Постанова № 61386141, 07.09.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа № 909/322/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/322/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн Пак» до товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь». З урахуванням зменшення у порядку статті 22 ГПК України розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 75 615,49грн., з яких: 72 000,00 грн. - основний борг, 998,83 грн. - 3% річних, 2 619,66 грн. - інфляційні втрати.

Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Кобецька С.М.) рішенням від 31 травня 2016 року присудив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн Пак" 72000,00 грн. заборгованості, 998, 83грн. - 3% річних, 2 619,66грн. інфляційних втрат, 1 378,00грн. судового збору.

Задовольняючи уточнені позовні вимоги господарський суд Івано-Франківської області керуючись приписами статей 11, 202, 205, 509, 525, 526, 626, 655, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 181, 193 Господарського кодексу України дійшов висновку, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки. Відтак, у силу статей 655, 692, 712 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний був оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Суд констатував, що відповідач отримав від позивача товар за видатковими накладними №23071 від 23 липня 2015 року, №28077 від 28 липня 2015 року, №07086 від 07 серпня 2015 року, №14081 від 14 серпня 2015 року, №21081 від 21 серпня 2015 року. Інший строк оплати товару у видаткових накладних сторонами не встановлений, тому відповідач мав провести розрахунок з позивачем після отримання товару. Заборгованість з оплати вартості отриманого товару становить 72000,00 грн. і на цю суму позивач правомірно нарахував 3% річних, за період з 02 жовтня 2015 року до 18 березня 2016 року в сумі 998,83 грн. та інфляційні втрати за період листопад 2015 року - січень 2016 року в сумі 2 619,66 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мізунь» подало апеляційну скаргу, просить Львівський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/322/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Вважає рішення таким, що винесене із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Стверджує, що дійсно сторони досягли домовленості про поставку товару без укладення письмового договору поставки, у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну листами та шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. З метою врегулювання строків оплати відповідач склав і направив позивачу гарантійний лист вих..№8 від 15 січня 2016 року з графіком оплати: 60000 грн. – до 31 січня 2016 року та 12000 грн. – до 15 лютого 2016 року. Цей гарантійний лист позивач отримав і погодив, про що позивач не заперечує у позовній заяві та у претензії від 29 лютого 2016 року. Таким чином, першим днем прострочення сплати 6000 грн. є 01 лютого 2016 року, 12000 грн. – 16 лютого 2016 року. Саме з урахуванням цих сум і строків необхідно обраховувати 3% річних та інфляційні втрати. Проте, суд першої інстанції не врахував цю обставину і неправильно визначив строки порушення грошового зобов’язання.

Також відповідач надіслав суду заяву розглядати справу за відсутності представника.

Про розгляд справи сторонам повідомлено належним чином.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь», матеріали справи, і вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/322/16 слід залишити без змін з таких підстав.

За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 202, частинами першою та другою статті 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За визначенням статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Термін виконання зобов'язання з оплати товару за договором купівлі-продажу унормовано статтею 692 Цивільного кодексу України. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із матеріалами справи позивач поставив, а відповідач отримав товар (стретч машинний, стрічка, пряжка дротяна) за видатковими накладними товар на загальну суму 93607,45грн., що підтверджено видатковими накладними №23071 від 23 липня 2015 року, №28077 від 28 липня 2015 року, №07086 від 07 серпня 2015 року, №14081 від 14 серпня 2015 року, №21081 від 21 серпня 2015 року.

Слід зазначити, що у накладних підставою поставки зазначено «Договір №1808/14 від 18.08.14». Однак, такий договір у матеріалах справи відсутній і, як пояснила представник позивача, договору №1808/14 від 18.08.14 сторони не укладали. Водночас сторони погоджуються з висновком суду першої інстанції про укладення ними у спрощений спосіб договору поставки.

У вказаних видаткових накладних не зазначено строку оплати товару, відтак, у силу загальних вимог закону (статті 509, 525, 526, 610, 655, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України) обов'язок оплатити товар виник у відповідача одразу після прийняття товару.

Відповідач не оплатив повністю вартості отриманого товару, заборгованість відповідача становить 72 000,00 грн. і цього факту відповідач не спростовує і не заперечує. На прострочену суму грошового зобов’язання позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних за період прострочення з 02 жовтня 2015 року до 18 березня 2016 року в сумі 998,83 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 619,66 грн. за період прострочення листопад 2015 року - січень 2016 року.

Та обставина, що відповідач у листі №8 від 15 січня 2016 року гарантував позивачу сплатити заборгованість у сумі 72 000,00 грн. згідно графіку оплат: 60000,00 грн. - до 31 січня 2016 року; 12 000,00грн. – до 15 лютого 2016 року не спростовує названих приписів закону щодо виникнення обов'язку відповідача оплатити товар після його прийняття.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд Івано-Франківської області дослідив усі обставини справи, надані докази, дав їм належну юридичну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо вирішення спору. Отже, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/322/16 є обґрунтованим, відповідає вимогам закону. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому законних підстав для скасування оскарженого судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 49, 82-1, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/322/16 залишити без змін, апеляційну скаргу апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.

суддя Кордюк Г.Т.