Ухвала суду № 61396392, 19.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6858/15-ц 19.09.2016 19.09.2016 19.09.2016

Провадження №22-ц/784/2039/16

Справа № 489/6858/15-ц

Провадження №22-ц/784/2039/16 Головуючий у 1-й інстанції - Кокорєв В.В.

Категорія 21 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

19 вересня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участю:

- позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

- представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2016 року, ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_8, про визнання удаваним договору дарування частки житлового будинку, застосування до договору правил купівлі-продажу та переведення прав і обов'язків покупця,

встановила:

В жовтні 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, яку обґрунтовував наступним.

Йому та його дружині ОСОБА_8 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1

З метою переїзду у м. Миколаїв та придбання житла у місті, за наполяганням їх дочки ОСОБА_6 та онука ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору купівлі-продажу, за його згодою, дружина ОСОБА_8, від імені якої діяла їх донька ОСОБА_6 на підставі довіреності, продала вищезазначений будинок.

Кошти від продажу житлового будинку отримали їх донька з онуком та через деякий час повідомили, що вони придбали для них 23/50 часток житлового будинку АДРЕСА_2 З 04 липня 2014 року він з дружиною зареєструвалися і проживали в цьому будинку.

Позивач зазначав, що відповідачі їх обманули і всупереч домовленостей, без їх згоди, оформили право власності на вказану частку будинку не на них, а на ОСОБА_4 На його прохання переоформити будинок або повернути гроші, відповідачі відмовились, чим порушили його права. Як йому стало відомо, вказана частка будинку на підставі договору дарування від 20 червня 2014 року була подарована ОСОБА_7 їх онуку ОСОБА_4

ОСОБА_2 вказував, що фактично це майно ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу за його з дружиною кошти та для них, оскільки перед укладення договору будинок був ними оглянутий і тільки після цього придбаний. ОСОБА_7 є чужою людиною і немала наміру безоплатно передавати зазначене майно їх онуку.

-2-

Посилаючись на положення ст. 235 Цивільного кодексу України, позивач просив визнати договір дарування удаваним, як вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу та перевести на нього права покупця по цьому договору купівлі-продажу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення його позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 і ОСОБА_8 з 15 жовтня 1949 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_8 (дружини позивача) на підставі довіреності, продала, а ОСОБА_10 придбав житловий будинок з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.86-119). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області Захаренко І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 422. Перед укладання цього договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач надав згоду дружині ОСОБА_8 на продаж вказаного будинку.

За змістом цього договору продаж житлового будинку з земельною ділянкою вчинено за 65 250 грн., які представник продавця одержав від покупця до підписання цього договору.

20 червня 2014 року між ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони було укладено договір дарування 23/50 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_2

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нестеренко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 271.

Обґрунтовуючи підстави позову ОСОБА_13. посилався на те, що вказаний договір дарування є удаваним, оскільки правочин фактично не був безоплатним, а був прихованим договором купівлі-продажу спірної частки будинку, придбаний за його і його дружини кошти, які ОСОБА_6 і ОСОБА_4 отримали, як від продажу належного їм будинку, так і передані ними накопичені 8 000 грн., та для них, а також те, що ОСОБА_7 є сторонньою людиною і не мала наміру безоплатно передавати житло їх онуку.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

-3-

Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Пленум Верховного Суду України у п.25 постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

В силу приписів статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має в силу ст. 60 ЦПК України довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

По справі встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_4 укладено і нотаріусом посвідчено саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що при укладенні спірного договору дарування спрямованість волі його сторін була направлена на укладення договору купівлі-продажу. До того ж ці договори відрізняються за своєю правовою природою.

Відтак, ОСОБА_2, який не був стороною правочину, не надано жодного належного та допустимого доказу того, що сторони уклали договір дарування з метою приховати інший правочин, а його посилання на те, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, є необґрунтованими, оскільки ним не доведено, чи сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, який, начебто, бажали приховати, та відсутні письмові докази отримання дарувальником коштів від продажу 23/50 часток житлового будинку АДРЕСА_2 в сумі 25 000 доларів США та 8 000 грн. чи в іншій сумі.

Таким чином, відсутні підстави вважати договір дарування таким, що вчинений з метою приховати договір купівлі-продажу, та відповідно для переведення прав і обов'язків покупця за таким договором.

Оскільки суд першої інстанції був тієї ж думки, то підстав для скасування рішення суду немає.

При цьому твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що за кошти отримані ОСОБА_6 від продажу належного йому і його дружині будинку та передані ними накопичені 8 000 грн. було начебто придбано 23/50 часток спірного житлового будинку, ОСОБА_7 є сторонньою людиною і не мала наміру безоплатно передавати житло їх онуку, є припущеннями позивача, оскільки відповідачі, а також третя особа по справі дружина позивача ОСОБА_8 позов не визнали згідно їх заяв поданих в суд першої та апеляційної інстанції, та жодних доказів набуття ОСОБА_4 у власність спірного житла за грошові кошти матеріали справи не містять.

-4-

Ті обставини, що позивач оглядав житловий будинок перед укладанням спірного договору дарування, та сам договір укладений через нетривалий час після продажу належного позивачу і його дружині будинку, саме по собі не є безумовною підставою, яка свідчить про те, що спірний правочин є удаваним.

Суд першої інстанції дійсно помилково вважав, що житловий будинок АДРЕСА_4 належав лише дружині позивача. Між тим, це не вплинуло на правильність остаточних висновків суду про відмову у задоволенні позову через його недоведеність.

Отже, рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до наданої суду апеляційної інстанції квитанції, позивачем 19 вересня 2016 року сплачений судовий збір в розмірі 535 грн. 95 коп., сплату якого було відстрочено ухвалою судді апеляційного суду від 18 серпня 2016 року.

Керуючись ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко