Постанова № 61389231, 29.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2016 року № 2а-916/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»до Державної податкової служби у Київській області Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києвапро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2012 року Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі за текстом - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової адміністрації в Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000433810 від 04.10.2011 та №0000423810 від 04.10.2011.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2012 було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22.02.2012. Ухвалою ж суду від 22.02.2012 здійснено заміну первинного відповідача Державну податкову адміністрацію в Київській області на Державну податкову службу у Київській області (далі за текстом - відповідач-1), а також залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва (далі за текстом - відповідач-2).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою ж Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2012 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000433810 від 04.10.2011 та №0000423810 від 04.10.2011.

Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.11.2015 касаційну скаргу ДПС у Київській області задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до ухвали від 22.12.2015 справу прийнято до провадження судді Окружного адміністративного суду м. Києва Шулежка В.П. та призначено її до судового розгляду. При цьому даною ухвалою сторонам запропоновано надати суду письмові пояснення та всі докази по суті позовних вимог, враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України, які викладені в ухвалі від 30.11.2015.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити. Зокрема, в обґрунтування позовних вимог зазначив про безпідставність та необґрунтованість висновків ДПІ, які викладені в акті перевірки та стали підставою для прийняття спірних рішень. У той же час, як зазначає позивач, задекларовані позивачем показники підтверджуються документально, операції з контрагентами фактично виконані, що підтверджується наявними у позивача первинними документами та податковими накладними, а відтак позивач вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

Представник відповідача-1 у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв'язку з чим у судовому засіданні на підставі ч.4 ст.128 КАС України ухвалено розглядати справу за відсутності представника відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, підстав для скасування спірних рішень не вбачає.

Виходячи з положень ч.6 ст.128 КАС України, враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача-1, у судовому засіданні 28.03.2016 судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Державною податковою адміністрацією в Київській області проведено документальну виїзну планову перевірку ДП «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт № 12/38/111/33096517 від 09.09.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення підпункту 3.1.1 пункту 3 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту всього в сумі 1174037,0 грн., та порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 4975572,00 грн.

Підставою для таких висновків стало те, що відповідно до довідки Баришівської ОДПІ №603/23/33144848 від 22.07.2011 про результати документальної планової виїзної перевірки Філії «Баришівське райдоруправління» ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» в межах документальної планової виїзної перевірки ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безпідставно віднесено до складу валових витрат, витрати на покриття, що придбано у ПП ОСОБА_2 в сумі 3738,00 грн.

Відповідно до висновку акту перевірки ДПА в Київській області № 18/38-111/33096417 від 19.08.2010 «Про результати планової виїзної перевірки Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого Акціонерного товариства «Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010", встановлено завищення валових витрат в сумі 25392604,00 грн., що призвело до зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування на загальну суму 25392603,65 грн., однак, як зазначено в Акті перевірки, ДП "КОДУ" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" проігнорувало висновки зазначеного акту та в порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не зменшило від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств у податковій звітності, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування у сумі 25392604,00 грн.

Крім того, у періоді що перевірявся, позивачем проведено ряд господарських операцій із контрагентами по яким проведено перевірки та встановлено, що ці суб'єкти господарювання мають ознаки фіктивності та використовуються реально існуючими суб'єктами господарювання (вигодонабувачами) для мінімізації їх податкових зобов'язань.

ДП "КОДУ" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Києво - Святошинського ДЕУ" ДП "Київський облдорупр" на підставі рахунків здійснено оплату товарно-матеріальних цінностей (бензин, дизпаливо) на адресу ПП "Атлант Плюс" на загальну суму в розмірі 285126,60 грн., при цьому до перевірки не надавались товарно-транспортні накладні або інші документи, які б свідчили про транспортування нафтопродуктів, а в наданих копіях видаткових накладних, завірених печаткою філії "Києво - Святошинської ДЕУ", відповідно до яких ПП "Атлант Плюс" відвантажив ТМЦ підпис директора ОСОБА_3 не співпадає з її особистим підписом проставленим у генеральному договорі №АП-0000030/1 від 01.06.2010.

Відповідно до інформації, отриманої від ДПІ у Святошинському районі м. Києва (акт перевірки ПП "Атлант Плюс" від 27.04.2011 № 118/23-20/30176463н), ПП "Атлант Плюс" має стан 10 - запит на встановлення місцезнаходження, відповідно до довідки № 58/23-20 від 16.03.2011 не знаходиться за адресою, вказаною в статутних документах та у підприємства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Також, встановлено, що ДП "КОДУ" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Спецавтобаза" ДП "Київський облдорупр" на підставі рахунків здійснило оплату товарно-матеріальних цінностей на адресу ТОВ "Сталікс" на загальну суму 10319,64 грн., при цьому первинних документів, які б підтверджували дійсність правових взаємовідносин із ТОВ "Сталікс", до перевірки не надано.

Відповідно до матеріалів позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Сталікс" (акт №1109/23-04/35945476 від 12.05.2011), підприємство має стан 23 - місцезнаходження не встановлено, на час проведення перевірки первинні та інші документи по ТОВ "Сталікс" відсутні, посадові особи за адресою вказаною в реєстраційних документах не знаходяться, місцезнаходження посадових осіб не відомо, встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу.

Згідно документів, наданих ГВПМ у Дніпровському районі м. Києва листом від 14.03.2011 № 9649/7, встановлено, що директором ТОВ "Сталікс" ОСОБА_4 надано пояснення, відповідно до яких він, як директор підприємства рахунків в банках не відкривав, податкову звітність не подавав, в статутний фонд майно або грошові кошти не вносив.

Крім того - при опрацюванні даних системи співставлення податкової звітності та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за листопад 2010 року виявлено розбіжність між сумою податкового кредиту ДП "Київське обласне дорожнє управління "ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" та податковими зобов'язаннями ТОВ "Сталікс" в сумі ПДВ 1719,94 грн.

До того ж в Акті перевірки вказується, що відповідно до акту ДПІ у Таращанському відділенні Рокитнянської МДПІ №296/23/33145349 від 09.08.2011 встановлено заниження філією "Таращанське районне дорожнє управління" задекларованих показників у рядку І Декларацій за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року "операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%, крім імпорту", а саме в порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" не нараховано податок на додану вартість з виконаних робіт по поточному ремонту автодоріг згідно додаткам до ж/о №6, на загальну суму 42428,90 грн.

Відповідно до акту ДПІ у Богуславському районі № 184/23-011/33144979 від 02.08.2012 встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників, а саме, в червні місяці 2010 року до податкових зобов'язань не включено ПДВ в сумі 12,00 грн. з доходу в розмірі 60,00 грн., отриманого за надані послуги ВАТ "Богуславський кар'єр" згідно рахунка №40 від 30.06.2010, акт виконаних робіт №14 від 30.06.2010 та в жовтні місяці 2010 року до податкових зобов'язань не включено ПДВ в сумі 18,00 грн. з доходу в розмірі 90,00 грн., отриманого за надані послуги ВАТ "Богуславський кар'єр" згідно рахунка № 80 від 19.10.2010, акт виконаних робіт № 33 від 19.10.2010.

Відповідно до акту ДПІ у Києво-Святошинському районі міста Києва № 984/23-1/33260788 від 22.08.2011 встановлено завищення податкового кредиту всього на суму 946,12 грн., а саме до складу податкового кредиту включені податкові накладні № 1082/6 від 11.05.2010 та № 271/1 від 30.11.2010, які не завірені особою, яка їх склала, № 330 від 23.07.2010 та № 1057 від 13.09.2010, які відсутні на підприємстві.

Також, при опрацюванні даних системи співставлення податкової звітності та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податкових накладних, виписаних у періоді, який був перевірений, без наявності документального підтвердження їх отримання в іншому періоді, та відповідного підтвердження про невключення підприємством до податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним у періоді, який був перевірений, чим завищено суму податкового кредиту всього на суму 63238 грн.

Між ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та ТОВ "Торекс" було укладено договір № 15/03-06 від 15.03.2006, предметом якого є поставка продукції, а саме бітуму дорожнього, бензину, мазуту, дизпалива.

Основною діяльністю ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" є надання послуг з експлуатаційного утримання та поточного ремонту автомобільних доріг, замовником яких є Служба автомобільних доріг у Київській області та фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які передбачені на поточний рік згідно з планом фінансування головного розпорядника коштів - Державної служби автомобільних доріг України "Укравтодор".

Таким чином, як вважає ДПІ, ТОВ "Торекс" відповідно до положень підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" повинен відображати податкові зобов'язання з ПДВ по даті надходження таких коштів на поточний рахунок.

Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Торекс" анульоване 29.03.2011.

По бухобліку ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" станом на 31.03.2011 обліковується кредиторська заборгованість по розрахунках з ТОВ "Торекс" в розмірі 10485009 грн., у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку, що у ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" не було підстав відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у складі вартості нафтопродуктів по податковим накладним, які ТОВ "Торекс" не мав права виписувати до моменту отримання коштів від ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення рішення № 0000433810 від 04.10.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності на загальну суму 4975573,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн., та № 0000423810 від 04.10.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 1747718,00 грн., у тому числі штрафні санкції у розмірі 24257,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Вирішуючи з указуванням наведеного спір по суті, суд виходить з наступного.

Зокрема, що стосується взаємовідносин позивача із ПП «Атлант Плюс» та ТОВ «Сталікс», то оподаткування спірних операцій та формуванням податкового кредиту з ПДВ у період до 01.01.2011 року регулювалися наступними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» (далі-Закон про ПДВ).

Так, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону про ПДВ встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період вчинення спірних операцій регулювалися статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон про прибуток).

Так, відповідно до п. 5.1. Закону про прибуток, який був чинний до 01.04.2011 року, валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до п. 1.31. Закону про прибуток, під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п/п. 11.2.1. датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: (1) або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; (2) або дата оприбуткування платником податку товарів, а (3) для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проаналізувавши наведені вище норми податкового законодавства у їх сукупності, а також приписи п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо підтвердження даних обліку) та положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення спірних операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод (формування сум витрат та податкового кредиту), зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову..

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідач в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Доводи, покладені ДПІ в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваних рішень, по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття спірних рішень.

З Акту перевірки вбачається, що ДПІ по суті не аналізувалися умови поставок та характер спірних операцій.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 1 червня 2010 року між відокремленим підрозділом Позивача - Філією «Києво-Святошинське дорожньо-експлуатаційне управління» та ПП «Атлант Плюс» був укладений договір № АП-0000030 поставки нафтопродуктів, за яким ПП «Атлант Плюс», як продавець, зобов'язалось продати та передати у власність філії «Київського обласного дорожнього управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», як покупцю, нафтопродукти - бензин А-80, дизпаливо, на загальну суму 700 тисяч гривень.

Відповідно до п. 3.1 Договору АП-0000030/1 товар постачається Покупцю на умовах FСА (згідно редакції Інкотермс - 2000) завантажено в автомобільний транспорт покупця чи засобами Продавця з резервуарів нафтобази.

З наявних у справі доказів вбачається, що частина пального, а саме в червні 2010р. та жовтні 2010р., отримувалась Позивачем від ПП «Атлант Плюс» на підставі талонів.

Транспортування решти товару підтверджується товарно-транспортними накладними, зокрема щодо поставок у грудні 2010р. - товарно-транспортними накладними від 19.12.2010 р., від 20.12.2010 р.; у вересні 2010р. - товарно-транспортною накладною від 23.09.2010 р.;у березні 2010р. - товарно-транспортною накладною від 21.03.2011р.

Також у грудні 2010р. ПП «Атлант Плюс» здійснило на користь позивача поставку керосину, транспортування якого здійснювалось власним транспортом філії позивача, що підтверджується подорожнім листом № 729214 від 03.12.2010 р.

Отримання товару позивачем від ПП «Атлант Плюс» підтверджується видатковими накладними № АП-0000169 від 14.06.2010р., № АП-0000170 від 14.06.2010р., № АП-0000186 від 14.06.2010р., № АП-0000187 від 15.06.2010р., № АП-0000189 від 17.06.2010р., № АП-0000195 від 21.06.2010р., № АП-0000196 від 21.06.2010р., № АП-0000191 від 21.06.2010р., № АП-0000242 від 20.07.2010р., № АП-0000243 від 20.07.2010р., № АП-0000255 від 20.07.2010р.,№ АП-0000256 від 20.07.2010р., № АП-0000359 від 23.09.2010р., № АП-0000420 від 04.10.2010р., № АП-0000433 від 13.10.2010р., № АП-0000434 від 13.10.2010р., № АП-0000448 від 14.10.2010р., № АП-0000449 від 14.10.2010р., № АП-0000464 від 21.10.2010р.,№ АП-0000465 від 21.10.2010р., № АП-0000534 від 08.12.2010р., № АП-0000064 від 22.03.2010р.

Оплата товару позивачем ПП «Атлант Плюс» підтверджується платіжними дорученнями № 225 від 31.03.201lp.,№ 1292 від 09.12.2010р.,№ 235 від 22.03.2011р., № 1141 від 29.10.2010р., № 1079 від 21.10.2010р.,№ 1080 від 21.10.2010р.,№ 1040 від 13.10.2010р.,№ 1039 від 13.10.2010р.,№ 996 від 06.10.2010р.,№ 921 від 22.09.2010р., № 779 від 13.08.2010р., № 818 від 18.08.2010р.,№ 763 від 10.08.2010р.,№ 694 від 19.07.2010р.,№ 650 від 12.07.2010р., № 651 від 12.07.2010р.,№ 596 від 01.07.2010р., № 597 від 01.07.2010р., № 548 від 16.06.2010р., № 554 від 16.06.2010р., № 539 від 14.06.2010р., № 522 від 11.06.2010р.

Що ж до взаємовідносин позивача із ТОВ «Сталікс» до матеріалів справи залучено рахунок фактуру № ФФ 39733 від 01.11.2010р., видаткову накладну № 2200 від 02.11.2010р. та податкову накладну TOB «Сталікс» від 01.11.2010 р. № 2314., номенклатура поставки яких - лист 300 мм ст. 45 (2000х2000 мм). Слід зазначити, що право на укладення правочину в усній формі передбачено ст. 206 ЦК України, тобто не заборонено законодавством.

Розрахунки між сторонами проведені згідно платіжного доручення № 830 від 01.11.2010р.

Наведені вище документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь контрагентів у виконанні обумовлених поставок. В Акті перевірки та під час розгляду справи податковим органом не заперечувався та не спростований зв'язок спірних операцій із господарської діяльністю позивача

Відтак, сукупність досліджених під час розгляду справи документів за відносинами позивача із ПП «Атлант Плюс» та ТОВ «Сталікс» не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод за операціями із такими контрагентами.

При цьому під час розгляду справи з боку відповідачів не надано документального виразу податкової звітності та розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, на яке він посилається в обґрунтування висновків акту перевірки про наявність певних відхилень між сумами податкового кредиту/зобов'язань позивача та сумами податкового кредиту/зобов'язань ТОВ «Сталікс», що свідчить про недоведеність таких обставин.

Що ж до викладених в акті перевірки доводів щодо недостатності у ПП «Атлант Плюс» трудових ресурсів для виконання спірних операцій, суд зазначає, що ДПІ не надано суду податкової звітності даного контрагента (у т.ч. звіту по формі 1 ДФ ПЗВОГ), з якої б вбачалась недостатність мов та ресурсів, у т.ч. трудових, необхідних для здійснення операцій. При цьому суд враховує, що спірні операції по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання таких операцій. В цьому контексті ДПІ не доведено недостатності 4-ох працівників, про які зазначено в Акті перевірки, для можливості виконання спірних операцій.

Стосовно ж посилання ДПІ на пояснення директора ТОВ «Сталікс» ОСОБА_4 щодо підписання ним лише договорів та відсутності відношення до діяльності підприємства, слід зазначити, що відповідачем в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, суду не надано жодних доказів на підтвердження наведеного, як-то: власне самих пояснень вказаного директора, протоколів допиту, інших процесуальних документів тощо, а відтак ДПІ не доведено обґрунтованості своїх посилань на вказані обставини. При цьому суд зазначає, що правове значення для цілей з'ясування обставин можливої фіктивної діяльності підприємства має вирок суду, що набрав законної сили, однак, в матеріалах даної справи такий відсутній.

В контексті останнього не надано висновків експертизи щодо підробки підписів на первинних документах за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного, наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов'язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Слід додати, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентами позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них данні відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Відтак, стосовно взаємовідносин позивача із ПП «Атлант Плюс» та ТОВ «Сталікс» суд приходить до висновку, що сукупність вказаних матеріалів підтверджує фактичне виконання спірних операцій позивача із його контрагентами, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача, та не дає підстав для висновку про нездійснення спірних операцій.

Наведені ж податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 КАС України.

Стосовно ж висновків ДПІ про завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування у сумі 25392604,00 грн., суд виходить з наступного.

Так, в результаті перевірки показників, відображених у рядку 04.9. декларацій з податку на прибуток, відповідач встановив, що позивач в цьому рядку відобразив збитки, сформовані протягом 2009-2010р. в сумі 25 392 604,00 грн., і такі показники відповідач вважав завищеними, посилаючись при цьому на висновки акту ДПА в Київській області від 19.08.2010р. № 18/38-111/33096417 (за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010 р.) про завищення валових витрат в сумі 25 392 604,00 грн. і необхідність відповідного зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Валові витрати у цій сумі відповідач вважає непідтвердженими відповідними первинними документами, що є порушенням пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 та пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані збитки позивача, що були сформовані протягом 2009-2010р. в сумі 25 392 604,00 грн., складались з валових витрат на суму 3 564 588грн. та з убутку балансової вартості запасів за 1 квартал 2009р. на суму 21 828 016,00 грн.

Валові витрати позивача на суму 3 564 588 грн. підтверджуються належними первинними документами, що були долучені позивачем до матеріалів на підставі клопотання від 13.03.2012 року № 3.

Як свідчать матеріали справи позивач сплачує податок на прибуток консолідовано. При складанні декларації за 1 квартал 2009 року було завищено суму незавершеного виробництва, що призвело до заниження суми валових витрат в цьому податковому періоді.

Виявивши помилку, позивач 01.06.2010р. подав відповідний уточнюючий розрахунок, але при поданні уточнюючого розрахунку до декларації за 1 квартал 2009 року щодо суми 21 828 016,00 грн. в рядку 2 замість коду 04.2 (убуток балансової вартості запасів) було помилково зазначено код 04.1 (витрати на придбання товарів).

Таким чином, здійснюючи уточнення щодо суми витрат, не врахованих при обчисленні об'єкта оподаткування в попередніх податкових періодах, позивач помилково відобразив їх, як витрати на придбання товарів, замість відображення суми, як убутку балансової вартості запасів. Проте така помилка, з урахуванням того, що до показників рядка 04 (валові витрати) включаються, як показники рядка 04.1, так і 04.2, щодо відображення вірної суми в не тому рядку, не призвела до неправильного обчислення суми валових витрат та, відповідно, об'єкта оподаткування зазначеного періоду.

На підтвердження показників убутку балансової вартості запасів за І квартал 2009р. саме на суму 21 828 016,00 грн. позивачем надано зведені показники по сумах убутку балансової вартості запасів у розрізі кожної філії в Додатку К 1/1 до рядків 01.02, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації за період І кв. 2009р.

Відповідні суми по убутку балансової вартості запасів у розрізі кожної філії позивача підтверджуються результатами планових виїзних перевірок структурних підрозділів позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010р, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010р., в межах яких податковими органами здійснювалась перевірка правильності показників бухгалтерського обліку убутку балансової вартості по кожному структурному підрозділу позивача. Наведені обставини відповідачем не спростовані та не доведено зворотного.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини щодо допущення позивачем в уточнюючому розрахунку помилки при заповненні рядка 2 не вплинули на визначення об'єкту оподаткування, а тому відсутні підстави для зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 25 392 604,00 грн. та відповідного збільшення грошових зобов'язань за податком на прибуток.

Наведені обставини відповідачем не спростовані та не доведено зворотного.

Що ж стосується висновків ДПІ відносно завищення позивачем податкового кредиту на суму 63238 грн., порушення щодо чого, на думку ДПІ, полягає у тому, що позивач відобразив у складі податкового кредиту податкові накладні, виписані у періоді, який вже був перевірений раніше, без наявності документального підтвердження запізнення отримання таких податкових накладних, суд виходить з наступного.

Сторонами визнається, що у зв'язку зі здійсненням операцій направлених на виконання укладених з контрагентами договорів позивачем були отримані із запізненням податкові накладні, на підставі яких підприємство відобразило в складі податкового кредиту суми ПДВ у тому звітному періоді, в яких були отримані зазначені податкові накладні, а саме: у квітні 2010 у сумі 40061,61 грн., у травні 2010 у сумі 561,82 грн., у червні 2010 у сумі 1950,36 грн., у липні 2010 у сумі 813,96 грн., у вересні 2010 у сумі 109,81 грн., у листопаді 2010 у сумі 483,81 грн. та у грудні 2010 року у сумі 19257,0 грн.

Наявність у позивача вказаних накладних, а також реальність операцій за ними та їх підтвердження первинними документами податковим органом не заперечується та не спростована.

