Постанова № 61415864, 15.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/676/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Літвіної Н.М.

Суддів Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

при секретарі Рафальській І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, в.о. Генерального прокурора України Говди Романа Михайловича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в.о. Генерального прокурора України Говди Р.М. про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу №251-ц від 02 березня 2016 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам законодавства, оскільки не зважаючи на деклароване скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України, на вакантні посади прокурорів упродовж зазначеного періоду призначені особи не з числа прокурорів Генеральної прокуратури України, серед яких є також і прокурори ліквідованих з 15 грудня 2015 року районних прокуратур, які за результатами об'єктивного комп'ютерного оцінювання професійних і загальних знань показали низький рівень кваліфікації або взагалі відмовились взяти участь в конкурсі, тому не могли претендувати на заміщення посад прокурорів у створених місцевих прокуратурах.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України №251-ц від 02 березня 2016 року.

Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2016 року по 29 квітня 2016 року у сумі 36 266,80 грн. (тридцять шість тисяч двісті шістдесят шість грн. 80 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 18 133,34 грн. (вісімнадцять тисяч сто тридцять три грн. 34 коп.) допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ОСОБА_5 та відповідач - Генеральна прокуратура України подали апеляційні скарги.

У поданій позивачем апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на здійснені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати в частині відмови в поновленні позивача на роботі та стягнення компенсації за виконання менш оплачуваної роботи за період з 29 квітня 2016 року.

В свою чергу, у апеляційній скарзі Генеральна прокуратура України, посилаючись на порушення норм права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України належить залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням ст. ст. 36, 42, 43 КЗпП України, оскільки Генеральною прокуратурою України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі. Крім того, позивачу не пропонувались інші вакантні посади, кількість яких оновлювалась у зв'язку із внесенням змін до наказів Генеральної прокуратури України №55шц та №56шц від 16 липня 2015 року.

Колегія суддів погоджується з даним висновком, однак вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відмови позивачу в поновленні на посаді, враховуючи наступне.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до вимог п. 3, 5 ч. 1 ст. 9 та п.п. 4 п. 5-1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» Генеральною прокуратурою України видано наказ №251-ц від 02 березня 2016 року, яким старшого радника юстиції ОСОБА_3 звільнено з посади начальника організаційно-методичного відділу управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України та посади прокурора у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, підставою для прийняття наказу про звільнення позивача зазначено накази Генерального прокурора України від 16 липня 2015 року №№55 шц, 56 шц.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII наказами Генерального прокурора України від 16 липня 2015 року №55 шц та №56 шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

Відповідно до нового штатного розпису, посаду начальника організаційно-методичного відділу управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, скорочено.

24 грудня 2015 року ОСОБА_3 видано попередження про вивільнення №11/1-2600вих-15 про звільнення з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з 24 лютого 2016 року. Зазначене попередження про вивільнення позивач отримав 24 грудня 2015 року.

В додаток до вказаного попередження надано список запропонованих вакантних посад на 2 арк.

24 грудня 2015 року ОСОБА_3 подав до Генеральної прокуратури України заяви про те, що він не заперечує проти переведення його на посади:

- начальника відділу зв'язків із громадськістю, засобами масової інформації та підготовки інформаційних матеріалів управління зв'язків із громадськістю та засобами масової інформації;

- заступника начальника відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи управління реформ та забезпечення якості роботи;

- заступника начальника відділу аналізу та розробки стандартів та розробки стандартів роботи управління реформ та забезпечення якості роботи.

25 листопада 2015 року листом №11/1-8556вн. надіслано начальнику управління зв'язків із громадськістю та засобами масової інформації направлено для погодження заяву ОСОБА_3

За результатами опрацювання наданих матеріалів листом №24/1-731вн. від 28 грудня 2015 року повідомлено, що оскільки ОСОБА_3 не має практичного досвіду роботи на цьому напрямі, напрацьованих зв'язків із представниками ЗМІ та громадськими організаціями, не володіє специфікою інформаційної роботи, призначення ОСОБА_3 на посаду начальника відділу зв'язків із громадськістю, засобами масової інформації та підготовки інформаційних матеріалів є неможливе.

За наслідками опрацювання управлінням реформ та забезпечення якості роботи листа щодо погодження призначення на вакантні посади у відділ аналізу та розробки стандартів та розробки стандартів роботи та у відділ впровадження, контролю та забезпечення якості роботи управлінням реформ та забезпечення якості роботи ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, листом №28-649вн-15 від 29 грудня 2015 року повідомлено, що узгодження кандидатів для призначення на вакантні посади в управління реформ та забезпечення якості роботи відбудеться за результатами проведення співбесіди кандидатів у заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області ОСОБА_10

Вказаним листом повідомлено, що для заповнення вакантних посад в управлінні заплановано співбесіди із кандидатами, які відбудуться 26 січня 2015 року, у зв'язку з чим на даний час погодження заяв кандидатів на вакантні посади є передчасними.

При цьому, Департамент кадрової роботи Генеральної прокуратури України зобов'язано повідомити вказаних в листі осіб, про дату проведення співбесіди.

Однак, з наявного в матеріалах справи листа вбачається відсутність на ньому підпису позивача, як доказу повідомлення про дату проведення співбесіди.

Крім того, відповідачем не надано до суду інших доказів належного повідомлення позивача про дату проведення співбесіди.

З наявних в матеріалах справи довідок від 19 січня 2016 року неможливо встановити за яким саме номером телефону здійснювались працівниками прокуратури телефонні дзвінки та чи належать вони позивачу.

Листом №28-159вн-16 від 05 лютого 2016 року заступник Генерального прокурора України -прокурора Одеської області повідомив, що ОСОБА_3 для проходження співбесіди не з'явився, а за результатами співбесід жоден із вказаних кандидатів не був рекомендований для призначення на посади в управлінні реформ та забезпечення якості роботи.

Також з матеріалів справи встановлено, що 04 січня 2016 позивач подав до Генеральної прокуратури України заяву про переведення згідно п. 1 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про прокуратуру» на будь-яку із вакантних посад: керівника підрозділу Генеральної прокуратури України, заступника керівника підрозділу Генеральної прокуратури України, керівника регіональної прокуратури, першого заступника керівника регіональної прокуратури, заступника керівника регіональної прокуратури, керівника місцевої прокуратури.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац 2 п. 19 Постанови Пленуму).

Згідно абзацу першого пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Генеральною прокуратурою України на запит позивача повідомлено, що у період з 16 липня 2015 року по 02 березня 2016 року до Генеральної прокуратури України, у тому числі на адміністративні посади та посади, на які призначення здійснюється Генеральним прокурором України, призначались особи не з числа прокурорів Генеральної прокуратури України, а також особи не з числа прокурорів органів прокуратури України при наявності відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» стажу роботи на посаді прокурора не менше п'яти років.

Також поінформовано, що призначення прокурорських працівників у Генеральній прокуратурі України здійснювалось за їх заявами. Погодженими із керівником та відповідним заступником Генерального прокурора України, які визначали їх професійні якості, рівень кваліфікації і продуктивності праці. Вказаний порядок призначення на посади визначено Порядком підготовки матеріалів для призначення працівників на посади, які входять до номенклатури Генерального прокурора України та які погоджуються з Генеральною прокуратурою України від 17 вересня 2014 року №100.

На запит суду першої інстанції відповідачем надано інформацію, що у період з 24 грудня 2015 року по 02 березня 2016 року до центрального апарату Генеральної прокуратури України передано 2 працівників, які до призначення перебували на ліквідованих посадах прокурорів районів та 2 працівників, які перебували на посадах першого заступника керівника місцевої прокуратури та прокурора місцевої прокуратури за результатами відповідних конкурсів.

З огляду на зазначені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність звільнення позивача з посади, оскільки Генеральною прокуратурою України не було виконано свого обов'язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі. Звільнення відбулося з порушенням ст.ст. 36, 42, 43 КЗпП України, що свідчить про протиправність наказу №251-ц від 02 березня 2016 року та є підставою для його скасування. Також вмотивованим є висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2016 року по 29 квітня 2016 року, у розмірах вказаних в оскаржуваній постанові.

Доводи Генеральної прокуратури України, які містяться в апеляційній скарзі, та надані суду апеляційної інстанції пояснення представника відповідача, викладеного не спростовують, у зв'язку з цим колегією суддів відхиляються.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання щодо поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено суд першої інстанції помилково зазначив, що вказані дії є дискреційними повноваженнями суб'єкта, який проводив звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача при встановленому факті неправомірного звільнення є визнання протиправним наказу та поновлення позивача на роботі, при цьому судам надано повноваження здійснювати зазначені дії, адже суд розглядає трудовий спір та зобов'язаний вжити належних заходів для відновлення порушеного права.

Відповідно до вимог абз. 10 п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині поновлення позивача на посаді начальника організаційно-методичного відділу управління захисту прав і свобод дітей та посаді прокурора Генеральної прокуратури України з 02 березня 2016 року, допустивши порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Отже, апеляційна скарга позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта - позивача щодо необхідності компенсації ОСОБА_5 різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи з огляду на наступне.

З досліджених судовою колегією матеріалів позовної заяви ОСОБА_5 вбачається, що останній просив суд: визнати протиправними дії та зобов'язати вчинити дії, визнати протиправним та скасувати наказ №251-ц від 02 березня 2016 року, поновити на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вимога про стягнення компенсації за виконання менш оплачуваної роботи позивачем не заявлялась та поданий позов не містить обґрунтувань необхідності здійснення судом таких дій.

Під час розгляду справи позивач не подавав заяви про збільшення позовних вимог, яка б містила вказану вимогу.

Отже, матеріали справи не містять підстав для розгляду судом вимоги про компенсацію різниці у заробітку.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що збільшення позовних вимог під час розгляду апеляційної скарги є неприпустимим, адже суперечить вимогам процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2016 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновленні на роботі на посаді начальника організаційно-методичного відділу управління захисту прав і свобод дітей та посаді прокурора Генеральної прокуратури України з 02 березня 2016 року.

В цій частині прийняти нову постанову, якою поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника організаційно-методичного відділу управління захисту прав і свобод дітей та посаді прокурора Генеральної прокуратури України з 02 березня 2016 року.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Чаку Є.В.