Рішення № 61424920, 15.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.09.16р. Справа № 904/5825/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті", м. Кам'янське Дніпропетровської області

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області

про стягнення 1 413 709,69 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги від 01.07.2016; ордер № 18/000031 від 05.07.2016;

від відповідача: юрисконсульт І категорії ОСОБА_2, довіреність № 18/904 від 03.02.2015.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач), у якому заявило вимоги про стягнення основного боргу у сумі 1 188 437,00 грн та пені у сумі 152 512,61 грн.

Крім того у позовній заяві позивач виклав клопотання про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у сумі 60 000,00 грн.

03.08.2016 позивач подав до суду заяву, у якій зазначив про допущену ним помилку під час написання позовної заяви, а саме у прохальній частині позову не відображена вимога про стягнення 3% річних у сумі 12 760,00 грн, про яку йдеться у тексті самої позовної заяви. Таким чином, позивач просить суд прийняти цю заяву до розгляду та включити 3% річних у сумі 12 760,00 грн до прохальної частини позову.

Перевіривши заяву, суд вважає, що вона не суперечить приписам ст. 22 ГПК України, а тому вона прийнята та врахована при вирішенні спору.

04.08.2016 до суду відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив посилаючись на те, що борг ним сплачений частково на суму 166 734,00 грн, а тому вимога щодо стягнення суми основного боргу у сумі 1 188 437,00 грн є неправомірною. Пеню також відповідач не визнає, оскільки договором нарахування та стягнення штрафних санкцій не передбачено. Що ж стосується адвокатських послуг, то, на думку відповідача, позивач не надав достатніх доказів для його задоволення.

Представник позивача 04.08.2016 подав заяву про часткове погашення відповідачем основного боргу у сумі 166 734,00 грн, а отже до стягнення з останнього заявляє суму основного боргу у розмірі 1 021 703,00 грн. Крім того на підтвердження доказів оплати адвокатських послуг подав до суду платіжне доручення № 702 від 03.08.2016 у сумі 60 000,00 грн.

На підставі ст. 77 ГПКК України у судовому засіданні 04.08.2016 було оголошено перерву до 07.09.2016.

10.08.2016 відповідач подав клопотання про витребування у позивача доказів на підтвердження витрат на оплату адвокатських послуг, а також доповнення до відзиву, у якому просив відмовити у задоволенні пені та витрат на оплату адвокатських послуг за необгрунтованості.

31.08.2016 позивач подав дог суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у сумі 1 021 703,00 грн, пеню у сумі 107 393,77 грн та 3% річних у сумі 17 558,64 грн. Крім того, у цій заяві виклав клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Відповідач 07.09.2016 подав до суду відзив на заяву про зменшення, у якому проти позову заперечив, оскільки заборгованість погасив повністю, з нарахуванням пені не погоджується через відсутність такого зобов'язання у договорі. У підтвердження погашення боргу надав відщповідні платіжні доручення.

В свою чергу позивачем 07.09.2016 до суду подано заяву, у якій він підтверджує повне погашення відповідачем основного боргу та вважає, що провадження у справі в частині стягнення саме суми основного боргу підлягає припиненню.

У судовому засіданні 07.09.2016 було знов оголошено перерву до 12.09.2016.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

09.02.2016 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач, покупець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (далі - позивач, постачальник) було укладено договір № 48/13 про закупівлю товарів (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари, зазначені в п.1.2. договору, а саме паливо рідинне та газ; оливи мастильні (Мазут М-100) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п.3.1. ціна договору, відповідно до Специфікації №1, становить 1180,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 20 % - 993 363,33 грн. Пунктом 5.1. договору передбачено, що поставка товарів здійснюється партіями. Обсяг та кожної партії поставки, майданчик на який буде здійснюватися поставка узгоджується сторонами додатково шляхом підписання додаткових угод до договору.

22.02.2016 сторони уклали Додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої постачальник зобов'язаний поставити покупцю на умовах (склад покупця шахта Інгульська, 27652, с. Неопалимівка, Кіровоградський район, Кіровоградська область) мазут М-100, згідно з ДСТУ 4058:2001, налив у кількості 300 тон, загальною вартістю 1 770 000,00 грн.

Згідно з п.4.2. договору покупець здійснює оплату отриманої партії товарів по факту їх поставки з відстрочкою платежу 10 банківських днів.

Відповідно до п. 6.1.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 1 675 600,00 грн за наступними накладними:

- по видатковій накладній № 359 від 22.02.2016 на суму 162 958,00 грн;

- по видатковій накладній № 360 від 22.02.2016 на суму 146 143,00 грн;

- по видатковій накладній № 361 від 22.06.2016 на суму 178 062,00 грн;

- по видатковій накладній № 374 від 26.02.2016 на суму 166 734,00 грн;

- по видатковій накладній № 451 від 10.03.2016 на суму 178 003,00 грн;

- по видатковій накладній № 452 від 10.03.2016 на суму 163 548,00 грн;

- по видатковій накладній № 453 від 11.03.2016 на суму 179 773,00 грн;

- по видатковій накладній № 454 від 11.03.2016 на суму 154 639,00 грн;

- по видатковій накладній № 464 від 13.03.2016 на суму 177 000,00 грн;

- по видатковій накладній № 465 від 13.03.2016 на суму 168 740,00 грн.

В порушення умов договору відповідач здійснив оплату за поставлений товар лише частково на суму 487 163,00 грн, а отже має місце заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 1 188 437,00 грн, що і стало причиною спору та звернення позивача до суду з цим позовом.

