стосунків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки позивач отримав професійне захворювання під час виконання професійних обов’язків, то заподіяна йому шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватись роботодавцем, який не створив безпечні умови праці. Наказом Міністерства охорони здоров’я від 22.11.1995р. передбачено, що встановлення факту моральної шкоди віднесено до компетенції МСЕК. Довідка МСЕК про відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, тобто частини втраченого заробітку і не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди. Відповідно до п.п. 3.8 Порядку про встановлення факту моральної шкоди МСЕК враховує, як характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, так і працездатність потерпілого. Наявність акту розслідування професійного захворювання по формі П-4, довідка МСЕК про встановлення ступеню втрати працездатності, трудова книжка не можуть без наявності інших доказів у справі бути достатнім і єдиним підтвердженням заподіяння позивачу моральних страждань. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з’ясуванню підлягає, зокрема, наявність такої шкоди, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань, або витрат немайнового характеру, у якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду і з чого він при цьому виходив. Згідно вищезазначеного кошти для сплати моральної шкоди потерпілому ОСОБА_3 надходити не будуть. ОСОБА_3 ССНВВ не є органом держави, а відповідно ст.ст. 15, 46 Закону України від 23.09.1999 року № 1105 є некомерційною самоврядною організацією, провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну незалежну від будь якої іншої системи фінансування. Дотації згідно Закону України „Про державний бюджет України” не одержує.

В судовому засіданні досліджені надані сторонами письмові докази. На підставі досліджених доказів та пояснень сторін, судом встановлені наступні фактичні обставини:

Згідно копії трудової книжки (а.с. 5-9), позивач ОСОБА_2 починаючи з 21 січня 1980 року по 05 серпня 1981 року, а також з 26 вересня 1983 року по 18 вересня 1995 року працював на шахті „Ім. К.І. Киселева” Торезького виробничого об’єднання по видобутку антрациту „Торезантрацит” на посадах учня по ремонту 1-го розряду на підземних роботах, учня прохідника 5-го розряду на підземних роботах, учня ІНФОРМАЦІЯ_1, гірничого робітника підземного 2-го розряду, учня гірничого робітника очисного вибою 1-го розряду підземного, гірничого робітника очисного вибою 5-го розряду підземного. У період з 02 жовтня 1995 року по 16 серпня 2004 року позивач працював на Відособленому підрозділі “Шахта “Прогрес” Державного підприємства “Торезантрацит” на посадах гірничого робітника очисного вибою підземного 5-го розряду з повним робочим днем під землею, підземного гірничого монтажника 5-го розряду з повним робочим днем під землею. Звільнився позивач з підприємства за власним бажанням 16 серпня 2004 року у зв’язку з виходом на пенсію з посади підземного гірничого робітника очисного вибою п’ятого розряду з повним робочим днем під землею (а.с. 9). Згідно довідок МСЕК (а.с. 40, 43) та копій заяв позивача про здійснення страхових виплат (а.с. 41, 42, 44), в період роботи на Шахті “Ім. К.І. Киселева” у 1986 році та 1986 році позивач отримував трудові каліцтва, за якими йому була встановлена стійка втрата працездатності. Згідно копії акту огляду МСЕК від 29.06.1999 року (а.с. 45), позивачеві було встановлено 15 % втрати професійної працездатності за сукупністю (15 % - каліцтво 1984 року, 5% - каліцтво 1986 року). Згідно висновку лікарсько-експертної комісії Донецької обласної клінічної лікарні професійних захворювань (а.с. 12) та санітарно – гігієнічної характеристики умов труда позивача (а.с. 11), за період роботи на підприємствах вугільної промисловості у позивача виникло хронічне професійне захворювання: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології другої стадії, фаза загострення, легенева недостатність І – ІІ ступеня. За вказаним фактом професійного захворювання було проведено розслідування і 16 червня 2004 року складено акт за формою П-4 (а.с. 16-17). Згідно висновку МСЕК від 08 липня 2004 року позивачу визначено третю групу інвалідності безстроково (а.с. 18) та встановлено стійку втрату 55 % професійної працездатності безстроково (а.с. 46), з яких 40 % - вперше про вказаному професійному захворюванню, 5 % - повторно за трудовим каліцтвом 1984 року, 10 % - повторно за трудовим каліцтвом 1986 року. Згідно копії висновку МСЕК від 08.11.2007 року (а.с. 25), при переогляді позивачеві встановлено стійку втрату 65 % професійної працездатності безстроково (а.с. 46), з яких 50 % - повторно про вказаному професійному захворюванню, 5 % - повторно за трудовим каліцтвом 1984 року, 10 % - повторно за трудовим каліцтвом 1986 року. Сукупність досліджених доказів дає суду підставу зробити висновок про те, що у зв’язку з отриманим на виробництві професійним захворюванням позивач обмежений в здійсненні звичайних побутових функцій, порушено нормальні життєві зв’язки через неможливість продовження активного життя. Для організації свого життя і життя своєї родини позивачу потрібно докладати додаткових зусиль, він вимушений відмовлятися від звичайних занять.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві трудовими каліцтвами, суд враховує, що:

• - право на відшкодування моральної шкоди у потерпілого у зв’язку з каліцтвом, отриманим при виконання трудових обов’язків, виникає з моменту встановлення стійкої втрати працездатності органами МСЕК;

• - згідно п. 1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 1105-ХІV від 23.09.1999 року, цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року;

• - згідно абз. 1 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року, судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Таким чином, суд виходить з того, що стійка втрата працездатності внаслідок трудових каліцтв від 1984 року та 1986 року позивачеві встановлена МСЕК до 01 квітня 2001 року, тобто до того, як на відповідача було покладено обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди завданої працівникові трудовим каліцтвом. За наведених обставин у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням суд враховує наступне:

• - право на відшкодування моральної шкоди у потерпілого у зв’язку з професійним захворюванням виникає з моменту первинного встановлення органами МСЕК стійкої втрати працездатності;

• - відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб;

• - сукупність досліджених в судовому засіданні доказів, що погоджуються між собою, дають суду підставу зробити висновок про те, що у зв’язку з отриманим професійним захворюванням позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що позивач обмежений в здійсненні звичайних побутових функцій, порушено нормальні життєві зв’язки через неможливість, у зв’язку з отриманим каліцтвом, продовження активного життя. Для організації свого життя і життя своєї родини позивачу потрібно докладати додаткових зусиль, позивач вимушений відмовлятися від звичайних занять;

• - згідно ст. 1, 21, 28, 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України покладений обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду, у зв’язку з ушкодженням здоров'я, заподіяним умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на день виплати;

• - відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. № 1-рп/2004, в аспекті конституційного обігу положення ч. 3 ст. 34 Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” необхідно розуміти як визначення порядку, процедури й розмірів відшкодування ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в особливому випадку – лише у випадку відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не виключає обов'язок ОСОБА_3 відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, може забезпечуватися ОСОБА_3 на підставі ст.ст. 1, 5, 6, 13, 21 і ч.3 ст. 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі у випадку тимчасової, стійкої часткової або повної втрати професійної працездатності. Під збитком, що не заподіяв втрати потерпілим професійної працездатності, варто розуміти такий збиток, при якому не втрачається здатність працівника до роботі зі своєї професії (спеціальності) і кваліфікації або по іншої адекватній їй професії (спеціальності);

Суд виходить з того, що вперше стійка втрата професійної працездатності на 40 % внаслідок професійного захворювання позивачеві встановлена 08.07.2004 року і вищевикладені обставини є достатньою підставою для підтвердження наявності у позивача права на відшкодування йому моральної шкоди, завданої стійкою втратою працездатності на 40 відсотків, та обов’язку відповідача здійснити таке відшкодування.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача:

• - на те, що відповідач з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 717-V від 23 лютого 2007 року не здійснює виплати потерпілим грошових сум за моральну шкоду, оскільки право позивача на виплату йому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання на час встановлення йому вперше стійкої втрати працездатності було чинним;

• - на те, що відшкодування ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року згідно внесених п. 44 Розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” змінами до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, оскільки рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”;

• - на те, що особою, відповідальною за завдання шкоди професійним захворюванням позивачеві є підприємство-роботодавець, яке й зобов’язане відшкодувати позивачеві моральну шкоду, оскільки ст. 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р., який набрав чинності з 01.04.2001 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві;

• - на те, що встановлення факту моральної шкоди віднесено до компетенції МСЕК, та на те, що надані позивачем докази не є належними доказами на підтвердження перенесених моральних страждань, оскільки втрата працездатності, встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про заподіяння моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено Обов’язкове ж призначення МСЕК для встановлення факту заподіяння моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів;

Визначаючи розмір грошового відшкодування такої шкоди суд враховує, що позивач просить стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 25000 гривень. Разом з тим з врахуванням:

• - глибини, інтенсивності, характеру, обсягу, тривалості перенесених позивачем моральних страждань, істотності вимушених змін в організації життя позивача;

• - неможливості відновлення порушеного права позивача - стійка втрата професійної працездатності встановлена безстроково, при переогляді в 2007 році процент втрати працездатності збільшено до 50 % і суд за наведених обставин не має підстав для висновку, що стан здоров’я потерпілого може бути відновлений або хоча б частково покращений;

• - основоположних засад розумності, виваженості, справедливості;

суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір грошового відшкодування моральної шкоди є надмірним, і необхідним, справедливим, розумним і достатнім за наведених обставин є розмір грошового відшкодування моральної шкоди в 16000 гривень, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Враховуючи, що відповідача звільнено від сплати судового збору, понесені позивачем витрати з оплати судового збору стягненню з відповідача на користь останнього не підлягають.

З відповідача, згідно ст. 88 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню в повному обсязі понесені останнім судові витрати з оплати інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 37,50 гривень (хоча позивач і звільнений від сплати цих судових витрат, але здійснив оплату).

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 1, 21, 28, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Торезі Донецької області про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання – задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Торезі Донецької області (86600, Донецька обл., м. Торез, пр-т Гагаріна, б. 131/1, код ЄДРПОУ 25967909) на користь ОСОБА_2, який мешкає за адресою: Донецька обл., м. Торез, вул. Львівська, б. 6/6, іпн НОМЕР_1:

- грошове відшкодування заподіяної йому професійним захворюванням моральної шкоди у розмірі 16000 гривень;

- судові витрати з оплати інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 37 гривень 50 копійок;

усього 16037 (шістнадцять тисяч тридцять сім) гривень 50 (п’ятдесят) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання такої заяви.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення надруковане в єдиному примірнику в нарадчій кімнаті суддею Сенчишиним Ф.М.

Суддя Торезького міського суду Ф.М. Сенчишин