Ухвала суду № 61387591, 14.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/4377/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника позивача Гринько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Альтус-Про" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Альтрус-Про» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2015 року № 0008702205 та № 0008712205.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки викладені в акті перевірки щодо безтоварності правочинів з ТОВ «Укрюгконтракт» та у зв'язку із цим не визнання податкового кредиту та витрат по взаємовідносинам з вказаним контрагентам є безпідставними, а тому податкові повідомлення-рішень підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.10.2015 року №0008702202 та № 0008712205.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Альтус-Про» зареєстровано в якості юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з 24.01.2006р. Основними видами діяльності ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Альтус-Про» є будівництво житлових і нежитлових будівель, технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, інші роботи із завершення будівництва.

Здійснюючи господарську діяльність, ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Альтус-Про» уклало з ТОВ «Укрюгконтракт» договір №08/1 від 03.03.2014р. на отримання транспортно-експедиційних послуг, договір № 36/1 від 02.09.2013 на проведення загально-будівельних робіт, договір № 09/1 від 17.03.2014р. на придбання товару (грунт зміцнюючий, арматура, упорні елементи, уайт-спирит, дюбеля, пропан-бутан, електроди, тощо) та договір № 9/2/1 від 12.09.2014 на виконання робіт з фарбування зовнішніх інженерних мереж.

Вказані операції позивачем відображено у власному податковому обліку.

В вересні 2015 року, з урахуванням постанови старшого прокурора прокуратури м.Миколаєва від 07.05.2015р. по матеріалам досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.02.2015р. за №12015150010000017, ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2015р. року, за результатами якої складено Акт № 379/14-03-22-05/34033573 від 22.09.2015 р.

В ході проведення перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.44.1 ст. 44, п. 138.1, 138.2, 138.6, 138.8 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 58648 грн. та податок на прибуток на суму 52784 грн.

Вказаний висновок грунтується на не встановленні під час перевірки реальності здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Укрюгконтракт», який не мав можливості здійснити постачання товарів, послуг у зв'язку з тим, що ТОВ «Укрюгконтракт» не має достатнього обсягу ресурсів для виконання зобов'язань за вказаними вище договорами купівлі-продажу, ремонтно-будівельних робіт, транспортно-експедиційних послуг: відсутність на підприємстві власних транспортних засобів, у штаті підприємства працювала 1 особа та особи за цивільно-правовими договорами, по яким факт знаходження на об'єктах виконання будівельних робіт не встановлено, підприємство не знаходяться за своїм місцезнаходженням.

За наслідками перевірки ДПІ 08.10.2015р. прийняті податкові повідомлення-рішення № 0008702205, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість в сумі 73310,00 грн., з яких 58648 грн. - податку та 14662,00 грн. - штрафних санкцій, №0008712205, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 65980 грн., з яких 52784 грн. - донараховано податку та 13196,00 грн. - штрафу.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно положень п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи встановлено, доводи викладені в акті перевірки не мають безпосереднього відношення до позивача, а будуються на господарській діяльності, веденні податкового обліку, подачі звітності, нарахуванню та сплаті податків іншим підприємством, яке було виконавцем замовлень та постачальником ТОВ СП «АЛЬТУС-ПРО», а саме ТОВ «УКРЮГКОНТРАКТ», а також на веденні податкового обліку та поданні податкової звітності іншими суб'єктами господарської діяльності, з якими ТОВ СП «АЛЬТУС-ПРО» взагалі не перебувало в жодних господарських або інших правових. При взаємовідносинах з ТОВ «УКРЮГКОНТРАКТ» позивачем повністю сплачувались суми податків в ціні придбаних товарів та послуг своєму контрагентові, яким видавалися податкові накладні.

Згідно аналізу статей 14. 198. 201 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ с подальшим використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку, а не інших платників податку (продавців товарів або послуг). Право на податковий кредит виникає при наявності у платника податку - покупця (замовника послуг) належно оформленої податкової накладної, фактичної сплати грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що предметом договорів які були укладені між позивачем та його контрагентами, були специфічні загально будівельні роботи, а саме капітальний ремонт стійок залізобетонних опор ПЛ-330 кВ. та фарбування зовнішніх інженерних мереж, які розташовані на великій відстані одна від одної, поза межами населених пунктів.

В підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано договір №36/1 від 02.09.2013р., згідно якого ТОВ «УКРЮГКОНТРАКТ» зобов'язався провести загально-будівельні роботи згідно договірних цін та локальних кошторисів. Відповідно до п.4 вказаного договору приймання виконаних робіт здійснюється актом, що підписують представники обох сторін. Обов'язковість складення інших документів на підтвердження дійсності операції вказаний договір не передбачає. Виконання умов договору було підтверджено договірною ціною, локальними кошторисами, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість цих робіт (копії договору та згаданих документів надаються). При цьому необхідно зазначити, що у додатках до договору (які є його невід'ємною частиною) зазначено об'єкти, на яких будуть проводитись роботи, види робіт, матеріали та обладнання тощо.

Згідно Договору №9/2/1 від 12.09.2014р., ТОВ «УКРЮГКОНТРАКТ» зобов'язався виконати роботи з фарбування зовнішніх інженерних мереж, згідно з умовами цього Договору та в обсязі відповідно з кошторисною документацією. Відповідно до п.4 Договору приймання виконаних робіт здійснюється актом, оформленим за формою КБ-2. Обов'язковість складення інших документів на підтвердження дійсності операції вказаний договір не передбачає. Виконання умов договору було підтверджено договірною ціною на фарбування зовнішніх інженерних мереж НУ МА «Укрхімтрансамміак», локальним кошторисом на будівельні роботи №5-1-1, загальною відомістю ресурсів, актом приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2. При цьому необхідно зазначити, що у додатках до договору (які є його невід'ємною частиною) зазначено об'єкти, на яких будуть проводитись роботи, види робіт, матеріали та обладнання тощо.

Крім того, в підтвердження реальності здійснення транспортно-експедеційних послуг позивачем надано договір з ТОВ «УКРЮГКОНТРАКТ» №08/1 від 03.03.2014р., згідно якого останній зобов'язався надати транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується актами приймання виконаних вантажопасажирських перевезень за березень - листопад 2014р., в яких містяться посилання на здійснені перевезення при виконанні інших господарських договорів, укладених ТОВ СП "АЛЬТУС-ПРО" зі своїми контрагентами.

Згідно Договору №09/1 від 17.03.2014р., укладеним між ТОВ СП "АЛЬТУС- ПРО" та ТОВ «УКРЮГКОНТРАКТ», останній зобов'язався відпустити товар в номенклатурі, кількості та по цінам, що вказані в накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Обов'язковість складення інших документів на підтвердження дійсності операції вказаний договір не передбачає. Виконання умов договору було підтверджено відповідними накладними. В подальшому придбані товари відповідно до карток обліку витрат були використані в господарській діяльності позивача при виконанні робіт згідно договорів, укладених з іншими контрагентами. Всі згадані документи наявні в матеріалах справи та були надані Відповідачу при проведенні перевірки.

Виходячи з вищевикладеного безпідставними та недоведеними є висновки апелянта про невстановлення походження товарів та послуг, придбаних позивачем у ТОВ "УКРЮГКОНТРАКТ" у березні-грудні 2014 р.

Таким чином матеріалами справи доведено, що в ході перевірки з боку позивача були надані всі необхідні документи (податкові накладні, господарські договори з відповідними додатками, акти виконаних робіт та наданих послуг, первинні банківські та касові документи, реєстри виданих податкових накладних, товарні накладні, журнали-ордери, довіреності тощо), з яких вбачається, що всі господарські операції, які здійснювались ТОВ СП «АЛЬТУС-ПРО» за період, що перевірявся, носять реальний характер. Дані, наведені в деклараціях, відповідають даним бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та первинні бухгалтерські документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт реальності господарських операцій, посилання апелянта на порушення норм податкового законодавства в обґрунтування своєї позиції є недоведеним.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Проте, всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене судова колегія суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 19.09.2016 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик