Постанова № 61417678, 13.09.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа № 914/1536/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіДубник О.П.

суддівМатущака О.І.

ОСОБА_1

при секретаріКострик К.І.

розглянув апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату №8304 від 19.08.2016р. (вх. № 01-05/4138/16 від 23.08.2016р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 09.08.2016 р.

у справі № 914/1536/16 (суддя Гутьєва В.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю( далі ТОВ) Львівгаз збут, м. Львів

до відповідача: Львівського обласного військового комісаріату, м. Львів

про стягнення 27 627,63 грн.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 -представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_3 -представник (довіреність в матеріалах справи).

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у звязку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2016р. призначено розгляд апеляційної скарги на 13.09.2016р. та надано відстрочку апелянту на сплату судового збору в сумі 1515,80 грн до прийняття рішення апеляційним судом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.08.2016 р. у справі №914/1536/16 (суддя Гутьєва В.В.) позовні вимоги ТОВ Львівгаз збут задоволено частково, стягнуто з Львівського обласного військового комісаріату 24 798,28 грн. основного боргу, 340,06 грн. пені, 125,14 грн. 3 % річних, 1 003,94 грн. втрат від інфляції, 1 378,00 грн. судового збору, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд керувався вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), ст.ст. 193, 230, 232 Господарського кодексу України (надалі ГК України) та прийшов до висновку, що відповідач порушив свої зобовязання за укладеним договором №114108ВА9GGB016 від 01.01.2016 р., не здійснивши оплати за спожитий природний газ на суму 24 798,28 грн. за період з січня по квітень 2016 року, а тому позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних та річних за прострочення виконання зобов'язань за договором підлягають задоволенню. Також при прийнятті рішення місцевим господарським судом зменшено розмір пені, що підлягала до задоволення за період з 11.02. по 23.05.16 р., на 80 відсотків.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Львівський обласний військовий комісаріат оскаржив таке в апеляційному порядку в частині задоволених позовних вимог.

Апелянт зазначає, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова здійснює усі платежі за комунальні послуги та енергоносії спожиті Львівським обласним військовим комісаріатом. Також, згідно кошторису Львівського обласного військового комісаріату на 2016 рік кошторисні призначення на оплату комунальних послуг та енергоносіїв відсутні. Зазначає, що акти прийому-передачі природного газу та акти звіряння взаємних розрахунків підписані посадовими особами Камянка-Бузького військового комісаріату, який не є стороною договору, а тому такі докази є неналежними. Просить рішення Господарського суду Львівської області від 09.08.2016 р. у справі №914/1536/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Позивач зазначає, що, оскільки, лише обласні військові комісаріати є юридичними особами які мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах казначейства, договір на постачання природного газу укладався із Львівським обласним військовим комісаріатом для потреб Камянка-Бузького військового комісаріату.Крім цього, позивач звертає увагу, що факт спожитої кількості газу районним комісаріатом відповідач не заперечує.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

Судами встановлено, що 01.01.2016 р. між ТОВ Львівгаз збут (постачальник) та Львівським обласним військовим комісаріатом (споживач) укладено договір № 114108ВА9GGB016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (бюджетних організацій) (надалі Договір), згідно якого постачальник зобовязується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобовязується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (а.с.14-15).

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата природного газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Згідно п. 4.2.3 Договору остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природній газ, по актах приймання - передачі природного газу: № ЗЛВ00003327 від 31.01.2016 р. на суму 9 982,75 грн.; № ЗЛВ 00008677 від 29.02.2016 р. на суму 12 507,30 грн.; № ЗЛВ 00018038 від 31.03.2016 р. на суму 11 321,99 грн. Дані акти підписані представниками позивача та Камянко-Бузького районного військового комісаріату, підписи яких засвідчені відповідними печатками (а.с.16-18).

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків між позивачем та районним комісаріатом за Договором станом на 06.04.2016 р., відповідно до якого відповідачем сплачено позивачу 9000,00 грн. згідно платіжного доручення від 11.02.2016р., а заборгованість відповідача перед позивачем становить 24 798,28 грн (а.с. 40). Відповідач вважає перелічені вище акти неналежними доказами у справі, не заперечуючи при цьому в апеляційній скарзі факту підписання договору на постачання природного газу саме для потреб Камянко-Бузького районного комісаріату.

Відповідно до ч.3 п.3 Положення про військові комісаріати (далі Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.13 р. № 389 районні, міські, обєднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Згідно з п.7 вказаного Положення обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах казначейства, Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 24 798,28 грн. заборгованості, 1 700,27 грн. пені, 125,14 грн. 3 % річних, 1 003,94 грн. втрат від інфляції.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних умов щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Факт виконання умов Договору щодо передання позивачем і прийняття відповідачем природного газу за період з січня по квітень 2016 року на загальну суму 33812,04 грн., часткова оплата спожитого природного газу підтверджується наявними у матеріалах справи вище переліченими доказами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 4.2.3 Договору).

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив свої зобовязання за укладеним договором № 114108ВА9GGB016 від 01.01.2016 р., внаслідок чого виникла заборгованість на суму 24 798,28 грн.

У відповідності до вимог ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У звязку з несплатою 24 798,28 грн. заборгованості за поставлений природній газ, на підставі норм чинного законодавства та відповідно до умов договору позивачем нараховано відповідачу 1 700,27 грн. пені, 125,14 грн. 3 % річних, 1 003,94 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до п. 6.2.1 договору № 114108ВА9GGB016 від 01.01.2016 р. у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір пені за період з 11.02.2016р. по 23.05.2016р. становить 1 700,27 грн.

Відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про зменшення розміру пені на 90%, яка підлягає стягненню з Львівського обласного військового комісаріату у звязку з відсутністю бюджетних призначень на оплату комунальних послуг та енергоносіїв. До вказаного клопотання відповідачем долучено план асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету на 2016 рік Львівського обласного військового комісаріату та кошторис Львівського обласного військового комісаріату на 2016 р., з якого вбачається відсутність кошторисних призначень на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Таким чином, майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

З огляду на те, що порушення зобовязання відповідачем виникло через відсутність кошторисних призначень на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, враховуючи майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 80%. В цій частині судове рішення не оскаржується позивачем.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України зазначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір 3% річних за період з 11.02.2016р. по 23.05.2016р. становить 125,14 грн., інфляційні втрати 1 003,94 грн. за період з січня по березень 2016р.

Перевіривши правильність здійсненого розрахунку, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 125,14 грн. 3 % річних, 1 003,94 грн. втрат від інфляції.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 24 798,28 грн. основного боргу, 340,06 грн. пені, 125,14 грн. 3 % річних, 1 003,94 грн. втрат від інфляції та відмову в решті позовних вимог.

У апеляційні скарзі скаржник зазначає, що згідно кошторису Львівського обласного військового комісаріату на 2016 рік кошторисні призначення на оплату комунальних послуг та енергоносіїв відсутні. Однак дані доводи не є обґрунтованими, оскільки згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеними аналізом матеріалів справи та нормами матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції задоволив клопотання Львівського обласного військового комісаріату і ухвалою від 26.08.2016р. надав йому відстрочку по сплаті судового збору до прийняття рішення по справі, однак доказів його сплати до суду так і не подано. Відтак, до спеціального фонду Державного бюджету України на користь (банк: ГУДКCУ у Львівській області; МФО: 825014; отримувач: УДКСУ Личаківського району м. Львова; код ЄДРПОУ: 38007620; рахунок: 31216206782006) з Львівського обласного військового комісаріату (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 25; код ЄДОПОУ 08412340) слід стягнути 1515,80 грн. судового збору на підставі ст. 49 ГПК України, п.п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції Закону від 22.05.2015р. № 484-VIII.

Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 09.08.2016 р. у цій справі без змін.

2. Стягнути з Львівського обласного військового комісаріату (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 25; код ЄДОПОУ 08412340) в доход Державного бюджету України (банк: ГУДКCУ у Львівській області; МФО: 825014; отримувач: УДКСУ Личаківського району м. Львова; код ЄДРПОУ: 38007620; рахунок: 31216206782006) 1515,80 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.

3. Місцевому господарському суду видати наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.09.2016р.

Головуючий суддяДубник О.П.

СуддяМатущак О.І.

СуддяСкрипчук О.С.