Ухвала суду № 61362835, 15.09.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.

секретар Костюк Л.С.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» в особі філії Чернівецького облуправління АТ «Ощадбанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко Марина Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та розрахунку заборгованості по кредиту таким, що не відповідає умовам договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2016 року,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» в особі філії Чернівецького облуправління ПАТ «Ощадбанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та визнання договору поруки припиненим.

Посилався на те, що 30 липня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 1036 ОСОБА_4 між ним та Банком укладено договір застави транспортного засобу, згідно з яким позивач передав у заставу автомобіль Ніссан Панфайдер, 2007 р.в.

Крім того, 29 липня 2008 року між тими ж сторонами укладено договір поруки № 1855, згідно з яким позивач поручився відповідати солідарно за виконання зобов'язання.

22ц-963/2016 р. Головуючий у 1нстанції Слободян Г.М.

Категорія 81 Доповідач Лисак І.Н.

Нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. 11.06.2009 року на підставі заяви про вчинення виконавчого напису від філії Чернівецького облуправління ВАТ «Ощадбанк» №4136 від 11.06.2009 року вчинено виконавчий напис № 2367 за договором застави рухомого майна про звернення стягнення на транспортний засіб Ніссан Панфайдер, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, в рахунок заборгованості по кредиту у розмірі 170249,42 грн, в тому числі: 142500 грн. - сума боргу за кредитним договорами №1036 від 29.07.2008 року; 19830,93 грн. - відсотки за користування кредитом; 1612,61 грн. - пеня; 1600 грн. - за намір вчинити виконавчий напис та 4705 грн. - витрати за вчинення виконавчого напису. ВАТ «Ощадбанк» пред'явив виконавчий напис до виконання.

Вважає, що відповідачем допущено необґрунтоване збільшення суми заборгованості, оскільки роздруківки про стан рахунку станом на 11.06.2009 р. та станом на 31.10.2011 р. суми за 29.08.2008 р. в графі 9 відрізняються. Крім того, у нотаріальній заяві ВАТ «Ощадбанк» 8/2-19 про існування боргу по даному кредиту вказано суму 152575,21 грн., а у самому виконавчому написі міститься дві суми: 163943, 54 грн. та 170249,42 грн. В заяві ВАТ «Ощадбанк» про вчинення виконавчого напису зазначено суму витрат на вчинення виконавчого напису 2500 грн., а в самому виконавчому написі - 4700 грн., але суми витрати не узгоджувалися зі сторонами.

Вказує, що дії відповідача спрямовані на здорожчання кредиту, і, як наслідок, його відповідальності як майнового поручителя, тобто ВАТ «Ощадбанк» здійснюється нечесна підприємницька діяльність.

Зазначає, що на момент укладення кредитного договору № 1036 29.07.2008 року не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому вчинений виконавчий напис нотаріуса не може підлягати виконанню.

Виконавчий напис № 2367 вчинено 11.06.2009 року на суму 170 249,42 грн., з яких розмір заборгованості складає 163 943,54 грн.

ПАТ «Ощадбанк» подано 01.06.2010 року заяву до Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ з проханням прийняти до виконання вищезазначений виконавчий напис на суму 170 249,42 грн., але згідно розрахунку заборгованості, наданої ВАТ «Ощадбанк», в період з 11.06.2009 року по 01.06.2010 року в рахунок погашення заборгованості було сплачено 3500 грн., тому сума заборгованості повинна становити - 160 443,54 грн.

Вимогу до нього як до поручителя ВАТ «Ощадбанк» пред'явлено 31.10.2011 року, що свідчить про пропуск шестимісячного строку з моменту виникнення права на пред'явлення до нього вимоги.

Просив визнати виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за №2367, за договором застави рухомого майна №1036 від 29.07.2008 року про стягнення грошових коштів у розмірі 170 249,42 грн. на користь ВАТ «Ощадбанк» в особі філії Чернівецького облуправління ВАТ «Ощадбанк» таким, що не підлягає виконанню, та визнати договір поруки № 1855 від 29 липня 2008 року припиненим.

Згідно заяви про зміну позовних вимог ОСОБА_2 просив визнати розрахунок заборгованості по кредиту ОСОБА_4 таким, що не відповідає умовам кредитного договору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Чернівецького облуправління ПАТ «Ощадбанк» просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги містять посилання на порушення судом процесуальних норм, в тому числі прийняття судом першої інстанції збільшення позовних вимог замість їх зміни.

Так, із змісту заяви ОСОБА_2 (а.с.148-149,т.1) однозначно вбачається заміна первинної вимоги з визнання договору поруки припиненим на визнання розрахунку по кредиту таким, що не відповідає умовам договору.

Про те, не дивлячись на це, суд першої інстанції як в описовій частині рішення зазначив первинну позовну вимогу, так і в мотивувальній його частині надав по ній правовий аналіз, чим порушив диспозитивність цивільного процесу, визначену ст.11 ЦПК України. Відсутність апеляційної скарги з боку відповідача на вказану обставину не підтверджує порушення цим його права.

Крім того, в силу ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд з дотриманням процесуальних норм зробив висновок про відповідність дій нотаріуса при його вчинені приписам глави 14 ЗУ «Про нотаріат», інструкції Про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою КМУ від 29.06.1999 року №31172, про те не звернув увагу, що оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса вчинений 11.06.2009 року, тобто до прийняття застосованої судом інструкції.

На час його вчинення чинною була Інструкція, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 у відповідній редакції (далі по тексту - «Інструкція»), яку згідно дії законів у часі слід було застосовувати до спірних відносин.

Так, оспорюваний виконавчий напис вчинений з дотримання порядку, визначеного розділом 32 цієї Інструкції (пунктам 282-288), за виключенням абз. 3 п. 283, а доводи позовних вимог та апеляційної скарги щодо правових висновків суду першої інстанції з цього питання не містять спростувань.

Про те, поза увагою доводів позивача та уваги суду першої інстанції залишилося порушення нотаріусом абз.3 п.283 Інструкції, згідно якого вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

Оспорюваний виконавчий напис стосувався звернення стягнення на майно за для задоволення зобов'язань ОСОБА_2 згідно договору застави на суму заборгованості по основному договору в розмірі 163943,54 грн. (а.с.109,т.1), а письмова вимога, яка 06.02.2009 року направлялась ОСОБА_2 (оборот а.с.23,т.1), містила суму заборгованості розміром 152575,21 грн., яка й мала бути підставою для вчинення виконавчого напису.

Про те, для відмови у позові стали наслідки спливу строку позовної давності для захисту порушених справ, передбачені ст.267 ЦК України, про застосування яких заявлялося відповідачем в запереченнях (а.с.52-54.т.1).

Доводи апеляційної скарги містять спростування підстав застосування таких строків, посилаючись на триваюче порушення, пов'язане з виконанням самого напису, з чим не може погодитися колегія суддів.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі ст.50 ЗУ «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти

Згідно аналізу ч.1 ст.11 ЦК України, ст.50, ч.1 ст.87 ЗУ «Про нотаріат» та п.4 ч.2 ст.17 ЗУ «Про виконавче провадження», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, і які є виконавчим документами, які підлягають примусовому виконанню, що в сукупності породжує цивільні права та обов'язки для осіб, яких він стосується.

Таким чином, обов'язок особи, відносно якої вчинений виконавчий напис нотаріуса, та право особи, на чию користь здійснено безспірне стягнення боргу, на пред'явлення його до примусового виконання, пов'язаний не з наслідками його виконання, а з часу його вчинення та правом його оскарження до суду, отже не охоплюється поняттям триваючого порушення.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд встановив, що з часу відкриття виконавчого провадження за оспорюваним написом ОСОБА_2 в червні 2010 року довідався про його існування, а з позовом за захистом права звернувся 04.09.2014 року, тобто за спливом загального строку позовної давності.

Про те, судом першої інстанції неправильно встановлений початок перебігу цього строку, по-скільки відсутні докази належного вручення постанови про відкриття виконавчого провадження, що не вплинуло в цілому на застосування наслідків цього.

Так, відповідач як на початок перебігу строку позовної давності посилався на акт опису та арешту автомобіля, який був предметом виконавчого напису, складений державним виконавцем в ході примусового виконання саме цього напису 16.11.2010 року (а.с.95.т.1), в якому міститься підпис ОСОБА_2, отже є часом, коли він довідався про його існування, з чим погоджується колегія суддів.

Тому, саме з 17.11.2010 року почався перебіг трьохрічного строку позовної давності на оскарження виконавчого напису, який сплив 17.11.2013 року, що не вплинуло на висновки суду першої інстанції про підстави застосування ч.4 ст.267 ЦК України як наслідок для відмови у задоволені вимог.

Доводи апеляційної скарги не містять критики висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимог про визнання розрахунку по кредиту таким, що не відповідає умовам договору, отже згідно ч.1 ст.303 ЦПК України не є предметом їх перегляду колегією суддів.

Таким чином, оскільки підставою для відмови у задоволені позовних вимог судом першої інстанції було виключно застосування наслідків спливу строку позовної давності, висновки по чому відповідають обставинам справи і з ними погоджується колегія суддів, застосування інструкції Про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, яке не регулювала спірні відносини, та неправильне визначення початку перебігу строку позовної давності в цілому не вплинуло на правильність рішення, висновки по якому містять посилання також на норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.

В силу ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2016 року ухвалене з дотриманням норм матеріального права, а порушення норми процесуального права в частині виходу за межі змінених вимог та доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не призвели до неправильного вирішення справи, через що воно підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді