Рішення № 61389762, 12.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016Справа №910/9725/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача-2 - Публічне акціонерне товариство "Тепловозоремонтний завод"

про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: Мінаєв Д.Д. за довіреністю б/н від 25.05.2016

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи: Леськов В.П. за довіреністю № 03/10 від 03.10.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" (відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідач-2) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами в момент укладення оспорюваного договору вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Наразі позивач стверджує, що оспорюваний договір укладений з порушенням приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI), оскільки на його підставі відступлені неіснуючі вимоги, що змінюють співвідношення кредиторських вимог у справі №18/1247/12 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод", у т.ч. співвідношення голосів у зборах та комітеті кредиторів, що впливає на права позивача як конкурсного та заставного кредитора Публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9725/16, призначено розгляд справи на 04.07.2016 об 11:10 год. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Публічне акціонерне товариство "Тепловозоремонтний завод".

02.07.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло повідомлення про відсутність аналогічного спору.

02.07.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, так як порушення вимог ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 чинності новою редакцією Закону) з боку відповідачів відсутнє.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач-1 вказав на відсутність порушення прав позивача оспорюваним договором, оскільки визначений цим договором розмір заборгованості об'єктивно не може вплинути на співвідношення кредиторських вимог, в т.ч. голосів у зборах та комітеті кредиторів, так як на таке співвідношення має вплив виключно розмір конкурсних вимог кредиторів, включений до реєстру вимог кредиторів, що затверджений господарським судом в рамках справи про банкрутство боржника.

При цьому відповідач-1 зазначив, що розмір конкурсних вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (і його правонаступника - ТОВ "СХІД ФІНАНС") вже визнаний господарським судом у справі № 18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" і включений до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду, яка набрала законної сили та є обов'язковою до виконання. Отже, незалежно від розміру заборгованості, визначеного оспорюваним договором, під час визначення голосів кредиторів на зборах і в комітеті кредиторів буде враховуватися саме розмір визнаних судом конкурсних вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ".

Відповідач-1 також зазначив, що при визначенні забезпечених кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" господарський суд, незалежно від розміру заборгованості, визначеного в оспорюваному договорі, може керуватися виключно сумою 64 550 332,71 грн. (загальна сума кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", забезпечених заставою (іпотекою) майна ПАТ "Тепловозоремонтний завод"), а вимоги, не покриті зазначеною сумою, не є забезпеченими.

У зв'язку з наведеним, відповідач-1 вважає доводи позивача про вплив оспорюваного договору на розмір кредиторських вимог ТОВ "СХІД ФІНАНС", забезпечених заставою майна боржника, а отже, й на черговість та порядок задоволення вимог кредиторів, необгрунтованими і такими, що суперечать нормам законодавства.

Стосовно наданої позивачем судової практики щодо права іншого конкурсного кредитора оспорювати за окремим позовом штучно завищені відступлені вимоги кредиторів, то відповідач-1 вказав, що вона не відповідає обставинам даної справи, її предмету та підставам, аналогічному нормативно-правовому регулюванню, а тому, на думку відповідача-1, не може бути взята до уваги судом.

З урахуванням зазначеного, відповідач-1 дійшов висновку, що позивач хоча і є забезпеченим конкурсним кредитором у справі № 18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", втім не має права на звернення до суду з позовною заявою про визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки не є стороною цього договору і не є особою, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує оспорюваний договір.

Крім того, відповідач-1 вважає, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України для припинення провадження у справі № 910/9725/16.

Представник відповідача-1 в судове засідання, призначене на 04.07.2016, з'явився.

В судове засідання, призначене на 04.07.2016, представники позивача, відповідача-2 та третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 31.05.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні, призначеному на 04.07.2016, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 02.07.2016 через відділ діловодства суду.

В судовому засіданні, призначеному на 04.07.2016, представник відповідача-1 подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання відповідача-1 про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представників позивача, відповідача-2 та третьої особи в судове засідання, невиконання останніми вимог ухвали суду від 31.05.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 04.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 01.08.2016 об 11:10 год.

08.07.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. Заява судом задоволена.

