Ухвала суду № 61416247, 14.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/727/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

14 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Загороднюка А.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника відповідача - Данильченка Віталія Вікторовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи: Міністерство юстиції України, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання дій і бездіяльності неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

17 травня 2016 року позивач, ОСОБА_4, звернувся з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії, а саме:

- визнати дії і бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо відмови у відкриті виконавчого провадження і виконання постанови суду у адміністративній справі та у відсутності контролю за своєчасністю вчинення державним виконавцем виконавчих дій - неправомірними;

- постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28.04.2016 року №50963031- скасувати, як незаконну та зобов'язати відповідача прийняти виконавчий документ та забезпечити дійовий контроль за виконанням судового рішення про що інформувати суд і мене в місячний строк.

- стягнути з відповідача моральну шкоду та понесені судові витрати в розмірі 100 000 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року задоволено клопотання позивача про відкладення позову в частині стягнення моральної шкоди та судових витрат, в цій частині адміністративний позов залишено без розгляду.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.04.2016р. №50963031; зобов'язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вирішити питання про прийняття виконавчого листа №802/3745/15-а, виданого 12.04.2016р. до виконання, в порядку встановленому ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", за умови подання ОСОБА_3 виконавчого листа до примусового виконання; в іншій частині позову відмовити.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалене рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

13 вересня 2016 року надійшла заява від позивача, в якій він просив розгляд справи проводити за його відсутності, а також заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.

Під час судового засідання представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив суд задовольнити її, з тих підстав, що постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50963031 з виконання виконавчого листа №802/3745/15-а виданого 12.04.2016 року Вінницьким апеляційним адміністративним судом, було винесено державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В. на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України "Про виконавче провадження", "Про державну виконавчу службу", а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень. Відтак, Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не допускалась неправомірні дії , бездіяльність, а рішення приймались відповідно до законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.07.2016 року - без змін, виходячи з наступного.

27.01.2016 року у справі №802/3745/15-а за позовом ОСОБА_3 до Відділу ДВС Печерського РУЮ у м. Києві, Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою позов задоволено частково.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2016 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

12.04.2016 року Вінницьким апеляційним адміністративним судом, з метою звернення вказаного вище судового рішення до примусового виконання, видано виконавчий лист у даній справі.

26.04.2016 року позивач звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження та подав виконавчий лист.

28.04.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50963031 щодо виконання виконавчого листа №802/3745/15-а.

Відповідач відмовив у відкриті виконавчого провадження на підставі того, що у виконавчому листі, пред'явленому до виконання, не встановлено порядок виконання рішення, а саме: не визначено перелік заходів, які необхідно здійснити, норми законодавства, що належить врахувати про здійсненні контролю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що посилання державного виконавця на те, що у виконавчому документі не встановлено порядок виконання рішення не є тією обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження, оскільки державний виконавець в оскаржуваній постанові не зазначив жодну норму, яка виклює здійснення виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За приписами статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Водночас статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, до яких належать:

1) пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Так, в оскаржуваній постанові державний виконавець посилається на п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", тобто наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, а саме у виконавчому документі не встановлено порядок виконання рішення, а саме: не визначено перелік заходів, які необхідно здійснити, норми законодавства, що належить врахувати при здійсненні контролю, як на підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначена державним виконавцем підстава відмови у відкритті виконавчого провадження, не підтверджується жодною нормою національного законодавства.

Разом з тим, згідно частин 1 та 2 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення. У разі якщо зміст виконавчого документа є незрозумілим, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення змісту цього документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Закон України "Про виконавче провадження" не може містити порядок (опис) виконання всіх можливих заходів примусового виконання рішень, які може містити судове рішення, однак державний виконавець не позбавлений можливості звернутися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням резолютивної частини рішення або за встановленням або зміною способу і порядку виконання рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В. від 28.04.2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50963031 щодо виконання виконавчого листа №802/3745/15-а, виданого Вінницьким апеляційним адміністративним судом 12.04.2016 року, є протиправною і підлягає скасуванню.

Колегія суддів також зазначає, що апелянтом жодним чином не доведено та не вказано на наявність обгрунтованих підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження. Доводи стосовно того, що у виконавчому документі чітко не зазначено ту частину судового рішення, яку необхідно виконати боржнику та що рішення суду не містить заходів примусового виконання, а тому відсутні підстави для здійснення виконавчого провадження, критично оцінюються колегією суддів, так як не відповідають вимогам закону, та порушують законне право позивача на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Як вбачається зі змісту виконавчого листа боржником у виконавчому провадженні зазначено Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а згідно резолютивної частини судового рішення саме цього боржнка зобов"язано здійснити заходи спрямовані на здійснення контролю виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року у справі "ОСОБА_3 та інші проти України " в частині, яка на день ухвалення цього судового рішення залишається невиконаною.

З урахуванням вищевикладеного судом перршої інстанції зроблено правильний висновок щодо Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вирішити питання про прийнят-атя виконавчого листа №802/727/15-а, виданого 12.04.2016 року до виконання в порядку встановленому ст.25 Закону України "Про виконавче провадження".

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржувалось.

Відповідно до- частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Як вбачається зі змісту виконавчого листа боржником у виконавчому провадженні зазначено Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а згідно резолютивної частини судового рішення саме цього боржника зобов'язано здійснити заходи спрямовані на здійснення контролю виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 року у справі "ОСОБА_3 та інші проти України" в частині, яка на день ухвалення цього судового рішення залишається невиконаною.

З урахуванням вищевикладеного судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо зобов'язання Департаменту ДВС Міністерства юстиції України вирішити питання про прийняття виконавчого листа №802/3745/15-а, виданого 12.04.2016 року до виконання а порядку встановленому ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження"

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржувалось.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 вересня 2016 року.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Загороднюк А.Г.