Постанова № 61386473, 15.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 року м. Львів Справа № 876/4110/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,

з участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Ожог М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі № 807/2450/15 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Закарпатської області, в якому просив визнати протиправними та скасувати накази прокурора Закарпатської області від 30 листопада 2015 року № 1066к та від 21 грудня 2015 року № 1250к, поновити його на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Закарпатської області, стягнути в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по день набрання постановою суду законної сили.

Позов обґрунтовував посиланням на те, що його звільнення проведено з порушенням процедури, встановленої статтями 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідачем не було враховано його переважне право на залишення на роботі та йому не пропонувались інші вакантні посади.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази прокурора Закарпатської області від 30 листопада 2015 року № 1066к та від 21 грудня 2015 року № 1250к, зобов'язано прокуратуру Закарпатської області поновити позивача на займаній на час звільнення посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави у суді або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області з 02 грудня 2015 року, зобов'язано прокуратуру Закарпатської області виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 12 травня 2016 року в сумі 18839.81 грн, постанову в частині поновлення позивача на роботі та стягнення в його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 7881.64 грн допущено до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що звільнення позивача проведено з дотриманням процедури, встановленої статтями 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки його своєчасно було попереджено про наступне звільнення та йому пропонувались вакантні та тимчасово вакантні посади, від зайняття яких він відмовився.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній обставини, просила її задовольнити.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач з 24 вересня 2007 року працював в органах прокуратури, з 17 січня 2015 року обіймав посаду прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Закарпатської області, на яку був призначений наказом прокурора Закарпатської області від 16 січня 2015 року № 25к.

Наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 43ш у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області ліквідовано ряд управлінь, відділів та посад, зокрема й управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді, в якому працював позивач, їх загальну штатну чисельність 98 одиниць зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, та утворено ряд нових управлінь, відділів та посад, зокрема: управління нагляду у кримінальному провадженні (28 одиниць) у складі відділів нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення, процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності та міжнародно-правових доручень, нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби, нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби, приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації; управління представництва інтересів громадян та держави в суді (15 одиниць) у складі відділів представництва інтересів громадян і держави в судах, організації позовної роботи, представництва при виконанні судових рішень; відділ нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією (6 одиниць); відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури області (5 одиниць), відділ підтримання державного обвинувачення (3 одиниці); відділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру (3 одиниці), відділ ювенальної юстиції ( 3 одиниці), відділ організаційного та правового забезпечення (3 одиниці); відділ організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи (3 одиниці), відділ організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та зв'язків з громадськістю (3 одиниці); відділ інформаційних технологій (3 одиниці); посаду головного спеціаліста у відділі роботи з кадрами (1 одиниця).

24 липня 2015 року відбулось засідання комісії з вирішення питання майбутнього вивільнення працівників прокуратури Закарпатської області, яка погодилась із пропозиціями керівників структурних підрозділів щодо скорочення працівників, зокрема, начальника відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави ОСОБА_3, який виявив диференційований підхід до оцінки продуктивності праці підлеглих працівників, оцінивши рівень продуктивності праці більшості працівників як високий, щодо окремих працівників (ОСОБА_4 та ОСОБА_1.) як досить високий, щодо ОСОБА_5 як задовільний, та висловила рекомендацію щодо комплектування структурних підрозділів апарату прокуратури області, не включивши до числа рекомендованих до призначення осіб ОСОБА_1

02 вересня 2015 року позивача було попереджено про звільнення у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури з 02 листопада 2015 року.

13 жовтня 2015 року позивачу було запропоновано тимчасово вільні посади в органах прокуратури Закарпатської області на умовах строкового трудового договору (на строк до 14 грудня 2015 року) у зв'язку з реорганізацією міських, районних, міжрайонних прокуратур шляхом припинення їх діяльності та утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур, однак, він відмовився від переведення на ці посади.

Наказом прокурора Закарпатської області від 30 листопада 2015 року № 1066к позивача звільнено із посади прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Закарпатської області з 02 грудня 2015 року у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури. Як підставу звільнення зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Наказом прокурора Закарпатської області від 21 грудня 2015 року № 1250к внесено зміни до наказу від 30 листопада 2015 року № 1066к, викладено абзац перший цього наказу в іншій редакції, згідно з якою доповнено перелік підстав звільнення пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено неправомірно, з порушенням вимог, встановлених статтями 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки йому не пропонувались всі наявні вакантні посади за його кваліфікацією та не з'ясовувалось питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У підпункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що у випадку скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець вправі проводити звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, однак, таке звільнення повинно проводитись з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главами ІІІ та ІІІ-А Кодексу законів про працю України, зокрема, статтями 42, 49-2 цього Кодексу.

В період з моменту попередження позивача про майбутнє вивільнення до моменту його звільнення з роботи в прокуратурі Закарпатської області були вакантними посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб, прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні.

Однак всупереч вимогам статті 49-2 Кодексу законів про працю України, жодна з вказаних посад позивачу не пропонувалась, відповідачем було запропоновано позивачу лише тимчасово вільні посади в органах прокуратури Закарпатської області на умовах строкового трудового договору.

Крім цього, всупереч вимогам статті 42 Кодексу законів про працю України, відповідачем не визначалась кваліфікація та продуктивність праці працівників прокуратури Закарпатської області з метою вирішення питання про наявність в них переважного права на залишення на роботі, оскільки ним не надано суду жодних доказів, які б свідчили про порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників, посади яких скорочувались.

Комісія з вирішення питання майбутнього вивільнення працівників прокуратури Закарпатської області на своєму засіданні, яке відбулось 24 липня 2015 року, лише погодилась з пропозиціями керівників структурних підрозділів щодо скорочення працівників, зокрема, й з пропозицією начальника відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави ОСОБА_3, який, керуючись лише йому одному відомими критеріями, самостійно визначив продуктивність праці працівників вказаного відділу, оцінивши рівень праці позивача як дещо нижчий.

Також необхідно зазначити, що продуктивність праці працівника згаданого відділу ОСОБА_5 була оцінена керівником цього відділу як нижча в порівнянні з позивачем, однак, йому була надана перевага в залишенні на роботі.

Окрім цього, на момент звільнення позивача з роботи діяв штатний розпис прокуратури Закарпатської області з штатною чисельністю 153.5 штатних одиниць. Новий штатний розпис, який розроблявся на виконання вимог наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 43ш, згідно з яким штатна чисельність працівників прокуратури Закарпатської області скорочувалась до 123.5 штатних одиниць, був затверджений першим заступником Генерального прокурора України після звільнення позивача з роботи (станом на 16 грудня 2015 року).

Відтак, на момент звільнення позивача з роботи в прокуратурі Закарпатської області не відбулось змін в організації виробництва і праці, а відповідно не було правових підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Отже, судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо незаконності звільнення позивача, а відповідно про наявність підстав для скасування правового акта індивідуальної дії, яким позивача було звільнено з роботи, поновлення його на роботі та стягнення в його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак суд першої інстанції припустився помилки при визначенні способів захисту порушених прав позивача. Ним вірно обрано спосіб захисту порушених прав позивача лише в частині визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії, згідно з яким позивача звільнено з роботи, натомість, допущено помилку при визначенні таких щодо решти заявлених позивачем вимог.

Як зазначалось вище, оскаржуваним рішенням суд зобов'язав відповідача поновити позивача на займаній на час звільнення посаді або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області, а також виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За правилами частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Застосування конкретного способу захисту права в адміністративному судочинстві залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи саме суд, як орган, який розглядає трудовий спір, повинен поновити незаконно звільненого працівника на попередній роботі, вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача, а не покладати такий обов'язок на власника або уповноважений ним орган. Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли підприємство, на якому він працював до звільнення, повністю ліквідоване.

Аналогічний висновок міститься в пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», згідно з яким в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.

Також необхідно зазначити, що згідно з вимогами статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина судового рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин висновки по суті заявлених вимог.

Натомість, суд обрав невірний спосіб (способи) захисту порушених прав позивача та помилково задовольнив позов шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а також помилково визначив альтернативний спосіб виконання одного із зобов'язань, використавши в резолютивній частині рішення формулювання «або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області».

Крім цього, необхідно зазначити, що суд першої інстанції припустився помилки при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2015 року по 12 травня 2016 року (110 робочих днів), який згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно з наданою відповідачем довідкою від 10 березня 2016 року № 46-вих.16 середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становила 342.68 грн, а відтак, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить 37694.80 грн (342.68 грн х 110 днів). Враховуючи те, що позивач був зареєстрований в Ужгородському районному центрі зайнятості як безробітний та за вказаний період отримав 18730.87 грн допомоги по безробіттю, в його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 18963.93 грн (37694.80 грн - 18730.87 грн).

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, однак допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для часткового скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі № 807/2450/15 скасувати в частині зобов'язання прокуратури Закарпатської області поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави у суді або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області з 02 грудня 2015 року та зобов'язання виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 12 травня 2016 року в сумі 18839.81 грн, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Закарпатської області з 03 грудня 2015 року.

Стягнути з прокуратури Закарпатської області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 грудня 2015 року по 12 травня 2016 року в сумі 18963.93 грн.

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі № 807/2450/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А. І. Рибачук

Судді В. М. Багрій

Д. М. Старунський

Повний текст постанови виготовлено 19 вересня 2016 року.