Постанова № 61390453, 14.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа №920/304/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача – не з'явився,

відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сиркомбінат" (вх.№1896С/1-41 від 18.07.2016р.), на рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2016р. у справі №920/304/16,

за позовом Фермерського господарства "АГРО-МАКС", смт. Марківка, Марківський р-н, Луганська обл.,

до Приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сиркомбінат", м. Охтирка, Сумська обл.,

про стягнення 960444,92 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.05.2016р. (суддя Коваленко О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сиркомбінат" на користь Фермерського господарства "АГРО-МАКС"

742993,00 грн. основного боргу, 198634,28 грн. пені, 18817,64 грн. – 3% річних, 14406,67 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2016р. у справі №920/304/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю; стягнути з позивача на користь відповідача суму витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 15847,36 грн.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що на його думку позивачем були порушені умови договору, оскільки надані ним накладні, приймальні квитанції та товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт поставки товару не мають доказової сили. Зокрема, відповідач вказує, що первинними документами для підтвердження поставки товару є оформлена накладна та довіреність від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою, натомість позивачем в підтвердження своїх вимог не надано жодної довіреності на осіб, які отримували товар, а наявні в матеріалах справи приймальні квитанції та товарно-транспортні накладні не містять реквізитів договору, реквізитів довіреності на особу, що приймала товарно-матеріальні цінності, тощо.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.09.2016р.

У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 14.09.2016р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не сповістили, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (позивач отримав ухвалу про прийняття скарги до провадження – 28.07.2016р., відповідач – 26.07.2016р.)

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2015р. між Фермерським господарством "АГРО-МАКС" і Приватним підприємством "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сиркомбінат" укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №13, відповідно до умов якого позивач зобов’язувався в порядку і на умовах, визначених договором, передати у власність відповідача сільськогосподарську продукцію (сировину – молоко коров’яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ №3662 - 97, а відповідач – прийняти вказаний товар та оплатити його.

Перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) відповідача, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки відповідача про прийом товару на товарно-транспортній накладній (п. 1.4.).

Згідно пункту 2.1 договору оплату за товар відповідач проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід’ємною частиною даного договору. Ціна на товар може змінюватись 2 рази на місяць. Сторона, яка ініціює зміну ціни на товар, зобов’язана повідомити іншу сторону про зміну ціни не пізніше ніж за 5 календарних днів до такої зміни цінним листом з описом вкладення або передати особисто представнику позивача (відповідача) Протокол погодження ціни під підпис.

Відповідно до пункту 2.2. загальна ціна на товар, поставлений за даним Договором, складається по закінченню терміну дії договору на підставі первинної бухгалтерської документації.

Зі змісту пункту 2.5. договору вбачається, що розрахунки за даним договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно пункту 3.1.3. договору позивач зобов’язаний на підставі товарно-транспортної накладної передати у власність відповідачу товар, що відповідає за якістю чинним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, за цінами, встановленими у протоколі погодження ціни, враховуючи наступні умови, які обумовлені протоколом погодження ціни (додаток №1), який є невід’ємною частиною даного договору.

В свою чергу, відповідач взяв на себе зобов’язання в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар (пункт 3.2.1).

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголосив, що в рамках виконання договору, укладеного між сторонами поставив на користь відповідача протягом 04.07.2015р. по 28.07.2015р. продукцію на загальну суму 1353575,62 грн., що підтверджується письмовими матеріалами справи: спеціалізованими товарними накладними, довідками про вантажно-розвантажувальні роботи, також прийомною квитанцією №111 за період з 01.07.2015р. по 31.07.2015р.

Однак, відповідач, покладених на нього обов’язків по оплаті товару, належним чином не здійснив, сплативши позивачу лише 6105820,00 грн.

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача за отриману продукцію складає 742993,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення 198634,28 грн. пені та 18817,64 грн. – 3% річних.

Приймаючи оскаржуване рішення про повне задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар є підтвердженою, а розрахунки позивача щодо стягнення пені та 3% річних є такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується виконання умов договору купівлі-продажу, а отже, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин, пов'язаних з поставкою позивачем та отриманням відповідачем продукції за спірним договором, з підтвердженням цього відповідними документами, та проведення розрахунків за товар.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано обов'язковість договору для виконання сторонами. Відповідно до приписів статті 692 цього ж Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок заповнення приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини (форма №3-ПК (МС), затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.02 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; втратила чинність 15.01.2016р.) приймальна квитанція - це документ, у якому приймальник на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини за спеціалізованою формою № 1-ТН (МС) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць.

Аналогічні положення містяться і в Інструкції щодо заповнення прийомної квитанції на закупівлю молочної сировини (форма №3-ПК (МС), затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №457 від 01.12.2015р. (діє з 15.01.2016р.).

Тобто, дані про кількість та вартість прийнятого молока, відображаються молокоприймальною організацією в приймальній квитанції на підставі спеціалізованих товарних накладних форми №1-ТН (МС). При цьому, товарна накладна за формою N1-ТН (МС) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання молочної сировини господарством або молокоприймальним пунктом, що здійснили відпуск цієї сировини, а також оприходування її молокоприймальним пунктом або молокопереробним підприємством-одержувачем, для оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України. Указана накладна оформлюється на кожну відвантажену партію сировини і для кожного вантажоодержувача окремо (пункт 1.1 Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої форми товарної накладної на перевезення молочної сировини, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики №176 від 01.07.2002р. (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, на підставі повного та всебічного розгляду справи, судом встановлено, що позивач на виконання умов спірного договору відвантажив відповідачеві за період 04.07.2015р. по 28.07.2015р. продукцію на загальну суму 1353575,62 грн., що підтверджується письмовими матеріалами справи: спеціалізованими товарними накладними форми №1-ТН (МС), довідками про вантажно-розвантажувальні роботи, також прийомною квитанцією №111 за період з 01.07.2015р. по 31.07.2015р.

Колегія суддів, досліджуючи матеріали справи встановила, що вказані документи оформлені у відповідності до вимог названих Інструкцій; підписані обома сторонами і скріплені печатками відповідача. Тобто, вони засвідчують встановлений факт здійснення спірної господарської операції та договірних відносин, а тому у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Проте, отримавши спірну продукцію, відповідач розрахувався за неї частково, сплативши позивачу лише 610582,00 грн. Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача за отриману продукцію складає 742993,00 грн.

Доводи скаржника про те, що спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини за формою №1-ТН (МС) та приймальні квитанції є неналежними доказами у справі є необґрунтованими, оскільки як вже зазначалося, з підтвердженням матеріалами справи, вказані документи складені у відповідності до вимог названих Інструкцій; вони були підписані обома сторонами; засвідчені печаткою відповідача. Крім того, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі і отримання товару, не може заперечувати таку господарську операцію (постанова Верховного Суду України від 29.04.15 у справі №903/679/14). Водночас посилання скаржника на відсутність підстав для оплати спірної продукції, теж визнаються неспроможними, оскільки, як було встановлено, відповідач (якщо він вважав, що належні документи, котрі стосуються виконання договору не складено) не відмовився від прийняття молочної сировини, а прийняв її; не повернув позивачу спірний товар; та не відмовився від договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2016р. у справі №917/291/16.

Враховуючи встановлений факт несплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого ним молока, колегія суддів визнає підставним стягнення з відповідача заявленої суми основної заборгованості. На момент розгляду справи в суді першої інстанції зобов'язання відповідача в частині сплати основного боргу в розмірі 742993,00 грн. ним не виконані, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до статті 610, статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно пункту 4.2. договору, за несвоєчасне, понад встановлений договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів вказує, що позивач визначив початок виникнення відповідальності не з кожного окремого дня після поставки товару , а з 29.07.2015р. (наступний день після загального періоду поставки), оскільки строк оплати за всіма спеціалізованими накладними настав.

Колегія суддів, встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 198634,28 грн., не виходячи при цьому за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 18817,64 грн.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок розміру заявлених вимог щодо стягнення 3% річних з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.5", погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 18817,64 грн. 3% річних є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сиркомбінат" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 23.05.2016р. у справі №920/304/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 19 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий