Рішення № 6143801, 30.04.2009, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

____________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20Тел. 698-166, факс 77-44-62

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"27" квітня 2009 року Справа №20/48

Суддя Цимбал Нарожна М.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю

“Єдина Торгова Система-Київ”

02090,вул. Сосюри,68, м.Київ-90;

адреса для листування:01030,вул.Б.Мельницького,б.80, оф.18, м.Київ;

до відповідача: Субєкта підприємницької діяльності

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

юридична адреса: АДРЕСА_2;

фактична адреса: 14010, АДРЕСА_1;

предмет спору: про стягнення 312582,98 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Нетреба С.О.-(довіреність б/н від 03.02.3009р.)-представник;

від відповідача: ОСОБА_1,СПД.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Єдина Торгова Система-Київ” (далі Товариство) звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) про стягнення 259955,08грн. боргу з врахуванням курсової різниці, 31314,25грн. пені, 4107,10грн. річних, 17206,55грн. інфляційних за договором купівлі-продажу №71 від 02.10.2007р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі Договору №71 від 02.10.2007р. Товариством передано у власність відповідача хімічну продукцію.

Оскільки відповідач за отриману продукцію розрахувався частково, позивач просить стягнути з відповідача вартість переданої та неоплаченої продукції, що становить 259955,08грн. та нараховану на зазначену суму пеню, інфляційні та річні.

Відповідач відзив на позов не подав, проте в судовому засіданні визнав суму основної заборгованості з врахуванням індексу інфляції та річних в розмірі186000грн. В стягненні іншої суми позову відповідач просить відмовити з врахуванням його тяжкого фінансового становища (виплата кредитів, відсутність замовлень на його продукцію).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 20.03.2009 року розгляд справи призначено на 09.04.2009 року з наступним відкладенням до 27.04.2009 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02.10.2007р. між Товариством та Підприємцем укладено договір №71 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобовязався передати у власність відповідача, а відповідач зобовязується прийняти та оплатити хімічну продукцію.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що передача товару по Договору здійснюється згідно ціни, строків, номенклатурою і в кількості, передбачених специфікаціями до Договору.

Специфікаціями №4 від 05.05.2008р. та №5 від 17.05.2008р. до Договору встановлена кількість, вартість та терміни оплати продукції.

Згідно ч.1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За юридичною природою зазначений договір є договором купівлі-продажу, а тому до нього застосовуються норми глави 54 ЦК України.

На виконання умов Договору, позивачем передано відповідачу хімічну продукцію на суму 241750грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0005056 від 20.05.2008р. на суму 216750грн. і видатковою накладною РН-0017053 від 21.05.2008р. на суму 25500грн. та не заперечується відповідачем.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобовязання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до п.5.2 Договору, оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у строки, обумовлені в Специфікаціях по кожній поставці.

Відповідно до специфікації №4 від 05.05.2008р., оплата за поставлену продукцію на суму 216750грн. здійснюється наступним чином: 10% - передоплата до 08.05.2008р., 30% - по факту відвантаження, 60% на протязі 20 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця.

Відповідач свої зобовязання щодо оплати отриманого товару виконав частково, оплативши отриману продукцію в сумі 71760грн., що підтверджується банківськими виписками:

від 08.05.2008р. на суму 21760грн.,

від 14.07.2008р. на суму 30000грн.,

від 13.10.2008р. на суму 10000грн.,

від 16.10.2008р. на суму 10000грн.

Відповідно до специфікації №5 від 17.05.2008р., оплата за поставлену продукцію на суму 25000грн. здійснюється наступним чином: 100% оплата на протязі 20 календарних днів з дати відвантаження зі складу продавця.

Відповідачем вартість отриманої продукції оплачена не була.

Виходячи з викладеного, господарський суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 170490грн. основного боргу за видатковими накладними №РН-0005056 від 20.05.2008р. і № РН-0017053 від 21.05.2008р. .

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на підставі ст.533ЦК України та додаткової угоди №1 до Договору від 01.12.2008р. вартості товару з врахуванням з курсової різниці (170490грн.(борг по накладним)+89465грн.(курсова різниця) =259955,08грн.) задоволенню не підлягають в частині стягнення 89465,00грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з вказаної норми, необхідною умовою для стягнення боргу з врахуванням курсової різниці є встановлення сторонами у зобовязанні (договорі, тощо) грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Так, відповідно до додаткової угоди №1 від 01.12.2008р., вартість товару, зазначена в специфікаціях до Договору, а також кожен окремий платіж будуть змінені в більшу чи меншу сторону пропорційно змін офіційного курсу Національного банку України по гривні до долару США на день оплати товару.

Ні в зазначеній додатковій угоді, ні в Договорі, ні в специфікаціях сторони не встановили грошовий еквівалент в іноземній валюті, а відтак стягнення основного боргу з урахуванням курсової різниці є безпідставним.

Виходячи з викладеного, господарський суд відмовляє Товариству в стягнені 89465грн. боргу, що фактично є курсовою різницею.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6.1 Договору, у випадку, якщо відповідач затримав оплату з поставлений товар згідно специфікації на певну поставку, то він зобовязаний сплатити пеню в розмірі 0,2% від суми певної поставки за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення неустойки (пені) з відповідача у звязку з несвоєчасною оплатою отриманої продукції в сумі 31314,25грн. за період з 10.06.2008р. по 12.03.2009р.

Враховуючи вимоги ст. 232 ГК України, за перерахунком суду пеня становить 19460,65грн. і підлягає стягненню на користь позивача.

В задоволенні вимог щодо стягнення іншої частини пені слід відмовити.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем заборгованість на момент звернення позивача з позовом до суду погашена не була, позивачем обґрунтовано нараховані інфляційні в сумі 17206,55грн. та річні в сумі 4107,10грн.

Частиною 6 ст. 84 ГПК України передбачено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Згідно ч.5 статті 49 ГПК України, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача держмито в сумі 2143,32грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 80,91грн.

Керуючись ст.49, ст.75, ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; р/р НОМЕР_2 Индекс Банк, Чернігів, МФО 343273, Ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь: Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” (02090, вул. Сосюри,68, м.Київ-90; р/р2600159804 у ВАТ „Райфайзен Банк Аваль, МФО 380805, код ЄДРПОУ 32959643) 170490грн. основного боргу, 22529,03грн. пені, 17206,55грн. інфляційних, 4107,10грн. 3% річних, а всього 214332,68грн., а також 2143,32 грн. державного мита та 80,91 грн. витрат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.П. Цимбал-Нарожна

Повний текст рішення підписано 30 квітня 2009 року.

Суддя М.П. Цимбал-Нарожна

30.04.09