Постанова № 61386439, 14.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 876/6335/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Сеника Р.П.,

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів Роліни Г.Г., Смілки В.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року по справі № 813/1919/16 за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив визнати протиправною бездіяльність Львівського обласного військового комісаріату щодо неприйняття наказу про його звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту та зобов'язати відповідача видати наказ про його звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

ОСОБА_1 постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

В апеляційній скарзі покликається на те, що станом на момент закінчення строку дії контракту, а саме 13.10.2014 року та на момент подання ним рапорту про звільнення від 06.05.2016 року особливий період не діяв, а отже відсутня підстава продовження контракту понад встановлені строки, визначені п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

В судовому засіданні позивач, представник позивача надали пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги, а представники відповідачів заперечили проти них.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції, та приймає нову постанову, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України 12.09.2011 року було укладено Контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України. Відповідно до п.3 цього Контракту, він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки.

Наказом Військового комісара Львівського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 13.10.2014 року, на підставі рапорту сержанта ОСОБА_1 від 13.10.2014 року вх.№6143, відповідно до ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у разі настання особливого періоду, сержанту ОСОБА_1, начальнику групи зв'язку інформаційно-телекомунікаційного вузла, з 13.10.2014 року продовжено строк діючого контракту на період до оголошення демобілізації.

04.05.2016 року позивачем було подано рапорт на імя начальника телекомунікаційного вузла в якому той просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за контрактом у зв'язку із закінченням строку контракту.

Львівський обласний військовий комісаріат листом від 16.05.2016 року за №4954 повідомив позивача про те, що підстав для розгляду питання про звільнення з військової служби не встановлено.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову виходив з того, що оскільки позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту під час особливого періоду, у відповідача були відсутні підстави для його звільнення з врахуванням того, що, у відповідності до вимог ч.3 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За змістом частини 2 статті 23 Закону №2232-XII для громадян України з числа осіб рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється тривалістю 3 роки.

Відповідно до пункту «б» частини 2 статті 26 Закону №2232-XII звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом проводиться на підставах, передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За приписами частини 6 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт «а»).

Разом з цим, в силу положень частини 9 статті 23 Закону у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Таким чином, закінчення строку дії контракту є підставою для його розірвання, у випадку якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту, при цьому, можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку законодавець пов'язує виключно з настанням особливого періоду.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого допускається продовження строку контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

17 березня 2014 року Виконуючим обов'язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов'язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом Виконуючого обов'язки Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України № 1240-VІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України № 1240-VІІ від 6 травня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 7 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу В.о. Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 становила 45 діб: з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2014 року по 22 серпня 2014 року.

Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент закінчення строку дії Контракту, а саме 13.10.2014 та на момент розгляду рапорту позивача про звільнення від 16.05.2016 року особливий період не діяв.

За таких обставин, підстави, з якими Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» пов'язує можливість продовження контракту понад встановлені строки - відсутні, відтак відмова відповідача у припиненні Контракту не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Крім того, слід зазначити, що згідно з п. 5 наказу військового комісара Львівського обласного військового комісаріату від 13.10.2014 року №210, строк діючого контракту з сержантом ОСОБА_1 був продовжений на період до оголошення демобілізації. Після цього було прийнято п'ять указів Президента України про демобілізацію. Перша демобілізація розпочалась 18 березня 2015 року, друга - з 06 травня 2015 року, третя - з 01 липня 2015 року, четверта - з 29 березня 2016 року, п'ята - з 25 червня 2016 року.

Таким чином, після видачі наказу про продовження строку контракту з ОСОБА_1 до оголошення демобілізації було п'ять періодів. Отже, подія, до настання якої продовжувався контракт, настала.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що строк дії Контракту сплинув 13 жовтня 2014 року, а позивач не виявив бажання продовжувати службу у складі Збройних Сил України, про що повідомив відповідача рапортом, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для розірвання Контракту від 12 вересня 2011 року та задоволення позовних вимог.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нової, якою позов задоволити повністю.

Керуючись ст.ст. 94, 100, 160, 195, ст. 196, п. 3 ч.1 ст.198, п. 4 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року по справі № 813/1919/16 - скасувати та прийняту нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського обласного військового комісаріату щодо неприйняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Зобов'язати військового комісара Львівського обласного військового комісаріату видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Л.П. Іщук

Р.П. Сеник

Повний текст постанови виготовлено 16 вересня 2016 року.