Рішення № 61385911, 13.09.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб-сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2016 року Справа № 923/782/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради, м. Херсон

до відповідача-1 - комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації

Херсонської обласної ради, м. Херсон,

відповідача-2 - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, хутір Копанці Радгоспненської сільської ради Скадовського району Херсонської області

про визнання недійсним договору та повернення майна.

За участю прокурора Федоренко О.Б., посвідчення №032975 від 10.04.2015р.;

За участю представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача-1 - не прибув;

від відповідача-2 - не прибув.

Суть спору: заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради (позивач) звернувся до суду з позовом до комунальної установи з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (відповідач-1) та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач-2), в якому просить:

1. Визнати недійсним договір відповідального зберігання №1-19/241 від 29.12.2015р., укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

2. Вилучити у відповідача-2 та повернути відповідачу-1 усі отримані за договором нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує посиланнями на умови договору оренди №1-4/575 від 28.10.2014р., договору відповідального зберігання №1-9/241 від 28.10.2014р., положення ст. 121 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 2 Закону України "Про оренду державного так комунального майна", ст.ст. 2, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 203, 215, 216, 235, 626, 759 ЦК України, ст.ст. 136, 179, 287 ГК України та ст.ст. 2, 29 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 18.08.2016р. надав суду письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких підтримує позовні вимоги заступника прокурора Херсонської області.

Позивач, належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, у судове засідання 13.09.2016р. не прибув, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Відповідач-1, в засідання суду 13.09.2016р. вдруге не прибув, про причини неявки суд не інформував.

Відповідач-2 своїм правом на судовий захист не скористався, в засідання суду повторно не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав. 01 вересня 2016 року до суду повернулася ухвала про відкладення розгляду справи від 18.08.2016р., яка була направлена на юридичну адресу відповідача-2, з поміткою відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач-2 (ФОП ОСОБА_1) зареєстрований за адресою - АДРЕСА_2.

Таким чином, ухвали суду про порушення та відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу-2 за належною адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п.3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо копію ухвали про порушення провадження у справі, призначення її до розгляду, відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою (повідомленою стороною, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника сторони справа може бути розглянута без його участі, якщо неявка представника не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, суд належним чином повідомляв відповідача-2 про дату, час і місце розгляду справи, за адресою зазначеною в ЄДР. Відповідач-2, з огляду на наведений зміст Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

За ст. 77 ГПК України, неявка представника сторони у судове засідання може бути підставою для відкладення розгляду справи, коли з-за такої неявки неможливо розглянути певну справу.

Суд не визнавав явку сторін у судові засідання обов'язковою.

Отже, неявка у судове засідання представників позивача, відповідачів-1,2 не унеможливлює розгляд справи № 923/782/16, не є підставою для відкладення її розгляду.

За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України, справа розглядається без участі представників позивача, відповідачів-1,2, за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Прокурор у судовому засіданні 13.09.2016р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, суд -

в с т а н о в и в:

Відповідно до Положення про комунальну установу з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (далі - установа), затвердженого рішенням сесії Херсонської обласної ради від 10.09.2015р. за №1334, установа є об'єктом спільної власності територіальних громад Херсонської області. Дана установа створена шляхом перетворення державного підприємства обласного відділу капітального будівництва об'єктів комунального призначення і є правонаступником його прав та обов'язків. Установа є комунальною самостійною неприбутковою юридичною особою.

Згідно з доповідною запискою т.в.о. начальника установи, яка надійшла до прокуратури області з листом голови Херсонської обласної ради від 25.05.2016р. №173-00/704-01-31/58, за результатами інвентаризації необоротних активів, розміщених за адресою: АДРЕСА_1, виявлено факт передачі приміщення в користування сторонній особі без отримання дозвільного рішення власника майна - Херсонської обласної ради.

Матеріали справи свідчать, що не маючи згоди власника майна, 28 жовтня 2014 року між комунальною установою з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди №1-4/575, згідно з яким останній отримав в оренду нежитлові приміщення площею 65,1 кв. м., розташовані в будівлі за адресою: АДРЕСА_1, та належать територіальній громаді Херсонської області. Вказаний договір було розірвано, приміщення повернуто згідно угоди від 29.12.2015р. про припинення дії договору №1-4/575 від 28 жовтня 2014 року (а.с. 32).

Надалі, 29 грудня 2015 року між комунальною установою з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір відповідального зберігання №1-9/241, згідно з яким останній отримав на зберігання ті ж самі нежитлові приміщення площею 65,1 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зазначене майно прийнято на зберігання згідно з актом приймання-передачі від 29.12.2015р. (а.с. 37).

На думку прокурора, вищевказаний договір №1-9/241 від 29.12.2015р. укладено з порушенням вимог чинного законодавства та положення про комунальну установу з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради.

Дані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовною заявою до суду для захисту інтересів держави.

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги з положеннями чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з відповідними позовами.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з п.4 Положення про комунальну установу з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради майно, що знаходиться на балансі установи належить їй на праві господарського відання. Здійснюючи право оперативного управління, установа володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України і цьому Положенню.

Право господарського відання у відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 136 ГК України є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Пунктом 4.4 Положення про комунальну установу з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради передбачено, що установа за погодженням з власником майна має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам належні йому споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Тобто цим положенням для установи встановлено обмеження для будь-яких правочинів з нерухомим майном, що полягають в отриманні обов'язкової згоди власника для їх вчинення.

Зі змісту листа №16-1/359 від 17.06.2016р. (а.с. 38, 39) т.в.о. начальника установи вбачається, що вказані приміщення належать на праві власності Херсонській обласній раді, дозвіл на укладення договору відповідального зберігання з ФОП ОСОБА_1 Херсонською обласною радою не надавався.

За таких обставин договір відповідального зберігання комунального майна від 29.12.2015р. за №1-9/241, укладений з ФОП ОСОБА_1 є недійсним, оскільки комунальна установа з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради не мала повноважень на його укладення.

Крім того, вищезазначеним листом від 17.06.2016р. прокурору Херсонської області повідомлено, що ФОП ОСОБА_1 продовжує використовувати зазначені приміщення для провадження господарської діяльності, чим порушено вимоги ст. 944 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому, статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що передача однією особою іншій особі майна в тимчасове володіння і користування є договором оренди.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Оспорюваний договір відповідального зберігання від 29.12.2015р. за №1-9/241 має ознаки удаваного правочину і порушує права та охоронювані законом інтереси Херсонської обласної ради, оскільки фактично укладений з метою приховування справжніх правовідносин між сторонами і уникнення відповідної процедури укладання договору оренди, та не передбачає перерахування коштів від оренди до місцевого бюджету.

Ураховуючи те, що оскаржуваний договір за своєю юридичною природою є договором оренди (найму) та те, що передане майно є комунальною власністю, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 2 цього Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених Законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов'язковим для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", передбачено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Частина 2 статті 284 ГК України передбачає, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 629 від 10.08.1995р. (далі - Методика) передбачено, що відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, що передається в оренду.

Пунктом 2 вказаної Методики встановлено, що оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Листом №16-1/359 від 17.06.2016р. комунальною установою з капітального будівництва та експлуатації повідомлено прокурора про те, що незалежну оцінку комунального майна, що орендується ФОП ОСОБА_1, проведено не було (а.с. 38).

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що в укладеному договорі орендна плата визначена з порушенням вимог ст.ст. 10, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вищезазначене свідчить, що спірний договір укладений з порушенням приписів ст.ст. 10, 11 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", а тому суперечить вимогам чинного законодавства України, і в тому числі інтересам держави та суспільства, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним.

Згідно частин 1, 3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач-2 позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи документи свідчать про безспірність та обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено прокурора про дату складення повного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним не майбутнє договір відповідального зберігання від 29.12.2015р. за №1-9/241, укладений між комунальною установою з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ - 141124906) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1).

3. Вилучити у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) та повернути комунальній установі з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ - 141124906) усі отримані за договором відповідального зберігання від 29.12.2015р. за №1-9/241 приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

4. Стягнути з комунальної установи з будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради (73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 17, код ЄДРПОУ - 141124906) на користь прокуратури Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Петренко, 33, код ЄДРПОУ 04851120) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн., на р/р 35210003002291, ЄДРПОУ 04851120, МФО 820172, банк отримувача: Державна казначейська служба України.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь прокуратури Херсонської області (73000, м. Херсон, вул. Петренко, 33, код ЄДРПОУ - 04851120) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн., на р/р 35210003002291, ЄДРПОУ 04851120, МФО 820172, банк отримувача: Державна казначейська служба України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.09.2016р.

Суддя С.В. Нікітенко