Рішення № 61416615, 13.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

13 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Семенюк Т.А., Рейнарт І.М.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року,

встановила:

28.10.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив скасувати наказ начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) №219 від 05 серпня 2015 року про його звільнення з роботи відповідно до п. 3 ст.40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку; поновити його на посаді провідного інженера відділу взаємодії (з волонтерами) Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) з 05 серпня 2015 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 серпня 2015 року по день ухвалення рішення у сумі 6 217 грн.98 коп.; відшкодувати моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Незаконність свого звільнення з роботи обґрунтовував упередженим ставленням до нього відповідача та тією обставиною, що його відсутність на робочому місці за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 55/2, каб.№200 Департаменту державних закупівель Міністерства оборони України була в основному обумовлена як перебуванням у службових справах у Центрі забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, так і подальшим його пересуванням з цієї адреси до адреси робочого місця по проспекту Перемоги, 55/2, каб.200.

Внаслідок незаконного звільнення відповідач поставив його в принизливе становище, заплямував його ім'я та соціальний статус перед працівниками Центру, де він працює з 2014 року, завдав шкоди його здоров'ю.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску звернення до суду за вирішенням трудового спору посилався на ту обставину, що він звертався з аналогічним позовом до суду, який ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року було йому повернуто.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неповне дослідження наданих доказів, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зазначив, що позивач не порушував правила трудового розпорядку.

Покази свідка ОСОБА_3 суперечать акту адміністративного розслідування від 17 липня 2015 року.

При складанні протоколу засідання президії об'єднаного комітету профспілки №1 працівників апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України було вказано про відсутність позивача на робочому місці з 17 по 19 червня 2015 року з неповажної причини, проте у вказані дні він перебував на лікарняному, про що відзвітував в бухгалтерію Центру.

Крім цього, дисциплінарне стягнення було застосовано відповідачем з пропуском встановленого законом строку.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представники Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України Никифорук І.Р., Сорока А.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20 листопада 2014 року №304 ОСОБА_1 з 20.11.2014 р. прийнято на роботу провідним інженером відділу взаємодії (з волонтерами) (а.с.17 т.1).

Відповідно до наказу начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) № 219 від 05 серпня 2015 року ОСОБА_1, провідного інженера відділу взаємодії (з волонтерами), за згодою президії об'єднаного комітету профспілки №1 працівників апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, 05 серпня 2015 року звільнено з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності існування поважних причин відсутності позивача на робочому місці 16 червня 2015 року, тієї обставини, що до звільнення з роботи до позивача неодноразово застосовувались заходи дисциплінарного впливу, які останнім оскаржено не було. Відповідачем було дотримано строк застосування дисциплінарного стягнення, який необхідно обраховувати з моменту встановлення вини працівника за наслідками адміністративного розслідування.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою права, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Як убачається з копії наказу від 05 серпня 2015 року, позивача звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Підставами для звільнення визначено : наказ начальника Центру ( з адміністративно-господарської діяльності) від 24.07.2015 р. №400 «Про результати адміністративного розслідування по факту систематичного невиконання своїх функціональних обов'язків працівником Збройних Сил України ОСОБА_1.»; витяг з протоколу засідання президії ОКП №1 працівників апарату МО України та ГШ ЗС України від 05.08.2015 року №44 (а.с.18 т.1).

Як вбачається зі змісту наказу начальника Центру ( з адміністративно-господарської діяльності) від 24.07.2015 р. №400, за результатами адміністративного розслідування встановлено, що з доповідної записки начальника відділу взаємодії (з волонтерами) Центру Збройних Сил України ОСОБА_6 стало відомо про факти систематичного неналежного виконання обов'язків, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а також відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_6 було надано акт про відсутність працівника на робочому місці, завдання №1-4 та звіти про їх виконання, пояснення ОСОБА_1 з приводу його відсутності 16 червня 2015 року з 9.30 год. до 12.30 год. З пояснень ОСОБА_1 стало відомо, що о 9.30 год. 16 червня 2015 року, після надання пояснень в Центрі в межах адміністративного розслідування, він отримав інформацію від волонтерів 28-ї бригади стосовно невиплати грошового утримання бійцю бригади та вирішив з'ясувати обставини даної ситуації та приблизно о 10.30 год. поїхав додому у зв'язку з розірванням сорочки для заміни. Своїми діями ОСОБА_1 завчасно не повідомив начальника відділу про намір з'ясувати обставини невиплати грошового утримання бійцю 28-ї бригади та не отримав від нього дозволу. Крім того, про факт розірвання сорочки та необхідності її заміни вдома начальник відділу дізналася після дзвінка ОСОБА_1, що свідчить про те, що даний працівник не вважає за потрібне взагалі повідомляти та узгоджувати з начальником свої дії, зневажливо ставиться до виконання своїх обов'язків та порушує трудову дисципліну. В ході розслідування було встановлено, що подібні порушення трудової дисципліни є систематичними, за аналогічні порушення до ОСОБА_1 були застосовані заходи дисциплінарного впливу відповідно до наказів начальника Центру від 15 травня 2015 №226 та від 30 червня 2015 року №359 (а.с.46 т.1).

У даному випадку відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, не врахував положення ч.3 ст.149 КЗпП України, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», усправах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Судом першої встановлено, що позивача було звільнено з роботи за те, що він був відсутній на робочому місці 16 червня 2015 року з 9.30 год. до 12.30 год. При цьому йому було поставлено виконати в цей день чотири завдання, які фактично виконано не було, оскільки у звітах про виконану роботу позивач виклав власні бачення поставлених завдань, а окремі з них виконав невчасно.

При цьому судом не встановлено, що саме не було виконано працівником з поставлених завдань, а також чи могла бути відсутність працівника на робочому місці з огляду на надані ним пояснення бути підставою для розірвання трудового договору.

В суді апеляційної інстанції представниками відповідача також не надано пояснень, у чому конкретно виявилось порушення, що стало підставою для розірвання трудового договору.

Представник відповідача НикифорукІ.Р. надав пояснення, що за час роботи ОСОБА_1 зарекомендував себе з негативної сторони, неналежно виконував службові обов'язки, а також були випадки відсутності на робочому місті без поважних причин ( перебування працівника на території підприємства, але не на робочому місці, а також відсутність на робочому місці до трьох годин), за що на провідного інженера відділу взаємодії ( з волонтерами ) ОСОБА_1 було накладено два дисциплінарних стягнення у виді догани, які ним оскаржені не були.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивача було звільнено з роботи 05 серпня 2015 року за проступок, вчинений ним 16 червня 2015 року.

Судом першої інстанції зроблено правильний висновок в тій частині, що ст.148 КЗпП України передбачає обчислення місячного терміну для застосування стягнення з дня виявлення не факту (події), а саме проступку.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що дисциплінарне стягнення було застосовано у визначений законом строк.

Як вбачається з матеріалів справи, факт (подію) та працівника, який порушив трудові обов'язки, було виявлено 16 червня 2015 року. При цьому доповідна записка керівника про виявлений факт порушення надійшла до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України 24.06.2015 р.

Як вбачається з Акту адміністративного розслідування по факту систематичного невиконання своїх трудових обов'язків працівником ОСОБА_1 від 17.07.2015 р., в процесі розслідування було досліджено копії сторінок журналу обліку поставлень завдань, табель обліку робочого часу працівників відділу за червень 2015 року, завдання працівнику ОСОБА_1 від 16.06.2015 р. №1,2,3,4 на 4 аркушах, акт №4 про відсутність працівника на робочому місці, службова характеристика на ОСОБА_1, а також відібрані пояснення від працівників ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а.с.110 -115 т.1)

При цьому відповідач не довів, що з моменту виявлення факту ( події) та працівника, який порушив трудові обов'язки - 16.06.2015 р., проступок в діях цього працівника можливо було виявити лише 17.07.2015 р., а застосувати дисциплінарне стягнення не раніше 05.08.2015 року.

З огляду на допущені порушення при застосуванні такого крайнього заходу дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи, недоведеності шкідливих наслідків та їх причинного зв'язку з порушенням, якого припустився працівник, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача з роботи не можна вважати таким, що вчинено у відповідності до вимог трудового законодавства України.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує також інші докази, що характеризують попередню роботу позивача.

Так, 27 березня 2015 року провідний інженер відділу взаємодії ( з волонтерами) ОСОБА_1 був нагороджений грамотою за вагомий особистий внесок у формування довіри громадськості до Збройних Сил України та ефективну взаємодію зі структурними підрозділами Генерального штабу збройних Сил України щодо викорінення такого ганебного явища, як корупція (а.с. 50 т.1).

09 травня 2015 року ОСОБА_1 було нагороджено грамотою за активну підтримку Збройних Сил України, проявлену ініціативу у організації матеріально-технічного забезпечення (а.с.49 т.1)

Крім цього, Міністром оборони України генерал-полковником ОСОБА_9 ОСОБА_1 висловлена подяка за вагомий особистий вклад в організацію надання матеріально-технічної допомоги особовому складу військових частин і підрозділів Збройних Сил України, підтримання бойового духу захисників державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання службового обв'язку та з нагоди Міжнародного дня волонтерів ( а.с.51 т.1).

З огляду на ту обставину, що позивач у визначений законом строк звертався до суду з позовом про поновлення на роботі, проте, останній було необґрунтовано повернуто, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску такого строку та необхідність його поновлення.

Чинним законодавством України, яким регулюються трудові правовідносини, визначено, що видача та скасування наказів відноситься виключно до компетенції власника або уповноваженого ним органу, а до повноважень суду належить перевірка їх законності.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про скасування наказу про звільнення задоволенню не підлягають, а порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом його поновлення на посаді, яку він займав на момент звільнення.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При визначенні розміру заробітної плати позивача суд враховує надану відповідачем довідку від 13.09.2016 р. №292/3613, відповідно до якої денна середня заробітна плата позивача становить 121,41 грн.

За період з 06.08.2015 р. по 13.09.2016 р. кількість днів вимушеного прогулу становить 276 днів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі в розмірі 33 509,16 грн. (сума вказана без вирахування обов'язкових платежів та податків), виходячи з такого розрахунку : (121,41 грн. х 276 днів).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи ту обставину, що внаслідок необґрунтованого звільнення позивач зазнав моральних втрат у вигляді моральних страждань, а також тривалість таких страждань, виходячи з принципу розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 046,24 грн. (487,20 грн. + 487,20 грн. +1071,84 грн.) та на користь позивача - 1023,12 грн. ( 487,20 грн. +535,92 грн.).

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

Вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу взаємодії (з волонтерами) Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (по строковій частині) з 06 серпня 2015 року.

Стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня 2015 року по 13 вересня 2016 року в розмірі 33 509,16 грн. (сума вказана без вирахування обов'язкових платежів та податків) та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу збройних Сил України в дохід держави 2 046,24 грн. судового збору.

Стягнути з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу збройних Сил України на користь ОСОБА_1 1023,12 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/10067/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шереметьєва Л.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.