Постанова № 61386065, 15.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа№ 925/769/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Кропивної Л.В.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Шахов О.В.;

відповідача: Хлівненко П.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 26.07.2016р.

у справі №925/769/16 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріапром"

до Публічного акціонерного товариства "АЗОТ"

про стягнення 270 086,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріапром" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Азот" (далі - відповідач) заборгованості за договором №1192-411 від 30.10.2016р. в розмірі 270 086,20 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати вартості поставленого позивачем товару.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016р. у справі №925/769/16 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 270 086,20 грн. боргу та 4 051,29 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016р. у справі №925/769/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- судом було порушено вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не зміг з'явитися в судове засідання та надати свої пояснення по суті заявлених вимог, а відтак в даному випадку не відбулося всебічного та об'єктивного розгляду справи;

- згідно з п.3.3 укладеного між сторонами договору датою переходу права власності на продукцію вважається дата підписання видаткової та товарно-транспортної накладної покупцем (відповідачем). Однак надана позивачем суду видаткова накладна №160 від 10.12.2015р. не містить відомостей про дату отримання продукції відповідачем;

- в матеріалах справи відсутні докази поставки продукції відповідачу, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Кропивна Л.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2016р.

В судовому засіданні 15.09.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016р. у справі №925/769/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 15.09.2016р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 15.09.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

30.10.2015р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір №1192-411 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 12-15).

За умовами Договору (п.п.1.1, 2.1, 2.3) продавець зобов'язався передати у власність покупцю конвеєрне обладнання (далі - продукція), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію відповідно до специфікації, а саме: ролікоопора ПН-100-127 в кількості 65 шт. на загальну суму 61 483,50 грн.; ролікоопора ПН-80-127 в кількості 64 шт. на загальну суму 55 946,24 грн.; ролікоопора ЖГ-100-127-20 в кількості 97 шт. на загальну суму 208 911,81 грн.; ролікоопора ЖГ-80-127-20 в кількості 102 шт. на загальну суму 202 346,58 грн.; барабан неприводний 100.31,5Н-50 в кількості 1 шт. на загальну суму 10 800,00 грн.; барабан обводний 80.31,5Н-50 в кількості 1 шт. на загальну суму 10 300,00 грн.

Загальна вартість продукції за цим Договором становить 549 788,13 грн., в тому числі ПДВ 20% - 91 631,35 грн. Платежі здійснюються в наступному порядку: перший платіж - передплата у розмірі 50% від вартості продукції за Договором покупець здійснює протягом 5 календарних днів з моменту підписання Договору; другий платіж - доплата у розмірі 50% від вартості продукції за Договором покупець оплачує протягом 5 календарних днів за фактом надходження продукції на склад покупця.

Строки та порядок поставки врегульовані сторонами в розділі 3 Договору, згідно з п.п.3.1-3.3 якого продавець зобов'язується поставити продукцію протягом 50 календарних днів з моменту здійснення 50% передплати згідно з п.п.2.3.1 цього Договору. Поставка продукції, вказаної в п.1.1 Договору, здійснюється на умовах DDP м. Черкаси, склад покупця в редакції «ІНКОТЕРМС-2010». Датою переходу права власності на продукцію вважається дата підписання видаткової та товарно-транспортної накладної покупцем.

В п.п.9.1, 9.2 Договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами (в тому числі шляхом факсимільного зв'язку) та діє до 31.12.2015р., а в частині гарантійних та фінансових зобов'язань - до повного виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, що мали місце під час дії цього Договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що він поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 549 788,14 грн., однак відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на час вирішення спору місцевим господарським судом становив 270 086,20 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити суму заборгованості, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду і просив суд стягнути з відповідача 270 086,20 грн. боргу.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, визнавши їх документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 549 788,14 грн., про що сторонами було складено та підписано товарно-транспортну накладну №Р160 від 10.12.2015р. та видаткову накладну №160 від 10.12.2015р., а також довіреність на отримання цінностей серії ААЕ №375837/1188 від 10.12.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 20-21, 38, 39).

Відповідно до умов Договору відповідач здійснив передоплату та частково оплатив поставлену продукцію на загальну суму 279 701,94 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №6956 від 09.11.2015р., №6961 від 09.11.2015р., №6962 від 09.11.2015р., №6968 від 09.11.2015р., №6977 від 09.11.2015р., №9393 від 30.12.2015р., №8420 від 09.06.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 22-28). Залишок несплачених відповідачем коштів становить 270 086,20 грн.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази поставки продукції відповідачу, оскільки в наданих позивачем накладних відсутня дата отримання продукції відповідачем, а відтак останній не набув права власності на цю продукцію.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже зазначалося вище, згідно з п.п.3.2, 3.3 Договору поставка продукції, вказаної в п.1.1 Договору, здійснюється на умовах DDP м. Черкаси, склад покупця в редакції «ІНКОТЕРМС-2010». Датою переходу права власності на продукцію вважається дата підписання видаткової та товарно-транспортної накладної покупцем.

В матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна №Р160 від 10.12.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 20-21), з якої вбачається, що позивач, як вантажовідправник, відправив на адресу відповідача, як вантажоодержувача, продукцію згідно з видатковою накладною №160 від 10.12.2015р. на суму 549 788,14 грн. Відпуск продукції відбувся за довіреністю вантажоодержувача (відповідача) серії ААЕ №375837/1188 від 10.12.2015р. Прийняв продукцію менеджер відповідача ОСОБА_4, на ім'я якого було видано вищезгадану довіреність. При цьому, на останньому аркуші товарно-транспортної накладної біля прізвища і підпису менеджера відповідача ОСОБА_4, міститься відбиток печатки «Склад №711». З наведеного випливає, що відповідач отримав продукцію від позивача на свій склад у м. Черкаси, як і було передбачено умовами п.3.2 Договору.

В усних поясненнях представник відповідача не заперечував факт отримання продукції, але наголошував на тому, що без зазначення дати отримання продукції не можна встановити початок прострочення відповідача.

Однак, враховуючи, що довіреність на отримання цінностей серії ААЕ №375837/1188 від 10.12.2015р., на яку міститься посилання як у видатковій накладній №160 від 10.12.2015р., так і у товарно-транспортній накладній №Р160 від 10.12.2015р., видано відповідачем на строк до 19.12.2015р., тому в будь-якому випадку відповідач отримав продукцію якщо не в день оформлення вищевказаних накладних (тобто 10.12.2015р.), то в строк до 19.12.2015р., оскільки з 20.12.2015р. довіреність відповідача втрачала чинність.

Окрім того, відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак відповідач не здійснив розрахунок за поставлену позивачем продукцію.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення лише вартості поставленого товару, а не штрафних санкцій, для нарахування яких і потрібно встановити точний початок перебігу прострочення відповідача.

В даному випадку наявними в матеріалах справи доказами підтверджено поставку позивачем на адресу відповідача продукції за Договором на загальну суму 549 788,14 грн. та часткову оплату відповідачем її вартості у сумі 279 701,94 грн. Доказів, які б свідчили про здійснення відповідачем оплати повної вартості поставленої позивачем продукції ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 270 086,20 грн. основного боргу.

В апеляційній скарзі зазначено про те, що відповідач не був присутній у судовому засіданні під час прийняття рішення, внаслідок чого не міг надати свої пояснення по суті спору, що на думку відповідача свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для даної справи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Передусім, в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про розгляд справи (поштове повідомлення про вручення ухвали Господарського суду Черкаської області від 11.07.2016р. - том справи - 1, аркуші справи - 2, 36).

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передумовою для відкладення розгляду справи на іншу дату є наявність обставин, які об'єктивно унеможливлюють розгляд справи у даному конкретному судовому засіданні.

Натомість від відповідача на адресу суду не надійшло ані витребуваних судом відзиву та доказів, ані будь-яких заяв чи клопотань, зокрема, щодо відкладення розгляду справи.

Згідно з положеннями ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи та оголошення в судовому засіданні перерви є правом, а не обов'язком суду.

Водночас, норми ст. 75 названого Кодексу надають суду право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На дату винесення судом першої інстанції оскаржуваного відповідачем рішення в матеріалах справи були наявні докази належного повідомлення відповідача про місце, дату та час судового розгляду. Жодних клопотань від відповідача не надійшло. Обставини, які б зумовлювали неможливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами, були відсутні.

Тобто, в даному випадку місцевим господарським судом під час розгляду даної справи було дотримано вимоги Господарського процесуального кодексу

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Окрім того, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях, надання пояснень та доказів, участь в дослідженні доказів, ознайомлення з матеріалами справи, тощо є виключно правами сторони, якими вона, як безпосередній учасник судового процесу, користується на власний розсуд.

Отримавши ухвалу місцевого господарського суду про порушення провадження у справі №925/769/16 від 11.07.2016р., відповідач мав право викласти свою позицію з приводу обставин, викладених в позовній заяві, надати докази на спростування доводів позивача та на підтвердження власної позиції по суті спору у даній справі, а також у разі необхідності звернутися до суду із відповідними заявами (клопотаннями). Однак відповідач за власним бажанням не скористався своїми процесуальними правами.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЗОТ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 26.07.2016р. у справі №925/769/16 - без змін.

2. Матеріали справи №925/769/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

Л.В. Кропивна