Ухвала суду № 61415930, 15.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 р. Справа № 876/4065/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірною бездіяльності, скасування постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 21.04.2016 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у неповідомленні ОСОБА_1 про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50788015 від 12.04.2016 року в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку та скасувати постанову відповідача від 12.04.2016 року ВП №50788015 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.04.2016 року ВП №50788015 про відмову у відкритті виконавчого провадження. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуваною постановою суду першої інстанції порушено основні принципи адміністративного судочинства, передбачені ст. 129 Конституції України, ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме в документі не зазначено ідентифікаційний код стягувача. Вважає, що державний виконавець діяв у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги заперечила та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №813/7679/14 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області звернено до негайного виконання.

29.03.2016 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №813/7679/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року.

30.03.2016 року позивачем направлено на адресу начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищезгаданого виконавчого листа №813/7679/14 від 29.03.2016 року.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О.О. 12.04.2016 року на підставі пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №813/7679/14, у зв'язку з тим, що виконавчий лист не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: в документі не зазначено ідентифікаційний код стягувача.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера стягувача не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження. Разом з тим, оскільки державним виконавцем, хоча і з порушенням встановлених Законом строків, але надіслано позивачу оскаржувану постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12.04.2016 року, то немає підстав вважати такі дії відповідача бездіяльністю.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є вірним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 257 ч. 2, 4 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 258 ч. 1 КАС України, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист.

Таким чином судове рішення в адміністративній справі, що набрало законної сили підлягає примусовому виконанню на підставі виконавчого листа в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999 року (далі-Інструкція №512).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статей 6, 11 цього «Про виконавче провадження», п. 2.1. Інструкції №512, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 17 частиною 2 пунктом 1 вказаного Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ст. 19 «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно зі ст. 25 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Вимоги до змісту виконавчого листа встановлені ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у пункті 3 якої передбачено, що у виконавчому листі, серед іншого, зазначається індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Аналіз вищенаведеної норми закону дає підстави вважати, що зазначення індивідуального ідентифікаційного номера стягувача у виконавчому документі не є його обов'язковим реквізитом.

Судом першої інстанції було встановлено, що державний виконавець, як на підставу відмови у відкритті виконавчого провадження, посилається на те, що виконавчий лист не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в документі не зазначено ідентифікаційний код стягувача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконавчий лист №813/7679/14, виданий 29 березня 2016 року Львівським окружним адміністративним судом, відповідає вимогам, що встановлені статтями 17 та 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Ним вірно враховано, що форма виконавчого документа відповідає вимогам додатку №15 до Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 року №174. Відтак, якщо в адміністративній справі відсутня інформація про ідентифікаційні коди сторін, суд не може зазначити ці відомості у виконавчому листі, тому вищенаведені підстави відмови у відкритті виконавчого провадження є помилковими.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, проте такі відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера стягувача не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.06.2014 року (справа №6-62цс14) та від 21.05.2014 року (справа №6-45цс14), яка у відповідності до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою до застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами ст. 18 цього Закону.

Колегія суддів враховує, що такого роз'яснення оскаржувана постанова від 12.04.2016 року ВП №50788015 також не містить.

У відповідності до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Вказана норма кореспондується з положенням п. 2.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 року №2274/5, згідно якого вихідна кореспонденція відправляється через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа).

Згідно копії конверту, в якому була надіслана оскаржувана постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12.04.2016 року ВП №50788015 та витягу з реєстру поштових відправлень, (наявними в матеріалах справи), то така скерована на адресу позивача 20.04.2016 року, тобто з порушенням встановленого законом строку.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що державним виконавцем хоча і порушено встановлений законом строк надсилання оскаржуваної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12.04.2016 року, проте такі дії відповідача не слід вважати бездіяльністю, оскільки така була все таки надіслана.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Тобто, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб'єкта владних повноважень будь-яких дій.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, яка полягає у неповідомленні позивача про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №50788015 від 12.04.2016 року належним чином в установленому Законом України «Про виконавче провадження» є необгрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст., 160 ч. 3, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року у справі №813/1374/16- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 20.09.2016 року.