Звертаючись до суду з цим позовом позив заявив до стягнення з відповідача основний борг у сумі 1 188 437,00 грн, 3% річних у сумі 12 760,08 грн та пеню у сумі 152 512,61 грн, однак заявою від 29.08.2016 він зменшив загальний розмір позовних вимог, а отже предметом цього спору є основний борг у сумі 1 021 703,00 грн, 3% річних у сумі 17 558,64 грн та пеню у сумі 107 339,77 грн

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 1 021 703,00 грн.

Так, позивачем доведено той факт, що станом на 14.07.2016 (тобто на момент подання позову) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 1 188 437,00 грн, заявою від 29.08.2016 було зменшено основний борг до суми 1 021 703,00 грн, але дослідження матеріалів справи показало, що відповідачем і цю суму сплачено у добровільному порядку на рахунок позивача, що підтверджується випискою банку станом на 25.08.2016, 30.08.2016 та платіжними дорученнями: № 4361 від 25.08.2016 на суму 179 773,00 грн, № 4362 від 25.08.2016 на суму 152 000,00 грн, № 4363 від 25.08.2016 на суму 168 740,00 грн, № 4358 від 30.08.2016 на суму 154 639,00 грн, № 4360 від 30.08.2016 на суму 163 548,00 грн, № 4359 від 30.08.2016 на суму 178 003,00 грн, № 14042 від 30.08.2016 на суму 25 000,00 грн.

Таким чином, основний борг перед позивачем відповідач погасив повністю, а отже провадження у справі в частині стягнення з останнього боргу в сумі 1 021 703,00 грн слід припинити за відсутністю предмету спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України .

В силу приписів п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за кожен день прострочення виконання зобов'язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов'язань.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені за загальний період з 10.03.2016 по 07.09.2016 за кожною накладною окремо на загальну суму 107 393,77 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1, 4, 6 ст. 231 ГК України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розміру передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З аналізу умов договору щодо відповідальності сторін встановлено, що пунктом 7.2 передбачено: за кожен день прострочення виконання робіт, а також за кожен день прострочення оплати винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі передбаченому ст. 231 ГК України від обсягу невиконаних зобов'язань.

В пункті 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, що у господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які не суперечать (ст. 174 ГК України). Однак, оскільки господарський договір є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або не зазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів, робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості (неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом 3 частини другої ст. 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Отже, враховуючи той факт, що сторонами не визначено розмір пені за невиконання грошових зобов'язань, спеціальні норми щодо відповідальності у спірних правовідносинах відсутні та зважаючи на те, що сплата заборгованості за договором є грошовим зобов'язанням, а нарахування пені з урахуванням ч. 3 ст. 231 ГК України можливе лише за допущення прострочення виконання не грошового зобов'язання, а тому є відсутність правових підстав для стягнення пені у сумі 107 393,77 грн, а відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 10.03.2016 по 07.09.2016 за кожною накладноою окремо, що у загальній сумі складає 17 558,64 грн, які суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, які підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних у сумі 17 558,64 грн; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 021 703,00 грн підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України; в решті позову слід відмовити.

Стосовно витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 60 000, 00 грн, які позивач просить покласти на відповідача, як на особу, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані: договір про надання правової послуги від 01.01.2016 з додатком; ордер серії ДП № 18/000031 від 05.07.2016; платіжне доручення № 702 від 03.08.2016 на суму 60 000,00 грн; копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 17.03.2008 № 1824 на ім'я ОСОБА_1.

Крім того, слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики (схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ протоколом від 12.10.1999 № 6/VІ). Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Дослідження судом змісту наданих позивачем документів показало, що позивачем не надано документів, які б підтвердили вартість наданих адвокатських послуг зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи, свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката саме у розмірі 60 000,00 грн за їх неспіврозмірність та розумну необхідність витрат для цієї справи (аналогічна позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України по справі від 15.08.2013 № 918/182/13, Постанова Вищого господарського суду України від 25.07.2011 № 5002-22/3663.1 -2010(2-23/5545-2009).

Позивачем під час розгляду справи підготовлено та подано не дуже значну кількість документів, справа не є занадто складною, розглянута у передбачений ст. 69 ГПК України строк, тому суд вважає, що вимоги щодо стягнення з відповідача витрат понесених позивачем на отримання адвокатських послуг підлягають задоволенню в частині стягнення 5 000,00 грн, в решті цих витрат слід відмовити та покласти їх на позивача в сумі 55 000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 15 588,92 грн.

Крім того, слід також зазначити, що згідно з п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем при зверненні з цим позовом до суду сплачено за платіжним дорученням № 1406 від 13.07.2016 судовий збір у сумі 21 205,66 грн, тоді як у відсотковому співвідношенні до ціни позову мав складати 20 305,65 грн. Враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом, судовий збір у відсотковому співвідношенні до ціни позову повинен складати 17 199,83 грн. Отже переплата судового збору складає 4 005,83 грн.

Таким чином, клопотання позивача про повернення зайво сплаченої суми судового збору у сумі 4 005,83 грн підлягає задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ст. 80, ст.ст. 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Коммодіті" (Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, буд. 80/1, кв. 24,41,42, ідентифікаційний код 30536344) 3% річних у сумі 17 558,64 грн, витрати на послуги адвоката у сумі 5 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 15 558,92 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 021 703,00 грн припинити.

4. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2016.

Суддя В.Д. Воронько