Рішення № 61389749, 13.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016Справа №910/11650/16

За позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕНДІ-КАРБОН"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС ІМПОРТ ЕКСПОРТ"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТЕБ ЛТД"

про визнання договору недійсним

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача-1 не з"явився

Від позивача-2 Савченко М.А.(дов. від 11.12.2015)

Від відповідача-1 Якименко А.Г. (дов від 04.11.2015)

Від відповідача-2 не з"явився

Від відповідача-3 не з"явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 13.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" звернулися до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕНДІ-КАРБОН", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС ІМПОРТ ЕКСПОРТ" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТЕБ ЛТД" про визнання недійсним Договору іпотеки від 08.06.2016 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮС ІМПОРТ ЕКСПОРТ", що діяло від імені і за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТЕБ ЛТД".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.06.2016 порушено провадження у справі №910/11650/16 та призначено до розгляду на 14.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 розгляд справи відкладено на 28.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову, продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 13.09.2016.

02.09.2016 від відповідача - 3 через відділ канцелярії господарського суду надійшов відзив (доповнення).

Від позивача - 2 через відділ канцелярії Господарського суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

13.09.2016 від відповідача - 1 через відділ канцелярії господарського суду надійшов відзив на позовну заяву.

В судове засідання 13.09.2016 представники позивача 1 тва відповідачів - 2, 3 не з'явились, про свою відсутність суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач 1 та відповідачі -2, 3 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач 1 та відповідачі - 2, 3 були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Представники позивача 2 та відповідача - 1 в судове засідання з'явилися та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач 2 свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідач - 1 проти задоволення позовних вимог заперечив.

Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням при укладанні іпотечного договору від 08.06.2016 його сторонами вимог чинного законодавства, а саме ст. 6 Закону України «Про іпотеку».

Відповідачі - 1, 3 проти задоволення позовних вимог заперечують з підстав їх недоведеності, та дотримання сторонами іпотечного договору від 08.06.2016 вимог чинного законодавства при його укладанні.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 13.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджується матеріалами справи, 08.06.2016 між відповідачем - 2, від імені відповідача - 3, як іпотекодержателя та відповідачем -1, як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотеко держателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором безпроцентної позики від 07.06.2016, укладеним між відповідачем - 3 та іпотекодавцем наступне нерухоме майно:

Нежитлові приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000, 00 кв. м., обладнані необхідними комунікаціями, зокрема: електропостачання, водопостачання, каналізація, центральне опалювання, що розташовані за адресою: м. Київ, провулок Лабораторний, буд. 1, та належать іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009, Постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010, Постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2010 у справі № 18/142-50/323, надалі за текстом - предмет іпотеки.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 60923144 сформованої 08.06.2016 приватним нотаріусом Рябих Вероніка Михайлівна Дніпропетровського міського нотаріального округу в Реєстрі речових прав на нерухоме майно містилися відомості, що:

03.06.2016 приватним нотаріусом Верба Віталієм Миколайовичем Дніпропетровського міського нотаріального округу прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000, 00 кв.м. за адресою м. Київ, провул. Лабораторний, буд. 1, розмір частки 1/1 за відповідачем -1;

відомості про державну реєстрації обтяжень щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000, 00 кв.м. за адресою м. Київ, провул. Лабораторний, буд. 1 відсутні.

Предметом позову у справі є матеріально - правова вимога позивачів - 1, 2 про визнання недійсним іпотечного договору від 08.06.2016.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсними договорів позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачі - 1, 2 стверджують, що відповідач - 1не є власником майна, яке передав в іпотеку і якби був власником передав в іпотеку майно, яке є в спільній частковій власності. На підставі наведених тверджень позивачі -1, 2 вказують на порушення сторонами спірного договору, при його укладанні, положень ст. 5, 6 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» внормовано, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

На момент укладання спірного договору, як встановлено судом, за відповідачем - 1 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000, 00 кв.м. за адресою м. Київ, провул. Лабораторний, буд. 1, розмір частки 1/1. Відповідні відомості, на дату укладання спірного договору, містилися в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, докази чого наявні в матеріалах справи. Обставини наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей спростовують твердження позивачів - 1, 2 про відсутність на момент укладання спірного договору у відповідача - 1 права власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000, 00 кв.м. за адресою м. Київ, провул. Лабораторний, буд. 1, в розмірі частки 1/1.

Відповідно до статті 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачі - 1, 2 не надали до суду доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; а їх твердження щодо відповідач - 1 не є власником майна, яке передав в іпотеку/не є власником частки 1/1 такого майна спростовані матеріалами справи.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним іпотечного договору від 08.06.2016 відсутні, відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Посилання позивачів - 1, 2 на рішення господарських судів, копії яких надані в матеріали справи, не приймається судом з огляду на положення ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно яких державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Матеріали справи не містять доказів скасування на підставі рішення суду, на момент укладання спірного договору, рішення про державну реєстрацію за відповідачем - 1 права власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3 000, 00 кв.м. за адресою м. Київ, провул. Лабораторний, буд. 1, розмір частки 1/1, і доказів внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації вказаного права власності за відповідачем - 1.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивачів - 1, 2.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ГЕОІНФОРМАТИКИ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.09.2016.

Суддя Л. Д. Головатюк