Рішення № 61375581, 12.09.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/1238/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2474/16Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого : Обідіної О.І.

Суддів : Пікуля В.П., Прядкіної О.В.

При секретарі : Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 липня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 липня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Приватбанк», посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вважає, що банк надав належні та допустимі докази щодо підтвердження як укладання самого кредитного договору, так і наявної простроченої заборгованості.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів (оригіналів документів) на підтвердження заявлених вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, в квітні 2016 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача кредитної заборгованості в розмірі 11001,05 грн., який обґрунтовував тим, що 01.11.2012 р. був укладений кредитний договір без номера, за яким ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

У звязку з порушенням відповідачем зобовязань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 29.02.2016 р. становить 11001,05 грн.

На підтвердження укладення договору та існуючої заборгованості за кредитним договором, ПАТ КБ «Приватбанк» надав до суду розрахунок заборгованості за договором №б/н від 01.11.2012 року, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, ксерокопію паспорту ОСОБА_2

На виконання вимог ухвали Лубенського міськрайонного суду від 30.05.2016 року про витребування доказів банк надав витяг з програмного комплексу по ідентифікації клієнта, що містить фотографію відповідача під час оформлення кредитного договору та виписку про рух коштів по кредитній картці за період з 03.11.2012 року по 31.03.2016 року.

При цьому позивач пояснив, що оригінал кредитного договору було загублено, проте підтвердженням факту отримання кредитної картки та користування коштами є фото ОСОБА_2 з компютеру банку на момент отримання кредитної картки 01.11.2012 року, якому передувало укладання договору у вигляді заяви-анкети, конкретизована роздруківка використання кредитних коштів.

За змістом статей 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи . Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Колегія суддів перевіривши матеріали справи вважає надані банком докази на підтвердження існуючих правовідносин між сторонами належними та допустимими, які містять інформацію щодо предмета позову, та які не були спростовані відповідачем в ході розгляду справи.

При цьому, колегією суддів звернуто увагу на те, що в ході судового розгляду суд здійснює дослідження письмових доказів, які містять відомості про обставини, що мають значення по справі, за правилами ст.185 ЦПК України. Дослідження письмових доказів в цивільному процесі здійснюється шляхом вивчення інформації, яка в них міститься .

В даному випадку позивачем на доведення обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, надано розрахунок заборгованості за договором б/н від 01.11.2012 р., копії - анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», ксерокопію паспорту ОСОБА_2, витяг з програмного комплексу по ідентифікації клієнта, яка містить фотографію відповідача під час оформлення кредитного договору та деталізовану виписку про рух коштів по кредитній картці за період з 03.11.2012 року по 31.03.2016 року.

Зазначені копії довідково інформаційних доказів посвідчені печатками установи банку та мають підпис уповноваженої особи, а відтак приймаються колегією суддів до уваги.

Крім того, в порядку ч.2 ст.185 ЦПК України в ході судового розгляду в суді першої інстанції відповідач та його представником не ставили питання про виключення вищеперерахованих письмових документів з числа доказів в силу їх фальшивості чи наявності сумніву щодо їх достовірності.

Зокрема, в своїх письмових запереченнях відповідач не ставив під сумнів одержання кредитних коштів та їх використання, позаяк не заперечував сам факт укладання договору та отримання кредитної карти, а лише наполягав на застосуванні строків позовної давності. При цьому, його представник висловлював свої сумніви лише щодо зображення відповідача на витягу з програмного забезпечення, мотивуючи це тим, що воно не містить схожість з його довірителем.

На вказані обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув, передчасно прийшов до висновку про відсутність доказів на підтвердження заявлених вимог, не виконав вимоги ст. 212 ЦПК України, що є підставною для скасування судового рішення та постановлення по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Так, звертаючись до суду, банк просив стягнути з боржника кредитну заборгованість, яка на 29.02.2016 року становить 11001.05 грн. та складається з:

495.94 грн. заборгованості за кредитом;

6655.06 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом;

2850 грн. заборгованості за пенею та комісією, 500 0 грн. штраф (фіксована частина) та 500.05 грн. (процентна складова).

Згідно ст. 509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено обовязковість виконання зобовязання належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена в один рік.

При вирішенні спору, колегія суддів приймає до уваги правову позицію, висловлену ВСУ у справі № 6-757цс15, згідно якої, оскільки за змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), натоміст Умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Таким чином заборгованість за кредитом та по процентам за користування кредитом, яка підлягає стягненню, повинна обраховуватись в межах трирічного строку, а стягнення пені в межах одного року.

З виписки про рух коштів по картці вбачається, що ОСОБА_3 з моменту отримання картки 03.11.2012 року по 15.06.2013 року активно користувався кредитними коштами здійснював покупки в торгівельних закладах, проводив платежі та погашав кредит. Останнє погашення кредиту мало місце 14.06.2013 року на суму 200 грн.

Після вказаної дати відповідач більше свої зобовязання за договором не виконував.

При цьому, за умовами договору строк внесення щомісячних платежів повинен здійснюватись на пізніше 25 числа місяця, наступного за рахунковим, а розмір щомісячного платежу становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн.

В даному випадку банк звернувся до суду за захистом своїх порушених прав 29.04.2016 року та просив стягнути заборгованість за період з 25.12.2012 року по 29.02.2016 року.

З огляду на те, що за умовами договору позичальник повинен був здійснювати щомісячні платежі на погашення заборгованості, строк позовної давності необхідно обраховувати щодо кожної простроченої щомісячної заборгованості.

Оскільки банк звернувся до суду 29.04.2016 року, то відповідно і заборгованість повинна обраховуватись щодо кожного простроченого щомісячного платежу в межах трирічного строку позовної давності , тобто з 30.04.2013року.

Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачем було здійснено погашення простроченої заборгованості на суму 200 грн. 14 липня 2013 року, що відповідно до ч.1ст. 264 ЦК України, свідчить про переривання строку позовної давності, тому заборгованість слід рахувати з 15 липня 2013 року.

Беручи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредитному договору, з липня 2013 року по день подачі позову до суду з боржника на користь банку підлягає стягненню 495.94 грн. заборгованості за кредитом, 6307.05 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1200 грн. заборгованості за пенею та комісією.

Крім того підлягають стягненню встановлені «Умовами та правилами надання банківських послуг» штрафи 500 грн. (фіксована частина) та 500.05 грн. (процентна складова), а всього підлягають до стягненню 9003, 04 грн.

Враховуючи скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, підлягають стягненню на користь банку з відповідача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ст. 88 ЦПК України), які в даному випадку становлять 1129.96 грн.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 липня 2016 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 01.11.2012 року в сумі 9003.04 грн., яка складається з:

495.94 грн. заборгованість за кредитом;

6307.05 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;

1200 грн. заборгованість за пенею та комісією;

500 грн. штраф (фіксована частина);

500.05 грн. (процентна складова).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в сумі 1129.96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги.

З оригіналом згідно.

С У Д Д І :