Постанова № 61386161, 14.09.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

14 вересня 2016 року Справа № 903/433/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Юрчук М.І. , судді Дужич С.П.

секретар судового засідання Кужель Є.М.,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Служби автомобільних доріг України у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 30.06.2016р. у справі №903/433/16

за позовом приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління №50" (м.Бровари, Київська область)

до Служби автомобільних доріг України у Волинській області (м.Луцьк)

про стягнення 899 586,08 грн.

за участю представників:

позивача - не з’явився;

відповідача - не з’явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 30.06.2016р. у справі №903/433/16 позов приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління №50" до Служби автомобільних доріг України у Волинській області про стягнення 899 586,08 грн. задоволено частково.

Стягнуто з Служби автомобільних доріг у Волинській області на користь Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління №50" 180929,05 грн. інфляційних втрат, 444369,77 грн. 3% річних та 9379,49 грн. судових витрат. В стягненні 271 702,35 грн. інфляційних втрат та 2 584,91 грн. 3% річних відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в задоволеній частині відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 69,70).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Служба автомобільних доріг України у Волинській області звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вих.№01-116/233/16 від 22.07.2016р.).

В скарзі апелянт звертає увагу, що п.13.5 договору та додатковою угодою №16 від 27.02.2014р. сторони погодили, що остаточний розрахунок за виконані роботи буде здійснюватись протягом 30 календарних днів після введення об’єкта в експлуатацію, тобто визначили строк виконання зобов’язання вказівкою на подію, яка має неминуче настати в силу ч.1 ст.530 ЦК України. Повного обсягу виконаних робіт підрядником не виконано, а об’єкт в експлуатацію не зданий, а сторонами в додатковій угоді від 27.02.2014р. передбачено, що оплата виконаних робіт буде проводитись в межах виділених з державного бюджету фінансових ресурсів у відповідності до Постанови КМУ від 12.02.2014р. №46.

Посилаючись на положення ст.ст.525, 526, ч.1 ст.530, ст.854 Цивільного кодексу України, ст.ст.4-7, 22, 32, 33, 34, 43, 91, 93, 98, 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скаржник просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 30 червня 2016 року у справі №903/433/16 і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Броварське шляхово-будівельне управління №50».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р. відновлено Службі автомобільних доріг України у Волинській області строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Волинської області від 30.06.2016р. у справі №903/433/16; апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на "14" вересня 2016р. о 12:30 год.

12.09.2016р. від ПАТ «Броварське шляхово-будівельне управління №50» на адресу суду надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без присутності представника позивача, у якому останній просить суд: 1. Залишити рішення першої інстанції без змін, у задоволенні апеляційної скарги Службі автомобільних доріг у Волинській області – відмовити; 2. Провести розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача.

В судове засідання суду апеляційної інстанції 14.09.2016р. представники сторін не з’явилися, хоч про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені у встановленому законом порядку (арк.справи 94, 95).

Враховуючи клопотання позивача, приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін

Розглядом матеріалів справи встановлено:

27 липня 2010 року між Приватним акціонерним товариством “Броварське шляхово-будівельне управління №50” (підрядником) та Службою автомобільних доріг у Волинській області (замовником) укладений договір підряду на виконання робіт по реконструкції автомобільної дороги державного значення Київ-Ковель-Ягодин (на Люблін) км 478+000-км 482+100 №03.1/17 (арк.справи 8-13).

Згідно п. п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.3, 4.1, 13.1, 13.3, 13.4, 13.5, 16.1, 17.2, 19.6 договору підрядник взяв на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи, починаючи з липня 2010 року до грудня 2011 року по реконструкції автомобільної дороги державного значення Київ-Ковель-Ягодин (на Люблін) км 478+000-км 482+100 за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений термін, а замовник - прийняти закінчений реконструкцією об'єкт і сплатити вартість виконаних робіт, загальна ціна яких становить 73 300 318 грн.

Вартість робіт з розбивкою по роках визначається планом фінансування. Договір вважається виконаним після виконання робіт та закінчення всіх взаєморозрахунків між сторонами за цим договором, завершення виконаних робіт оформляється актом готовності об'єкта до експлуатації, оформлення актів, додатків і необхідних документів до них здійснюється підрядником. Замовник зобовязався забезпечити фінансування робіт по реконструкції автомобільної дороги державного значення Київ-Ковель-Ягодин (на Люблін) км 478+000-км 482+100, доручених для виконання підряднику, на підставі договірної ціни, яка уточнюється по фактичних витратах, виходячи з фактичного надходження коштів замовнику з державного бюджету. Підставою для здійснення підрахунків є підписані сторонами акти прийняття виконаних підрядних робіт (ф. КБ-2в), довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ф. КБ-3) з виділенням робіт, виконаних субпідрядниками, що складаються підрядником і подаються для підписання замовнику до 28 числа звітного місяця. Замовник залишає за собою право проводити розрахунки за виконані роботи безпосередньо із субпідрядними організаціями, з повідомленням про це підрядника. Після здійснення приймання повного обсягу виконаних робіт замовник проводить остаточний розрахунок за фактично виконані роботи протягом 30 календарних днів після введення об'єкта в експлуатацію. Гарантійний термін експлуатації об'єкта починається з дати видачі зареєстрованого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю свідоцтва. За невиконання або неналежне виконання свої договірних зобов'язань винна сторона сплачує визначену договором неустойку та відшкодовує в повному обсязі збитки, не покриті неустойкою. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

На виконання умов договору позивачем виконано передбачені договором роботи за грудень 2010 року на загальну суму 3 995 980 грн. 00 коп., за квітень 2011 року - 1 505 084 грн. 00 коп., за серпень 2011 року - 17 643 000 грн. 00 коп., за грудень 2011 року - 684 548 грн. 00 коп., за грудень 2013 року - 15236 832 грн. 00 коп., за квітень 2014 року - 14 938 595 грн. 00 коп., що стверджується підписаним сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт на загальну суму 54 004 039 грн. 00 коп.

Відповідач прийняв виконані позивачем роботи, проте оплатив частково на загальну суму 23 828 612 грн. 00 коп., що підтверджується виписками банку по рахунку № 26003301340106.

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.09.2014р. у справі №903/680/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2016р., за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхо-будівельне управління №50" до Служби автомобільних доріг України у Волинській області позовні вимоги задоволено та стягнуто з Служби автомобільних доріг України у Волинській області 30175427,00 грн. основного боргу, 1876012,91 грн. 3% річних, 1448420,50 грн. інфляційних втрат, 73080,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору, а всього 31882940,41 грн.

25.12.2014 року на виконання рішення господарського суду Волинської області від 03.09.2014 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року у справі видано наказ про примусове виконання.

Господарським судом Волинської області відстрочено виконання рішення до 30.03.2015 року, 30.04.2015 року та до 01.06.2015 року.

Рішенням господарського суду від 30.06.2015 року у справі №903/554/15 стягнуто з відповідача 496034,42 грн. – 3% річних та 4644 918,39 грн. інфляційних за період з 15.07.2014р. по 30.01.2015р.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі особи.

Як вбачається з позовних вимог у справі №903/433/16 позивач просив господарський суд Волинської області стягнути інфляційні втрати в сумі 452631,40грн. нараховані на заборгованість в сумі 30175427грн. яка стягнута по рішенню господарського суду у справі №903/680/14, за період прострочення з 02.06.2015р. по 23.11.2015р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, клопотання позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В п.п 7.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 вказано, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як зазначено в п. 7.2 Постанови, наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Також, згідно п.3 ч.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.11.2011р. №01-06/1642/2011 “Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. N 01-06/249 “Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів” наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанови від 12.09.2011р. №3-73гс11, від 14.01.2011р. №3-116гс11 та від 23.01.2012р. по справі №3-142гс11).

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В пункті 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року зазначено наступне:

«Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

В п.1.12 Постанови Пленуму зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В матеріалах справи відсутній контррозрахунок відповідача по нарахованих позивачем сумах інфляційних та 3% річних.

Згідно розрахунку позивача, середній індекс інфляції розраховано з червня по листопад 2015 та становить 1,015.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, зобов'язання по сплаті основного боргу в сумі 30 175 427 грн. існувало до 23.11.2015 року, тому слід визначити середній індекс інфляції за період з червня по жовтень 2015, який складає 0,996, тому в даному періоді сума дефляції складає мінус 133 568,91 грн.

Також, оскільки 24.11.2015 року відповідач перерахував 14 450 529 грн., то на кінець місяця заборгованість склала 15 724 898 грн., індекс інфляції за листопад 2015 року становив 1,020, тому інфляційні за листопад становлять 314 497,96 грн.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога в частині стягнення інфляційних підлягає до задоволення частково, на суму 180 929,05 грн. (314 497,96 – 133 568,91).

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення 3% річних за період з 02.06.2015р. по 23.11.2015р. в сумі 434 030,11 грн. та в сумі 12 924,57 грн. за період з 24.11.2015р. по 03.12.2015р.

Колегія суддів вважає, що дана вимога підлягає частковому задоволенню на суму 444 369,77 грн., з якої за період з 02.06. по 23.11.2015 – 434 030,11 грн., з 25 по 02.12.2015 10 339,66 грн.

При розрахунку річних судом першої інстанції було вірно враховано, що день фактичної сплати заборгованості (24.11.2015 року) не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних та 3 % річних.

Посилання апелянта на те, що за п.13.5 Договору остаточна оплата виконаних робіт проводиться після здійснення приймання повного обсягу виконаних робіт протягом 30 календарних днів після введення об'єкта в експлуатацію за рахунок бюджетних коштів, а оскільки автомобільна дорога Київ-Ковель-Ягодин (на Люблін) на дільниці км 478+000-км 482+100 не введена в експлуатацію, то строк оплати не настав, колегією суддів оцінюється критично тому, що згідно п.13.3 Договору підряду №03.1/17, підставою для проведення розрахунків є підписані сторонами акти прийняття виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в), довідки про вартість цих виконаних підрядних робіт (форми КБ-3) з виділенням робіт, виконаних субпідрядниками. Дані акти та довідки підписані уповноваженими представниками відповідача без будь-яких претензій до об’єму та якості проведення даних робіт за обумовленою між сторонами ціною їх проведення та скріплені печаткою відповідача. Оскільки, обсяг робіт по Договору підряду №03.1/17 передбачався у розмірі 73 300 318,00 грн., виконаний лише на 54 004 039,00 грн., доказів того, що даний Договір виконаний у повній мірі не подано, то він на даний час діючий, докази введення об’єкту в експлуатацію відсутні, а тому остаточний розрахунок сторонами і буде виконуватись в порядку передбаченому п.13.5 Договору №03.1/17.

Також, колегією суддів оцінюються критично і відхиляються посилання апелянта щодо відмовлення у позовних вимогах через неможливості виконання ним зобов'язання за Договором підряду у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів для фінансування зазначених робіт, оскільки дані обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №11/446 від 15 травня 2012 року; постанові Вищого господарського суду України у справі №910/1274/13 від 24 вересня 2013 року.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг України у Волинській області слід залишити без задоволення.

Керуючись, ст.ст.33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг України у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 30.06.2016р. у справі №903/433/16 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Дужич С.П.