26.07.2016 через відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. Заява судом задоволена.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 01.08.2016, з'явився.

В судове засідання, призначене на 01.08.2016, представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 31.05.2016 та від 04.07.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 01.08.2016 представник позивача подав письмові пояснення, у зв'язку із поданим відповідачем-1 відзивом на позов та тверджень останнього у відзиві щодо відсутності порушення вимог чинного законодавства при укладанні оспорюваного договору, щодо відсутності порушених прав позивача та щодо вимоги відповідача-1 припинити провадження у справі. Пояснення залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 01.08.2016, надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням пояснень, поданих 01.08.2016 в судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 01.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 відкладено розгляд справи на 10.08.2016 о 10:20 год.

Представники позивача та відповідача-1 в судове засідання, призначене на 10.08.2016, з'явилися.

В судове засідання, призначене на 10.08.2016, представники відповідача-2 та третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 31.05.2016, від 04.07.2016 та від 01.08.2016 не виконали, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 10.08.2016, надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням пояснень, поданих 01.08.2016 в судовому засіданні.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні, призначеному на 10.08.2016, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 02.07.2016 через відділ діловодства суду.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 10.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 відкладено розгляд справи на 12.09.2016 о 10:50 год.

В судове засідання, призначене на 12.09.2016, з'явились представники відповідача-1 та третьої особи.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 12.09.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, з огляду на присутність в судовому засіданні 10.08.2016, в якому розгляд справи було відкладено на 12.09.16 о 10:50 год., що підтверджується протоколом судового засідання від 10.08.2016. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка сторін про відкладення розгляду справи на 12.09.2016 о 10:50 год.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 12.09.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 31.05.2016, від 04.07.2016, 01.08.2016 та від 10.08.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103038826771, яке наявне в матеріалах справи.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.2 п. 3.9 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні.

При цьому судом враховано, що після судового засідання від 10.08.2016 позивач не подавав та не надсилав до суду заяв (клопотань) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує заявлені ним у позовній заяві № б/н від 26.05.2016 позовні вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 12.09.2016 без участі представників позивача та третьої особи, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні, призначеному на 12.09.2016, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 02.07.2016 через відділ діловодства суду.

Представник третьої особи в судовому засіданні, призначеному на 12.09.2016, надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, відповідно до яких підтримав заявлений позивачем позов.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-2 суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.09.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (цедент, відповідач-2, ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" (цесіонарій, відповідач-1, ТОВ "СХІД ФІНАНС") було укладено Договір про відступлення права вимоги №11/04-ЕВ від 11.04.2016 (далі - Договір або Договір про відступлення права вимоги), на підставі якого відповідач-2 відступив на користь відповідача-1 належні йому права вимоги, що виникли та існують у ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" до Публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод" (боржник, третя особа, ПАТ "Тепловозоремонтний завод" у розмірі 95 755 006,85 грн., на підставі наступних договорів:

- Кредитного договору №7-КБ від 29.11.2005 (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод";

- Договору овердрафту №71-ОД-КБ від 15.09.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод";

- Договору іпотеки (нежитлові приміщення) № б/н від 29.11.2005, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод", яке є іпотекодавцем, посвідченим 29.11.2005 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. за реєстровим №5536 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

- Договору застави майна (обладнання, основних засобів) № б/н від 21.08.2008, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод", яке є заставодавцем, посвідченим 21.08.2008 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. за реєстровим №6875 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

- Договору застави майна (обладнання, основних засобів) № б/н від 01.12.2005, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ПАТ "Тепловозоремонтний завод", яке є заставодавцем, посвідченим 01.12.2005 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A.B. за реєстровим №5572 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

- Договором поруки №1 від 20.01.2009, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 (з усіма змінами та доповненнями до нього);

Договором поруки №1 від 15.09.2008, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 (з усіма змінами та доповненнями до нього).

Згідно з направленим ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідачем-2) на адресу боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод" Повідомлення боржнику/поручителю/заставодавцю/іпотекодавцю (вих. № 28/1 від 28.04.2016), ПАТ "Тепловозоремонтний завод" було повідомлено про вищезазначене відступлення права вимоги, яке відбулось відповідно до умов Договору, а також на підставі додаткових договорів про відступлення прав вимоги за договорами забезпечення, наведеними вище.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" (ПрАТ товариство "Науково-дослідний інститут "Техностандарт") вважає, що Договір про відступлення права вимоги був укладений відповідачами з порушенням прав позивача, а також приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI).

Як зазначив позивач та підтверджується матеріалами справи, у провадженні Господарського суду Полтавської області з 02.07.2012 перебуває справа №18/1247/12 про визнання банкрутом ПАТ "Тепловозоремонтний завод" за заявою ПАТ "УкрСиббанк" (заміненого згідно ухвали Господарського суду Полтавської області від 30.10.2013 на ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2)).

Відповідно до ухали попереднього засідання Господарського суду Полтавської області від 31.10.2014 у справі №18/1247/12, судом було затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема:

вимоги ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" (позивача) як конкурсного кредитора ПАТ "Тепловозоремонтний завод" визнано у розмірі 5 548 231,24 грн., з яких: 5 547 084,24 грн. (вимоги включено окремо - до першої черги); судовий збір в сумі 1 147,00 грн. (вимоги включено до першої черги);

вимоги ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2) визнано у розмірі 110 171 137,49 грн., з яких: 64 550 332,71 грн. (вимоги включено окремо - до першої черги); 39 663 383,22 грн. (вимоги включено до четвертої черги); 6 206 698,57 грн. пені (вимоги включено до шостої черги); державне мито та витрати на ІТЗ судового процесу згідно рішень суду - 50 722,99 грн. (четверта черга); 1 147,00 грн. витрати по сплаті судового збору (вимоги включено до першої черги).

За наслідками апеляційного та касаційного оскарження боржником та іншими конкурсними кредиторами ухвали попереднього засідання Господарського суду Полтавської області від 31.10.2014 у справі №18/1247/12, під час повторного розгляду справи ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015 у справі №18/1247/12, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016, постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12, кредиторські вимоги ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2) було зменшено та визнано у розмірі 68 887 518,26 грн., з них: 60 296 159,74 (вимоги включено окремо - до 1 черги реєстру), 1 147,00 грн. (судові витрати вимоги 1 черги реєстру), 499 3152,21 грн. (вимоги 4 черги), 3 597 059,31 грн. (вимоги 6 черги).

Вказані судові рішення (ухвала Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016, постанова Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12) мотивовані тим, що кредиторські вимоги ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" за заборгованістю за Договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 6-КБ від 29.11.2005 у сумі 24 746 907,29 грн. визнані такими, що не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод".

Позивач вважає, що рішення судів у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "ТРЗ" щодо визнання вимог кредиторів є преюдиційними в силу приписів ст. 35 ГПК України при вирішенні даного спору про визнання недійсним укладеного відповідачами Договору про відступлення права вимоги, зокрема, в частині дослідження розміру кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2) та його сингулярного правонаступника - ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідача-1).

Таким чином, як вважає позивач, станом на 11.04.2016 - дату укладення оспорюваного Договору про відступлення права вимоги розмір підтверджених судом вимог відповідача-2 - ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" до боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод" становив 68 887 518,26 грн.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач вважає, що всупереч приписам статті 514 ЦК України, при укладенні оспорюваного Договору ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідач-2) відступило ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідачу-1) вимоги в неіснуючому у ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" розмірі (обсязі) - 95 755 006,85 грн. замість визнаних господарським судом вимог у розмірі 68 887 518,26 грн.

Також позивач вважає, що у зв'язку з відступленням ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" неіснуючих вимог до боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод" у розмірі 95 755 006,85 грн., змінюється співвідношення кредиторських вимог у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", у т.ч. співвідношення голосів у зборах та комітеті кредиторів боржника. Також це впливає на розмір вимог ТОВ "СХІД ФІНАНС", забезпечених заставою, а, отже, на черговість та порядок задоволення вимог кредиторів.

При цьому позивач вказав, що відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" вже замінено на нового заставодержателя - ТОВ "СХІД ФІНАНС".

Саме за наведених обставин позивач вважає, що він, як заставний конкурсний кредитор, що має забезпечені заставою вимоги на суму 5 547 084,24 грн. у справі №18/1247/12, вправі оспорювати Договір відступлення права вимоги, укладений між відповідачами, внаслідок якого, на думку позивача, штучно та всупереч рішенням судів завищено вимоги до боржника - ПАТ "Тепловозоремонтний завод". На підтвердження викладеної правової позиції позивач послався на постанову Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-358гс15 та постанови Вищого господарського суду України від 08.12.2015 у справі № 910/5927/15-г, від 22.04.2014 у справі № 912/856/13, від 24.12.2014 у справі № 911/2445/14.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач-1 вказав на відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, з огляду на відсутність порушення з боку відповідачів вимог ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 чинності новою редакцією Закону). На думку відповідача-1, позивач взагалі не має права на звернення до суду з позовною заявою про визнання оспорюваного Договору недійсним, оскільки не є стороною цього договору і не є особою, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей договір, а відповідно, спір не підлягає вирішенню в господарських судах, а тому провадження у справі № 910/9725/16 підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 7).

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Згідно п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що внаслідок укладення оспорюваного Договору змінюється співвідношення кредиторських вимог у справі № 18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", у т.ч. співвідношення голосів у зборах та комітеті кредиторів боржника, при цьому позивач та відповідач-2 являються конкурсними кредиторами у справі № 18/1247/12, тоді як внаслідок укладення оспорюваного Договору відповідач-2 відступив відповідачу-1 певні вимоги до боржника.

Таким чином, оскільки позивач та відповідач-2 являються конкурсними кредиторами у справі № 18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", то навіть за умови того, що позивач не являється стороною Договору про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1, цей договір може стосуватись прав та охоронюваних законом інтересів позивача, наразі порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача може бути встановлено за результатом розгляду по суті спору у даній справі про визнання недійсним вказаного Договору.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають зокрема, при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Судом встановлено, що спір у даній справі, предметом якого є матеріально-правова вимога позивача до відповідача-1 та відповідача-2 про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги, підвідомчий господарському суду, а відтак, визначені п. 1.ч. 1 ст. 80 ГПК України підстави для припинення провадження у даній справі відсутні, а відповідні доводи відповідача-1 з цього приводу, наведені у відзиві на позовну заяву, відхиляються судом як безпідставні.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої - статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (надалі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9), судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 7 вищенаведеної постанови Пленуму ВСУ, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 13 від 17.12.2013 р.) (надалі - постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013).

Предметом спору в даній справі є вимога про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між відповідачами, з підстав недодержання в момент вчинення цього правочину сторонами вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України, зокрема, з огляду на порушення відповідачами приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI).

Судом встановлено, що укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вбачається з Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, первісний кредитор (відповідач-2) відступає належне йому право вимоги новому кредиторові (відповідачу-1), а новий кредитор набуває право вимоги та в порядку і на умовах, визначних чим договором, сплачує за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, законодавчо встановлено, що до нового кредитора переходить виключно право вимоги, внаслідок чого відбувається заміна сторони в зобов'язанні (в даному випадку - кредитора). При цьому, під правом вимоги слід розуміти набуте новим кредитором право вимагати від боржника виконання обов'язків за договором.

Під обсягом прав, що переходять до нового кредитора, розуміється повний перелік прав вимоги первісного кредитора до боржника, які встановлені договором, наприклад, права вимагати виконання обов'язків з повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань, пені тощо.

Тобто, за договором про відступлення права вимоги передаються саме права вимагати виконання передбачених договором обов'язків, а не розмір цих обов'язків (грошових сум, вимог), адже розмір грошових зобов'язань боржника може змінюватись, наприклад, зменшуватись внаслідок їх часткового виконання, або збільшуватись внаслідок прострочення виконання та нарахування пені, трьох процентів річних, індексу інфляції. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 у справі № 922/2428//14, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2014 у справі № 922/2428//14

Таким чином, обсяг вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідача-2), що передані на користь ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідача-1), визначається саме переліком прав, що належать ТОВ "ЄВРОПА- ФАКТОРИНГ", за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 (з усіма змінами та доповненнями до нього) (далі - Кредитний договір-1), і Договором овердрафту 71-ОД-КБ від 15.09.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього) (далі - Кредитний договір-2), а саме правами: вимагати виконання обов'язків з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштам, сплати пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань. Так, відповідно до пунктів 1.2, 1.4 оспорюваного Договору сторони визначили, що право вимоги за Кредитними договорами-1, 2 відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, а також інших грошових вимог, що передбачені відповідним кредитним договором, та вимог, які можуть виникнути з відповідного кредитного договору в майбутньому. Згідно підпунктів 1.2.1-1.2.4 пункту 1.2, підпунктів1.4.1.-1.4.3 п. 1.4 пункту 1.4 оспорюваного Договору сторони визначили суми заборгованості за кредитом та по процентам за користування кредитними коштами, розмір трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань.

З огляду на презумпцію свободи договору та чинне законодавство, яке регламентує відносини заміни кредитора у зобов'язанні, зазначення сторонами в оспорюваному Договорі узгоджених ними сум заборгованості не є протиправним.

Водночас, твердження позивача про відступлення ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" вимоги в неіснуючому розмірі суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач посилається виключно на розмір кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" у сумі 68 887 518,26 грн. та не враховує, що внаслідок набрання чинності ухвалою господарського суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" зобов'язання боржника за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 та Договором овердрафту №71-ОД КБ від 15.09.2008 щодо повернення суми боргу і сплати процентів за користування кредитом не припинилися, а невиконання відповідних зобов'язань тягне за собою нарахування трьох відсотків річних,інфляційних нарахувань, пені на суму кредиту та процентів.

Отже, враховуючи, що ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" передало ТОВ "СХІД ФІНАНС" виключно обсяг прав, що належить йому за Кредитними договорами-1, 2, а грошове відображення суми заборгованості не впливає на обсяг визначених цими кредитними договорами прав, суд дійшов висновку, що порушення відповідачами вимог ст. 514 ЦК України при укладенні оспорюваного Договору відсутнє.

Судом також встановлено відсутність порушення відповідачами при укладенні оспорюваного Договору вимог ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття 19.01.2013 чинності Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI) з огляду на таке.

Згідно приписів ст. 4-1 ГПК України провадження у справах про банкрутство здійснюється на підставі норм господарського процесуального кодексу з урахуванням особливостей передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Змінами до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.11.2011 р. № 4212-VІ, який набрав чинності 19.01.2013, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено в новій редакції.

Положення нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013.

Приймаючи до уваги приписи пункту 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при розгляді справи про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" суд застосовує положення попередньої редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка діяла до 18.01.2013 включно, оскільки провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" порушено ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.07.2012, т.т. до набрання чинності новою редакцією вказаного закону.

Отже, при розгляді даного спору, застосуванню також підлягають положення редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка діяла до 18.01.2013 включно (далі - Закон).

За результатами розгляду кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" вимоги зазначеного кредитора визнані у розмірі 68 938 291,25 грн., що підтверджується матеріалами справи (зокрема, в частині визнання кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" до боржника відповідні обставини встановлені ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015 у справі №18/1247/12, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12) та не заперечується відповідачем-1.

Посилаючись на ст. 15 Закону щодо обов'язковості виконання ухвал господарського суду про визнання кредиторських вимог та ст. 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиціальності обставин, встановлених ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.12.2015 у справі №18/1247/12, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №18/1247/12, щодо розміру визнаних кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" у справі №18/1247/12 в сумі 68 938 291,25 грн., позивач вважає, що відповідачами в момент укладення оспорюваного Договору порушено вимоги ст. 15 Закону, оскільки згідно цього Договору ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (відповідач-2) відступило на користь ТОВ "СХІД ФІНАНС" (відповідач-1) вимоги в неіснуючому у ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" розмірі - 95 755 006,85 грн., замість визнаних судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" кредиторських вимог ТОВ "СХІД ФІНАНС" в сумі 68 938 291,25 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень ЦК України підставами припинення зобов'язань є: виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України); передання відступного (ст. 600 ЦК України); зарахування зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України); заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація) (ст. 604 ЦК України); прощення боргу (ст. 605 ЦК України); поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливість виконання (ст. 607 ЦК України); ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

Прийняття судового рішення не є підставою припинення зобов'язань відповідно до загальних положень Цивільного кодексу України.

Спеціальні норми права (параграфу другого глави 71 ЦК України, які регулюють відносини кредитування) не містять окремих підстав припинення кредитного договору, зокрема, внаслідок ухвалення судового рішення.

Таким чином, ухвала господарського суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство, яка набрала законної сили і фактично є рішенням про стягнення грошових коштів, хоча і є обов'язковою до виконання, але не є відповідно до законодавства підставою припинення зобов'язань за договором, тому, за відсутності інших встановлених законом підстав припинення, зобов'язання продовжує існувати та бути чинним до фактичного виконання зазначеного зобов'язання.

Зокрема, зобов'язанням за кредитним договором продовжує існувати щодо необхідності повернення основної суми боргу та сплати процентів за користування кредитом. Невиконання боржником такого зобов'язання тягне за собою нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу, а також пені за прострочення виконання грошового зобов'язання - і після набрання законної сили рішенням суду про стягнення суми боргу за кредитним договором.

Отже, зобов'язання за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 та Договором овердрафту №71-ОД КБ від 15.09.2008 щодо повернення суми боргу і сплати процентів за користування кредитом не припинилися внаслідок набрання чинності ухвалою господарського суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", невиконання зобов'язань стало підставою для нарахування процентів за користування кредитом, трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені на суму кредиту та процентів до дати укладення оспорюваного Договору (11.04.2016), що, відповідно, значно змінило грошовий розмір заборгованості за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 та Договором овердрафту №71-ОД КБ від 15.09.2008, права за якими були відступлені ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" на користь ТОВ "СХІД ФІНАНС", порівняно з розміром визнаних у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", які визнані виключно у розмірі, що існував станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (02.07.2012).

Приписи статті 1 Закону містять визначення конкурсних та поточних кредиторів за вимогами до боржника, а саме: конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до приписів ст.ст. 1, 11, 14, 15 Закону на стадії розпорядження майном боржника виявляються виключно вимоги конкурсних кредиторів, тобто вимоги, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, затверджується реєстр кредиторів.

Поточні вимоги кредиторів, тобто вимоги, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, розглядаються у ліквідаційній процедурі і погашаються відповідно до встановленої законом черговості (ст.ст. 1, 23 Закону).

Таким чином, закон розрізняє поточні вимоги кредиторів, які можуть виникати протягом всього часу провадження у справі про банкрутство.

При цьому нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу (кредит і проценти за користування кредитом) здійснюється і після порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки відповідно до ст. 12 Закону (у редакції, що діяла до набуття 19.01.2013 чинності Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI) на нарахування зазначених вимог мораторій не поширюється.

Також, судом враховано роз'яснення, надані господарським судам у пункті 50 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство", в якому зазначено, що оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом. Те саме стосується процентів за позику та кредит (статті 1048, 1054 та 1057 ЦК).

Водночас суд зазначає про безпідставність посилань позивача у поясненнях, поданих в судовому засіданні 01.08.2016, на приписи ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки позивач наводить норми вказаної статті в редакції, яка набрала чинності з 19.01.2013, а отже, в редакції, яка не підлягає застосуванню при розгляді даного спору. Крім того, посилання позивача на вказану норму у якості підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору у позовній заяві відсутнє, тоді як жодні заяви про зміну підстав позову до початку розгляду господарським судом даної справи по суті, позивачем в порядку ст. ГПК України не подавались.

Таким чином, оскільки з прийняттям відповідної ухвали про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" зобов'язання за Кредитними договорами-1, 2 не припинилося, а мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на нарахування процентів за користування кредитом, трьох процентів річних та інфляційних втрат, кредитор (ПАТ "УКРСИББАНК", процесуальним правонаступником якого у подальшому стало ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ") після порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (02.07.2012) та після прийняття ухвали про визнання кредиторських вимог (31.10.2014) продовжував нараховувати проценти за користування кредитом та інфляційні втрати на проценти, а також інфляційні втрати і три проценти річних на суму кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.

Згідно ст. 16 Закону:

Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу (абз. 2 ч. 1 ст. 16 Закону).

Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень (ч. 4 ст. 16 Закону).

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті (ч. 6 ст. 16 Закону).

Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, кількість голосів яких визначається відповідно до частини четвертої цієї статті (ч. 9 ст. 16 Закону).

Враховуючи наведені норми, визнані господарським судом у справі про банкрутство вимоги кредитора до боржника є виключно конкурсними вимогами, тобто такими, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство боржника, затвердження розміру яких судом є передумовою до визначення кількості голосів кредиторів для голосування на зборах кредиторів (ст.ст. 15, 16 Закону).

Розмір визнаних конкурсних вимог кредиторів не є остаточним розміром вимог кредитора до боржника за зобов'язанням, оскільки зобов'язання за правочином не припиняється, у зв'язку з чим кредитор вправі продовжувати нараховувати передбачені таким правочином суми, належні з боржника.

Таким чином, розмір кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", що визнані господарським судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод", не впливає на подальше нарахування вимог за Кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 і Договором овердрафту №71-ОД-КБ від 15.09.2008. Відповідно, в оспорюваному Договорі сторони не зобов'язані зазначати саме визнаний судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" розмір кредиторських вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", враховуючи при цьому, що оспорюваний Договір укладено сторонами 11.04.2016, тобто по спливу чотирьох років з моменту порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (02.07.2012).

Отже, твердження позивача про порушення відповідачами в момент укладення оспорюваного Договору вимог ст. 15 Закону є безпідставними.

Суд також дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про порушення його прав оспорюваним Договором, зокрема, тверджень позивача про зміну співвідношення кредиторських вимог у справі № 18/1247/12 про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (співвідношення голосів у зборах та комітеті кредиторів ПАТ "Тепловозоремонтний завод") та вплив на черговість і порядок задоволення вимог кредиторів.

Згідно ст.ст. 1, 14, 15, 16 Закону виявлення та розгляд вимог кредиторів відбувається на стадії розпорядження майном боржника в рамках справи про банкрутство, а їх визнання господарським судом та затвердження реєстру вимог кредиторів - за наслідками попереднього засідання господарського суду на стадії розпорядження майном боржника.

Визнанню підлягають виключно конкурсні вимоги - ті, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство.

Зі змісту вищенаведених норм ст.ст. 15, 16 Закону випливає, що реєстр вимог кредиторів затверджується з метою проведення зборів кредиторів, оскільки саме кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, є відповідно до Закону учасниками зборів кредиторів, а також з метою визначення кількості голосів кожного конкурсного кредитора, оскільки вони мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

Таким чином, визначений оспорюваним Договором розмір заборгованості об'єктивно не може вплинути на співвідношення кредиторських вимог, в т.ч. голосів у зборах та комітеті кредиторів, оскільки на таке співвідношення має вплив виключно розмір конкурсних вимог кредиторів, включений до реєстру вимог кредиторів, що затверджений господарським судом в рамках справи про банкрутство боржника.

Розмір конкурсних вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ" (і його правонаступника - ТОВ "СХІД ФІНАНС") вже визнаний господарським судом у справі про банкрутство ПАТ "Тепловозоремонтний завод" (у розмірі, що існував на дату порушення провадження у справі про банкрутство) і включений до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою суду, яка набрала законної сили та є обов'язковою до виконання. Отже, незалежно від розміру заборгованості, визначеного оспорюваним Договором, під час визначення голосів кредиторів на зборах і в комітеті кредиторів буде враховуватися саме розмір визнаних судом конкурсних вимог ТОВ "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ".

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016 не доведено порушення відповідачами приписів ст. 514 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла до набуття чинності 19.01.2013 Законом України від 22.12.2011 №4212-VI), а рівно, наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 11/04-ЕВ від 11.04.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОПА-ФАКТОРИНГ", а тому відмовляє в задоволенні позову повністю.

Судовий збір, відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 27, 32, 33, 34, 44, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 19.09.2016.

Суддя Гумега О.В.