Так, відповідно до офіційних роз'яснень, наданих ДПА України у Листі № 6936/6/15-2415-9 від 11.08.2003 року «Щодо відновлення податкового кредиту по податковій накладній, яка на момент перевірки податковим органом не була оформлена постачальником належним чином»у разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого ст.15 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми ПДВ до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Така ж позиція висвітлена у Листі ДПА України від 30.12.2005 року №26268/7/16-1117 «Про деякі питання справляння податку на додану вартість», де, зокрема, зазначено, що отримавши податкову накладну (у поточному податковому періоді), покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 зазначеного вище пункту 7.4) набув права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період. При цьому додаток 1 до податкової декларації з ПДВ «Розрахунок коригування сум ПДВ» не заповнюється, оскільки ніякого коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.

Підпунктом «г» пп. 4.4.2 ст. 4 Закону № 2181-III передбачено, що податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами.

Підпунктом «д»пп. 4.4.2 ст. 4 цього ж Закону передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

За таких підстав, необхідно враховувати, що період виникнення права на податковий кредит та дата виписування податкової накладної можуть не збігатися. При цьому суд зазначає, що дата отримання податкової накладної відображається в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які, в даному випадку, надавалися в ході перевірки та наявні в матеріалах справи, а тому доводи податкового органу про ненадання позивачем до перевірки доказів отримання податкових накладних із запізнення, суд вважає безпідставними.

Також, суд вважає необґрунтованими посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови виписування податкових накладних, оскільки за змістом пп.7.2.6 .п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР звернення з такими скаргами є правом платника, а не обов'язком. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента виписувати податкову накладну. В даному випадку податкові накладні були виписані контрагентами позивача, але отримані останнім із запізненням, що не зумовлює необхідність звернення платника до податкового органу з відповідними скаргами.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд України у своїй постанові від 26 березня 2012 року по справі № 21-268а11, висновок якого, у відповідності зі ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та, відповідно, для суду у даній справі.

Отже, беручи до уваги, що реальність операцій, за якими сформовано спірні суми податкового кредиту, як і власне наявність підстав для видачі податкових накладних, не оспорюється ДПІ та Акт перевірки не містить інших підстав, покладених в основу зазначених висновків про завищення позивачем податкового кредиту на зазначену суму, з урахуванням наведених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість», які діяли на момент декларування спірних показників, підстав для невизнання права позивача на зазначену суму податкового кредиту та нарахування у зв'язку з цим санкцій не має.

Стосовно висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ «Торекс», суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Торекс» було укладено договір № 15/03-06 від 15.03.2006, предметом якого є поставка продукції, а саме бітуму дорожнього, бензину, мазуту, дизпалива.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Торекс» у грудні 2010 року та січні 2011 року поставило позивачу передбаченої договором продукції загалом на суму 9 617 608,38 грн., у т.ч. ПДВ - 1 602 934,70 грн., суму якого ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» включило до складу свого податкового кредиту за грудень 2010 року та січень 2011 року відповідно.

Слід зазначити, що ДПІ в Акті перевірки та в ході розгляду справи не заперечувалося реальне виконання ТОВ «Торекс» вказаних операцій по поставці товарів, фактичне отримання позивачем таких товарів та їх використання останнім у цілях власної господарської діяльності.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до до пп. 7.3.5 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.

Так, згідно п. 11 ч. 2 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) бюджетні кошти (кошти бюджету) - це належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Відповідно до ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Водночас, згідно п.47 ч. 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів - це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.

Одержувач же бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (п.38 ст.2 БК України).

Отже, з наведеного вбачається, що у разі коли при продажу оплата здійснюється безпосередньо з бюджетного рахунку через відповідні управління Держказначейства, то на такі операції можуть бути поширені норми пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При оплаті ж товарів (робіт, послуг) з банківських рахунків підприємства, яке не має статусу бюджетної установи, застосовується загальний порядок нарахування податкових зобов'язань з ПДВ. Такої ж позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 20 лютого 2014 року (К/9991/1018/11).

В даному випадку матеріали справи не містять доказів, а відповідачем в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено суду наявності обставин того, що позивач мав статус розпорядника бюджетних коштів на момент здійснення господарських операцій з TOB «Торекс» чи здійснював перерахування коштів із відповідного казначейського рахунку.

Факт же виконання окремих робіт позивачем на підставі договорів зі Службою автомобільних доріг у Київській області та за рахунок бюджетних коштів, що надходять позивачу від розпорядника бюджетних коштів - Служби автомобільних доріг, не перетворює самого позивача в бюджетну установу чи організацію. Тобто, після надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок позивача такі кошти втрачають свій статус бюджетних коштів, а тому відображення операцій в податковому обліку позивача та його контрагентів здійснюється за загальними правилами, встановленими податковим законодавством.

Зокрема, дата виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для контрагентів позивача (і в тому числі TOB «Торекс») визначається у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (за правилом першої події), а дата виникнення права на податковий кредит в самого позивача - за правилами, встановленими пп. 7.2.6. п. 7.2. та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування до взаємовідносин позивача із TOB «Торекс» положень пп. 7.3.5 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому, відповідно, суд вважає безпідставними доводи ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ «Торекс» за грудень 2010 року та січень 2011 року.

Доводи ж податкового органу про те, що свідоцтво платника ПДВ TOB «Торекс» було скасовано 29.03.2011, а розрахунки за поставлений товар позивач здійснив лише в липні 2011, не свідчать про порушення податкового законодавства та наведені обставини не впливають на право позивача щодо формування податкового кредиту за спірними операціями, оскільки норми Закону України «Про податок на додану вартість», у т.ч. наведені в Акті перевірки, не містять положень, які б визначали можливість нівелювання сум податкового кредиту з ПДВ, сформованих на підставі податкових накладних, виданих зареєстрованим платником ПДВ, у разі подальшого анулювання реєстрації такого контрагента-постачальника платником ПДВ.

В даному випадку останньою датою оформлення TOB «Торекс» податкових накладних було 31.01.2011 року, а реєстрацію платника ПДВ вказаного підприємства анульовано з 29.03.2011 року, тобто станом на момент оформлення податкових накладних TOB «Торекс» було зареєстровано платником ПДВ, що не заперечується та визнається ДПІ, видача ним податкових накладних є правомірною, а доводи відповідача, відповідно, є безпідставними.

Враховуючи наведене у сукупності суд зазначає, що податковим органом в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено вищезазначених порушень позивачем податкового законодавства, а вказані порушення не підтвердилися в ході розгляду справи та спростовуються наведеними вище висновками суду, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень в частині, що стосуються зазначених порушень.

У той же час суд зазначає, що частина встановлених в ході перевірки порушень, зокрема щодо порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку із віднесенням позивачем до складу валових витрат витрати на покриття, що придбано у ПП ОСОБА_2 в сумі 3738,00 грн., порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку із ненарахуванням ПДВ з виконаних робіт по поточному ремонту автодоріг згідно додаткам до ж/о №6, на загальну суму 42428,90 грн., не нарахування податку з отриманого доходу, встановленого в акті перевірки ДПІ у Богуславському районі № 184/23-011/33144979 від 02.08.2012, та завищення податкового кредиту на суму 946,12 грн., встановленому в акті перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі міста Києва № 984/23-1/33260788 від 22.08.2011 позивачем в ході розгляду справи не заперечувалася і не спростована. Докази, які б давали змогу перевірити вказані обставини в матеріалах справи відсутні.

Між тим, суд зазначає, що з Акту перевірки не можливо вирахувати суму грошових зобов'язань та штрафних санкцій, що була донарахована позивачу за кожним окремо взятим порушенням, що встановлено в Акті, відомості в ньому зазначені не послідовно, без розрахунків податків та санкцій, що підлягають донарахуванню за кожне окреме порушення. До того ж, ДПІ в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано суду розрахунку грошових зобов'язань та штрафних санкцій, що визначені оскаржуваними рішеннями.

В контексті наведеного суд зазначає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Наведене відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 05.12.2006 по справі 21-527во06.

Разом з тим, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема й у частині розрахунків, однак суд не є розрахунковим органом та не може самостійно ідентифікувати зміст суми податкових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Необґрунтованість рішення є підставою для його скасування, якщо під час розгляду справи в суді не встановлено фактичних обставин, що надають можливість прийняття оскаржуваного рішення.

За таких обставин, а також беручи до уваги те, що в даному випадку частину оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, яку суд вважає правомірною, виокремити неможливо, суд приходить до висновку про задоволення позову та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2011 № 0000433810 та №0000423810 у повному обсязі.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Державною податковою адміністрацією в Київській області від 04.10.2011 № 0000433810 та №0000423810.

Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 33096517) 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 коп.) на відшкодування судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 39 від 10.01.2012р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко